Загальне право молоді (та інших громадян України) на труд закріплено у Конституції України (ст. 43). Воно достатньо відповідає міжнародним стандартам в частинах вільного вибору трудової діяльності, створення державою умов для труда громадян, поборення примусового труду, особливостей труду жінок, неповнолітніх та ін.
Особливості труду молоді закріплені у Кодексі законів про труд. Важливо, що цим документом в цілому впорядкований труд неповнолітніх, їх права та пільги, обов'язки тих, хто забезпечує труд молодих людей у віці до 18 років, хто зобов'язаний стежити за збереженням здоров'я юнаків та дівчат. Стаття 197 цього Кодексу вказує на гарантії першого робочого місця для молодих людей, а стаття 201-205 встановлює пільги для тих, хто поєднує роботу з навчанням [25, с. 103].
Крім Кодексу законів про труд питання зайнятості, труду молоді, підтримки її підприємницької ініціативи детально розглядає стаття 7-8 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.
Найбільш принциповими є наступні закріплені в Законі положення стосовно труду молоді:
- гарантії для молоді рівних з іншими громадянами прав на труд у відповідності до отриманої освіти та професії;
- гарантії надання дієздатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років після закінчення або припинення навчання в середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки та перепідготовки, а також по закінченню воєнної служби, в тому ж числі й альтернативної (невоєнної).
У відповідності до даного Закону держава сприяє створенню спеціалізованих центрів для реалізації програм професійного навчання, підготовки, вдосконалення професійної майстерності молоді, в тому ж числі і молодих інвалідів.
Безпосередню допомогу молоді в працевлаштуванні призвані здійснювати служби зайнятості. В них молодь може отримати необхідну безкоштовну інформацію та професійну консультацію про наявність робочих вакансій, а також можливостях професійної підготовки, а за необхідності - і перепідготовки.
Закон зобов'язує місцеві органи виконавчої влади встановлювати у відповідності до Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. квоту робочих місць. Якщо відповідні організації, підприємства, заклади за тими або іншими причинами відмовляють молодим людям у працевлаштуванні в рамках встановленої квоти робочих місць, вони виплачують штраф у розмірі середньої річної заробітної платні за кожну таку відмову. Характерно, що отримані таким чином кошти спрямовуються до Державного фонду сприяння зайнятості населення, а потім використовуються для фінансування затрат на створення додаткових робочих місць для молоді, її професійну підготовку, підвищення кваліфікації.
Крім державної служби зайнятості, консультаційну та практичну допомогу молоді в працевлаштуванні надають відділи у справах сім'ї та молоді місцевих, обласних, міських, та районних адміністрацій, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, різноманітні громадські молодіжні агентства та ін.
Згідно даному Закону держава гарантує надання роботи за спеціальністю на строк не менше трьох років тим молодим спеціалістам-випускникам державних вищих навчальних закладів та професійно-технічних училищ, потреба в яких заздалегідь була заявленою підприємствами, організаціями закладами [24, с. 38-39].
Треба відмітити, що надані молоді державні гарантії стосовно працевлаштування та зайнятості в Україні, нажаль, забезпечуються незадовільно. Так не дотримуються положень стосовно гарантованого юнакам та дівчатам права першого робочого місця, серйозні недоліки є у дотриманні квоти робочих місць, мало можливостей мають молоді люди для перекваліфікації, перенавчання за сприяння державних служб зайнятості.
Що стосується підприємницької діяльності молоді, то держава, зокрема, дозволила місцевим Радам народних депутатів встановити пільгову плату за реєстрацію підприємств, які створені молодими громадянами та молодіжними громадськими організаціями [13, с. 174].
Особливості культурного та фізичного розвитку молоді в Україні визначені Законами України «Основи законодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 р. і «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. Крім того, суттєве значення мали Наказ Президента України від 22 червня 1994 р. «Про державну підтримку розвитку фізичної культури та спорту України», затверджену Наказом Президента України від 22 червня 1994 р. «Державна програма розвитку фізичної культури та спорту в Україні» та інші документи державного значення.
