Можна виділити наступні закономірності моделей інтуїтивних рішень:
1. Інтуїтивне рішення можливе лише в тому випадки, якщо ключ до нього вже міститься в неусвідомленим досвіді.
2. Такий досвід має малу ефективність, якщо він склався в діях попередніх спроб вирішити творчу задачу.
3. Він стає ефективним, формується на тлі цільової пошукової посади.
4. Його ефективність зростає, коли є вичерпними спрямовані прийоми рішення задачі, але не гасне пошукова домінанта.
5. Вплив неусвідомлюваної частини дії тим ефективніше, чим менше змістовна сила його усвідомленої частини.
6. Ускладнення ситуації, в якій набувається неусвідомлений досвід, перешкоджає його подальше використання.
7. Аналогічне ускладнення самої задачі теж діє негативно.
8. Успіх рішення пов'язаний зі ступенями автоматизації способів дії, в ході яких складається необхідний неусвідомлений досвід, - чим менше автоматизований цей спосіб, тим більше шансів до успіху.
9. Чим до більш загальної категорії можна віднести підсумкове рішення творчої задачі, тим імовірніше знаходження такого рішення [40].
Спроможності - це індивідуально психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання, тобто характеристики особистості, що виражають міру освоєння деякої сукупності діяльності. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість та міцність процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але самі здібності не зводяться до знання та вміння [41].
Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю і громадської значущістю.
Геніальність – вища ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості [26].
Стернберг і його колеги з Уельського університету створили теорію потрійності інтелекту, виділивши три основні групи інтелектуальних здібностей:
1) Компонентний інтелект (загальні здібності до навчання; понятливість; словниковий запас; повне розуміння прочитаного тексту, здатність оперувати такими об'єктами, як аналогією, силогізми та категорією; здатність до критичного мислення). Це інтелект в його традиційному сенсі, який оцінюється за допомогою тестів.
2) Емпіричний інтелект (здібності до осмисленому відбору, розшифровці, порівнянню і поєднанню елементів інформації з метою створення нових уявлень, теорій та ідей).
3) Контекстний інтелект (здатності до адаптації в реальному світі, такі як вміння оцінювати ситуації, досягати поставлених цілей і вирішувати практичні проблеми) [27].
Говард Гарднер, викладач медичного факультету Бостонського університету, заперечує проти оцінки тільки двох аспектів інтелекту (лінгвістичних та логіко-математичних здібностей). У його концепції інтелекту присутні ще й наступні типи здібностей:
1. Просторовий інтелект (здатність до формування просторових образів і до орієнтації в навколишньому світі).
2. Музичний інтелект (здатність до сприйняття і створення мелодійних та ритмічних конструкцій). Деякі індивіди, яких по всіх інших показниках відносять до розумово відсталих, можуть зіграти на піаніно пісню, учувши її лише один раз.
3. Руховий інтелект (здібності до тонких моторних рухів, які необхідні, наприклад, хірургу або танцюристу).
4. Міжособистісний інтелект (здатність зрозуміти інших людей, їх почуття, мотиви і способи взаємодії з ними).
5. Серединоособистісний інтелект (здатність індивіда розібратися в самому собі і сформувати відчуття ідентичності).
Гарднер впевнений, що необхідно розробити абсолютно нові уявлення про здібності і нові методи їх оцінки:
Концепція Гарднера є унікальною, оскільки він стверджує, що в нервовій системі людини незалежно один від одного існують різні види інтелекту. Він закликає припинити оцінювати людей за єдиною міркою, яку називають «інтелектом» [36].
Види здібностей:
1) Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності;
2) Спеціальні здібності - це система властивостей особистості, які допомагають досягти високих результатів в будь-якій області діяльності.
Кожна здатність має свою структуру, в якій розрізняють провідні і допоміжні властивості. Наприклад, властивостями літературних здібностей є: особливості творчої уяви та мислення, яскраві, наочні образи пам'яті, відчуття мови, розвиток естетичних почуттів. А провідними властивостями математичних здібностей є: вміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого до зворотному ходу думки. Для педагогічних здібностей провідними є: педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, потреба у передачі знань [39].
