2. Криза інституту сім'ї та сімейного виховання, пригнічення індивідуальності та ініціативності дитини, підлітка, молодої людини як з боку батьків, так і педагогів, усіх представників «дорослого» світу. Це призводить, з одного боку, до соціального та культурного інфантилізму, а з іншого - до прагматизму та соціальної неадаптованості та проявам противоправного або експериментального характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.
3. Комерціалізація засобів масової інформації, в якийсь мірі і всієї художньої культури, формує визначений «образ» субкультури не в меншому ступені, ніж основні агенти соціалізації - сім'я та система освіти. Адже саме перегляд телепередач наряду із спілкуванням найбільш розповсюджений вид дозвіллєвої самореалізації. В багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.
Молодіжна субкультура є викривлене дзеркало дорослого світу речей, стосунків та цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не приходиться, тим більш, що і культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується.
Спостерігається тенденція до дегуманізації та демократизації у змісті мистецтва, що проявляється, преш за все, у приниженні, деформації та руйнації образу людини. Це фіксується у наростанні сцен та епізодів насилля та сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності та має негативний вплив на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насилля та сексу в кіно, на телебаченні та відео доводиться численними дослідженнями [4; 11; 16].
Суттєвою характеристикою молоді як суб'єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов'язків у суспільстві.
Права та обов'язки молоді в будь-якій країні, незалежно від її місцезнаходження, рівня розвитку або інших ознак, закріплені у Всемірній декларації прав людини, прийнятій та проголошеній спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року.
У ст. 2 даної Декларації написано: «Кожній людині надаються всі права та всі свободи, проголошені даною Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, соціального або станового походження, майнового або іншого стану».
Серед основних прав людей, а означає, і молоді, можна виділити такі основоположні:
- на громадянство;
- склад сім'ї;
- участь у керуванні своєю країною.
Соціальне забезпечення, труд, освіта, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів [5, с. 23-24].
Такими є загальні права усіх людей на Землі. Хоча й Декларація ратифікована більшістю країн (у тому ж числі і Україною), вони по-різному забезпечуються та інтерпретуються.
Крім Загальної декларації прав людини, велике значення для формування національних законодавств в окремих країнах мають такі документи, як Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадські права та ін.
Ратифікація всіх подібних документів Україною потребує не просто їх дотримання, але й прийняття власних законодавчих актів у відповідності до них.
Наприклад, Україна у 1963 році ратифікувала Конвенцію з боротьби з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.), у якій передбачені спеціальні норми, які гарантують рівність громадян при прийомі на навчання та при платі за навчання. У Мінімальних стандартах ООН, які стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (так званих Пекінських правилах 1985 р.), передбачені норми, які обумовлюють систему забезпечення соціальної справедливості до неповнолітніх (вік від 7 до 18 років). Теж саме можна сказати про особливості Конвенції про права дитини (ратифікована Україною у 1991 р.), в якій дитиною вважається «кожна людська особистість до досягнення нею 18 років».
Важливіші аспекти статусу молоді світу закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співпраці в Європі. Вони наступні:
- складання угод про проведення програми професійної підготовки молоді;
- складання угод між молодіжними організаціями для розвитку молодіжного співробітництва;
- організація обміну студентами курсів професійної підготовки для вивчення іноземних мов;
- розвиток молодіжного туризму та надання із цією метою відповідних пільг.
Отримання Україною державної незалежності як ніколи раніше актуалізує завдання юридичного оформлення, напрацювання правових основ здійснення державної політики в сфері інтересів та проблем молоді. Ця необхідність продиктована також тим, що становлення державності України історично співпало з істотними змінами самих основ нашого суспільства - економічних і соціально-політичних, духовних та моральних.
