Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків
1.2 Різні категорії сучасної сім’ї
1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї
1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ
2.1 Профілі шлюбу
2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність
2.3 Специфіка подружнього конфлікта
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Бачачи теперішнє становище сім'ї, і проаналізувавши психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, можна вказувати на те, що до цього часу недостатньо використовуються соціально-психологічні методи й прийоми по роботі з сім’єю.
Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці технологій соціально-психологічної роботи з сім’єю обумовили вибір теми дослідження “Стабільність інституту сім'ї, та її зовнішні детермінанти”.
Об’єкт дослідження: сім'я.
Предмет дослідження: соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї.
Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних підходів і технологій роботи з сім’єю.
Методологічною основою дослідження є: філософські, психологічні та соціально-психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.
Методи дослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція).
Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
1. Аналіз матеріалу, що стосується даної проблематики.
2. Конкретніше розглянути соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї.
3. Дати висновки та рекомендації.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні суті та різновидів негативних відхилень та соціальних норм, що діють у суспільстві; визначеності критеріїв (активності, культури поведінки і гуманності), показників і рівнів розвитку в інституту сім'ї.
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 20 найменувань. Основний зміст курсової роботи викладено на 38 сторінках. Загальний обсяг роботи - 47 сторінок.
РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків
Раніше соціологи вважали, що до сучасного періоду панівною формою сім'ї в Західній Європі була родина розширеного типу. Дослідження показали, що це погляд помилковий. Нуклеарна сім'я, мабуть, давно вже переважала. Досучасна родина була більшою, аніж сьогодні, але різниця не така вже й велика. Наприклад, у Англії протягом XVII, XVIII та XIX сторіч кількість осіб у родині пересічно становила 4,75. Сьогоднішня середня розміру сім'ї для Сполученого Королівства — 3,04. Оскільки попереднє число включає й домашніх слуг, різниця в розмірах між давньою та сьогоднішньою англійськими родинами — невелика. Значно більші родинні групи переважали у Східній Європі та в Азії.
Діти в стародавній Європі часто працювали, допомагали батькам по господарству, починаючи з семи або восьми років. Ті, хто не залишався в сімейній справі, часто покидали батьківську домівку й наймалися служити до інших людей або влаштовувалися підмайстрами з метою вивчити якесь ремесло. Діти, які йшли працювати прислугою до інших людей, рідко знову зустрічалися зі своїми батьками.
Були й інші обставини, які робили тодішні сім'ї набагато менш стабільними, якими вони є сьогодні, попри велике число сучасних розлучень. Смертність (число смертей на рік на кожну тисячу населення) для людей будь-якого віку була тоді набагато вищою. Чверть або й більше новонароджених дітей у тогочасній Європі помирали ще на першому році свого життя (супроти одного відсотка сьогодні), часто помирали й жінки при пологах. Смерть дітей або одного з батьків часто розбивала й руйнувала родинні зв'язки.
Історик-соціолог Л. Стоун простежив деякі зміни від досучасних до сучасних форм сімейного життя в Європі. Стоун виділяє три фази розвитку сім'ї від 1500-х до 1800-х рр. На самому початку цього періоду головною формою сімейного життя була нуклеарна сім'я, що включала в себе доволі мало людей, але зберігала інші зв'язки, глибоко вкорінені в спільноті, і не тільки зі своїми кревними родичами. Така сімейна структура не відмежовувалася від спільноти. Згідно з твердженнями Стоуна (хоча деякі історики не поділяють цього погляду), сім'я в ті часи не була головним осереддям емоційної прив'язаності або залежності для її членів. Люди там не відчували й не шукали почуттєвих інтимностей, які ми асоціюємо з родинним життям сьогодні. На секс у шлюбі дивились не як на джерело втіхи, а як на необхідність розмноження.
Індивідуальна свобода вибору в шлюбі та інші аспекти родинного життя підкорялися інтересам батьків, інших родичів або всієї спільноти. Поза аристократичними колами, де воно іноді активно заохочувалося, еротичне або романтичне кохання розглядалося моралістами й теологами як хвороба. За словами Стоуна, сім'я в той період «була відкритою, нечітко означеною, позбавленою всяких почуттів і емоцій авторитарною інституцією... Вона також довго не існувала, розпадаючись унаслідок смерті або дружини, або чоловіка, або смерті чи раннього від'їзду з дому дітей».[2]
На зміну сім'ї такого типу прийшла перехідна форма, що проіснувала від початку сімнадцятого сторіччя до початку вісімнадцятого. Цей тип був характерний переважно для вищих верств суспільства, та, попри те, був надзвичайно важливим, бо саме він започаткував звичаї та поведінку, які відтоді стали майже універсальними. Нуклеарна сім'я стала більш відокремленим осередком, не зв'язаним з іншими родичами та локальною спільнотою. Зросло значення подружньої та батьківської любові, хоча водночас посилилася авторитарна влада батька.
Під час третьої фази поступово розвинувся той тип сімейної структури, з яким ми найбільше знайомі у нас, на Заході. Така сім'я — це група, об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватності домашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Вона позначена зростанням ролі афективного індивідуалізму, формуванням шлюбного зв'язку на основі персонального вибору, скріпленого сексуальним потягом або романтичним коханням. Сексуальні принади кохання стали прославлятися в рамках шлюбу, а не в позашлюбних пригодах. Унаслідок зростання кількості робочих місць, відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж до виробництва.
