· поява першої дитини — початок періоду дітонародження;
· народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;
· одруження й відокремлення від сім'ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);
· смерть одного з подружжя — припинення існування сім'ї.
Сімейні стосунки регулюються різними нормами. Майнові стосунки, матеріальні обов'язки членів сім'ї, розлучення регулюються правовими нормами; стосунки залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов'язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо домашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.
У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім'ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю як систему соціальних ролей.[11]
Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних стосунків, конфліктах, що виникають на грунті виконання членами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.
Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.
Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» стосунків у самій сім'ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10]
1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї
Як уже зазначалося, сім'я як соціальний інститут є об'єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскільки функціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства. При цьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.[9]
Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.
Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно стосунків подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій і боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.[9]
Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.
Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а ч другого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, — індичі дуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім'ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.
Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.[12]
Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об'єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних стосунків.
Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв'язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.[14]
Розуміючи сучасну нуклеарну сім'ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім'ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім'ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові і чоловіком права брати участь у розв'язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім'ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємостосунки між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім'ї та материнстві.
Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.[14]
Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов'язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім'я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».[14]
Намагання розв'язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім'ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім'ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар'єрна сім'я, яка поширена в основному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.
У бікар'єрних сім'ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов'язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім'ї, а і в кар'єрі.
На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.
Отже, сім'я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних стосунків, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.[15]
Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.
1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї
Психологічне здоров'я родини - це комплексний узагальнений показник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних стосунках, у соціальному середовищі й професійній сфері їхньої діяльності.[14]
Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, що забезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльності всіх членів родини. Психологічне здоров'я - це інтегральний показник функціонування сучасної родини, що відбиває якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що протікають у ній.
До основних критеріїв психологічного здоров'я родини В. Торохтій відносить подібність сімейних цінностей, функціонально-рольову погодженість, соціально-рольову адекватність у родині, емоційну задоволеність, адаптивність у мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття. Розглянемо особливості їхнього прояву.[16]
1. Подібність сімейних цінностей відбиває збіг, орієнтаційна єдність поглядів, стосунків членів родини до загальнолюдських норм, правилам, принципам формування, розвитку й функціонування родини як малої соціальної групи. У цей час у динаміку цього показника спостерігаються дві тенденції. Перша - поляризація ціннісних орієнтації серед членів родини, як правило батьків і дітей. Друга - деформація сімейних цінностей і поява відмінних від традиційно сформованих цілей, ідеалів, інтересів і переконань членів родини. Кожна із цих тенденцій впливає на психологічне здоров'я родини.
2. Функціонально-рольова погодженість являє собою динамічний показник психологічного здоров'я родини й відбиває рівень розвитку таких соціально-психологічних механізмів внутрісімейної взаємодії, як взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємодовіра, взаємотерпіння між членами родини. Цей показник припускає високий ступінь синхронності дій членів родини, що самостійно включаються в реалізацію тієї або іншої функції в силу її доцільності й необхідності для всієї родини. Тісний взаємозв'язок і взаємовплив один на одного надають сімейній системі стабільність і стійкість.
3. Соціально-рольова адекватність обумовлюється рольовою структурою родини, що у процесі її життєдіяльності складається більше твердої в порівнянні з більшістю малих груп. Вона відбиває рівень реалізації міжособистісних, внутрісімейних очікувань: від кожного члена родини очікують виконання певної ролі (батько - чоловік, лідер, добувач, опора у важкій ситуації й т.п.; дружина - турботлива мати, господарка, охоронниця домівки й т.п.; дочка, син - помічники батьків, опора в майбутньому, спадкоємець - спадкоємиця й т.д.). Однак при засвоєнні соціального досвіду кожним членом родини як особистістю сьогодні усе більше виявляється протиріччя між її внутрішньою позицією стосовно приписаної ролі й нормативно схвалюваним зразком поводження в ній. Під впливом різних факторів сучасного життя всі частіше виникають конфлікти між роллю й особистістю, що характеризує падіння рівня розвитку родини. Як наслідок - слабшає здатність родини до корекції індивідуальних дій і придушенню дезорганізаційних проявів її членів.
4. Емоційна задоволеність показує характер емоційного прийняття один одного й повага в родині. Саме найвищий ступінь емоційної близькості - «упереджене відношення» друг до друга - становить особливу якість здорової родини. Зрозуміло, що емоційні зв'язки між членами родини опосередковуються їхньою спільною діяльністю, завданнями, які коштують перед всім сімейним колективом. У той же час емоційна задоволеність у родині є найважливішим джерелом психологічної розрядки й підтримки всіх її членів. Рейтинг цього показника в психологічному здоров'ї родини визначається багатьма факторами: рівнем утворення батьків, мотивами висновку шлюбу, характером подружніх стосунків, цілями виховання дітей, методами досягнення результату й т.д.
5. Адаптивність у сімейних стосунках характеризується здатністю насамперед дорослих членів родини пристосовуватися до соціально-психологічної атмосфери родини після трудового дня.
