При організації роботи в малій групі або первинному колективі цілком припустима конкурентна (змагальна) діяльність з аналогічними групами або колективами в рамках організації, зв'язки з якими членів даної малої групи досить обмежені. Це призводить до посилення мотивації досягнення і підвищенню внутрішньогрупової згуртованості, формування почуття «ми».
Погані не самі конфлікти, а їх некерованість. Більшість міжособистих конфліктів можна попередити ще на стадії їх об'єктивного виникнення за рахунок постійного та глибокого аналізу всієї системи відносин людей даного колективу, прогнозування конфліктного впливу виробничих змін, ретельного осмислення зацікавленими сторонами своїх слів та дій і т. і. Таким чином, керуючий вплив на міжособисті конфлікти можна справити на стадіях їх зароджування та розвитку передконфліктної ситуації з метою попередження конфліктних засобів. Профілактика конфліктів не менш важлива, ніж вміння конструктивно їх вирішувати. Тим більш, що вона потребує менше витрат сили, засобів та часу, і попереджує навіть ті мінімальні негативні наслідки, які має будь-який конструктивно вирішений конфлікт.
Робота керівників будь-якого рангу з попередження конфліктів може проходити по двох основних напрямках. По-перше, це створення об'єктивних умов, що перешкоджають виникненню та деструктивному розвитку передконфліктних ситуацій. Потрібно зауважити, що виключити взагалі виникнення в будь-якому колективі чи групі людей передконфліктні ситуації, скоріш за все, неможливо. Створити ж умови для мінімізації їх кількості та вирішення їх неконфліктними засобами не лише можливо, але й необхідно.
По-друге, це суб'єктивні засоби попередження і, головним чином, конструктивного вирішення передконфліктних ситуацій.
Варто звернути увагу на дисгармонійний розвиток конфлікту стосовно внутрішніх переживань і властивостей певного психічного людського типу саме з цього погляду:
1. Легко збуджуваний тип - найбільш образливий, конфліктний. За характером холерик, злопам'ятний, ніколи не прощає образ.
2. Нестійкий тип, споживацькі принципи. Йде за тим, хто вигідний чи корисний. Відсутня стабільність, постійне невдоволення. Живе сьогоднішнім днем. За характером може бути меланхоліком.
З- Гіпертимний - з постійно підвищеним настроєм, оптиміст. Для нього усе добре, жодних проблем. Постійне прагнення пригод, легковажне ставлення до помилок, непослідовність у вчинках і діях. Добре влаштовує неформальні стосунки, високої думки про себе.
4. Демонстративний тип. Прагнення будь-що і будь-якою ціною звернути на себе увагу. Женеться за показним, претензія на оригінальність за внутрішньої пустоти змісту. Тип поверховий, хоча на декого справляє спочатку враження,
5. Сензитивний. Людина з підвищеною чуттєвістю, вразлива, нескінченно страждає від почуття власної неповноцінності. Світ сприймає з постійною тривогою і настороженістю. У ставленні до людей буває глибоко відданим, вірним і надійним другом.
6. Замкнений тип. Утруднені контакти, важкий у спілкуванні, прагне до самотності і постійно занурений тільки в себе. Характер флегматично- холеричний. Ставлення до оточуючих неадекватно-насторожене, мінімальна готовність до значних життєвих вчинків.
7. Астенічний тип. Підвищена втомленість, дисгармонійно розвивається, роздратований, підозрілий, тривожний. Розумове навантаження сприймає важко, воно його втомлює. Оточуюче середовище сприймає як постійні труднощі.
Зрозуміло, що кожна людина так чи інакше використовує у житті немало соціально-психологічних рольових масок, лабільно перебудовуючи свою психіку залежно від потреб ситуації. Тому вміння вірно визначити психічний людський тип і обрати вірний спосіб поведінки у взаємодії з тією чи іншою особою і допоможе уникнути виникнення міжособистого конфлікту.
Слід відзначити, що особливості середовища виробничих колективів, як більш загальні, так і окремі, виступають об'єктивними факторами, що зумовлюють характер міжособистих стосунків його членів. Внаслідок суперечностей і проблем, що притаманні середовищу життєдіяльності колективу, існує об'єктивна можливість виникнення відповідних конфліктних ситуацій в сфері міжособистих стосунків людей.
«Напруженість та нестабільність середовища - це майже завжди передумова конфлікту, - відзначають В.Я. Квітко та В.М. Тарасенко. -Несприятливий вплив умов підприємства, наприклад, погане освітлення, надмірний шум, надмірна концентрація фізіологічно шкідливих речовин в атмосфері, температура в приміщенні, що відхиляється від нормальної, вібрація, замкнутість простору і т. і., можуть виявити величезний вплив на поведінку людей у спілкуванні» [32, С. 79].
