Роль міжособистісних відносин у становленні колективу
Зміст
Вступ
1 Первинна група як суб'єкт і об'єкт соціальної психології
1.1 Формальні відносини в первинній групі
1.2 Неформальні відносини в первинній групі
1.3 Феноменологія малих груп
2 Вторинна група – колектив
2.1 Колективні відносини
2.2 Міжособистісні відносини в групі
2.3 Міжособистісна атракція
3 Аналіз методів діагностики міжособистісних відносин
3.1 Методика діагностики міжособистих відносин Т. Лірі
3.2 Методика «Q-сортування» В. Стефансона. Діагностика основних тенденцій поведінки в реальній групі та представлень про себе
3.3 Методика діагностики міжособистісних і між групових відносин („Соціометрія”) Дж. Морено
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Проблема міжособистих відносин одна з найважливіших у питанні формування людської психіки, її розвитку і становлення розумного, культурної поведінки.
Її дослідження має важливе значення, як для теорії психологічного розвитку людини, так і для суспільної практики, будь то дослідження психології людських взаємин у чи суспільстві вивчення міжособистісних відносин у малій групі і колективі.
Ці відносини формують людини як особистість, дають можливість людині придбати визначені риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми морального поводження в колективі, сприяють розвитку й удосконалюванню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку.
Метою курсової роботи на тему „Роль міжособистісних відносин у становленні колективу” є дослідження ролі міжособистісних відносин у становленні колективу.
Об’єктом моєї курсової роботи є вивчення міжособистісних відносин у колективу.
Предмет: виявлення ступеню впливу міжособистісних відносин на формування колективу.
Щоб вивчити дану проблему я виділила задачі, рішення яких надасть можливість комплексно упорядкувати і оцінити проведену роботу.
Задача перша – вивчити психологію первинної групи та форми відносин у ній.
Задача друга – визначити природу колективу та міжособистісні відносини у ньому.
Задача третя – ознайомитися з методами вивчення міжособистісних відносин, що надають можливість визначити ступінь розвитку групи як колективу.
Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що на нинішньому життєвому етапі спостерігається зміна норм поведінки в суспільстві і зокрема в малих групах, колективах, відбувається ломка старих стереотипів. Змінюються життєві умови й у зв'язку з цим міняються шляхи досягнення життєво важливих цілей, сенсу життя. Спостерігається усе більше роз'єднання між членами групи. У них складаються такі взаємини, у яких людина не може виявити цілком свої кращі якості.
1 Первинна група як суб'єкт і об'єкт соціальної психології
Будь-яке суспільство – це складний механізм, конгломерат, що складається з безлічі взаємодіючих між собою груп людей. Кожний з нас бере участь у житті суспільства через ті первинні групи, до яких належить і з якими зв'язана все наше життя. Шпалинський В.В. зазначає, що термін "первинна група", так само, як і термін "особистість", є ключовим у соціальній психології і психології особистості [15].
Первинна група – це група людей, члени якої об'єднані спільною діяльністю на базі визначених цінностей і норм, група, члени якої знаходяться між собою в прямому особистому контакті, що і є основою для виникнення між ними системи міжособистісних відносин усілякого характеру – від інтимних, типу симпатій і антипатій, до офіційних, позбавлених емоційної фарбування. Кількісні границі таких груп – від 2 чоловік до декількох десятків. Родина, виробнича бригада, колектив кафедри або лабораторія, відділ установи, шкільний клас, студентська група, футбольна команда – усе це приклади первинних груп. Родина і первинний трудовий колектив є головними осередками суспільства, тому що в них у першу чергу відбувається процес становлення і формування особистості. Загальне здоров'я суспільства багато в чому залежить і від того, наскільки добре почуває себе особистість у тих первинних групах, з якими зв'язана її життя, наскільки в них створені оптимальні умови для реалізації її можливостей і здібностей.
На відміну від первинних груп, вторинні групи, або як частіше говорять, вторинний колектив – це більш широка спільність людей (школа, цех, підприємство), що складається з первинних груп. Якщо первинна група виступає сполучною ланкою між особистістю і вторинним колективом, то останній зв'язує особистість, первинну групу з усім суспільством. По цілям і характерові взаємодії групи поділяються на формальні (оформлені) і – неформальні (неоформлені). Формальна група – це група, у якій місце, положення і поводження членів регламентовано правилами організації, що є частиною держави або його суспільним інститутом. Це завжди чітко організована група, члени якої мають визначений набір прав і обов'язків, закріплених у різного роду інструкціях і документах. У таких групах у залежності від особистого внеску і посади всі члени займають визначені позиції. Сукупність позицій і складає ієрархічну структуру групи. Неформальна група (або, як тепер частіше говорять, неформальне об'єднання) – це сукупність осіб, де взаємини між членами засновані на особистих перевагах, що виникають звичайно на основі загальних захоплень або інтересів. Такі групи не зв'язані з державним інститутом. Спрямованість таких груп може бути всілякої – від суспільно корисної (наприклад, об'єднання милосердя або реставрації історичних пам'ятників) і особисто значимої (філателія, рокери) до антигромадської (об'єднання екстремістського плану, панки, рекетири і т.д.).
