Соціальні служби для молоді - це спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.
Вперше поняття «соціальна служба для молоді» з'явилося в 1991 р. в Законі СРСР «Про загальні начала молодіжної політики в СРСР», який у зв'язку з розпадом Радянського Союзу практично так і не встиг увійти в дію. В даному Законі соціальна служба для молоді була визначена як складова частина державно-суспільної системи соціальної служби і будувалась на загальних з нею основах.
Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становлення та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. соціальні служби в нашій країні створюються Міністерством України у справах молоді та спорту (нині його наступником Міністерством України у справах сім'ї та молоді) згідно з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та об'єднаннями громадян.
Соціальні служби для молоді:
а). надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги;
б). реалізують необхідні заходи з метою попередження негативних явищ в молодіжному середовищі (правопорушень, алкоголізму, наркоманії, токсікоманії, проституції і т.п.) та їх подолання;
в). здійснює соціальне опіку окремих категорій молоді, зокрема інвалідів, дітей-сиріт і т.п.
В цілому соціальна робота в України, як і в будь-якій країні, координується багатьма державними структурами. Так в Україні у відповідності до всієї компетенції нею займаються Міністерства у справах сім'ї та молоді, труду, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, внутрішніх справ, державні комітети з фізичної культури та спорту, туризму та інші відомства.
Діяльність соціальних служб для молоді в Україні організовується згідно Типового положення про такі служби, яке затверджене спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1993 №648.
В даному положенні, значиться, що соціальні служби для молоді об'єднують в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, які здійснюють комплексне соціальне обслуговування молоді, та спеціалізовані соціальні установи: притулки для неповнолітніх, агентства та бюро сприяння зайнятості молоді та ін. Визначені також особливості створення та функціонування центрів, їх функції, механізм роботи.
Особливий інтерес визиває наступні права соціальних служб:
- отримувати в закладі, організації, підприємстві незалежно від їхньої підпорядкованості та форм власності, інформацію з питань соціально-економічного стану молоді, в тому ж числі від державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць;
- проводити на підприємствах, закладах та організаціях соціологічні дослідження з питань проблем молоді;
- представляти інтереси окремих молодих людей (молодих сімей) їх стосунків з підприємствами, закладами, організаціями;
- надавати у встановленому порядку разову матеріальну допомогу тим, хто її потребує;
- виступати засновником госпрозрахункових організацій, які сприяють реалізації завдань соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
- надавати у встановленому порядку підприємствам, закладам, організаціям за угодами платні послуги з інформаційно-методичного забезпечення їхньої діяльності відносно соціального обслуговування молоді з переведення коштів на рахунки центрів. Перелік платних послуг, порядок їх надання та розходу отриманих грошей встановлюється Міністерством у справах молоді та спорту (нині - Міністерство у справах сім'ї та молоді).
В структурі Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) в Україні діють Український республіканський (підпорядковується Міністерству у справах сім'ї та молоді), республіканський (підпорядковується уряду Автономної Республіки Крим), області, Київський та Севастопольський міські центри.
Всі центри (обласні, Київський та Севастопольський міські) в питаннях оперативного керування знаходяться у веденні відповідних держадміністрацій, з організаційно-методичних питань підпорядковані українському республіканському центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Міські та районні центри підпорядковуються відповідно органам управління у справах молоді державних адміністрацій, виконкомів місцевих Рад народних депутатів (з питань оперативного управління) та вищестоящим центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (з організаційно-методичних питань).
Фінансування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється з державного, місцевого бюджету, молодіжних фондів, а також з інших джерел.
Соціальну роботу з молоддю в школах, інших навчальних закладах, за місцем проживання, в творчих об'єднаннях, центрах повинні вести спеціально підготовлені соціальні працівники. «Соціальний працівник - це посередник в різних сферах соціальної допомоги сім'ї, окремим її членам, групам людей, в точу ж числі дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та хворим, а також в усіх видах загальної підтримки населення».
Соціальна робота з молоддю має чітко визначену адресність. В даному випадку приймаються до уваги такі фактори:
а). віковий показник громадян, яким надається соціальна допомога та підтримка (15-28 років у відповідності до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.);
б). основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місце роботи, проживання, відпочинку);
в). найбільш актуальні та типові соціальні та психологічні проблеми молоді (наприклад, правовий захист юнаків та дівчат, життєве самовизначення, придбання професії, працевлаштування, профілактика девіантної поведінки, сексуальні та психологічні проблеми та ін.);
г). основні категорії молоді, на які орієнтована соціальна робота (учні шкіл, училищ, службовці, робочі, діти та молодь з багатодітних, неповних та неблагополучних сімей, сироти, інваліди та ін.