Разом з цим у виникненні конфлікту відіграє визначену роль і суб'єктивна значимість конкретної ситуації для особистості того або іншого працівника [54, С 123]. Таким чином, необхідно підкреслити складну об'єктивно-суб'єктивну природу міжособистих конфліктів у виробничому колективі і необхідність цілісного аналізу усієї сукупності факторів, що детермінують їх виникнення.
Зниження рівня конфліктності у виробничому колективі можна вважати одним з важливих напрямків робіт з оптимізації соціально-психологічного клімату. На підставі даних, отриманих Н.В. Грішиною, можливі два підходи до мінімізації кількості конфліктів. Це - зменшення об'єктивних передумов виникнення конфліктів та усунення їх суб'єктивних умов.
Завдання оптимізації керування виробничими колективами в значному ступені пов'язані з об'єктивною обумовленістю міжособистих конфліктів відповідними факторами соціально-виробничого середовища. З'ясування типових, що викликаються систематично одними й тими самими причинами, конфліктів показує необхідність цілеспрямованого вимірювання певних сторін виробничої ситуації.
Другий напрямок практичної роботи по зменшенню частоти виникнення конфліктів у колективах на підприємстві пов'язаний з суб'єктивною стороною походження цих конфліктів. Звідси походять завдання поглиблення наукових підстав індивідуального підходу до працівників з метою мінімізації конфліктності. Маючи, наприклад, дані про роль статевих і вікових особливостей людей у виникненні конфліктної ситуації, керівник тим самим володіє інформацією про можливі суб'єктивні причини конфліктів у своєму колективі. Така інформація у поєднанні зі знанням керівником особистісних особливостей працівників дає йому можливість здійснення індивідуального підходу до кожного з них.
Безпосередніми суб'єктами, діяльність яких пов'язана з попередженням і вирішенням конфліктів у сфері управління, є самі керівники. Причому головна роль у цьому процесі приділяється керівнику тієї ланки управління, у якій назріває або виник конфлікт, або керівнику вищої ланки. У цьому складається одна з особливостей процесу попередження і вирішення управлінських конфліктів.
З метою попередження управлінських конфліктів керівнику будь-якого рангу важливо налагодити зворотний зв'язок із усіма ланками управління, а також із всіма об'єктами управління. Ця перша необхідна умова запобігання конфліктів в управлінській діяльності. Другою умовою попередження конфліктів у сфері управління є постійна корекція стилю, форм, засобів і методів управління з урахуванням конкретних умов. Процес управління організацією або іншими соціальними об'єктами носить багаторівневий характер. Як правило, в управлінні виділяють вищу, середню і нижчу ланки. Кожна ланка представлена своїми суб'єктами управління.
Керівник повинен володіти різноманітними формами впливу на підлеглих:
*прямий вплив (наказ, директива, указівка, завдання і т. і.);
*вплив через мотиви (стимулювання потреб і інтересів із метою бажаної поведінки і діяльності);
*вплив через систему цінностей (виховання, освіти, засоби масової інформації);
*вплив через навколишнє соціальне середовище (зміна умов праці, статусу в організації, зміна системи взаємодії і т. і.).
Вирішення управлінських конфліктів у більшості випадків залежить від вищого керівника. Тут часто спрацьовує принцип «той правий, у кого більше прав».
Але при цьому важливо знати, що істотну роль у забезпеченні об'єктивності прийнятих рішень по управлінських конфліктах грають демократичні механізми (громадськість, засоби масової інформації й ін.) і правові гаранти (суди, прокуратура й ін.).
Зниження рівня конфліктності у виробничому колективі є одним з важливих напрямків робіт з оптимізації соціально-психологічного клімату, спрямованих зрештою на підвищення ефективності керівництва.
Останнім же часом вірогідність виникнення міжособистих конфліктів в трудовому колективі зростає у зв'язку з великою кількістю економічних, організаційних та соціальних нововведень на підприємстві. Наприклад. Перехід на нові форми праці вимагає атестації кадрів (зокрема керівників) і в ряді випадків їх кількісного скорочення. Розширення демократії в управлінні підприємством, перехід до виборності керівників припускає порівняння професійних, ділових та моральних рис співпрацівників, яких було рекомендовано для управлінської роботи. Впровадження принципів оплати за результатами праці створює умови для оцінки індивідуального вкладу працівників, їх ставлення до трудової діяльності. Ці питання, як правило, обговорюються на загальних зборах в трудових колективах, і приймаються групові рішення щодо них. Все це часто призводить до суперечностей, які можуть негативно впливати на подальшу спільну діяльність членів колективу.
В цілому, конфлікти в умовах боротьби нового зі старим неминучі і об'єктивно корисні. Однак психологічно вони вимагають величезних емоційних затрат, призводять до збільшення негативної напруги.
