Так називане Святе сімейство, що складається з Марії, Іосифа й дитини Ісуса й пронизане радістю й згодою, відомо нам з Нового Завіту. Цій темі присвячені незліченні легенди, вона надихала й продовжує надихати художників і поетів.
От перед нашим поглядом дитина Ісус у яслах, потім, уже підрослий, - на колінах у Марії або граючий під її ніжним доглядом, тим часом як Йосип коштує поруч. Навіть несприятливі обставини й ворожа атмосфера, які змушують наших героїв бігти в Єгипет, не в змозі порушити мирну згоду Святого сімейства - всі його зображення виткані із благочестя, достоїнства, гармонії й взаємній любові.[13]
Секуляризоване «святе сімейство» часто посміхається нам з обкладинок популярних книг про шлюб і з рекламних проспектів шлюбних контор, а іноді служить для залучення уваги до телевізійного рекламного ролика. Так, вони бродять - щаслива юна пара - по квітучому лузі, а пустотлива дитина грається з маленькою собачкою; всі члени родини задоволені й щасливі. Їхня веселість, звичайно, земної природи, і вони задоволені, напевно, тому, що особливо добре розуміють один одного, або від свідомості того, що весь їхній одяг випраний особливим мийним засобом, а бути може, оскільки щоранку ці щасливці їдять мюслі Бірхера. Для них не існує нічого, крім світла, сердечності, радості; вони ласкаво посміхаються один одному.[14]
Філемон і Бавкіда, Святе сімейство й сяюча від задоволення пара з телевізійних рекламних роликів і популярних книг про подружнє життя відбивають певний аспект образа «щасливого шлюбу». Адже, не чи правда, ми часто говоримо «щасливі наречений і наречена», нерідко читаємо в некрологах фрази начебто «вони прожили життя в щасливому союзі» і вуж неодмінно бажаємо молодятам стати «щасливою парою». Робота багатьох психологів і консультантів по шлюбі багато в чому визначається домінуючої в суспільстві образом щасливого шлюбу. Прийнято думати, що невротичні процеси можна витлумачити, а «закупорені» комунікативні канали - прочистити. Іншими словами, будь-які подружні проблеми можуть і повинні бути дозволені, а чоловік і жінка зобов'язані повернутися друг до друга після консультації проясненими й більше зрілі почуття, що виховали в собі. Таким чином, невротичні стосунківи варто перебороти, і метою всіх зусиль психологів виявляється оздоровлення, інакше кажучи, формування щасливого шлюбу.[13]
Однак здавна відомі й інші приклади подружнього життя. Так, незважаючи на те що Гера й Зевс служили еталоном шлюбу, а Гера була володаркою неба - покровителькою шлюбу й народження, історія цієї божественної пари аж ніяк не виглядає мирної.
Батьки богів були проти їхнього одруження, однак Зевс таємно проникнув до Гері, обернувшись зозулею, і спокусив кохану. Гера народила трьох дітей, один із яких - жорстокий бог війни Арес.
Один раз, невідомо чому, Гера за допомогою Афіни й Посейдона прикувала Зевса до скелі, і він змушений був волати про допомогу до мешканців Тартару. Зевс не залишився в боргу, він підвісив Геру за зап'ястя до небесного зводу й прив'язав до її ніг ковадло, щоб збільшити страждання своєї дружини.[14]
Ще до одруження прославившийся незліченними любовними пригодами, Зевс і після вступу в шлюб не соромився змінювати Гере. У своїй пристрасті він не робив розходжень між смертними, німфами й богами, всі були рівні, усі зачаровували його.
Гера найжорстокішим образом мстила багатьом коханим свого чоловіка. Жорстока натура Геры, богині шлюбу, відбита в наступних історіях.
Зевс був «дружний» з Летою, матір'ю Аполлона й Артеміди, і, незважаючи на те, що він порвав любовний зв'язок задовго до пальби з Герой, його дружина зненавиділа Лету й заприсягла, що та ніде не зможе знайти собі спокою. Посейдону коштувало величезних зусиль хоч скільки-небудь полегшити страждання нещасної.