Рівні здібностей:
1) Репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю).
2) Творчий (забезпечує створення нового, оригінального)
Творчі здібності поділяються на три основні групи:
1. Здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси та схильності);
2. Здібності, пов'язані з темпераментом (емоційність);
3. Розумові здібності [32].
У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них може бути більш значущою, ніж інші. З іншого боку, у різних людей спостерігаються одні й ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку. З початку XX століття робилися спроби виміряти здатності (зарубіжні психологи Айзенк, Кеттел, Спірмен та ін.). Для вимірювання здібностей використовувалися тести. Але більш вірний шлях визначення здібностей - це виявлення динаміки успіхів у процесі діяльності. Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не якимись окремими здібностями самими по собі, а лише поєднанням здібностей. Успіх в оволодінні діяльністю може досягатися різними шляхами. Так, недостатній розвиток тієї чи іншої окремої здібності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання тієї ж самої діяльності.
Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект.
«Інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами» (Векслер), тобто інтелект розглядають як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.
Існують різні концепції, які намагалися визначити структуру інтелекту. Так, на початку століття Спірмен (1904 м.) виділив генеральний фактор інтелекту (фактор G) і фактор S, показник специфічних здібностей. З точки зору Спірмена, кожна людина характеризується певним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адаптується до навколишнього середовища. Крім того, у всіх людей є різною мірою розвинуті специфічні здібності, які проявляються у вирішенні конкретних завдань [30].
Пізніше Терстоун (1938 м.) за допомогою статистичних методів досліджував різні сторони загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім наступних потенцій:
1) Лічильну здатність, тобто здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;
2) Вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість, з якою людина може пояснюватися, використовуючи найбільш відповідні слова;
3) Вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мова;
4) Просторову орієнтацію, або здатність уявляти собі різні предмети та форми в просторі;
5) Пам'ять;
6) Здатність до міркування;
7) Швидкість сприйняття подібностей або відмінностей між предметами або зображеннями [28].
Пізніше Гілфорд (1959 м.) виділив до 120 факторів інтелекту, виходячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких результататів призводять ці операції і який їх зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим) [8].
На думку Кеттела (1967 г.), у кожного з нас вже з народження є потенційний інтелект, який лежить в основі нашої здатності до мислення. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту. З іншого боку, формується «кристалічний» інтелект, що складається з різних навичок і знань, які ми накопичуємо в результаті життєвого досвіду. «Кристалічний» інтелект утворюється саме при вирішенні задач адаптації до навколишнього середовища і вимагає розвитку одних здібностей за рахунок інших. Хебб (1974 м.) з дещо інших позицій розглядає інтелект. Він виділяє інтелект А - це той потенціал, який створюється в момент зачаття і служить основою для розвитку інтелектуальних здібностей особистості. Що стосується інтелекту В, то він формується в результаті взаємодії цього потенційного інтелекту з навколишнім середовищем. Оцінити можна тільки цей «результуючий» інтелект, спостерігаючи, як чинить розумові операції чоловік. Тому ми ніколи не зможемо дізнатися, що представляв собою інтелект А.
Розвиток інтелекту залежить від вроджених факторів: генетичні фактори спадковості, хромосомні аномалії [37].
Існує як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей. Вони можуть бути сформульовані наступним чином.
1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідного, але недостатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д. Б. Богоявленская, А. Маслоу та інші). До числа основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях [30].
2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А. Пономарьов). У більш «м'якому» варіанті ця теорія говорить, що між рівнем інтелекту та рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є «теорія інтелектуального порогу» Е.П. Торренса: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною – не існує креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.
У людей «середнього розуму» інтелект і творчі здібності зазвичай тісно пов'язані один з одним. У людини з нормальним інтелектом зазвичай є й нормальні творчі здібності. Лише починаючи з певного рівня шляху інтелект і творчість розходяться. Цей рівень, лежить в області IQ (коефіцієнта інтелекту), рівного 120. При IQ вище 120 кореляція між творчої та інтелектуальної діяльністю зникає, оскільки творче мислення має свої відмінні риси і не тотожне інтелекту. Припущення Торренса на диво добре відповідає даними Д. Перкінса, згідно з яким для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть оволодіти цією професією, але якщо IQ вище цього рівня, то прямого зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки [5].