Якщо неформальна група існує усередині формальної, то її звичайно називають угрупованням або неформальною групою в колективі. Члени таких груп добре знають один одного, охоче й інтенсивно спілкуються. Наявність таких угруповань, якщо вони не протиставляють себе колективові, є звичайним явищем, результатом тих складних процесів внутрігрупової інтеграції і диференціації, що завжди властиві будь-якої людської спільності. Керівник первинного колективу повинний розбиратися в структурі сформованих відносин. Він повинний враховувати феномен неформального спілкування, ні в якому разі не ігноруючи його. Як своїх помічників він може залучати лідерів неформальних угруповань, активно співробітничати з ними. При вивченні ефективності виробничих бригад відзначається, що низька продуктивність і велика плинність спостерігається серед тих робітників та службовців, що не є членами неформальних угруповань.
Будучи одночасно членом багатьох первинних груп (так званих груп приналежності), індивід далеко не з кожної прагне ідентифікувати себе. Усередині будь-якого колективу є, наприклад, члени, для яких головним еталоном є родина, для інших джерелом орієнтації є самі авторитетні члени групи, для третіх – спортивна секція або неформальне об'єднання, для четвертих – ровесники в дворі і т.д.
Групи, чиї норми, установки й орієнтації не тільки приймаються індивідом в увагу, але і стають мотивом поводження особистості, називаються референтними. Такі групи є як би внутрішнім форумом особистості, з їх нормами і цінностями особистість звіряє своє поводження, коректує його.
Для кожної людини можна скласти своєрідний ранжированний ряд із груп його приналежності. У кожного він може виявитися різним, але в будь-якому випадку принцип ранжирування буде тим самим: на першому місці будуть ті групи, з якими найбільше повно прагне ідентифікувати себе особистість, а на останньому – ті, з якими вона менш всього вважається, і чиї чекання для неї байдужні.
Таким чином, група приналежності, що володіє високим рангом, на визнання якої претендує особистість і чиї стандарти вона приймає як еталони свого поводження, і називається референтної. Референтні групи в кожного з нас можуть бути не тільки реальними, але й уявлюваними. У підлітковому і юнацькому віці референтною групою для особистості може стати не реальна первинна група, до якої особистість належить, а герої книг або кінокартини, що видаються діячі історії або сучасності. У зрілому віці поряд з реальними референтними групами можуть прекрасно сполучитися й уявлювані, що свідчить про повноту контактів і зв'язків особистості із середовищем і суспільством. Роль референтної групи, своєрідного еталона, може виконувати для індивіда і найбільш авторитетний для нього член колективу або родини, або група осіб з найближчого оточення [15].
Вище відзначалося, що головними осередками суспільства є родина і трудовий колектив. От чому дуже важливо, щоб ці первинні групи обов'язково мали для особистості статус референтних. У цьому випадку створюються сприятливі умови для гармонійного і повнокровного розвитку і становлення особистості. Якщо ж родина, трудовий колектив не є для індивіда авторитетними, якщо він не дорожить ними і не вважається з їх чеканнями і вимогами, то така ситуація приводить не тільки до ослаблення його первинних зв'язків з цими общностями, але і створюються передумови для розриву з ними і пошуку інших груп приналежності, з якими особистість у більш високому ступені могла б ідентифікувати себе.
Шелест Є.Г. відзначає, що процес утрати групою статусу референтної в очах особистості може бути викликаний не тільки якимись деформаціями в самій особистості, її переродженням, але і серйозними подібними процесами, що відбуваються в самій групі (поряд з "Ми в ньому розчарувалися", "Він нам не підходить" можна почути і "Я в них розчарувався", "Вони мені не підходять") [15].
Може бути і так, що індивід належить до декількох первинних груп, що мають для нього статус референтних, але спрямованість цих груп різна.