Зевс був уже одружений на Гере, коли спокусив Ио, дочка Ппаха. Мстива Гера перетворила його в корову, однак, не заспокоївшись на цьому, нацькувала на тварина кровопивчу комаху - ґедзя, чим довела, але чи ледве не до божевілля, - переслідувана твариною, що дзижчить, у паніці металася вона по землі, від краю до краю.
Коли Зевс вступив у зв'язок з дочкою Кадма Семелой, Гера підмовила дівчину, і та попросила Зевса з'явитися їй у всьому його божественній пишноті, що для недосвідченої Семели означало вірну смерть.
Після того як Зевс провів ніч із Егиной, Гера винищила майже всіх жителів острова, що носить її ім'я.
Гера розлютувалася, коли Зевс самостійно, без дружини або іншої жінки, зробив на світло дочка - Афіну. , щоб відомстити
Гера народила чудовисько по імені Тифон, що стало найнебезпечнішим ворогом її чоловіка.
Зевс змінював Гере не тільки з жінками, але й з молодими юнаками. Його коханими були Ганимед і Фенеон.
Мабуть, шлюб Зевса й Гери по сучасних мірках навряд чи можна назвати особливо «щасливим». У той же час боги, Гера й Зевс, стосунківи яких символізували для греків сутність шлюбу, є сварливими попередниками іншої божественної пари, Святого сімейства.[13]
Відношення до шлюбу й родини перетерпіло в процесі історичного розвитку безліч метаморфоз. Для нас важливо, що структура шлюбу не незмінна. Навіть зараз, коли нації Землі інтегруються завдяки технічним досягненням, організація й концепції шлюбу виявляють досить значні розходження, а родина створюється за різними критеріями.
Стосовно до подружніх стосунків А. Харчів писала: «Психологічна сторона шлюбу є наслідком того, що людина має здатність розуміти, оцінювати й емоційно переживати як явища навколишнього світу, так і свої власні потреби. Вона містить у собі як думки й почуття чоловіка й жінки по відношенню друг до друга, так й об'єктивне вираження цих думок і почуттів у вчинках і діях». Психологічні стосунківи в шлюбі об'єктивні за формою свого прояву, але суб'єктивні по своїй сутності.[13] Таким чином, діалектичний взаємозв'язок об'єктивного й суб'єктивного повною мірою проявляється й у сімейній сфері.
Варто підкреслити, що форми шлюбу різноманітні, лик його - мінливий. Для того щоб глибше зрозуміти дану проблему, необхідно докладно зупинитися на профілях шлюбу, типах подружніх стосунків й їхніх детермінантів.
У теорії динамічної подружньої терапії згадується про сім профілів шлюбу, заснованих на реакціях і поводженні чоловіка й жінки в шлюбі.[13]
Сейгер запропонував наступну класифікацію поводження й шлюбі.
1. Рівноправний партнер: очікує рівних прав й обов'язків.
2. Романтичний партнер: очікує щиросердечної згоди, міцної любові, сентиментальний.
3. «Батьківський» партнер: із задоволенням піклується про іншому, виховує його.
4. «Дитячий» партнер: привносить у шлюб спонтанність, безпосередність і радість, але одночасно забирає владу над іншим шляхом прояву слабості й безпорадності.
5. Раціональний партнер: стежить за проявом емоцій, точно дотримує прав й обов'язки. Відповідальний, тверезий в оцінках.
6. Товариський партнер: хоче бути соратником і шукає для себе такого ж супутника. Не претендує на романтичну любов і приймає як неминуче звичайні тяготи сімейного життя.
7. Незалежний партнер: зберігає в шлюбі певну дистанцію стосовно свого партнера.
Деякі партнерські комбінації цілком конгруентні (наприклад, незалежний-незалежний, незалежний-раціональний), інші комплементарні («батьківський» з «дитячим»), треті конфлікти (наприклад, романтичний з незалежним, «батьківський» з «батьківським», романтичний з рівноправним).