Таким чином, у доповнення раніше наданому визначенню можна додати, що соціальна робота з молоддю - це визначений комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які в сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають їй сприяння у основних сферах її життєдіяльності.
В сучасній соціологічній практиці забезпечення соціалізації молоді визначились декілька різних концептуальних підходів до формування та діяльності соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді:
- діяльнісний (московські вчені С. Алєщонок, В. Луков), у відповідності до якого завдання соціальних служб - надання перш за все термінових соціальних послуг молоді;
- соціальної роботи (українські вчені І. Лавриненко, Г. Хорунжий), який припускає що в системі соціальної роботи соціальні служби є організаційно-функціональними структурами;
- соціально-політичний (українські політик А. Матвієнко та бізнесмен
В. Барабаш), згідно якому соціальні служби перш за все є засобом реалізації соціальної політики держави;
- соціалізаційний (українські соціологи А. Годлевський, А. Ярьоменко), у відповідності до якого сенс діяльності соціальних служб складається саме у здійсненні процесу соціалізації молоді.
Не заперечуючи правомірності перших трьох тверджень, відзначимо, що, по суті, найбільш об'ємним і точним є четвертий концептуальний підхід до визначення сутності соціальних служб, їх призначення. До того ж він фактично включає і три попередніх. Розглядаючи їх в сукупності Н. Салабай та Н. Лукашевич відстоюють адаптивно-соціалізаційну концепцію створення і діяльності соціальних служб. Сутність такої концепції в тому, що соціальні служби допомагають молодим людям реалізувати їх адаптивні потреби, коли у них виникають складнощі у подоланні нової для даного індивіда життєвої проблеми. Поступово в ході соціалізації в людині формується індивідуальний адаптивний механізм, що дозволяє їй успішно освоювати все нові і нові життєві ситуації.
Центри соціальних служб ведуть різноманітну роботу, яку в цілому можна звести до декількох згрупованих функцій:
1). розробка та реалізація спільно з органами державного управління у справах сім'ї та молоді різних програм соціального обслуговування і соціальної допомоги підліткам та молоді;
2). організація рекламно-інформаційної, консультативної допомоги молоді з питань навчання, професійної підготовки, працевлаштування, охорони здоров'я, відпочинку та оздоровлення, а також безпосередньо діяльності соціальних служб;
3). політико-правове консультування молоді з питань права й обов'язків в суспільстві, свого життєвого устрою;
4). створення центрів праці, центрів молоді, бюро добрих послуг, «телефонів довіри», молодіжних бірж, агентств, проведення соціально-психологічного консультування, різних тренінгів, занять з підлітками, молоддю, молодими сім'ями;
1) проведення різноманітних досліджень, опитувань громадської думки молоді;
2) цілеспрямована робота серед молоді з відхиленнями в поведінці, яка страждає на наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, табакокуріння;
3) організація різних акцій, заходів профілактичного, розважального, дозвіллєвого та оздоровчого характеру;
4) надання разової матеріальної допомоги молодим людям, молодим сім'ям.
Аналіз основних напрямків діяльності центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді дає можливість зробити висновки щодо реальних потреб молоді в соціальних послугах, встановити їх ієрархію. По мірі зниження потреби вони виглядають таким чином:
консультації фахівців центрів соціальних служб (психологів, юристів, наркологів, сексопатологів) - 81%;
допомога у влаштуванні на роботу - 74%;
консультування, патронаж і організація допомоги інвалідам, сиротам, колишнім воїнам-інтернаціоналістам, іншим категоріям соціально незахищеній молоді - 55%;
організація та проведення масових культурних заходів для молоді (виставок, фестивалів, концертів, гулянь і т. п.) - 50%;
створення клубів за інтересами, організація секцій, інших установ культури і об'єднань за інтересами - 48%;
створення клубів знайомств - 37%;
організація та проведення масових спортивних заходів - 36%;
організація та проведення наукових конференцій, семінарів, «круглих столів» та ін. - 27%;
спільна діяльність з молодіжними організаціями - 23%.
