формальностей, контроль над ввозом, антидемпінгові процедури, імпортні
податки, угоди про "добровільне" обмеження імпорту, діючі правила в області
охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища, стандартизації,
атестації продукції, санітарної, ветеринарної й адміністративної
формальності.
Ввіз ряду товарів стримується встановленими в однобічному порядку
кількісними квотами. Щорічні списки регламентованих товарів і країн
визначаються французькою владою, але вводяться в дію рішенням Ради ЄС.
В даний час Франція у відношенні з всіма учасниками ГАТТ-ВТО і
прирівняними до них країнами допускає вільний імпорт товарів, крім
текстильних, на ввіз яких введений спеціальний імпортний режим.
Крім "контингентування", органи Співтовариства можуть приймати ряд
заходів для обмеження ввозу товарів, у тому числі і раніше
"лібералізованих", таких як: спостереження за реалізованими імпортними
операціями (статистичний контроль); контроль над ввозом шляхом видачі
спеціальних імпортних документів; скорочення терміну використання виданих
імпортних документів; введення кількісних обмежень, заборона імпорту.
Регулювання за даними питаннями може проводитись і на національному рівні
(ставлячи в популярність керівні органи Співтовариства і країни-члени
угруповівання).
Контроль за контингентуванням ввозу здійснюється за допомогою
ліцензій, виданих відділом фінансових і торговельних дозволів Генеральної
дирекції митниць і непрямих податків терміном, як правило, на шість
місяців.
Угода про "добровільне" обмеження експорту являє собою домовленість
між експортером і імпортером про торгівлю визначеними товарами, і власне
кажучи нав'язується країні-експортерові під погрозою застосування більш
твердих обмежувальних акцій (Міжнародна угода по торгівлі текстилем 1986
рік, укладена Співтовариством з 26 державами і територіями; Угоди про
"добровільне" обмеження експорту чорних металів у країни ЄС, укладене
Співтовариством з 20 країнами).
В Франції діють тверді санітарні вимоги до ввезеним рослинних і
тваринних продуктів, медикаментів, окремим продуктів хімічної
промисловості. При ввозі овочів, фруктів, зелених насаджень потрібен
фітосанітарний сертифікат, ряд продуктів повинний обов'язково пройти
санітарну обробку на митниці.
Для стримування імпорту сільськогосподарських товарів у Франції поряд
з митними зборами використовується система компенсаційних зборів.
Компенсаційні збори являють собою різницю між високою, як правило, ціною
співтовариства на конкретний вид сільгосппродукції і її світовою ціною.
Єдині ціни встановлюються Комісією ЄС і щорічно переглядаються. Різниця між
єдиними і світовими цінами може коливатися в залежності від товару від
півтора до п'яти разів.
Антидемпінгове законодавство "Заходи для захисту від демпінгу"
передбачають введення обкладання імпортованих товарів із третіх країн
антидемпінговими зборами при наявності доказу, що їхній ввіз у державу
Співтовариства здійснювався шляхом демпінгу і наносить або може завдати
шкоди національному виробництву країн-членів угруповання.
Діючі у Франції антидемпінгові правила прийняті для всіх країн ЄС і
набрали сили з 1 серпня 1984 року, поширюючись на всі види ввезених
товарів: промислові і сільськогосподарські. Антидемпінгові міри діють через
механізм цін, а для доказу, що експорт товарів у країни ЄС ведеться за
заниженими цінами, передбачений набір інструментів. Розпливчасті
формулювання передбачуваного збитку від демпінгу, можливість широкого
тлумачення критеріїв, що встановлюють його факт, надають органам ЄС велику
волю для використання цих правил з метою селективного обмеження або
заборони імпорту товарів із третіх країн.
Державне фінансування експорту
Державне фінансування експорту у Франції здійснюється у відповідності
зі спеціальними правилами, установленими владою, при участі і контролі
державних і напівдержавних кредитно-фінансових організацій: Банку Франції,
Французького банку для зовнішньої торгівлі і банку "Креди насьональ".
Порядок кредитування експорту визначається законом про кредитну реформу від
1 липня 1971 року.