Проблема міжособистих конфліктів в трудовому колективі давно вивчається соціальними психологами, однак, у зв'язку з нововведеннями її актуальність зростає. В процесі перебудови звичні, ті, що існували протягом тривалого часу зв'язки та відношення між людьми змінюються, зіштовхуються їх інтереси. Подолання міжособистих конфліктів складає суттєвий вклад в збільшення продуктивності праці, є реальним соціально-психологічним резервом її ефективності.
Подолання міжособистих конфліктів виступає суттєвим вкладом у підвищення продуктивності праці, є реальним соціально-психологічним резервом її ефективності.
Є підстави вважати, що в низці випадків суб'єктивні (психологічні) умови для виникнення міжособистих конфліктів існують до того, як реальні нововведення зіштовхують інтереси працівників з того або іншого питання. їх джерело - відношення, настанови, взаємні оцінки людей, які складаються в процесі спільної діяльності. Ці оцінки за звичайних умов можуть протягом тривалого часу залишатися невідомими членам трудового колективу. І таким чином міжособисті конфлікти виступають гальмуючим елементом в процесі проведення інноваційних заходів.
Розділ 2. Міжособистісні конфлікти на підприємстві в умовах нововведень
2.1 Сутність та психологічні фактори нововведень в оргазації
Відомо, що поширеною причиною створення напруги в виробничих колективах виступають зміни, нововведення. С.Ю. Головін дає таке визначення поняття "нововведення"(або "інновації") (в соціально-психологічному аспекті): створення та впровадження різноманітних новин, що спричиняють значущі зміни в соціальній практиці [50, С. 192]. Хоча існують і інші визначення цього поняття, нам більш близьким виявилося саме це і ми вирішили взяти за основу його.
Розрізняють соціально-скономічні, організаційно-управлінські та техніко-технологічні інновації. Інноваційна діяльність не є формалізуємим процесом і потребує урахування людського фактору, зокрема, переборення соціально-психологічних бар'єрів, що виникають на усіх етапах її розвитку. До цієї діяльності притягнуті різні соціальні групи (замовники, розробники, ті, хто виготовляє опитні зразки, макети та таке інше), кожна з яких має власні інтереси, задачі та цілі. Члени кожної з цих груп можуть мати неоднозначні уявлення, очікування, що пов'язані з можливими наслідками інновацій.
Переборенню соціально-психологічних бар'єрів інноваційної діяльності сприяє: 1) урахування настанов, ціннісних орієнтацій, етнічних норм поведінки її учасників; 2) застосування соціально-психологічних методів активного навчання працівників для розвитку інноваційних здібностей, формування готовності до сприйняття та участі в інновації.
Опір змінам викликає у людей, в результаті невизначеності, яку ці зміни несуть, появу відчуття, що зміни призведуть до особистих втрат, а також переконання в тому, що зміни не обов'язкові.
Джон Коттер, вивчаючи причини опору змінам, запропонував низку перевірених методів, які допомагають зменшити або ліквідувати напругу в колективі. До них відносяться: організація інформації, пов'язаної з майбутніми змінами; обговорення цієї інформації з ухилом на необхідність та корисність нововведення; залучення співпрацівників до прийняття рішень; маневрування з організацією кооптації до прийняття рішення осіб, які виявляють жорстокий опір і т. і. [16].
Якщо коротко сформулювати головну мету нововведення - це зміна того устою роботи та життя колективу, що устоявся, на краще. Але, нажаль, рішення нововведення не завжди зорієнтовані на кожного і приймаються без урахування думок та настроїв людей.
Відомо, що головними резервами економіки є резерви працівника, той трудовий потенціал, який він має. Зуміти залучити їх до економіки, активізувати людський фактор - ось одне з головних завдань керівника будь-якого рангу.
Від того, що думає та відчуває людина щодо нововведення, в якому напрямку зміни впливають на її психологію, чи має вона розвинуте економічне мислення - від усього цього прямо і безпосередньо залежить ефективність здійснення нововведень в управлінні підприємством в цілому та колективом зокрема.
Для того, аби надати процесам оновлення додаткового імпульсу, треба розібратися в стані психологічного перебудування кадрів. Це важливо, тому що ставлення до нововведення виступає одним з провідних критеріїв зрілості особистості.
Як показує практика, за свідченням А.І. Ютова [11, С. 10-18], зустрічаються головним чином три типи людей, які по-різному відносяться до нововведення: його прибічники, попутники та вимушені противники. Неможна заперечувати той факт, що € і концептуальні противники нововведення, тобто люди, які в принципі не погоджуються з ними. їх опір нововведенню диктується не психологічним неприйняттям його, а принциповими міркуваннями.
