Аналіз літератури у вітчизняній психології дозволяє намітити основні напрямки, у руслі яких розробляється проблема:
1. Це дослідження, безпосередньо присвячені проблемам молодої родини, готовності молоді до шлюбу. Відзначимо роботи I. Дубровиной, Л. Филюковой, В. Меньшутина, М. Обозова й ін.
2. Адаптація розглядається як процес узгодження рольових очікувань, а також через вивчення міжособистісних, рольових, «Я» - рольових конфліктів. Дослідженням цієї проблеми займалися С. Голод, А. Харчен, В. Сисенко, Г. Навайтис й ін.
3. Для розуміння процесу шлюбно-сімейної адаптації велике значення мають дослідження в області соціальної перцепції, і насамперед соціальних очікувань. Слід зазначити роботи А. Волковій, Т. Трапезниковой, Е. Калмыковой, Н. Федотовой.
Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних з досліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації, виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд, представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностей прояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейної адаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини, розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бути вивчене на матеріалі інших малих груп.
Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливі відмінності родини від інших малих груп:
1. родина є максимально контрольованою в нормативному плані, тобто нормативно заданої;
2. гетерогенність складу;
3. закритість групи;
4. напівфункціональність групи;
5. тривалість історії родини;
6. тотальність - повне залучення людини в сімейні стосунківи.
Таким чином, задаються певні рамки для переносу особливостей протікання соціально-психологічної адаптації на адаптацію до родини. Шлюбно-сімейну адаптацію варто розглядати як поступовий процес пристосування пружне друг до друга й до сімейного життя, результатом якого повинне бути формування стійкого сімейного укладу, розподіл побутових і психологічних ролей, вироблення прийнятного стилю спілкування один з одним, вироблення прийомів дозволу й профілактики конфліктів і розбіжностей, визначення взаємин з мікрооточенням по типі відкритої або закритої групи. Це визначення, на наш погляд, є найбільш удалим, оскільки досить повно розглядає змістовний аспект шлюбно-сімейної адаптації як цілісного процесу.[20]
Своєрідну концепцію шлюбно-сімейної адаптації запропонував В. Сисенко. Основу її становлять особливості характерів чоловіка й жінки і їхніх адаптаційних можливостей, що випливають звідси. Автор виділяє 4 групи людей по ступені й рівню адаптації:
1. високоадаптовані особистості;
2. середньоадаптовані;
3. низькоадаптовані;
4. дезадаптовані.
До загальних адаптаційних особливостей він відносить:
1. здатність до співробітництва;
2. здатність до спілкування;
3. здатність до емоційного й раціонального розуміння інших людей;
4. здатність до самоконтролю й самопізнання;
5. уміння вибрати адекватний тип поводження залежно від умов й обставин.
Розвиток цих здатностей значною мірою, на думку автора, визначає успішність шлюбно-сімейної адаптації. Однак цей висновок припускає не метафізичне, а діалектичне мислення, що визнає в тому самому явищі позитивні й негативні моменти, прогресивне й регресивне. Необхідно враховувати, що кожна подружня пара виробляє свій неповторний стиль взаємин; компенсує нерідко самі небажані характеристики один одного, протистоїть негативним тенденціям.
В. Сисенко визначає структуру адаптації особистості й сфері шлюбно-сімейних стосунків у такий спосіб:
1. адаптація фізіологічна, у тому числі сексуальна;
2. адаптація до темпераменту, характеру партнера;
3. адаптація до сімейних ролей, до нових обов'язків, правам, до подолу праці в шлюбному союзі;
4. адаптація до потреб, інтересам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;
5. адаптація до основних цінностей життя, «життєвої філософії», розумінню мети й сенсу життя партнера.
Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного.[16] У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунківи в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.
Особливого розгляду вимагає питання про критерії адаптованості чоловіка й жінки.
У доступній нам літературі ми не зустріли вказівок на об'єктивні й суб'єктивні показники адаптованості . Ми пропонуємо розглядати як критерій адаптованості інтегральний показник, що складається із тривалості шлюбного стажу (об'єктивний показник) у сполученні з рівнем задоволеності подружніми стосунками (суб'єктивний показник). Задоволеність шлюбно-сімейними стосунками відбиває результативність всіх процесів, що відбуваються в родині, у тому числі й адаптаційних. Отже, висока оцінка шлюбу може розглядатися як показник того, що в родині вирішені завдання адаптаційного періоду: формування структури родини, розподіл функцій (або ролей) між чоловіком і дружиною, вироблення загальних сімейних цінностей на тім рівні, що задовольняє дану подружню пару. Таким чином, шлюбно-сімейну адаптацію необхідно розглядати як складний, багаторівневий цілісний процес взаємного пристосування чоловіка й жінки друг до друга й до сімейного життя. У змістовному плані цей процес являє собою єдність наступних компонентів:
1.Пристосування до шлюбного партнера, що припускає:
□ фізіологічну адаптацію, у тому числі сексуальну;
□ адаптацію до темпераменту, характеру партнера;
□ адаптацію до інтересів, потребам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;
□ адаптацію до основних цінностей життя, життєвої філософії партнера;
2.Пристосування до сімейного життя, що включає в себе адаптацію до побутових і психологічних ролей, до нових обов'язків і прав, до поділу праці в шлюбному союзі.