Створення юридичних основ та проведення Україною своєї власної політики в сфері молодіжних проблем та інтересів не виключає, а навпаки, припускає обов'язкове розуміння та врахування зарубіжного досвіду вирішення існуючих проблем. Це важливо ще і тому, що Україна прийняла на себе зобов'язання за рядом міжнародних угод з прав людини, ратифікувала документи, які мають загальносвітове значення.
Слід приймати до уваги ті обставини принципіального характеру, що Україна, яка є учасницею ряду конвенцій з прав людини, в яких містяться важливі норми, які регулюють статус молоді, зобов'язана будувати своє молодіжне законодавство аналогічним чином. Згідно Закону України «Про дію міжнародних угод на території України» від 10 грудня 1991 р.”. Затверджені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України та діють у порядку, який передбачений для національного законодавства». В силу даного положення всіх конвенцій, за закріплені норми, які мають відношення до молоді, мають велике значення для розвитку українського законодавства стосовно молоді. В них відображені також позиції іноземних держав за рядом аспектів статусу молоді.
В рамках ООН у свій час були розроблені та прийняті важливіші рекомендації з питань стану, соціального статусу молоді. Ці проблеми широко обговорювалися у зв'язку із проведенням у 1987 р. «Міжнародного року молоді» та підведення його підсумків. На основі узагальнення законодавства більшості країн світу з урахуванням фактичного стану молоді були визначені спільні проблеми правового захисту її інтересів у світі, вироблені рекомендації з відповідного розвитку національних законодавств.
Таким чином, молодь є суб'єктом соціального захисту, який характеризується соціально-психологічними особливостями молоді, її субкультурою та суспільно-значущими переконаннями та обов'язками. У практичному ключі суб'єктний характер соціального захисту молоді потребує в ході її реалізації враховувати вказані суб'єктні характеристики молоді.
1.2 Нормативно-правова база соціального захисту молоді
Перш ніж розглядати українське законодавство, яке стосується молоді, звернемо увагу на наступне.
Політика розвинутих країн, їхніх державних органів у сфері інтересів молоді сьогодні формується та реалізується у напрямку врахування та забезпечення перш за все специфічних вікових моментів молоді в аспекті реалізації всіх існуючих стандартів комплексу прав людини взагалі. При цьому відмінності в політиці різних країн, які закріплені законодавчо, пов'язані лише з визначеними соціально-політичними, організаційно-державними зобов'язаннями, існуючим рівнем економічного розвитку, а не специфічними підходами до регламентації життя молоді.
Таким чином, молодіжна політика в зарубіжних країнах в даний час не представляє собою з юридичної та практичної точки зору якусь закінчену чітку систему, яка призвана детально регламентувати взаємостосунки молодого покоління у всьому складному розмаїтті економічних, політичних та інших громадських відносин [22, с.124].
Загальна характерна особливість законодавства про молодь більшості зарубіжних країн міститься в тому, що воно фактично ніде не є окремим, а, за суттю, являє собою набір законодавчих актів, які існують або самостійно, або як доповнення до інших законів, кодексів та ін.
Частіше за все в інших країнах є деякі центральні, спеціальні, умовно названі молодіжні закони, в правовому полі яких є більшість сфер життєдіяльності молоді, таких як освіта, труд, культура, побут, сім'я, дозвілля та ін.
Істотно, що крім деяких загальних рис, молодіжні законодавства мають і свої особливості, які обумовлені перш за все традиціями, історією, культурою даних країн (в тому числі і назви законів).
У нормативних актах державних органів ряду країн передбачено, наприклад, фінансування діяльності підприємців-спонсорів молодіжного сервісу, а також законодавчо закріплена їх відповідальність за порядок та якість наданих послуг.