Громадяни України в сфері культури мають наступні права:
- на свободу творчості;
- на вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, способів та сфер використання творчих здібностей і самостійне визначення долі своїх творів;
- на здійснення професійної та творчої діяльності на індивідуальній або колективній основі, самостійно або за допомогою будь-яких форм посередництва;
- на створення підприємств, закладів, та організацій культури;
- на об'єднання в творчі союзи, національно-культурні громади, фонди, асоціації, інші громадські організації, які діють в сфері культури;
- на збереження та розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;
- на доступ до культурних цінностей;
- на захист інтелектуальної власності, отримання спеціальної освіти.
Невідповідне значення для всебічного розвитку молоді мають фізична культура та спорт як засіб фізичного та всебічного духовно-морального розвитку.
В Законі України «Про фізичну культуру та спорт» від 24 грудня 1993 р. відмічається, що «громадяни мають право займатися фізичною культурою та спортом незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин».
При всьому державному піклуванні про розвиток фізичної культури та спорту слід все ж визнати, далеко не всі проблеми тут вирішені. Скорочується кількість молодих людей, які займаються фізичною культурою, зменшується кількість фізкультурно-спортивних об'єктів, підприємств, закладів та організацій, де створені умови і належним чином ведеться фізкультурно-масова робота, скорочується інфраструктура, яка працює на фізичну культуру, спорт та оздоровлення молоді [33, с. 59-68].
Конституційне право громадян «на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» по відношенню до молоді реалізується перш за все завдяки введеному у дію Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 р., про особливості якого йшла мова в спеціальній лекції про проблеми молодіжного руху в Україні.
Багато молодих людей в різних країнах мають безпосереднє відношення до воєнної служби. В Україні існує воєнна та невоєнна (альтернативна) служба.
Перша визначається Законом України «Про загальний воєнний обов'язок та воєнну службу» від 25 березня 1992 р. зі змінами та доповненнями, внесеними у 1992, 1993, 1999 р.
В ст. 2 Закону воєнна служба закріплена як почесний обов'язок кожного громадянина України, особливий вид державної служби, пов'язаний із виконанням громадянином України загального воєнного обов'язку та служби на конкурсно-контрактній основі в Озброєних Силах України та інших військ, створених згідно з законодавством України.
Даний Закон містить також ст. 3 «Альтернативна (невійськова) служба». Ця служба, яка була введена замість військової «за наявності релігійних переконань громадян України, які належать до діючих згідно законодавства релігійних організацій, вчення яких не допускають користування зброєю та служби в озброєних силах.
Враховуючи принципове значення саме альтернативної (невійськової) служби, ще в 1991 р. Верховна Рада України прийняла спеціальний Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», в якому деталізовані права молодих людей на проходження такої служби, порядок її проходження, припинення та ін. [6, с. 187-192].
В лютому 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Закон зробив принципове доповнення перш за все до положення про те, хто має право на альтернативну (невійськову) службу, а хто не має права на її проходження. Ст. 5 цього Закону говорить: «Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в закладах, організаціях, які знаходяться в державній або комунальній власності, діяльність яких пов'язана з соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом навколишнього середовища, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством».
Перелік підприємств, закладів, організацій, на яких громадяни можуть проходити альтернативну службу, розробляється та затверджується Кабінетом Міністрів України.
В Законі також більш детально розроблений порядок направлення на альтернативну службу, її проходження, припинення та ін.
За останній час в Україні був розроблений проект Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», ведеться робота над новою редакцією Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», розробляється проект Декларації «Про основний початок державної політики стосовно сім'ї, та жінок».