Компоненти 2-й групи вивчені у вітчизняній психології недостатньо, хоча грають досить істотну роль у загальному процесі пристосування до шлюбно-сімейних стосунків. Якщо адаптація до партнера можлива й у період дошлюбного знайомства, то адаптація до вимог сімейного життя відбувається лише після висновку шлюбу в умовах спільного проживання, ведення господарства й т.п. У зв'язку із цим особливе звучання й особливий інтерес здобуває дослідження мотиваційних компонентів, що регулюють процес адаптації на початкових етапах становлення родини.[20]
2.3 Специфіка подружнього конфлікту
У родині існують сили зімкнення, що роблять опір зміні структури, і сили розпаду, що штовхають до змін. Рівновага існує в тому випадку, якщо сили зімкнення переважають над силами розпаду. У дусі такого підходу автори дають визначення групового (наприклад, сімейного) конфлікту: «Цей стан потрясіння, дезорганізації стосовно попередньої рівноваги. Конфлікт — це генератор нових структур», — затверджують Робер і Тильман.[16]
Одним з найпоширеніших підходів до аналізу причин міжособистісних конфліктів, зокрема подружніх конфліктів, є підхід, що виходить із того, що конфлікт між чоловіками виникає через незадоволеність певних потреб в одного з них або в обох.
Такого підходу дотримується, зокрема, вітчизняний дослідник В.Сисенко «Як відомо, — пише В. Сисенко, — шлюб полягає для взаємного задоволення сімейних різноманітних потреб. Часткове й повне незадоволення тих або інших потреб одного або обох чоловіка й жінки веде до сварок, а потім і до хронічних конфліктів, руйнуючи стійкість шлюбу».[17]
В. Сисенко виділяє наступні причини конфліктів па ґрунту незадоволених потреб.
1. Конфлікти, незлагоди, що виникають на основі незадоволеної потреби в цінності й значимості свого «Я», порушення почуття достоїнства з боку іншого партнера, його зневажливого, неповажного відношення. Образи, образи необґрунтована критика.
2. Конфлікти, незлагоди, психічні напруги на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох чоловіка й жінки. Вони можуть мати різну основу: знижена сексуальність одного із чоловіка й жінки, розбіжність циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; безграмотність чоловіка й жінки в питаннях психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча фригідність; різні хвороби чоловіка й жінки; сильна хронічна фізична й нервова перевтома одного із чоловіка й жінки й т.д.
3. Психічнa напругa, депресії, конфлікти, сварки, що мають своїм джерелом незадоволеність, потреби одного або обох чоловіка й жінки в позитивних емоціях; відсутність пещення, турботи, уваги й розуміння. Психологічне відчуження чоловіка й жінки.
4. Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті пристрасті одного із чоловіка й жінки до спиртних напоїв, азартним іграм й іншим гіпертрофованим потребам, що приводять до неощадливим і неефективним, а часом і марним витратам коштів родини.
5. Фінансові розбіжності, що виникають на основі перебільшених потреб одного із чоловіка й жінки. Питання взаємного бюджету, змісту родини, внеску кожного з партнерів у матеріальне забезпечення родини.
6. Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті задоволення потреб чоловіка й жінки в харчуванні, одязі, на ґрунті благоустрою домівки, а також витрат на особисті потреби кожного із чоловіка й жінки.
7. Конфлікти на ґрунті потреби у взаємодопомозі, взаємопідтримці, у кооперації й співробітництві, а також пов'язані з поділом праці в родині, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.
8. Конфлікти, незлагоди, сварки на ґрунті різних потреб й інтересів у проведенні відпочинку й дозвілля, різних хоббі.
Використання категорії «потреба» у створенні теорії подружньої конфліктності доцільно, з погляду В. Сисенко, у багатьох стосунках. Як відомо, від загальної психології й психології особистості, від аналізу потреб легко перейти до мотивів й інтересів, негативним і позитивним емоціям, а також до таких понять, як «стрес» й «фрустрація», які інтенсивно розробляються в медичній психології. А звідси вже прямий шлях до аналізу всіх видів неврозів і депресивних станів, джерелом яких можуть бути сімейні безладдя.