Добре відома класифікація профілів шлюбу на симетричний, комплементарний і метакомпліментарний. У симетричному шлюбі обоє чоловіка мають рівні права, ніхто не підлеглий іншому. Проблеми вирішуються шляхом угоди, обміну або шляхом компромісу. У комплементарному шлюбі один розпоряджається, дає наказу, іншої підкоряється, очікує ради або інструкції. У метакомпліментарному шлюбі провідного положення досягає партнер, що реалізує власні цілі шляхом підкреслення своєї слабості, недосвідченості, недотепності й безсилля, маніпулюючи в такий спосіб своїм партнером.
Профілі шлюбу, запропоновані В. Сатир, побудовані на моделях комунікативних стосунків. На підставі аналізу вербальних і тілесно-звукових ознак вона виділяє 5 комунікативних моделей спілкування між чоловіками.
Запобігливого слова (згода)
тіло (умиротворення) усередині
Звинувачуючого слова (незгода)
тіло (обвинувачення) усередині
Розважливого слова (зверхраціонального)
тіло (уважає) усередині
Відстороненого слова (неадекватні)
тіло (незручність) усередині
«усе, що ти хочеш, - це добре» «я тут для того, щоб зробити тебе щасливим»
«я безпомічний» - виражається в позі грішника з опущеною головою
«я відчуваю себе незначністю, я без тебе мертвий. Я - ніщо»
«ти ніколи нічого не робиш правильно. Що з тобою відбувається?»
«я тут головний» - виражається в позі «статуї з указним пальцем»
«я самотній і нещасливий»
«якщо уважно придивитися, то можна помітити знівечені тяжкою працею руки кого-небудь із тут присутніх»
«я спокійний, холодний і зібраний» - виражається випрямленою фігурою з піднятою головою «я почуваю себе уразливим»
слова не мають змісту або стосуються відвернених тим
«я перебуваю десь ще»
«ніхто про мене не піклується. Тут мені немає місця».
Є інший тип реагування, що В. Сатир називає «урівноважений» або «гнучкий». Цей варіант поводження послідовний і гармонічний: вимовні слова відповідають вираженню особи, позі й інтонаціям. Стосунки відкриті, вільні й чесні, люди не відчувають приниження почуття власного достоїнства. Цей тип реагування знижує потреба в запобіганні, обвинуваченні, розрахунку або суєті.[14]
Тільки врівноважений дає можливість перебороти перешкоди, знайти вихід зі скрутного стану або об'єднати людей. Коли чоловік і жінка врівноважені, вони відкрито виражають свої почуття й вільно себе тримають. Урівноважений тип поводження внутрішньо гармонічний. Урівноважене спілкування засноване на дійсності пережитих і демонстрованих почуттів.
При врівноваженому типі реагування людина досягає цілісності, він природно виражає думки, почуття, руху. Урівноважених людей відрізняє здатність до особистісного росту, життєстійкість, відкритість. Завдяки врівноваженому типу реагування сімейне життя людини стає насиченої й повної змісту.
Детермінантою звичних стереотипів поводження, неадекватних стилів спілкування й, як наслідок, невдалих подружніх стосунків В. Сатир уважає наявність страхів у сучасної людини. Щоб уникнути відкидання, якого чоловік і жінка так бояться, вони постійно лякають самих себе:
1. Я можу зробити помилку.
2. Комусь це може не сподобатися.
3. Хтось може мене розкритикувати.
4. Раптом подумають, що я - вискочка.
5. Вона подумає, що я поганий.
6. Люди можуть подумати, що я дефективний.
7. Він може мене кинути.
8.Сатир переконана, що для більшості страхів і побоювань, що впливають на почуття самоцінності, немає серйозних підстав. Це стає зовсім ясно, якщо поставитися д самим себе з гумором.[18]
В урівноваженому типі поводження немає нічого таємничого. Це особливий спосіб реагування на поводження людей у реальних ситуаціях, що дозволяє говорити, погоджуватися з ним, спокійно реагувати на нього.