1.3 ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ (18–23 РОКІВ)
Ранню дорослість прийнято називати "молодістю" (18-23 років). Цей період характеризується завершенням головної фази біологічного та психологічного розвитку, уповільненням зростання. За даними Б.Г. Ананьєва і його співробітників, пік психофізіологічних, психічних і інтелектуальних функцій доводиться на 19-20 років, коли спостерігається підвищення рівня психомоторних характеристик, уваги, пам'яті, мислення, творчості, спостерігається пік динамічності збудливого і гальмівного процесів [3].
Визначення вікових кордонів молодості до цих пір залишається предметом наукових дискусій. Відомий вітчизняний соціолог І.В. Бестужєв-Лада пише: «Річ у тому, що молодь - не лише і не стільки вікове поняття, скільки соціальне і історичне. До цієї категорії в різні часи і в різних шарах суспільства відносили людей вельми різного віку».
На думку Оленникової М.В. період молодості людини починається в юності (від 18 до 23 років). Ще цей етап називають етапом людської близькості. Молодість відкрита спілкуванню: легко заводяться знайомства, легко утворюються дружні зв'язки, приходить любов, створюються сім'ї.
Провідною діяльністю є або професійне навчання, або трудова діяльність, або те і інше разом. Завдяки цим діяльності молоді люди освоюють норми стосунків між людьми, а також професійно-трудових умінь.
Цей вік характеризується як стійко концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особи, стабілізуються всі психічні процеси, чоловік набуває стійкий характер. В молодості людина найбільш здібна до творчої діяльності, формулювання евристичних гіпотез, максимально працездатна, тому прогрес в різних областях наукового знання багато в чому пов'язаний з діяльністю молоді. Молодь опановує найбільш складні способи інтелектуальної діяльності в найрізноманітніших і сучасних галузях науки і техніки; у трудовій діяльності засвоєні знання, навики, уміння не лише реалізуються, але і отримують свій подальший розвиток і творче вдосконалення.
Молодість - важливий етап розвитку розумових здібностей. Істотно розвиваються теоретичне мислення, уміння абстрагувати, робити узагальнення. Відбуваються якісні зміни в пізнавальних можливостях: вже йдеться не лише про те, скільки і які завдання вирішує молода людина, а яким чином вона це робить (нестандартний підхід до вже відомих проблем; уміння включати приватні проблеми загальніші, родові; уміння ставити плідні загальні питання навіть на основі завдань, сформульованих не кращим чином, і тому подібне).
Розвиток інтелекту в молодості тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, що передбачають не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового.
В якості найважливішого компонента творчості фахівці-психологи виділяють переважання дивергентного мислення, яке має на увазі, що на одне і те ж питання може бути дане безліч однаково правильних і рівноправних відповідей, - на відміну від конвергентного мислення, що орієнтується на однозначне рішення, що знімає саму проблему [8].
Такі особливості мислення студентів треба враховувати в організації учбової діяльності у вузі в цілому — в лекційному викладанні, при підготовці вмісту завдань для самостійної роботи, при проведенні практичних і лабораторних занять, в їх науково-дослідній роботі.
Творча активність молодої людини передбачає уміння здолати буденні вистави, а інколи і виходити за рамки строгого логічного дотримання і виводів, звертаючись до незвичайних зв'язків і аналогій, а також зняття різних заборон і обмежень для повнішого свого прояву, вільний пошук нового і ін. В той же час зберігається необхідність дотримання інтелектуальної дисципліни, організованості і систематичності в роботі. Особливо їх потребують студенти, що володіють творчими здібностями, але недостатньо зібрані, не дуже організовані, часто працюючі уривками, без строгого плану і системи. За інших рівних умов, як правило, менше шансів на успіх в того, хто розкиданий в роботі, не уміє її планувати, не доводить справу до кінця [15].