Цілком зрозуміло, що перераховані послуги, їхня важливість для молоді обумовлені перш за все актуальністю тих життєвих проблем, з якими безпосередньо і повсякденно стикаються молоді люди.
Практична діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні багато в чому пов'язана з реалізацією комплексних наукових і прикладних програм, які мають як загальнонаціональний, так і регіональний (місцевий) характер.
В цілому аналіз різноманітних програм, над реалізацією яких працюють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні, дає можливість зробити висновок, що основними з них є наступні:
соціально-психологічні консультації, інформаційна допомога молоді;
«телефони довіри»;
соціальна опіка, допомога дітям-сиротам;
соціальна підтримка дітей-інвалідів, молодих інвалідів;
різноманітна робота з підлітками (профілактика правопорушень, організація відпочинку, допомога молодим людям в творчій діяльності, підвищення їх адаптивних можливостей);
підтримка та сприяння молодіжному підприємництву;
соціально-психологічна допомога сім'ї;
сприяння молодіжній зайнятості;
робота з жіночою молоддю;
* робота з молодими наркоманами, алкоголіками і їх сім'ями;
* правове навчання.
Наочний аналіз сутності й особливостей різноманітних програм, соціальних служб, що реалізуються центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні, викладено в спеціальному збірнику «Соціальна робота з молоддю в України..
Дані програми реалізуються соціальними службами в процесі соціальної роботи з молоддю. Відмітимо, що термін соціальна робота з молоддю ще не оформився в системі соціальної роботи в Україні. Проте специфічні соціальні проблеми молоді змушують говорити про необхідність формування технологій соціальної роботи, придатних для вирішення цих проблем. З проблем, що найбільш турбують суспільство, належать проблема розповсюдження наркоманії, СНІДУ, проституція, підвищення кримінальної активності молоді, зокрема неповнолітніх. Проблема побудови технологій соціальної роботи з молоддю посилюється тим, що, як правило, молоді українці є недобровільними клієнтами соціальних служб. Культура звертання до соціальної служби для вирішення своїх проблем в середовищі нашої молоді ще не сформована. Все це разом узяте змушує звернути особливу увагу на конструювання соціальної роботи з молоддю, перш за все в сфері труду.
Нижче надається приклад проведеного нами дослідження з проблеми Молодь на ринку труду, результати якого є як би соціально-дослідницькою базою для здійснення соціальними службами соціальної роботи з молоддю в сфері трудових відносин.
Ми вирішили розглянути динаміку та чинники формування ціннісних трудових орієнтацій молоді Луганську на прикладі двох вікових груп: учнів старших класів і студентів старших курсів вищих навчальних закладів, які і є об'єктом нашого дослідження. Основним методом збору інформації було анкетне опитування.
У ході дослідження було опитано 150 респондентів, 75 школярів і 75 студентів. В результаті були отримані наступні дані.
Із загальної кількості опитаних професійно визначилися 58% школярів, 41% знаходяться в процесі професійного самовизначення і лише 1% випускників школи поки ще не замислювалися над цим. 55% школярів оцінило престиж обраної професії як дуже високий, 38 як відносно високий, і лише незначна кількість школярів обрали майбутню професію, що не користується престижем в суспільстві.
Найпопулярнішою професією серед учнів є професія юриста. Це також свідчить про орієнтацію респондентів на соціально престижні види діяльності.
Той факт, що значна частина студентів оцінила обрану професійну діяльність як середньо престижну, свідчать про те, що очікування школярів далеко не завжди виправдовуються.
Основними критеріями, якими керується молоде покоління під час вибору професії, є висока оплата праці та інтерес до даного виду діяльності. Причому, для школярів матеріальний чинник більш значущий в порівнянні із студентами.
Що стосується ролі батьків в професійному виборі їх дітей, то для 1/3 частини учнів шкіл порада батьків мала вирішальне значення, серед студентів даний показник є нижчим в 2 рази.
Та обставина, що професія батьків абсолютно не вплинула на професійний вибір їх дітей (66% в обох вікових групах), в черговий раз свідчить про орієнтацію молоді на соціально престижні види діяльності, які, природно, значно відрізняються від популярних професій за часів молодості їх батьків.
При аналізі питання про те, з ким обговорювався вибір професії, з'ясувалося, що референтну групу для молоді в цьому питанні складають батьки і друзі.