Розглянемо зазначені вище три типи відношення до нововведень
Прибічники нововведення відрізняються один від одного тим, на якому етапі психологічної перебудови вони знаходяться. Тут можна виділити такі групи:
1. "Ідеологи" нововведень. Це люди, які протягом тривалого часу усвідомлювали потребу в змінах в колективі, можливо навіть намагалися їх прискорити. їх кількість невелика, але їх вплив на моральну атмосферу колективу має майже вирішальне значення для успіху здійснення психологічної перебудови усіх кадрів в процесі нововведення.
2. "Прагматики" - так можна умовно назвати групу прибічників нововведення, які теж усвідомлювали необхідність докорінних змін в колективі, на підприємстві. Але вони відрізняються від "ідеологів" нововведень тим, що дійшли своєї точки зору на основі сприйняття повсякденних потреб та потреб особистих.
Серед прибічників нововведень відокремлюється порівняно велика група людей (порівнюючи з першими двома групами), які ставляться до змін позитивно, мають високий рівень компетентності для реалізації їх ідей, але побоюються невдач. їх ще можна назвати "перестрахувальники", їм притаманні надмірна обережність, скутість творчої фантазії, побоювання ризику, відмова від перспективних рішень, хоча б в масштабі колективу.
3. Якщо "перестрахувальники" вірять в необхідність змін, знають, як реалізувати ідеї нововведення на своїй ділянці роботи, але сумніваються в їх неповоротності, то наступна група прибічників і вірить, і не сумнівається, і знає, як і що треба робити, але проявляє пасивність через відсутність досвіду самостійних дій, то ці люди не схильні до прийняття та реалізації ініціативних рішень не тому, що побоюються наслідків. Ні. Вони звикли виконувати рішення, прийняті вищестоящими керівниками.
4. Особливу групу прибічників нововведень складають некомпетентні керівники. їх ставлення до змін на словах вище похвали. На справі ж вони не спроможні впровадити ідеї в життя.
Як вже згадувалося, другий тип ставлення до нововведень представляють її попутники. До нововведення намагаються приєднатися різні люди, яких воно само по собі цікавить мало, але під його гаслами вони прагнуть реалізувати ті або інші свої власні наміри. Розглянемо позиції деяких попутників.
1. Група "звично підтримуючих" будь-які зміни, якщо вони йдуть від директивних органів. Вони, так би мовити, гнуться в той бік, в який дує "вітер змін".
2. Інша позиція - вибіркова підтримка нововведення. Вона притаманна людям, які висловлюються за зміни лише часткові, лише в тому ступені, в якому вони дають можливість задовольняти їх особисті потреби. Там, де нововведення зачіпають їх інтереси, вони рішуче виступають проти.
1. Інертність мислення. Ця властивість свідомості не є ані позитивною, ані негативною, якщо її розглядати поза конкретно-історичними обставинами. Але в реальному житті дії оцінюються за тим, як вони співвідносяться з вимогами суспільства.
В період нововведення в колективі, особливої цінності набуває інша властивість мозку - гнучкість мислення, здатність швидко перебудовуватися та встигати за динамікою соціально-економічних процесів, і навіть не тільки встигати, а й передбачати, прогнозувати їх перебіг в майбутньому.
2. Догматизм - одна з серйозних перешкод психологічної перебудови кадрів. Стосовно особистості вона означає неспроможність критично оцінювати істини, які колись вже було засвоєно. Догматизм в психологічному відношенні спирається на інертність мислення, але свою назву отримав не від властивості мозку, а від ідеї (правила, принципу), яку утримує свідомість (і підсвідомість) безвідносно до умов життя.
В процесі нововведення догматизм проявляє себе в найрізноманітніших варіантах.
3. Консерватизм схожий на догматизм. Але якщо догматика примушують дотримуватися догм головним чином сліпа прив'язаність до неї, втрата здібності оцінювати її критично, то консерватор, крім того, боїться нововведень, позбавлений відчуття нового, виступає не стільки на захист догми, скільки проти новацій. Для нього прийнятний статус-кво, якщо навіть йому при цьому не дуже затишно, але зовсім неприйнятний новий стан, хоча він і обіцяє серйозні покращання. Незрозумілість майбутнього, пов'язаного з новацією, його невизначеність лякають консерватора більше за "погане" сучасне.
4. Охоронне мислення - різновид консерватизму і догматизму одночасно, але воно носить особливо агресивний характер. Людина, що відрізняється охоронним мисленням, приписує собі вигадану нею ж самою функцію захисту різноманітних догм від усіх, хто інакше мислить.
Для того, аби зрозуміти, чому нововведення не завжди сприймається в трудовому колективі позитивно і проходить досить повільно, потрібно розібратися в тому, що є стержнем радикальних змін, які несе по собі нововведення. З позиції психологічної науки ця проблема формулюється так: яким чином притягнути до процесів оновлення усі резерви живої праці, якими потенційно володіють учасники трудової діяльності?
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