Ось що писав із цього приводу Д. Босвел, уже згадуваний нами в першому розділі:
«В стародавній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістю про розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей, а закінчилось тим, що за основу стало братись подружнє кохання. Не так багато пар одружувалися «з кохання», але чимало починали любити одне одного, мірою того як провадили спільне господарство, виховували дітей і розділяли на двох радощі та прикрощі життя. Майже в усіх епітафіях подружнім парам, які збереглися, говориться про глибоку емоційну прив'язаність. Натомість у більшості країн сучасного Заходу шлюб починається з кохання, потім виливається в спільні турботи про виховання дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто, розподілом власності; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється на далекий спогад».[1]
Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьому світі. В деяких місцях, наприклад, у кількох далеких реґіонах Азії, Африки та в Океанії, традиційні родинні системи змінилися мало. Проте в більшості країн проходять зміни, які набувають все більшого поширення. Причини цих змін складні, але кілька чинників можна виділити як особливо важливі. Один із них — це розповсюдження західної культури. Наприклад, західні ідеали романтичного кохання поширилися нп суспільства, в яких раніше вони були невідомі. Другий чинник — це розвиток централізованого управління в місцевостях, де раніше існували невеликі самостійні суспільства. На життя людей починає впливати їхня інтеґрація в національну політичну систему; більше того, уряди вдаються до активних спроб змінити традиційні види поведінки. Наприклад, у Китаї або в Монголії, з огляду на швидке зростання населення, держава постійно накидає своїм громадянам програми, що підштовхують їх до застосування методів контрацепції тощо.
Ці зміни створюють рух до переважання нуклеарної сім'ї у світових масштабах, руйнуючи системи великих родин та інші види груп спорідненості. Це вперше було задокументовано тридцять років тому Вільямом Дж. Гуді в його книжці «Світова революція моделей сім'ї» (J. Goode, 1963) й розвинуто в подальших дослідженнях.[4]
Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.
1.2 Різні категорії сучасної сім’ї
Сім'я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних стосунків. Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом і характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.[5]
Водночас функціонування сім'ї с результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.
З огляду на особливу значущість сім'ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім'ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.
Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім'я є об'єктом вивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія, економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наук має свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейних груп, сімейні конфлікти; економіка має за об'єкт вивчення сім'ю як головний споживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує свою увагу на виховній функції сім'ї, право — на правових стосунках членів сім'ї тощо.
Соціологія сім'ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.[5]
Соціологічний аналіз уможливлює виявлення суперечностей, що виникають у цій взаємодії, визначення способів їх розв'язання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.
У науковій літературі розрізняють поняття «шлюб» і «сім'я», що означають два найважливіші об'єкти вивчення соціології сім'ї. Термін «шлюб» відтворює сутність соціально-правової форми сімейно-родинних стосунків як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає питання власності, фінансові й житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов'язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім'ї.
Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їхні права й обов'язки один до одного, до дітей та рідних.[7]
Суспільні ціннісні стандарти й морально-правові норми зумовлюють передусім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.
Наведену типологію слід враховувати, оскільки це дає можливість ліпше зрозуміти природу шлюбу, особливість сімейно-родинних стосунків, виявити спільні риси в їхніх культурно-історичних видозмінах.
Розгляньмо найпоширеніші типи шлюбів і сім'ї. Залежно від вибору партнера виділяють ендогамні та екзогамні шлюби.
Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одної суспільної групи (рід, плем'я, каста). Він переважав у доіндустріальному суспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і в нашій країні вихідці зі «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише з представниками цієї самої верстви населення. У сучасному суспільстві така форма шлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.
За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:
* патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;
* матрілокальні — у батьків дружини;
* неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;
* унілокальні — чоловік і жінка проживають разом. Відомо, що тип шлюбу визначає стосунківи між чоловіком і жінкою, їх права і обов'язки один до одного, до дітей та рідних. І головним в ньому є мораль, ті норми, що сформувалися в сучасному інституті сім'ї. Уже сама реєстрація шлюбу відповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Вони частково відтворені в Конституції України, зокрема у ст. 50 зазначається, що шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права і обов'язки, зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, у свою чергу повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Морально виправданим є лише той шлюб, який ґрунтується на взаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги, самозречення, поступливості, бо як у народі кажуть: «Одружитися— це наполовину зменшити права і вдвічі збільшити обов'язки». У взаєминах подружжя неприпустимі приниження один одного, спроби командування, дискримінація.[6]
Термін «сім'я» характеризує складнішу від подружніх форму стосунків — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім'ї. Сім'я мас історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об'єднані кровними зв'язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[3]
Існує багато визначень поняття «сім'я», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім'ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.
Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім'я — це група людей, об'єднаних подружньо-родинними зв'язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських стосунків породжують сім'ю. Якщо будь-якої складової цих стосунків бракує, то це вже не сім'я, а сімейна група.[7]
Більш широке пояснення поняття «сім'я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім'ю історично-конкретною системою взаємостосунків між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об'єднані подружніми й родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.[14]
Соціологія вивчає сім'ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім'я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов'язків, за допомогою яких регулює стосунки між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні— як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних стосунках і родинних зв'язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.
На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім'ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім'ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім'ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.
Сім'я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:
· наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв'язки;
· переважанням неформальних довірчих стосунків між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;
· особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).
На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім'ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім'ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім'ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.
На функціонування сім'ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.
У своєму життєвому циклі сім'я проходить такі фази:
· зашлюбини — утворення сім'ї;