Значну роботу з розробки та вдосконалення нормативної бази, яка стосується молоді, молодих сімей, молодіжної політики, провело в останні роки Міністерство України у справах сім'ї та молоді. Тільки за останні роки ними були розроблені та затверджені положення, які стосуються порядку та умов надання одноразової матеріальної допомоги окремим категоріям дітей, молоді, жінок, сімей; порядку фінансування програм центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; переліку платних послуг, які надаються центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; положення про «телефон довіри», експериментальній площадці та ін. [33, с. 117].
За ініціативою Міністерства у справах сім'ї та молоді в 1997-1998 рр. Кабінет Міністрів України прийняв рішення «Про додаткові заходи з реалізації молодіжної житлової політики», затвердивши даним рішенням положення «Про порядок надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та самотнім громадянам на будівництво (реконструкцію) житла».
За наявності так званих молодіжних законів в Україні сьогодні права, свободи, обов'язки молоді найбільш повно охоплені, визначені та закріплені саме галузевим законодавством (адміністративним, фінансовим, трудовим, житловим, громадянським, господарським, соціальним, культурним, екологічним правом).
Існуюче законодавство, однак, ще далеко не досконале, принципи його формування до кінця не відпрацьовані. Основними недоліками молодіжного законодавства в Україні, на наш погляд, є:
а). декларативний характер, достатньо символічне проголошення без наявності дієвого механізму реалізації прав молоді на освіту, труд, житло, охорону здоров'я, користування досягненнями науки та культури, соціальний захист. Сьогодні ведеться велика робота з оновлення цих законодавчих актів, розробці нових на заміну старим;
б). деяке обмеження прав та свобод молоді в політичні сфері. В результаті достатньо бурних процесів встановлення державної незалежності України склалась ситуація, коли молодь багато в чому була відсторонена від сфери політичного життя та політичних відносин. Наприклад, пасивне виборче право (право бути обраним народним депутатом України) сьогодні мають право громадяни, яким виповнилося 25 років, тоді як раніше - громадяни, які досягли 21 року; раніше політичними вважались і молодіжні організації (ВЛКСМ, ЛКСМУ), а зараз - тільки політичні партії;
в). відсутність правових актів, які стимулюють діяльність молоді перш за все в економічній сфері. Вкрай необхідна підготовка закону про підтримку підприємницької діяльності молоді, приватного молодіжного бізнесу.
Є й інші проблеми формування в Україні молодіжного законодавства. Так, відчувається відсутність правових актів, які стосуються діяльності молоді в економічній сфері. Вважається вкрай необхідним прийняття законодавчих актів, які стимулювали б зайнятість молоді підприємницькою, економічною діяльністю, бізнесом. Необхідні такі удосконалення законодавства України в частині не тільки розширення прав, а й підвищення відповідальності молоді.
В цілому ж основним напрямком розвитку та удосконалення молодіжної політики в Україні, закріплення правових основ ї реалізації повинно стати створення протягом певного часу цілісної системи молодіжного законодавства і права, яка сприяла б ефективній соціалізації молоді.
Розглядаючи проблему подальшої розробки ювенального законодавства, необхідно враховувати, що воно може успішно функціонувати, якщо буде органічною частиною суспільства громадянського законодавства, тісним чином зв'язаною з ним. При формуванні молодіжного законодавства важливо точно визначити ту «нішу», яку воно займає та повинно займати в загальному законодавстві держави.
Молодіжне законодавство може існувати в основному в двох основних моделях:
а). як визначена система законів, яка охоплює всі форми життєдіяльності особистості молодої людини;
б). як окремі «молодіжні» статті в законодавчих актах даної держави, які забезпечують життєдіяльність молоді як специфічної соціально-демографічної групи.