Цей тип реагування дає можливість жити в шлюбі повноцінно, реально, погоджуючись із доводами розуму й серця, допомагає створити гармонічні стосунки із близькими.
Уайл приводить 3 типи партнерських зв'язків, які він виділяє, використовуючи критерії оцінки реакції на конфлікти.[18]
1. Взаємне відхилення. Обоє партнера активно ухиляються від активного обговорення, відмовчуються, почувають несправедливість, але не висловлюють один одному свого занепокоєння й образи.
2. Взаємне обвинувачення. Партнери відкрито проявляють своє роздратування, занепокоєння, підкреслюючи свої вимоги.
3. Вимога й відхилення. Один з партнерів активно реагує на обставини й прагне зблизитися з іншим, інший - відстороняється, відмовчується, ухиляється від зближення. Причому чим більше один ухиляється, тим сильніше іншої прагне до нього наблизитися.
Для того щоб глибше зрозуміти детермінанти й типи подружніх стосунків, у практику уведене поняття «емоційна залежність партнерів від шлюбу». Залежно від величини розходжень між партнерами шлюб може бути оцінений як асиметричний або симетричний, а при обліку ступеня залежності - як сприятливий, приречений на провал або тяжкий. Залежність для кожного партнера визначається тими наслідками, які спричинить розлучення. Одним з істотних елементів такої залежності є привабливість партнера. У жінок це краса, зачарування, типово жіноче поводження, млосність, ніжність, у чоловіка - розум, чарівність, дотепність, товариськість, мужність, суспільне визнання й лише почасти краса. Якщо залежність помірна, адекватна, то профіль шлюбу оцінюється як сприятливий; якщо в одного партнера спостерігається надмірна залежність, то шлюб відносять до категорії «приреченого на провал», а при двосторонній залежності - до категорії «тяжкого».[19]
Наведені типології подружніх стосунків і профілі шлюбу дозволяють глибше зрозуміти сутність шлюбу й побачити його з різних сторін.
2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність
Термін «адаптація» у широкому змісті слова розуміється як пристосування до навколишніх умов. При цьому особливо виділяють соціальну адаптацію як «інтегративний показник стану людини, що відбиває його можливості виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму; адекватна система стосунків і спілкування з навколишніми; здатність до праці, навчанню, до організації дозвілля й відпочинку; здатність до самообслуговування й взаємообслуговуванні в родині й колективі; мінливість (адаптивність) поводження відповідно до рольових очікувань інших».[20] Практично, несказанне може бути віднесено й до шлюбно-сімейної адаптації.
В процесі адаптації прийнято виділяти два рівні — біологічний і психологічний. Перший включає пристосування організму до стійким й умов, що змінюються, фізичного середовища. Психологічний аспект адаптації охоплює «пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог даного суспільства й із власними потребами й інтересами».[20]
Психологічна адаптація здійснюється шляхом засвоєння норм і цінностей соціуму. До її основних проявів відносять взаємодія, у тому числі спілкування, людину з оточуючими людьми й активною діяльністю.
Адаптація до родини включає перераховані вище компоненти й починається як процес знайомства із сімейним життям, поступового входження в неї. Цей період є особливо важким, тому що включає перебудову не тільки спілкування й діяльності, але й зміни особистості молодого чоловіка й жінки, перебудову потребно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості, нових зв'язків із соціальним оточенням.
Т. Карцева, оцінюючи шлюб як «одне з поворотних подій у житті людини», указує, що мова йде про зміну «всієї ситуації розвитку особистості, веде до зміни ролей, які людині доводиться грати, зміні кола осіб, включених у взаємодію з ним, спектра розв'язуваних проблем й образа його життя». Природно, що здійснення таких етапних життєвих подій, що включають як позитивні, так і негативні по своїй модальності, «приводить до особистісної зміни, перебудові всієї системи «Я» і досить болісно переживається особистістю».[15]
До шлюбу в парубка існує вже сформований «образ Я». Після висновку шлюбу чоловік і жінка виявляються в ситуації неможливості жити як і раніше, що підсилює нестійкість стану й незадоволеність. «Однак уже й самому початку ведеться робота з «знаходження Я», ускладнюється й диференціюється рефлективне «Я», ведеться робота з подолання внутріособистісних протиріч для того, щоб вибудувати новий, ускладнений і досить стійкий образ».