На серйозну увагу заслуговує характеристика мотивів учбової діяльності студентів, оскільки вони безпосередньо впливають на якість професійної підготовки, на формування особи професіонала. Назвемо деякі з них: пізнавальні, професійні, мотиви творчого досягнення, широкі соціальні мотиви — мотив особистого престижу, мотив збереження і підвищення статусу, мотив самореалізації, мотив самоствердження, матеріальні мотиви.
Бердяєв Н.А. вважав, що істотним мотиваційним чинником ефективності учбової діяльності студентів є мотив творчого досягнення. Потреба в досягненнях осягається людиною як прагнення до успіху, що є різницею між минулим рівнем виконання і сьогоденням, це — змагання з самим собою за успіх, прагнення до поліпшення результатів будь-якої справи, за яку він береться. Вона виявляється також у включеності в досягнення далеких цілей, в здобутті унікальних, оригінальних результатів як в продукті діяльності, так і в способах вирішення проблеми. Потреба в досягненнях стимулює пошук людиною таких ситуацій, в яких він міг би випробовувати задоволення від досягнення успіху [7].
Велике місце в молодості займає спілкування. Учбова діяльність відбувається в групі, в середовищі однокурсників. У зв'язку з цим фахівці (Ю.М. Орлів, Н.Д. Творогова і ін.) звертають увагу на важливість мотиву аффіляції. Під її мотивом прийнято розуміти прагнення людини до вступу до спілкування з членами свого суспільства, прагнення до створення, збереження і відновлення позитивних емоційних взаємин з іншими людьми. Дослідження мотиву аффіляції у студентів медичного вузу показали його істотний вплив на результати учення. З'ясувалося, наприклад, що вчитися на відмінно другокурсникам з високою аффіляцієй складніше, ніж з низькою, оскільки спілкування приводить до великих витрат їх енергії і часу. Проте на четвертому курсі вчитися на відмінно студентам з високою аффіляцієй легше, ніж з низькою аффіляцієй, оскільки старшокурсники вже придбали техніку спілкування і процес активного спілкування не заважає, а допомагає навчанню.
Потреба в спілкуванні, мотив аффіляції значно впливають на учбову діяльність студентів, - або утрудняючи її, або покращуючи, викликаючи задоволеність ученням (Рогов Е.І.) [36].
Потреба в самоствердженні, що зародилася в отроцтві, інтенсивно продовжує розвиватися в молодості. Мотиви самоствердження (домінування) виявляються в прагненні людини впливати на інших людей, контролювати їх поведінку, бути авторитетним, переконливим. Вони виявляються в прагненні довести істину іншим, бути переможцем в спорі, нав'язати іншим свої погляди, смаки, стиль і моди, вирішення проблем. У студентській учбовій діяльності ця потреба підвищує задоволеність ученням, викликає полегшення його процесу, підвищує відповідальність у відношенні до навчання. Пізнавальна потреба у поєднанні з мотивом в досягненнях робить дуже сильний вплив на підвищення успішності, створює глибоку задоволеність навчанням у вузі [27].
1.3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ У СТУДЕНТІВ
Багато хто з дослідників зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, що володіє певною мотивацією і рисами. Дійсно, якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації та особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про існування особливого типу особистості - «Людини творчої». Знаннями про особливості творчої особистості психологи зобов'язані не стільки своїм зусиллям, скільки роботі літературознавець, істориків науки і культури, мистецтвознавців, які так чи інакше торкалися проблеми творчої особистості, бо немає творіння без творця. Творчість є вихід за межі заданого (пастернаковське «поверх бар'єрів»). Це лише негативне визначення творчості, але перше, що впадає в очі, - схожість поведінки творчої особистості і людини з психічними порушеннями. Поведінка того й іншого відхилятися від стереотипів, загальноприйнятого. Є дві протилежні точки зору: талант - це максимальна ступінь здоров'я та талант - це хвороба [7].
Проблема виявлення ранніх здібностей цікавить багатьох дослідників. Мова йде про виявлення спроможних людей, щодо відповідної їх підготовки, про найкраще вирішення підбору кадрів.
Творцем, так само як і інтелектуалом, не народжуються. Все залежить від того, які можливості надасть середовище для реалізації того потенціалу, який в різних ступені і в тій чи іншій формі властивий кожному з нас.