Таким чином, найбільш загальні вимоги до законодавства в сфері безпосередніх інтересів та проблем молоді можна викласти у вигляді відповідності їх ієрархічного порядку наступним необхідним правовим гарантіям:
- надавати молодим громадянам можливості вибору, який враховував би їх специфічні інтереси та психофізіологічні особливості;
- не містити спеціальних заборон для молоді, надаючи їх максимум ініціативи та можливості для творчості;
- встановлювати додаткові можливості в рамках існуючого для всіх інших громадян правового режиму;
- ставити здійснення вибору молодими людьми в залежності від їх волевиявлення (в разі неповноліття молодих громадян - волевиявлення їх законних представників), а не від організаційних структур, які забезпечують це право для молоді;
- законодавчо забезпечувати особливі міри захисту здоров'я, моральності, життєвого рівня молодих людей, враховуючи психологічні та вікові особливості молоді;
- більш чітко визначати та законодавчо закріпляти вікові межі окремих категорій молоді та пов'язувати з ними правовий статус цих категорій.
Висновки до І розділу
Здійснене у першому розділі магістерської роботи вивчення теоретичних основ соціального захисту молоді дозволило нам зробити низку висновків узагальнюючого характеру.
Вони стосуються, по-перше, результатів вивчення молоді як суб'єктів соціального захисту, по-друге, вивчення нормативно-правової бази соціального захисту.
У своїй сукупності отримана наукова інформація і становила теоретичні основи нашого дослідження.
1. Стосовно аналізу молоді як суб'єкту соціального захисту повинен бути використаний суб'єктний підхід, який потребує, в свою чергу, аналізу молоді в наступних трьох основних напрямках: 1). молодь як соціально-психологічна група; 2). молодіжна субкультура; 3). права та обов'язки молоді у суспільстві.
2. Сьогодні наука визначає молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яка виділяється на основі сукупності характеристик, особливостей соціального положення, які обумовлені тими або іншими соціально-психологічними якостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в українському суспільстві. Головною відмінною рисою цієї групи є необхідність прийняття ряду важливих рішень в умовах дефіциту життєвого досвіду. Вибір професії, вибір супутника життя, вибір друзів - ось далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить формування образу подальшого життя.
3. Під молодіжною субкультурою розуміється культура визначеного молодого покоління, яка володіє спільністю стилю життя, поведінки, групових норм, цінностей та стереотипів, .
Визначальною характеристикою молодіжної субкультури сьогодні в Україні є феномен суб'єктивної «розмитості», невизначеності, відчуження від основних нормативних цінностей, що частіше за все проявляється у відсутності чітко вираженої особистої самоідентифікації, у контркультурному молодіжному дозвіллі.
4. Істотною характеристикою молоді як суб'єкту соціального захисту є діалектика її прав та обов'язків у суспільстві. Права та обов'язки молоді в будь-якій країні закріплені у Всесвітній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Серед основних прав молоді можна виділити такі основоположні, як: право на громадянство, утримання сім'ї, участі у керуванні своєю країною, соціальне забезпечення, труд, освіту, участь у культурному житті суспільства, захист своїх моральних та матеріальних інтересів. Дана Декларація ратифікована Україною за забезпечується системою законів, в тому числі і Конституцією України.
5. Аналіз нормативно-правової бази соціального захисту молоді у світі та Україні дозволяє констатувати наступне:
- молодіжна політика в зарубіжних країнах не являє собою з юридичної та практичної точки зору закінченої чіткої системи, яка призвана детально регламентувати взаємовідносини молодого покоління в усьому складному різноманітті економічних, політичних та інших суспільних відносин.
- основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику в сучасній Україні є: 1) закріплення взаємодії молоді з іншими державно-громадськими суб'єктами на основі рівності, партнерства, співпраці; 2) створення умов, при яких молодь перетворюється в активний суб'єкт усіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, які відбуваються у суспільстві; 3) забезпечення самостійності молоді не за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок інноваційної майнової діяльності самої молоді; 4) забезпечення життєвого старту молоді; 5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка в силу різних об'єктивних причин не в змозі сама себе забезпечити.
- центральним законом, в якому сконцентровані та закріплені основні права, обов'язки, пільги, соціальний захист молоді є Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ МОЛОДІ
2.1 Особливості організації роботи соціальних служб для молоді