Кредитна реформа повинна була вирішити дві задачі: провести
перерозподіл джерел фінансування експортних кредитів і створити додаткові
пільги для експортерів. Головним доповненням джерел фінансування експорту
з'явилося підвищення ролі комерційних банків при зниженні ролі Банку
Франції. Після реформи їхня частка в цьому виді діяльності піднялася до
30%, питома вага Казначейства зберіглася на колишньому рівні - 20%, а
частка Банку Франції і спеціалізованих державних банків упала з 70% до 50%.
Відповідно до цього закону було передбачене збільшення нормативних
розмірів кредитування виробництва
експортованих товарів з 80% до 90% вартості контракту й участі банків у
фінансуванні ними експортних кредитів з 90% до 100%.
В даний час кредитування експорту здійснюється головним чином
приватними банками за рахунок власних
ресурсів. Державний вплив полягає у рефінансуванні на пільгових умовах
таких кредитів як з метою зниження, так і стабілізації ставок на весь
період кредитування і у меншому ступені - у безпосереднім наданні позик. Ці
операції проводять Банк Франції і Французький банк для зовнішньої торгівлі
- єдиний спеціалізований зовнішньоторговельний банк у Західній Європі.
Останній фінансує експорт французьких фірм шляхом обліку їхніх векселів,
акцептів і гарантій; надає коротко-, середньо- і довгострокові експортні
кредити, а також позички підприємцям на виробництво експортної продукції.
Діюча система дозволяє французькому експортерові користуватися
кредитами як для фінансування експортного виробництва , так і самої
експортної торгівлі. При продажі напівфабрикатів і споживчих товарів
надаються короткострокові кредити, а середньо- і довгострокові кредити
постачальникові надаються при продажі устаткування.
Урядова політика в області кредитування експорту розробляється
Керуванням зовнішньоекономічних зв'язків Міністерства економіки, фінансів і
бюджету, що здійснює загальне керівництво Французькою компанією по
страхуванню зовнішньої торгівлі (КОФАСЕ), без поліса якої не може бути
забезпечений пільговий характер експортної позики.
Видачею дозволів на кредит і контролем за виконанням цих рішень
займаються дві урядові комісії - Комітет директорів і Комісія гарантій і
зовнішньоторговельних кредитів. Комітет директорів вирішує питання про
видачу довгострокових кредитів і їхніх умов. Комісія гарантій і
зовнішньоторговельних кредитів розглядає за участю Казначейства,
зацікавлених міністерств, банків ("Банку Франції", "Креди насьональ") умови
фінансування і реалізації експортних постачань у кредит і встановлює, яку
частину кредиту застрахує КОФАСЕ. Комісія одноосібно приймає рішення по
середньострокових кредитах, а по довгостроковим - додержується вказівок
Комітету директорів.
У Франції існують відмінні від загальноприйнятої західної практики
критерії градації кредитів по термінах. Позички від двох до чотирьох років
вважаються середньостроковими, а понад чотири - довгостроковими.
Фінансуванням середньострокових кредитів займається "Французький банк для
зовнішньої торгівлі" (ФБЗТ), що потім рефінансує їх по пільговій ставці в
Банку Франції. Однак фінансування і рефінансування стосується основної, але
не всієї суми позики, пільговий характер іншої частини експортного кредиту
забезпечується за рахунок ресурсів його комерційного банку, що видав.
По довгострокових кредитах фінансування і рефінансування частини, що
підлягає погашенню протягом перших семи років, відбувається аналогічним
образом, інша частина фінансується цілком ФБЗТ за рахунок засобів
Казначейства або ресурсів, мобілізованих на приватному ринку капіталів.
Даний порядок поширюється на позики, надані, головним чином, у національній
валюті, а іноді й в іноземній. Крім того, звичайно не менш 15% вартості
контракту повинне бути оплачено наявними, а іноді ця частка підвищується до
20-25%.
З 1986 року у Франції діє новий вид експортного кредиту - "моноблок",
що представляє собою одну фінансову угода замість двох колишніх (пільгової
позики Казначейства і комерційного банку) з пільговими умовами
кредитування, у порівнянні з ринковими. Поряд з цим підприємствам-
експортерам дана можливість одержання кредиту в розмірі 100% його місячного
пасиву по поточних операціях.
