Таблиця 2.
Розподіл прогнозів рівнів сформованості емпатійних тенденцій у експериментальній та контрольній групах
|
Рівні сформованості емпатійних тенденцій |
Емпірична частина вибору |
Сума |
|
|
Експериментальна група |
Контрольна група |
||
|
Дуже низький, низький, середній |
16 |
22 |
38 |
|
Високий, дуже високий |
9 |
3 |
12 |
|
Сума |
25 |
25 |
50 |
Таблиця 3.
Чотирьохклітинна таблиця підрахунку φ критерія Фішера для виявлення відмінностей сформованості емпатійних тенденцій у експериментальної та контрольної груп учнів молодшого шкільного віку, які навчаються в ЗОШ
|
Група |
«Є ефект» |
«Ефекту немає» |
Всього |
|
Експериментальна група |
9 (36%) |
16 (64%) |
25 |
|
Контрольна група |
3 (12%) |
22 (88%) |
25 |
|
Всього |
12 |
48 |
50 |
Для перевірки достовірності одержаних результатів використаємо φ* критерій кутового перетворення Фішера.
Сформулюємо статистичні гіпотези:
Н0 : Кількість дітей з високим рівнем емпатії в експериментальній групі не вище ніж в контрольній групі.
Н1 : Кількість дітей з високим рівнем емпатії в експериментальній групі більше ніж в контрольній групі.
Визначаємо величини φе і φк за таблицею:
φе (36%) = 1,287
φк(12%) = 0,707
Зараз визначимо емпіричне значення критерію φ*
φ*емп = (1,287-0,707) ∙ = 0,58∙3,54 = 2,05
φ*кр = φ*емп = 2,05
φ*емп φ*кр для
Отже, Н0 - відхиляється. Приймається Н1, а саме: кількість дітей з високим рівнем емпатії в експериментальній групі більше ніж в контрольній групі.
Таблиця 4.
Рівень емоційного відгукування в контрольній та експериментальній групах після формувального етапу експерименту
|
Рівні |
Експериментальна група |
Контрольна група |
||
|
А3 |
% |
А3 |
% |
|
|
високий |
9 |
36 |
4 |
8 |
|
середній |
12 |
48 |
10 |
40 |
|
низький |
40 |
16 |
11 |
44 |
Для перевірки достовірності одержаних результатів використаємо φ* критерій кутового перетворення Фішера.
Сформулюємо статистичні гіпотези:
Н0 : Кількість дітей з високим рівнем емпатичних тенденцій в експериментальній групі не вище ніж в контрольній групі.
Н1 : Кількість дітей з високим рівнем емпатичних тенденцій в експериментальній групі більше ніж в контрольній групі.
Таблиця 5.
Розподіл прогнозів розвитку емоційного відгукування в контрольній та експериментальній групах
|
Рівні емоційного відгукування |
Емпіричні частоти вибору |
Суми |
|
|
Експериментальна група |
Контрольна група |
||
|
Високий та середній |
21 |
14 |
35 |
|
Низький |
4 |
11 |
15 |
|
Суми |
25 |
25 |
50 |
А зараз перейдемо до робочої таблиці для розрахунку φ* критерія кутового перетворення Фішера.
Таблиця 6.
Чотирьохклітинна таблиця для підрахунку φ* критерія Фішера для виявлення відмінностей рівня емоційного відгукування у контрольній та експериментальній групах
|
Групи |
«Є ефект» |
«Ефекту немає» |
Всього |
|
Експериментальна група |
21(84%) |
4(16%) |
25 |
|
Контрольна група |
14(56%) |
11(44%) |
25 |
|
Всього |
35 |
15 |
50 |
Визначаємо величини φе і φк за таблицею
φе (84%) = 2,319
φк (56%) = 1,691
Визначимо емпіричне значення критерію φ* :
φ*емп = (2,319 – 1,691) ∙ = 0,628 ∙ = 0,628 ∙ 3,54 = 2,92
φ*кр =
φ*емп φ*кр для
Отже, Н0 - відхиляється. Приймається Н1, а саме: кількість дітей з високим рівнем емпатичних тенденцій в експериментальній групі більше ніж в контрольній групі.
Висновок до розділу ІІ
Емпатія – здатність розуміти емоційний стан іншої людини, співчувати, співпереживати. Процес емпатії за своїм змістом є інтелектуальним [10,с. 479].
Уміння сприйняти почуття іншої людини як свої власні, здатність до емоційного відгуку є специфічним компонентом спілкування та особливим засобом пізнання людини людиною. Цей феномен у психології отримав назву емпатія.
Деякі дослідники протиставляють емпатію розумінню людини. Емоційна природа емпатії виявляється в тому, що ситуація іншої людини не стільки «продумується», скільки «відчувається». Але без емпатії навряд чи можливе адекватне розуміння. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія – це ключовий фактор успіху в таких видах діяльності, як педагогіка, мистецтво, медицина, управління.
Прояв емпатії в спілкуванні свідчить про загальну установку не стільки на розуміння з формального боку спілкування, скільки на входження в його прихований зміст, психічний стан іншої людини, що відображаються передусім невербальними засобами – інтонацією, жестами, позами.