Важливість ролі добровільних носіїв соціальних послуг для молоді в цілому в забезпеченні соціальних потреб молодого покоління знаходить своє відображення в ряді правових документів, які регулюють діяльність молодіжних служб в європейських країнах. При цьому спільними принципами таких гарантій та зобов'язань з позицій права в цій сфері молодіжного сервісу є:
1) забезпечення гарантованого доступу більшості видів послуг не тільки для визначеної категорії молоді, а практично для всіх молодих людей у віці від 14 до 21 року. Істотно, що вікові рамки молоді, яка користується послугами в різних країнах світу, можуть коливатися;
2) наявність законодавчих документів в цій області ювенального права, які мають комплексний характер. Загальне коло повноважень різних об'єктів цього права визначений цілим спектром законів, нормативних актів як загального напрямку, так і спеціалізованих, які регламентують багато особливостей діяльності служб серед молоді;
3) визначення тих категорій молоді, які в першу чергу потребують соціальної допомоги, соціального обслуговування і соціального захисту та підтримки;
4) внесення необхідних уточнень у правовий статус молоді, в тому числі і визначення вікових та інших соціально-демографічних характеристик, які забезпечуються за законом та передбачені в тих або інших випадках пільгами або перевагами у користуванні послугами;
5) регламентування практичного використання національних та комунальних засобів та ресурсів на розвиток соціальних служб для молоді, управління ними, планування та організація їх діяльності;
6) підтримка розвитку місцевого самообслуговування та визначена координація діяльності соціальних молодіжних служб на державному, регіональному та локальному рівнях.
Українське суспільство є сьогодні суспільством перехідного періоду і в цілому характеризується такими об'єктивними процесами, як злом старого суспільно-політичного строю (політичної системи) та формування нової демократичної держави; зміна духовних цінностей та орієнтації громадян, у тому числі і молоді; формування принципово нового механізму вирішення питань життєдіяльності молоді.
Все це потребує законодавчого закріплення та принципово іншої державної молодіжної політики, здатної зробити молодь активним учасником усіх трансформаційних процесів. Мова йде про права, обов'язки, відповідальність молоді, тобто про повноправний статус у суспільстві.
Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику у сучасній Україні сьогодні є наступні:
1) закріплення взаємодії молоді та суспільства, держави, інших соціальних груп та об'єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;
2) створення умов, за яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною дієвою силою, тобто з об'єкта впливу (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися в суб'єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які виникають у суспільстві;
3) забезпечення саморозвитку, самовдосконалення та самореалізації молоді за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;
4) забезпечення життєвого старту молоді. Завдання держави, особливо у перехідний період його розвитку від тоталітаризму до демократії, міститься в тому, щоб створити та надати молоді умови для соціалізації (загальну безкоштовну освіту, професійну підготовку, перше робоче місце, охорону здоров'я, кредити, деякі пільгові умови для підприємницької, господарчо-економічної діяльності та ін.). Обов'язковий мінімум таких послуг надається молоді як деякий аванс з подальшою компенсацією або в процесі їх життя, труда, діяльності в будь-якій сфері;
5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу об'єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей та підлітків з неповних та великих сімей, інвалідів та ін).
Вищесказане визначає особливості молодіжного законодавства в Україні.
Молодіжне законодавство - це система визначених законодавчих актів, положень, норм, які регулюють ті відносини, учасниками яких є молодь. Це може бути конституційне законодавство, загальне молодіжне чи галузеве законодавство, яке регулює відносини молодь з іншими суб'єктами права.
Права та обов'язки української молоді закріплені в багатьох законодавчих актах, які прийняті в різний час, але перш за все їх треба починати аналізувати з основного Закону - Конституції України, де закріплені основні права та обов'язки громадян України, в тому числі і таких соціальних груп, як діти та молодь, хоча саме слово «молодь» в Конституції, якщо бути точними, відсутнє. Зрозуміло, однак, що там де мова йде про права усіх громадян, розуміються і права молоді.
Безпосередньо молоді стосується Закон України «Про громадянство України», прийнятий 8 жовтня 1991 року, в якому обумовлені всі положення, які стосуються громадянства України взагалі, порядку його отримання, збереження та ін.