Державне страхування зовнішньоекономічних операцій
Державне страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється
КОФАСЕ. В даний час Страхування служить не тільки захистом експортерів від
можливих ризиків, але стало важливою умовою одержання банківського кредиту.
Нині у Франції здійснюється страхування ризиків, пов'язаних з попереднім
вивченням ринку, зміною курсів іноземних валют, організацією за кордоном
ярмарків, виставок, складів, закордонних інвестицій; страхується
непередбачене підвищення цін у період виготовлення експортної продукції.
На практиці КОФАСЕ, як приватна компанія, страхує за свій рахунок від
комерційних ризиків короткострокові експортні кредити; як державна компанія
(за рахунок уряду) гарантує комерційні ризики по всіх експортних кредитах і
комерційні ризики по середньо- і довгострокових кредитах. Страхуються
наступні угоди: продаж товарів; надання послуг (підготовка досліджень,
технічна допомога, оренда устаткування, створення запасів за кордоном,
участь у торговельних ярмарках, вивчення іноземних ринків, реклама);
здійснення будівельних робіт за рубежем; інвестиції за кордоном; експортні
кредити постачальникам, коротко-, середньо- і довгострокові кредити
покупцеві, а також фінансові урядові кредити.
До ряду ризиків передбачених КОФАСЕ, відносяться :
1) комерційні - неплатоспроможність покупця, затримка платежів;
2) політичні - виникаючі в результаті війни, революції, повстань у
країні боржника; мораторію, оголошеного владою цієї країни, або рішення
французького уряду, що забороняє виробництво або експорт визначених
товарів;
3) зв'язані зі стихійними лихами - ураганами, повенями, землетрусами,
виверженнями вулканів у країні боржника;
4) валютні - унаслідок введення валютних обмежень або падіння курсу
валюти, у якій укладена угода;
5) зв'язані з трансфертами, (тобто перекладом грошових засобів
боржником) - через труднощі економічного і юридичного характера, що
перешкоджають перекладові, або затримують його;
6) економічні - ризики росту цін (покриваються в тім ступені, у якій
збільшення цін у Франції перевищує ріст світових цін) і ризики, що
виникають у зв'язку з вивченням іноземних ринків (некомпенсируемые витрати
внаслідок такого вивчення, реклами й участі в торговельних ярмарках).
Ступінь покриття страхуемых ризиків різна і залежить від їхнього характеру.
Так при комерційних ризиках (неплатоспроможність, затримки платежів) втрати
відшкодовуються в розмірі від 80 до 85%, політичними і зв'язані зі
стихійними лихами від 80 до 90%, валютні - 100%, економічні:
підвищення цін - 100%, вивчення іноземних ринків - 50-60%. Страхові
операції, здійснювані від імені уряду, повинні бути в кожнім конкретному
випадку схвалені комісією гарантій і зовнішньоторговельних кредитів, а у
випадку середньо- і довгострокових угод по експортному кредитуванню -
міністерством економіки, фінансів і бюджету на основі рекомендацій Комітету
директорів.
В залежності від характера й обсягу угоди визначаються і страхові
платежі, внесені на користь КОФАСЕ й у
середньому складові для приватних осіб і компаній по політичних ризиках
0,25% річних, а при сполученні їх з комерційними ризиками - 0,85%. Для
державних установ і при гарантії урядів країн-імпортерів ставка платежів по
обох видах ризиків дорівнює 0,5%, страхові внески при валютних ризиках під
час падіння курсу валюти нижче 2,25% складають 0,36% річних з гарантируемой
суми угоди, якщо вона укладена у валютах країн ЄС, і 0,648% - в інших
грошових одиницях.
2.10. Регулювання трудових відносин
Законом від 13 листопаду 1982 р. підприємці зобов'язані щорічно вести
переговори про перегляд договорів про
заробітну плату. Це стосується будь-яких підприємства, установи або фірми,
що підпадають під дію приватного права, якщо на них працює як мінімум один
член профспілки. Відповідно до циркуляра Міністерства праці предметом
колективних договорів є угода "про заробітну плату брутто по кожній
професійній категорії з включенням в неї премій, надбавок і натуральних
виплат, якщо такі мають місце).