І.Юсупов зазначає, що емпатійні якості розвиваються тим інтенсивніше, чим багатшими й різноманітнішими є уявлення про інших людей. Розуміння інших пов’язане з розумінням самого себе. Прагнучи пізнати себе, мотиви своїх учинків, людина вдається до аналогій. Крім того, подібні вчинки інших людей викликають різні переживання та емоційні вияви. Безпосереднє використання особистого досвіду для пояснення поведінки інших людей призводить до атрибутивних помилок.
Емпатійні тенденції є в кожної людини, але їх розвиток залежить від умов виховання та соціального оточення. Формуючи образ свого «Я», дитина нерідко адресує вчинки собі, так, як це робили щодо неї батьки, вчителі, взагалі дорослі. Вона програє соціальні ролі інших, переносячи власне «Я» в об’єкти своєї уяви. Така децентрація «Я» дедалі частіше здійснюється у внутрішньому плані.
Кожна людина має власний репертуар ролей, ситуацій міжособистісної взаємодії. Репертуар ролей тим ширший, чим багатший соціальний та емоційний досвід особистості. Схильність до переживань розвивається відповідно до низки відомих соціальних ролей. Зіткнення з подібними ситуаціями актуалізує ті уявлення, які суб’єктивно нібито відповідають певному партнеру по спілкуванню.
Характер спілкування матері і дитини, педагога і учня викликає емоційну реакцію, яка стає стійкою при частому повторенні. Але це не вияв типових властивостей особистості, а швидше належний відгук на певний стиль поведінки. Стиль спілкування пов'язаний з емоційним співчуттям партнерові. Емоційність особистості визначається не тільки її орієнтацією в соціальному середовищі, а й значущість засобів впливу на людей.
Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить не стільки від кола взаємодії з іншими людьми, скільки від суб’єктивної значущості цих осіб для особистості, тобто зумовлений кількістю осіб яких вона по-справжньому цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити у жорстокість. Емпатія — надзвичайно складне, багатогранне поняття, яке означає: осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дасть змогу зрозуміти чужі переживання (емпатія як механізм пізнання); дію індивіда, що допомагає йому особливим чином побудувати спілкування (емпатія як особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість індивіда, його здатність проникати в психічний стан іншої людини, з якою вступає в контакт (емпатія як характеристика особи, тобто емпатійність). Встановлено, що здатність до прояву емпатії зростає за умови разючої подібності людей між собою, а також у набутті життєвого досвіду.
Доведено, що емпатія є тим вищою, чим краще людина здатна уявити собі, як одна й та ж сама подія сприйматиметься різними людьми, і чим більше вона допускає право на існування різних поглядів. Отож, емпатію слід розвивати від народження. Спочатку це завдання повинні виконувати батьки, а потім, з приходом дитини у школу, – й вчителі. Зазвичай, в школу діти приходять у 6-7 років (у психології і педагогіці цю категорію осіб називають молодшими школярами). І саме тут продовжується процес навчання і виховання. Важливість розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку стало приводом до проведення нами експериментальної роботи з даної проблеми. Під час проведення первинного зрізу ми отримали результати, що свідчили про недостатню сформованість емпатії у дітей молодшого шкільного віку. Ці результати були приблизно однакові як в експериментальній, так і в контрольній групі. Також дослідження показало, що результати за іншими трьома методиками, що діагностують рівень емпатії та емпатійних тенденцій, майже не змінювалися. Отож, така ситуація стала поштовхом до розроблення та впровадження в експериментальній групі програми розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку. Після програми, нами було повторно проведено дві методики як в експериментальній, так і в контрольній групі. Отримані результати свідчать про ефективність створеної нами програми, оскільки ми змогли зменшити кількість осіб з низькою та дуже низькою емпатійністю. В контрольній групі зміна результатів теж присутня, але незначна.
ВИСНОВКИ
Утвердження нових демократичних норм в українському суспільстві висуває нові вимоги до духовного розвитку дитини, її підготовки до життя. В контексті наукових теорій духовного розвитку особистості постає нове бачення психологічних проблем розвитку дитини, починаючи з ранніх етапів її становлення.
Різні аспекти розвитку особистості висвітлювалася в роботах вітчизняних психологів і педагогів (К.А.Абульханова-Славська, М.Й.Боришевський та ін.), що стали методологічним та теоретичним підґрунтям багатьох досліджень цієї проблеми. Особлива увага почала приділятися емоційному розвитку, чутливості, сприйманню та співпереживанню. Низка досліджень привчена окремим аспектам розвитку емпатії та її компонентів (Л.П.Алексєєва, Л.П.Виговська. Т.П.Гаврилова та ін.). Слід зауважити, що проблема емпатії – одна з найскладніших у психологічній науці, через невловимість цього феномена для дослідників, про що свідчить розмаїття у визначення її суті, механізмів, функцій, та її важливої ролі у моральному розвитку особистості. Накопичений матеріал потребує певної систематизації, узагальнень та доповнень.