Разнонаправленніть референтних груп (наприклад, у школі на виробництві учать берегти колективну власність, а в родині орієнтують на використання в корисливих цілях) неминуче створює для індивіда ситуації конфлікту і напруженість. Він як би виявляється між двох вогнів. У цих випадках перед ним виникає проблема вибору. Конфлікт цей звичайно гостро і бурхливо переживається (адже для індивіда близькі і дороги обидві сторони), причому компроміс у цьому випадку – далеко не завжди оптимальний, як іноді може показатися. Оптимальне рішення конфлікту залежить від цілісності особистості, її спрямованості, що ведуть мотивів діяльності.
При вивченні особистості завжди дуже важливо виявити коло близького їй оточення. Виховні впливи на особистість можуть мати успіх тільки в тому випадку, якщо встановлюється зв'язок з цим колом, і він залучається для надання необхідної підтримки або впливу. В екстремальних ситуаціях, коли виникає гостра необхідність уплинути на особистість, опора на референтне коло спілкування може допомогти керівникові первинного колективу усунути фрустрацію, розрядивши тривалий конфлікт, і тим самим допомогти особистості.
1.1 Формальні відносини в первинній групі
У будь-якій первинній групі з моменту її створення або виникнення починає формуватися складна система міжособистісних відносин двоякого плану: формальних (ділових, службових, офіційних) і неформальних (неофіційних).
Формальні відносини – це ті відносини відповідальної залежності, у які ми вступаємо між собою в процесі виконання нами своїх прямих службових обов'язків і суспільних функцій. У цій системі відносин місце кожного індивіда регламентовано інструкцією, положеннями, статутами, наказами. У цьому контексті термін "формальні відносини" не носить зневажливого характеру, а лише підкреслює те, що міжособистісні відносини оформлені, підпорядковані. Формальні відносини – це відносини "по вертикалі", тобто в системі "керівник-підлеглий" (відповідальна залежність, по А.С. Макаренко) – у них кожний має визначені і чітко обкреслені права й обов'язки вказує Бодалев А.А. [3]. Це відносини типу "учитель-учень", "студент-староста", "командир-солдат", "майстер-робітник", "керівник-службовець" і т.д.
Положення особистості в системі формальних відносин розглядається звичайно в контексті таких понять, як "соціальний статус", "соціальна роль", "соціальні чекання", "престиж".
Кожна людина володіє визначеним соціальним статусом. Соціальний статус – це місце людини в системі суспільних відносин, встановлюване в термінах його прав, обов'язків і привілеїв. Він визначається багатьма факторами: посадою, рівнем утворення, особистісними якостями, участю в суспільному житті, родом занять. Крім перерахованих факторів, на положення і місце особистості в суспільстві можуть впливати й етнічна, і релігійна приналежність, національність, походження, наявність або відсутність родини. Природно, що в умовах сучасного світу кожний з цих факторів може мати різний "вагу" і значення. У демократичному суспільстві соціальний статус визначається насамперед тим місцем, що людина займає в суспільному виробництві, відношенням його до праці і колективу, ступенем участі в суспільно корисній діяльності, рівнем його компетентності і професійної майстерності. Демократичні процеси, що відбуваються в нашому суспільстві, рішуче засуджують інші підходи й інші погляди.
Динамічним аспектом соціального статусу є роль. Соціальна роль – це реалізоване поводження, очікуване від індивіда, що володіє визначеним статусом. Статус як би ставить за обов'язок особистість поводитися певним чином. Звичайно індивід, що володіє визначеним статусом, реалізує кілька соціальних ролей. Учитель, майстер, начальник цеху, сенатор, директор, продавець, міліціонер, батько – усе це приклади соціальних ролей. Соціальна роль безособова. Суспільству, наприклад, абсолютно все рівно, хто буде начальником цеху, – чоловік середнього або молодого віку, учорашній партійний працівник або фахівець, що демобілізувався з армії, батько великої родини або холостяк. Суспільству важливо інше. Спосіб реалізації ролі визначається, задається суспільною практикою, системою цінностей суспільства. Суспільству важливо, щоб особистість керувалася тим алгоритмом поводження, що не тільки очікується, але потрібно від неї в цій ситуації, виходячи з її статусу.