Е. Калмикова, говорячи про проблеми першого років подружнього життя, указує, що «перші рік-два спільного життя - це час формування індивідуальних стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей, вироблення загальної поведінкової лінії».[20] У цей період відбувається взаємне пристосування чоловіка й жінки, пошук такого типу взаємин, які задовольняють обох. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:
□ формування структури родини,
□ розподіл функцій (ролей) між чоловіком і дружиною,
□ вироблення загальних сімейних цінностей.
А. Волкова й Є. Трапезнікова вважають, що для молодої родини до народження дітей найбільш характерні труднощі вироблення свого сімейного укладу, розчарування друг у другу як результат більше глибокого дізнавання, конфлікти із приводу розподілу функцій, проблеми у взаєминах з родичами, матеріальні й економічні проблеми.
В. Левковиу й О. Зуськова говорять про те, що істотне значення у виникненні подружнього конфлікту мають ті очікування, які зложилися в партнерів до моменту вступу в шлюб. Для молодого чоловіка й жінки найбільш типові підвищені очікування по відношенню друг до друга, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності очікувань із дійсністю.[20]
У ряді досліджень вітчизняних авторів (Т. Гурко, І. Меньшутін, Г. Навайтис) показано, що деяка переоцінка, ідеалізація партнера властива в основному молодим родинам. Згідно іншим даним, ця особливість має місце й па інших етапах розвитку родини, причому величина різниці між оцінкою й самооцінкою зменшується зі збільшенням сімейного стажу, наближаючись до нуля, що свідчить про більше адекватну оцінку партнера в міру придбання досвіду сімейного життя.
Для молодих людей, що вступають у шлюб, характерна деяка ідеалізація сімейного життя. Це виражається в тім, що від сімейного життя вони в першу чергу очікують задоволення своїх потреб у духовному росту й самовдосконаленні. При цьому очікування задоволення матеріальних потреб зайняло останнє місце, хоча їхнє значення в реальному житті вище.
У період адаптації як у стабільних, так й у нестабільних родин має місце неузгодженість потреб в окремих сферах сімейного життя: у стабільних пар воно незначне, у нестабільних - значне. Це незначна розбіжність у стабільних пар надає їм можливість попеченого розвитку й удосконалювання стосунків. Молоді родини є дуже нестабільними утвореннями, почуття до чоловіка несуть як потужний позитивний, так і негативний заряд (велика амбивалентність почуттів). Для багатьох родин також характерні крайності в поводженні й у почуттях. Більшість дослідників уважає, що через деякий час після висновку шлюбу, а найчастіше після народження дитини, задоволеність шлюбом в обох чоловіка й жінки починає підвищуватися.[19]
На початку подружнього життя нерідкі так називані «кланові конфлікти», коли зв'язок із сімейною групою, з якої вийшов один із чоловіка й жінки, перешкоджає утворенню нового зв'язку в новій сімейній групі.
Н. Обозів приводить у своїй монографії результати дослідження, що відбивають гностичний компонент взаємин у родині. У своєму дослідженні Н. Абакумова, I. Садікова, С. Хітріна зрівняли 19 пара молодят (осіб, що подали заяву на вступ у шлюб) і 13 подружніх пар, що мають стаж спільного життя від трьох до п'яти років. Дослідження поки, що подібність особистісних профілів молодят (використався шістьнадцатифакторний опросник Кетелла) менше, ніж подібність особистісних профілів чоловіка й жінки, що мають стаж родин ний життя. Адекватність сприйняття дружина приблизно однакова в жінок й у чоловіків, але в подружніх парах вона вище, ніж у молодят. А ідентифікація в чоловіка й жінки, навпроти, вище в молодят й у жінок з подружнім стажем.[18]