Статус, права та обов'язки молоді в суспільстві, їхні гарантії є можливим вивчити за допомогою їх розділення на окремі сфери життєдіяльності молоді або сфери функціонування суспільства:
1) сім'я (усиновлення, опіка, піклування);
2) охорона здоров'я;
3) культура, фізична культура та спорт;
4) труд;
5) житлові права та ін.
Права та обов'язки молоді закріплені також у сімейному праві, яке складається з ряду специфічних законів та значної кількості спеціальних норм. В систему сімейного права входять наступні інститути: шлюб (порядок його реєстрації та припинення), правовідносини (правовідносини сім'ї, правовідносини дітей та батьків), усиновлення, опіка та піклування, реєстрація актів громадянського стану.
Кодекс про шлюб та сім'ю в України був прийнятий ще в 1970 р. та із незначними змінами та доповненнями діє практично до сьогоднішнього дня.
Згідно Кодексу, «сім'я знаходиться під захистом держави». Саме вона регулює шлюбні та сімейні відносини, піклується про захист матері та дитини, створює необхідні можливі (в силу соціально-економічного розвитку суспільства) умови для народження, утримання та виховання майбутніх громадян.
Особливим захистом держави в Україні, як і багатьох інших країнах, користуються діти, які позбавлені по тим або іншим причинам необхідного батьківського піклування. Так, в 1994 р. Кабінет Міністрів України спеціальним рішенням затвердив Положення про дитячий дім сімейного типу. Це окрема родина, яка створена за бажанням сім'ї або окремої особи, яка перебуває в шлюбі, яка бере на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Окрім дитячих будинків сімейного типу, в Україні функціонують і так звані прийомні сім'ї, завдання яких - виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомною називають сім'ю, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання для спільного проживання. Діти виховуються в прийомній сім'ї до 18 років, а разі навчання у вищому навчальному закладі - до його закінчення [10, с. 151].
Суттєве значення має та обставина, що фінансування прийомних сімей згідно з положенням про них, затвердженому Кабінетом Міністрів України, здійснюється з місцевих бюджетів. Щомісячно ним виділяються кошти на харчування прийомних дітей, забезпечення одягом, взуттям, м'яким інвентарем, медикаментами та ін. Виділяються також кошти на оплату комунальних послуг за нормами та тарифами, які діють на даній місцевості, пропорційно кількості прийомних дітей.
З 1998 р. в Україні ведеться активна робота зі створення інституту прийомної сім'ї як нової форми змісту та виховання дітей-сиріт. Спеціальним положенням Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. (№241) в Запорізькій області був початий експеримент зі створення прийомних сімей, який дав позитивні результати [39, с. 119].
Центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов'язки, пільги, соціальний захист молоді, є Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 р.
Вперше в українському законодавстві в цьому документі були надані визначення таких термінів, як «молодь», «молоді громадяни», «неповнолітні», «перше робоче місце», «молоді сім'я», «соціальні службі для молоді».
Серед найважливіших прав молоді, які отримали законодавче закріплення, перш за все треба назвати право на освіту, труд, культурний та фізичний розвиток, на житло, об'єднання у громадські організації.
Право громадян України на освіту проголошено та закріплено Конституцією України (ст. 53). «Держава, - записано в ній, - забезпечує доступність та безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної середньої, позашкільної, професійно технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням та студентам».
Крім того, в Україні повна загальна середня освіта є обов'язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право навчання на рідній мові або його вивчення у навчальних закладах, а також через національні культурні громади [18, с. 53].
Для введення Закону України «Про освіту» в дію Кабінет Міністрів України в 1996 р. прийняв ряд спеціальних постанов, якими визначив порядок працевлаштування випускників, та затвердив відповідне положення про працевлаштування молодих спеціалістів. Цими постановами обумовлені визначені соціальні компенсації випускникам (30-денна відпустка, пільги при працевлаштуванні за допомогою державної служби зайнятості, допомога в отриманні житла).