Отже, стійкість або нестабільність шлюбу В. Сисенко розглядає через задоволення потреб чоловіка й жінки. Він думає, що стабільність шлюбу залежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але й від задоволення емоційно-психологічних потреб.[15]
Він виходить із гіпотези, що складає в тім, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволення потреб у взаємодопомозі й психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенні почуття власного достоїнства, у відчутті своєї значимості, важливості.
Емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від задоволення потреби чоловіка й жінки в пещенні, ніжності, турботі й увазі друг до друга. Інакше кажучи, кожний із чоловіка й жінки повинен задовольняти свою потребу в позитивних емоційних почуттях. Отже, шлюб стабільний лише й тім випадку, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден із чоловіка й жінки не випробовує почуття відчуження й психічної самітності.
Для кожного чоловіка в спільному житті повинен бути досягнуть якийсь мінімально необхідний рівень задоволення потреб, у противному випадку виникає дискомфорт, формуються й закріплюються негативні емоції й почуття. На базі незадоволених або частково вдоволених потреб може виникнути тимчасова або хронічна фізіологічна, психічна напруга, що поступово підточує емоційно-психологічну стабільність шлюбу. Розповсюджено варіант, коли один із чоловіка й жінки може бути перешкодою для задоволення якихось особистих потреб іншого. Як добре відомо із загальної психології, будь-яка блокада інтересів і бажань особистості супроводжується сукупністю негативних почуттів й емоцій, які руйнують підвалини родини.[18]
Більша група конфліктів виникає на основі незадоволеного почуття власного достоїнства, значимості, цінності нашого «Я». Любою людиною сильно переживає, коли ущемляється його особисте достоїнство, коли він втрачає поваги, коли до нього ставляться без належної поваги. Особливо зачіпають взаємні колючості, критичні зауваження, що стосуються розуму, якостей характеру, звичок і т.д.
Якщо один із чоловіка й жінки почуває себе защемленим, те це породжує цілий ряд негативних реакцій проти іншого пружна й у певній мері переходить у незадоволену потребу в пещенні, ніжності, турботі. Психічне відчуження між чоловіками починається із заниженої оцінки, із критичних зауважень щодо особистості партнера. У такий спосіб порушується щиросердечна гармонія, відчуття своєї корисності й цінності для іншої людини. Подібні обставини приводять до того, що в шлюбі й родині людина не може затвердити самого себе. У власній родині він почуває психічний дискомфорт. У нього зникає почуття підтримки, солідарності, захищеності.[19]
Теорія конфліктності, що має у своїй основі незадоволені потреби чоловіка й жінки, доповнюється системою поглядів на те, що інша більша група конфліктів виникає на ґрунті поділу праці, неузгодженості в системі взаємних прав й обов'язків у родині. В основі даної групи конфліктів лежить теорія ролей, інтенсивно розроблювальна в сучасній соціальній психології. Ця група конфліктів без особливої праці може бути об'єднана з першої, тому що поділ праці між чоловіками можна розглядати не тільки як конфлікт різного розуміння чоловіком і дружиною своїх взаємних прав й обов'язків, ролей, але і як неузгодженість потреб чоловіка й жінки у взаємодопомозі, співробітництві, кооперації й психічній підтримці. Отже, конфлікт ролей можна розглядати як конфлікт особливої специфічної потреби.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.
Погляд на причину конфлікту як на незадоволену потребу характерний і для американського психолога Уілларда Ф. Харлі. Він пише: «Коли чоловік і жінка вступають шлюб, вони харчують високі надії. Вони присвячують себе задоволенню більших і глибоко особистих потреб один одного. Кожний погоджується відмовитися від будь-яких інших людей, віддаючи чоловіку виключне право задовольняти якісь свої, глибоко особисті потреби. Це не виходить, що всі потреби повинні задовольнятися чоловіком. Але існують деякі основні потреби, які більшість із нас твердо приберігає саме для подружнього життя. Більшість людей задовольняє ці особливі потреби в шлюбі».[19]
Харлі виділяє по п'ятьох основних потреб для чоловік чин і жінок, задоволення яких забезпечує стабільність шлюбу, а незадоволення яких веде до конфліктів і може привести до розлучення.
П'ять основних потреб чоловіка в шлюбі: 1) полове задоволення, 2) супутник по відпочинку, 3) приваблива дружина, 4) ведення домашнього господарства, 5) замилування.
П'ять особливих потреб жінки в шлюбі: 1) ніжність, 2) можливість поговорити, 3) чесність і відкритість, 4) фінансова підтримка, 5) посвячення родині.