Сім'я може успішно вирішувати одну з головних своїх психологічних завдань - емоційну розрядку лише в тому випадку, коли кожен член родини буде прагнути зберегти в ній традиційний характер міжособистісного спілкування близьких людей, комфортність емоційного тла стосунків.
На адаптивність чоловіка й жінки в мікросоціальних стосунках істотний вплив роблять проблеми, пов'язані з «синдромом згоряння». Усяке перевищення норми професійних контактів, що частіше спостерігається в представників професії типу «людина-людина» (лікарі, педагоги, менеджери, міліціонери, священики, суспільні діячі, психологи, соціальні працівники й т.д.), приводить до комунікативного перенасичення, що супроводжується згодом наростанням дратівливості, утоми, переходом на «силові методи» впливу на навколишнім (частіше дітей або чоловіка, дружину). Здатність члена родини залишити всі ці стани «при вході в родину» і прийняти її закони життєдіяльності становить важливий показник психологічного здоров'я родини.
6. Спрямованість на сімейне довголіття являє собою постійний потяг до новим сімейним цілям, розумне їхнє планування й підтримка активності всіх членів родини в їхньому досягненні. Невід'ємним атрибутом будь-якої здорової родини є найближчі й перспективні сімейні цілі. У формуванні, виборі способів їхнього досягнення й передбачуваному результаті відбиваються потреби, наміри, інтереси, бажання й установки, як правило, кожного члена родини. Задоволеність їхньою реалізацією - найважливіша умова підтримки активності родини у визначенні нових рубежів життєдіяльності. У цьому й складається зміст основних механізмів спрямованості на сімейне довголіття. У свою чергу психологічно здорова родина позитивно впливає на поза сімейну діяльність її членів (професійну, навчання й т.п.), тим самим забезпечуючи «сімейну підзарядку», що привносить членами родини ззовні.
7. Ідентичність і стабільність родини. Один із засновників сімейної терапії Н. Акерман увів два поняття - «ідентичність» й «стабільність родини». Сімейну ідентичність він визначав як зміст цінностей, стремлінь, експектації, тривог і проблем адаптації, поділюваних членами родини або взаємодоповнюючих ними в процесі виконання сімейних ролей.
Інакше кажучи, сімейна ідентичність - це емоційне й когнітивне «Ми» даної родини. Сімейна ідентичність пов'язана із самосвідомістю особистості й може характеризуватися різним ступенем включення або протиставлення «Я» й «Ми». Стабільність родини, що точніше було б позначити як «збереження в зміні», припускає збереження ідентичності в часі, контроль над конфліктами й здатність родини до зміни й подальшого розвитку.[18]
Поряд з вищезгаданими основними показниками психологічного здоров'я родини мають місце й такі, як психолого-педагогічна заможність або неспроможність родини, адекватний віку членів родини рівень зрілості їхніх стосунків, мобільність до предметно-рефлексивних стосунків й інші.
Всі ці елементи психологічного здоров'я відбивають стійкі, що по-своєму зложилися в конкретній родині соціально-психологічні явища, піддані керуванню як в середині, так і позасистемним впливам.
Розглянуті показники психологічного здоров'я родини створюють загальний психологічний портрет сучасної родини й насамперед характеризують ступінь її благополуччя.
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ
Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.
Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо домашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.
Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.
Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.
Розглянуті показники психологічного здоров'я родини створюють загальний психологічний портрет сучасної родини й насамперед характеризують ступінь її благополуччя.
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ
2.1 Профілі шлюбу
Профілі шлюбу, типи подружніх стосунків й їхні детермінанти. Сімейні сварки. Подружній конфлікт у родині. Адаптація чоловіка й жінки в родині. Феномен «прощення» у психології подружніх стосунків. Честь, прощення й примирення. Мистецтво прощати й мистецтво приймати прощення.[13]
Коли Зевс і Гермес, облачившись у покриви смертних, мандрували по окраїнах Вифинии, всі двері міста виявилися замкненими, ніхто не побажав дати притулок їх. На схилі пагорба, що піднімався над разюче негостинним містом, вони виявили скромну хатину Филемона й Бавкиды, бідної літньої подружньої пари, що прийняла їх з великою привітністю. За вечерею хазяї помітили, що вино в їхньому глечику не висихає, а чудесним образом прибуває. Незабаром їм стало ясно, що їхні гості - не прості смертні. Зевс і Гермес привели старих на вершину пагорба, і, оглядівшись, люди похилого віку помітили, що місто, що лежало глибоко в долині, поглинуло море, а хатина Филемона й Бавкиды перетворилася в храм. Зевс пообіцяв ним виконати все, що вони побажають. Филемон і Бавкида захотіли лише одного: служити жерцями-хоронителями храму весь залишок свого життя й умерти одночасно. Зевс виконав свою обіцянку, Филемон і Бавкида піклувалися про храм, а після смерті один перетворився в дуб, інша в липу, що ростуть пліч-о-пліч.[13]