Система вимог до особистості, що прийняла на себе соціальну роль, називається соціальними чеканнями суспільства. У кожного з нас є визначені представлення про те, якими повинні бути вчитель, продавець, командир. Коли ці чекання виправдуються, ми говоримо про інтеріоризації ролі, вищого її ступеня – покликанні. Активна діяльність особистості, що прийняла на себе соціальну роль, може змінити наші представлення про можливі норми і границі дій і поводження. Таким чином, у процесі інтеріоризації закладена діалектична взаємодія. З одного боку, особистість повинна додержуватися рольових чекань, а з іншого боку – її практика вносить у них нові нюанси, додає їм динамічність, розширює границі і можливості реалізації ролі. Реалізувати роль це значить виконати обов'язку, що накладаються нею. Однак інтеріоризація ролі може здійснюватися на різних рівнях. Реалізуючи соціальну роль, індивід може ігнорувати соціальні чекання колективу, використовуючи свої права й обов'язки в особистих, корисливих цілях у плані задоволення чекань у першу чергу своєї родини, клану, оточення. Коли індивіди поводяться подібним чином, первинні колективи і тим самим суспільство може виявитися в критичному стані. От чому там, де не налагоджена чіткий зворотний зв'язок, де особистість, що порушує правила "гри" не є об'єктом ефективного соціального контролю і гласності, у роботі соціальних інститутів може наставати збій, а окремі вузли в підсистемі суспільства випадають з-під контролю.
Поглиблення і розширення демократії, гласність, підвищення ефективності суспільного контролю сприяють оптимальному виконанню особистостями соціальних ролей, тобто стабільності і процвітанню суспільства.
Звичайно для людини характерне прагнення зберегти або підвищити свій соціальний статус. Деякі учені відносять це прагнення до розряду соціогенних потреб особистості. Зберігає або навіть підвищує свій соціальний статус лише той, хто відповідає соціальним чеканням груп і суспільства. Показано, що соціальні чекання здобувають мотиваційне значення, тобто входять у мотиваційну структуру особистості. Будучи протипоставлені особистим потребам, вони можуть гальмувати їхню реалізацію. В усіх випадках зіткнення міжособистісно значимими потребами і соціальними чеканнями груп приналежності (особливо референтних) утворить конфлікт. І те, у чию користь він буде дозволений, залежить від рівня інтеріоризації ролі, привабливості первинної групи або груп приналежності особистості.
Коли індивід погодить свої вчинки і своє поводження із соціальними чеканнями групи, таке поводження група або суспільство схвалюють і заохочують. Якщо ж поводження індивіда суперечить соціальним чеканням, на нього можуть бути накладені відповідні санкції. Одна з найважливіших характеристик статусу престиж. Це міра визнання суспільством або групою заслуг особистості, чиє поводження і діяльність відповідають їх чеканням.
Знаходження або позбавлення престижу є одним з механізмів взаємозв'язку особистості з групами або суспільством. Присвоєння престижу може відбуватися на двох рівнях: офіційному і неофіційному. У першому випадку воно здійснюється по представленню первинних колективів державними або суспільними інститутами і супроводжується розробленим ритуалом, а також зв'язано з присудженням офіційних знаків престижу: орденів, грамот, звань, значків, дипломів і т.д. У другому випадку присвоєння престижу здійснюється соціальним середовищем, безпосередньо членами колективів і реалізується в прояві почуттів любові і поваги. У демократичних суспільствах, де реальна цінність особистості визначається насамперед її особистісними якостями й особистим внеском і не залежить від кон'юнктури, зв'язків і т.д., ці два рівні звичайно невіддільні друг від друга. Розподіл престижу не збігається, коли існує різна спрямованість окремих соціальних груп і державних інститутів. Може бути і так, що соціально схвалюване поводження на рівні первинних груп і визначених соціальних шарів, – з погляду державних інститутів розцінюється, що як відхиляється, дисидентське. Це звичайно свідчить про наявність протиріч у суспільстві, про ослаблення зв'язків між "низами" і "верхами".
1.2 Неформальні відносини в первинній групі
Формальні відносини є тією основою, на якій виникають і будуються неформальні відносини.
Неформальні відносини – система симпатій і антипатій, притягань і відштовхувань, любові і ворожості, що випробують друг до друга члени первинної групи, реалізуючи свої соціальні ролі, тобто виконуючи свої прямі службові і суспільні функції.
У цій системі відносин місце кожного індивіда не залежить від наказів і положень, а визначається його особистісними якостями: відношенням до праці, собі, що оточує, суспільству. От чому можливі випадки, коли людин, що володіє високим соціальним статусом, виявляється раптом у числі тих, хто не користується повагою в колективі, а рядовий член колективу може бути його центром, у числі самих авторитетних і улюблених.
Неформальні відносини, як зазначає Афанасьєв В.Г., тісно переплітаючи з формальними, офарблюють, олюднюють них, додають їм те фарбування і ті відтінки, без яких останні залишалися б казенними, бездушними, бюрократичними [2]. Положення особистості в системі неформальних відносин звичайно розглядається в контексті таких понять, як "психологічний статус", "лідер", "бажаний", "аутсайдер", "небажаний". Кожен член первинної групи в системі неформальних відносин володіє визначеним психологічним статусом, тобто мірою авторитету, поваги, привабливості.