Тому що потреби чоловіків і жінок так розрізняються, то немає нічого дивного в тім, що людям важко пристосуватися до подружнього життя. Чоловік може мати добрі наміри задовольняти потреби своєї дружини, але якщо він уважає, що її потреби подібні з його власними, те його осягне невдача. І навпаки, невдача осягне жінок, які порахують, що чоловікам подобається те ж саме ласкаве відношення, що так приємно їм самим.
Часто невдачі чоловіків і жінок у задоволенні подружніх потреб, відзначає Харлі, обумовлені просто незнанням потреб один одного, а не себелюбним небажанням робити чоловіку увага. «Зовсім не виходить, що, задовольняючи потреби чоловіка, ви повинні скреготати зубами, займаючись тим, що вам зовсім не подобається. Це значить, що ви повинні готуватися до задоволення тих потреб, яких самі не випробовуєте. Намагаючись зрозуміти свого чоловіка як повністю відмінного від вас людини, ви можете стати, якщо захочете, знавцем у задоволенні всіх подружніх потреб людини».[17]
Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, що конфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело в самій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усередині групи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного. У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунки в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.
Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, що конфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело в самій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усередині групи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.
Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.
Таким чином підводячи висновок в нашій роботі можна стверджувати, що стабільність інституту сім'ї напряму залежить від членів сім'ї і їхнього виховання. Отже, стійкість або нестабільність шлюбу напряму залежить від задоволення потреб чоловіка й жінки. Вчені вважають, що стабільність шлюбу залежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але й від задоволення емоційно-психологічних потреб в цілому.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Хромова О. Особливості і тенденції розвитку сучасної української сімї // Шкільний світ. – 2006. №38. – С. 5-9
2. Шелестова Л. Сімя, яка переживає кризу // Шкільний світ. – 2006. №10. – С. 1-5
3. Солодовніков В.В. Соціально дезадаптированая семья в контексте общественного мнения // Социологические иследования (СОЦИС). – 2004 - №6. – С. 76-85.
4. Федотова Ю.В. Проблема понимания кризиса семьи //Социологические иследования. – 2003. №11. – С.137-142
5. Маковский М.С. Соціологія семьи: Проблемы, теории, методики / Отв. Ред. Г.С. Батичин. – М.: Наука, 1989.
6. Молода сімя в Україні: Проблеми становлення та розвитку. Тематична доповідь про створення сімї в Україні за підсумками 2002 року / Редкоя. В.І. Довженко та інші. К.: Держ. Ін – т проблеми сімї та молоді, 2003. – 140с.
7. Про становище сімей в Україні: (Доповідь) / Г.В. Святненко, Е.М. Луценко, Ю.М. Якубова та інші: Держ. комітет України у справах сімї та молоді та інші, - К.: НВФ «Стедцентр», 1999. – 232 с.
8. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року / О.М. Балакірева, С.А. Вегера т інші.; Держ. Комітет молодіжної політики, спорту і туризму України. – К.: Укр. Ін-т соц. Досліджень, 2000. – 212 с.
9. Про становище сімей в Україні; Держ. доповідь за підсумками 2000 року /С.А. Вегера, О.І. Голеусова та інші; Укр. Ін-т. соц. Досліджень. – К.: ВД «Шкільний світ», 2002. – 191 с.
10. Проблеми сімї: діти і батьки / Ю.М. Якубов, М.М. Московка; Укр. Ін-т. соц. досдіджень. – К., 1998. – 137 с.
11. Рубинов А.З. Семья, одиночество, любовь… - М.: Сов. Россия, 1986. – 188 с.
12. Семья и общество / А.Г. Харчев, М.С. Мацковський. – М.: наука, 1982. – 128 с.
13. Харчев А.Г. Брак и семья. – 2-е издание, перераб. И доп. – М.: Мысль, 1979. – 376 с.
14. Харчев А.Г. Мауковский М.С. Современная семья и ее проблемы: Социал. – демограф. иследования. – М.: Статистика, 1978, - 224 с.
15. Шеляг Т.В. Современная семья и социальная работа. – М.: СТИ, 1999. – 242 с.
16. Шелестова Л. Сімя, яка переживає кризу // Шкіл. Світ. – 2006. -№10.- С.1-5
17. Кравченко Т. Сучасна сімя у вимірі вартостей // Рідна школа. – 2002. - №11 С. 15-17
18. Галичанська А. Тих. Клімат молод. сімї // Соц. Психологія. – 2003. – №1. – С. 116-122
19. Молода сімя. Яка вона // Сімя. – 1996.-№1. – С. 6-7.
20. Ковальова Л. Психологія сімї // Шк. бібліотека. – 2005. - №6. – С. 79-80