На питання „Може що-небудь перешкодити реалізувати Ваш професійний вибір?” 38% студентів і школярів відповіли ствердно, 27% - негативно, іншим - важко відповісти. При цьому 68% школярів бачать небезпеку в невдалій здачі іспитів, а студенти у відсутності робочих місць і низькій оплаті праці.
Також відмічена залежність відповіді на дане питання від матеріального стану респондента: серед тих, чиє матеріальне положення краще, ніж у більшості, найвищий показник упевнених у відсутність чого-небудь, здатного перешкодити реалізувати професійний вибір. Причому, слід відмітити, що відсоток твердо упевнених в тому, що вибір професії повинен бути вибором на все життя, є вищим серед учнів шкіл. Це свідчить, на наш погляд, про деяку ідеалізацію уявлень про майбутню професійну діяльність, яка з часом змінюється. Що стосується планів на майбутнє, то 90% школярів планують продовжити освіту у вузі, причому для більшості учнів шкіл вища освіта є можливістю отримати престижну і високо оплачувану роботу, тоді як більшість студентів головну функцію навчання у вузі бачать у підвищенні рівня своєї освіти. Так, 66% студентів вважають, що у вузі не дають достатньою мірою знань та навичок, які є необхідними в майбутній роботі. Можливо з цим пов'язано і те, що кожний четвертий з опитаних скоріше за все не повторив би свій вибір місця навчання.
Відмінності між студентами та учнями шкіл явно простежуються і при відповіді на запитання: Якої освіти достатньо, щоб мати хорошу роботу?”. Так, 72% школярів вважають, що вищої, і 22% - декілька вищих, серед студентів тільки 45%, і 19% дотримуються таких точок зору, при цьому 31% студентів вважають, що освіта не грає ніякої ролі. Що стосується майбутніх планів студентів, то після закінчення вузу 66% планують працювати за фахом, при цьому для кожного третього є реальною перспектива залишитися безробітним. При цьому вірогідність залишитися без роботи протилежно пропорційна ступеню престижності обраної професії та рівню матеріального достатку студентів.
Для з'ясування цінності праці для сучасної молоді використовувалися ряд запитань. Були отримані наступні дані. Трохи більше половини респондентів вважає роботу невід'ємною частиною життя людини, оскільки її відсутність, на їх думку, приводить до деградації особистості. Хотілося б звернути вашу увагу на те, що майже половина учнів школи впевнена в тому, що працювати не обов'язково, якщо є можливість безбідно жити, у той час серед студентів цей показник є в три рази нижчим. В 54% школярів питання: „Чи варто в наш час чесно трудитися?” викликав утруднення. Лише 1/5 учнів шкіл впевнені у необхідності чесної праці, тоді як в групі студентів даної точки зору дотримується 44%.
Для більшості школярів робота є способом забезпечити себе і можливістю досягти високого соціального статусу. У студентів декілька інша картина: робота це спосіб забезпечити себе і можливість реалізувати свій творчий потенціал, уміння та професійні навички. Причому 34% студентів не тільки вчаться, але і працюють, серед школярів же тільки 10%, що є цілком природним і закономірним. При цьому кількість школярів, не охочих працювати у вільний від навчання час є в два рази більше у порівнянні із студентами. Це пояснюється тим, на наш погляд, що у школярів поки немає гострої необхідності забезпечувати себе, оскільки вони знаходяться на утриманні батьків.
Для вивчення етичних установок на працю використовувалося таке питання як: «Чи допускаєте Ви для своїх однолітків участь в таких видах діяльності, як рекет, шантаж, крадіжка і т.п.?”. Кожен третій школяр не зміг однозначно відповісти на поставлене запитання, або свідомо пішов від відповіді. Один з трьох допускає подібні вчинки однолітків (а певною мірою і свої), третина відноситься до них негативно. Аналогічна картина склалася і в групі студентів. Нас цікавило і те, наскільки привабливі для молоді наступні форми діяльності: вулична торгівля, миття машин, перепродаж речей і проституція. Всі респонденти різко негативно ставляться тільки до проституції, до решти видів діяльності ставлення виражається такого роду думкою: «Не засуджую інших, але сам не працюватиму». Якщо порівняти показники оцінки вище перерахованих форм діяльності, як нормального способу заробляти гроші, то вулична торгівля має більш вищі показники у порівнянні з останніми (див. рис. 2.2).