1. Уважно проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, визначено, особливості емоційно-чуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку, а саме, що молодший шкільний вік не тільки є сензитивним для формування навчальної діяльності, але є дуже важливим етапом у соціальному розвитку дитини, у становленні її зв’язків з оточуючими людьми за межами родинних стосунків. Прийняття нової соціальної ролі школяра, готовність відповідати очікуванням інших, здатність будувати власну поведінку відповідно до зразків, а також формування власних очікувань щодо поведінки інших людей роблять дітей цього віку сензитивними до виховання у них емпатійних можливостей.
Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатія сприяє розвитку гуманних відносин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом-посередником у діяльності допомоги. Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, її емоційної зрілості, міжособистісного взаєморозуміння [5]. Проаналізувавши значну частину поглядів науковців на емпатію, можна розрізняти наступні прояви:
1) емпатію емоційну – засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого;
2) емпатію когнітивну – що базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія тощо;
3) емпатію предиктивну – що проявляється як здатність передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.
2. Для вивчення особливостей емоційно-почуттєвої сфери дітей молодшого шкільного віку, ми проаналізували особливості їх психічного та фізичного розвитку. Було з’ясовано, перехід дитини в школу супроводжується формуванням складних і часто суперечливих почуттів, зумовлених новим становищем молодшого школяра серед дітей, у сім’ї. стосовно пізнавальних процесів, можна говорити про те, виникнення, сила та протікання інтелектуальних почуттів залежить великою мірою від змісту й організації їх діяльності, особливо навчальної. Інтелектуальні почуття дітей молодшого шкільного віку виявляються в допитливості, яка постійно зростає за умови правильної подачі інформації, знань. Стосовно моральних почуттів, то слід сказати про глибокі зміни в сфері моральних почуттів. Стосунки молодшого школяра з класом багато в чому визначаються його успішним навчанням. Також молодший школяр уважно спостерігає за своїми однокласниками, якщо він бачить когось, хто заслуговує на повагу, то намагається бути гіршим від нього. Іноді рівняння на іншого (не завжди кращого учня), його «легке» наслідування веде до погіршення поведінки та успішності у навчанні. Прагнучи постійно займати однакове місце у класі іноді призводить до того, діти навмисно позують перед товаришами, хваляться своєю «незалежністю» або успіхами, часто уявними, в якій-небудь справі. Вони бояться визнати своє невміння щось робити, свою слабкість і почуття. Але це не означає, що вони не здатні переживати, відчувати страх і т.п. Учні, які навчаються в початковій школі, вже можуть виявляти високі моральні почуття: піклування і чуйність до матері, до вчительки і навіть до чужих людей, якщо вони хоробрі, благородні, віддані один одному. Бесіди з учнями І-ІІІ класів і обговорення разом з ними вчинків літературних персонажів або реальних людей розвивають у них уміння правильно оцінювати факти, якщо, звичайно, вони їм зрозумілі і не виходять за межі їх життєвого досвіду. Однак оцінки, які дають діти цього віку, дуже часто прямолінійні.
Для дітей молодшого шкільного віку дуже характерні різні оцінки своїх вчинків і вчинків інших людей, а також судження про них. Ця суперечність властива самому життю, самим фактам людських відносин, в які включається школяр. У них дуже важко розібратися дев’ятирічним дітям.
3. Гуманізація суспільного життя тісно пов'язана насамперед з поліпшенням людських взаємин. У цьому контексті великого значення набуває проблема розвитку та виховання почуттєвої сфери особистості. Найвищі почуття, особливо моральні, що характеризують високорозвинену в духовному сенсі людину, надихають її на великі справи та благородні вчинки, які не даються дитині в готовому вигляді від народження. Вони формуються батьками, родиною, навчальним закладом, суспільством... Прищеплення дитині знань про моральні норми лежить на плечах батьків, а зі в ступом у школу й на вчителях. Учні-першокласники (молодші школярі) особливо чуттєві і добре піддають впливу. В цей період дуже важливою є співпраця вчителів і батьків, з метою створення єдиної системи виховання. Співробітництво з батьками особливо плідна, якщо існує взаємоповага, взаєморозуміння і бажання з обох сторін. У кожній школі існує своя система батьківської просвіти. Форми роботи та заняття з батьками можуть охоплювати різну кількість батьків: бути загальношкільними, проводитись у старшій, середній чи молодшій школі; охоплювати класи по паралелях або у формі класного всеобучу. У межах цих занять можна відвести місце для підготовки батьків до емоційного розвитку дитини в сім’ї, зокрема виховання емпатії. Найбільш природним є включити питання емоційного розвитку дітей у розділ, присвячений виховній діяльності сім'ї. Формами підготовки батьків до виховання в їхніх дітей емпатії до однолітків, до старших, до хворих і т.п. найкраще слугують бесіди, семінари, обмін досвідом, диспути, обговорення тверджень виховного змісту.
На уроках в постійному спілкуванні з учителем та ровесниками формується моральність дитини, здатність до співчуття, співпереживання та ін., збагачується її життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов’язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти. В процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