Відповідно до Постанови 1989 р. мінімум раз у п'ять років обов'язково
продяться переговори про перегляд класифікаційних сіток. З 1984 відмовилися
від автоматичної і загальної індексації заробітної плати слідом за ростом
цін. Індексація договірних заробітних плат щодо будь-якого індексу цін або
величини мінімально гарантованої заробітної плати законодавчо заборонена.
Дане положення носить антиінфляційний характер і служить інструментом
політики дезиндексації заробітної плати. У французькому трудовому
законодавстві встановлена ієрархія джерел права в наступній послідовності:
- закони
- постанови (акти виконавчих органів влади )
- розширені колективні, міжгалузеві і галузеві договори
- місцеві колективні договори
- договору на рівні підприємства
- договору на рівні установи або цеху
- індивідуальні трудові контракти
Заборонено фіксувати рівень і умови винагороди, що були б менш
сприятливі для трудящих, ніж ті, котрі були укладені або зафіксовані вищими
джерелами права. Однак більш сприятливі положення можуть узгоджуватися за
умови застосування імперативних правил, зазначених раніше.
Держава регламентує:
- періодичність виплати зарплати,
- привілею для одержання кредитів під забезпечення заробітної плати і
гарантію їхньої виплати у випадку банкрутства підприємця,
- зобов'язання по соціальних відрахуваннях,
- обмеження утримуваних часток заробітної плати по судовому позову і
виконавчому листі .
Крім того, держава встановлює правила мінімальної професійної
заробітної плати (SMІ). Підприємці не мають право виплачувати заробітну
плату нижче встановлюваної за допомогою SMІ, і обумовленої в договорах
мінімальної зарплати для даної кваліфікації. Однак рівень зарплати може
залишатися на рівні нижче SMІ при обчисленні додаткової винагороди, якщо
повна виплачувана винагорода буде знаходитися вище рівня SMІ.
Рівень SMІ періодично переглядається на основі індексу споживчих цін,
обчислювального Національним інститутом статистики й економічні дослідження
(ІNSEE). Починаючи з 1971 р. при підвищенні індексу споживчих цін на 2%
відбувається автоматичне підвищення SMІ у відповідній пропорції.
За винятком обумовленого державою SMІ, всі елементи окладу, що
виплачується трудящим, визначаються колективними договорами й
індивідуальними контрактами. Колективні договори на всіх рівнях переговорів
можуть полягати тільки профспілковими організаціями, визнаними законом у
якості представницьких.
Загальним принципом є принцип волі вступу в професійний союз або
створення нових професійних союзів. П'ять профспілкових конфедерацій
визнано державою в якості представницьких на всіх рівнях переговорів. Інші
профспілки повинні доводити своє представництво у кожному конкретному
випадку.
Оцінка представництва тієї або іншої профспілки виробляється на основі
декількох критеріїв:
- чисельний склад
- внески
- досвід і стаж
Визнання за профспілками представництва дає їм виключне право
залучення різних інстанцій для щорічних переговорів по угодах про заробітну
плату. Ті організації, що уповноважені вести галузеві переговори з боку
підприємців, повинні також бути визнані Міністерством Праці як
представницькі .
Міжгалузеві договори визначають загальний порядок підвищення
заробітної плати і галузеві мінімуми заробітної плати.Колективні трудові
договори на рівні галузі визначають мінімальну заробітну плату по кожній
спеціальності відповідно до кваліфікаційної сітки, рівень премій і надбавок
до заробітної плати. Крім того, визначаються соціальні виплати і пільги, а
також конкретні механізми підвищення заробітної плати.
На рівні фірми головним чином обумовлюються тарифні ставки і
коефіцієнти, розміри преміальних надбавок і доплат, порядок підвищення
заробітної плати, система участі в прибутках і акціонерному капіталі,
розміри соціальних виплат і пільг.
Французьким законодавством передбачені процедури, що дозволяють
Міністрові праці розширити область застосування того або іншого
колективного договору на всі підприємства, включені в цю галузь або
стосовні до суміжних видів діяльності. Контроль за політикою в області
заробітної плати в державному секторі економіки встановлюється
Міжміністерською комісією контролю над заробітною платою (CІCS).
