В умовах виправних установ можуть виникати й більші по розмірах, але «розмиті» у плані поділюваних цінностей і норм спільності засуджених, які в спеціальній літературі називають «земляцтвами». Виникненню останніх сприяли у свій час і офіційні відомчі заходи, коли в середині 80-х років великі групи засуджених посиленого режиму були цілеспрямовано переміщені з південних регіонів країни в РСФСР. Саме у зв'язку із цим, на думку В.М. Анісімкова (1997), у місцях позбавлення волі й виникли кримінальні кавказькі, азіатські й інші регіональні спільності засуджених, які активно прагнули до лідерства в пенітенціарному середовищі.
Поряд із зазначеними неформальними соціальними групами - «родинами» і «земляцтвами» - у виправних установах на традиціях «злодійської ідеї» завжди існували й кримінальні угруповання засуджених. Зовні засновуючи своє існування на «субкультурі тюремної громади», члени таких угруповань у той же час прагнуть до авторитарної влади серед засуджених, відкрито висловлюють і демонструють негативне відношення до режиму відбування покарання, до праці, навчання, виховних заходів, ведуть залякування й реальну боротьбу за вплив у середовищі засуджених із представниками самодіяльних організацій.
У статусно-ієрархічному плані члени кримінальних угруповань у виправній установі можуть займати місця по трьох рівнях. На вищому рівні перебуває лідер. Ним, як правило, є особа, що заслужила визнання з боку представників карного середовища: «злодій у законі» - кримінальний авторитет, який одержав «мандат» і має підтримку від злочинного співтовариства на волі. Лідерство часто ґрунтується на «харизмі», раніше придбаному статусі в карному світі, наявності престижного досвіду (не менш двох судимостей), тонкому знанні кримінальних норм і особливостей відносин у середовищі засуджених. Прагнучи здійснювати «тіньове» керівництво всіма засудженими, «кримінально короновані лідери» намагаються затвердити свою владу не тільки на пропаганді «злодійської ідеї», але й на різних видах примусу, реалізованих за допомогою членів підлеглого й одноосібно керованого кримінального угруповання.
На другому рівні в кримінальному утворенні затверджуються особи із числа безпосереднього оточення лідера, до яких найчастіше в спеціальній літературі застосовують термін авторитети. За дослідженнями В.М. Анісімкова (1998), дані особи мають приблизно такі ж кримінальні якості, як і лідер, у той же час за «злодійським кодексом» вони не мають права скидати лідера, висувати й затверджувати нового, тому що їхній статус не затверджений рішеннями «блатних тюремних сходок» або з'їздів «злодіїв у законі». Кожний з них, знаючи про це (у тому числі й про можливі надалі суворі покарання за порушення правил кримінальної субкультури), усіляко підтримують лідера по керівництву асоціальним угрупованням, у пропаганді й твердженні серед засуджених «корпоративних законів і правил злочинного світу».
На третьому рівні в ієрархії кримінального угруповання перебувають виконавці - засуджені, котрих на блатному жаргоні часто йменують «піхотою», «солдатами», «торпедою». Вони розглядаються й використовуються «авторитетами» як підручні, а тому не приймають активної участі в рішенні важливих питань життєдіяльності «блатного співтовариства».
При слабкій дисципліні у виправних установах кримінальні угруповання можуть, по-перше, намагатися поширити свій вплив на весь колектив засуджених, впроваджуючи «зоновські традиції й звичаї», а по-друге, шляхом проведення «сходок авторитетів» домагаються об’єднання й координації дій проти адміністрації виправних установ. В останні роки в ряді місць позбавлення волі кримінальні угруповання являють собою ієрархічно жорстко структуровані й найбільш організовані співтовариства, що мають зв'язок із зовнішнім злочинним середовищем. Вони прагнуть представити себе у вигляді керівної «групи», що забезпечує внутрішній порядок і виражає інші інтереси всіх засуджених. Свій вплив кримінальні угруповання намагаються поширити й на авторитетних нейтральних засуджених, прагнучи їх перетворити в «центрових» або «козирних мужиків», взаємодіючих з «авторитетами».
Свою керівну роль у виправних установах кримінальні угруповання часто намагаються забезпечити, з одного боку, шляхом встановлення контролю й цілеспрямованого розподілу засобів, що надходять у місця позбавлення волі, активного насадження поняття «арештантської честі», організації «злодійських судів» і жорстокої розправи з відступниками від злодійської ідеї або засудженими, що творять «свавілля», а з іншого боку - «показною лояльністю» їхніх лідерів до адміністрації установ і вибиванню в неї поступків за принципом «ти мені - я тобі». Щоб посилено протидіяти кримінальним угрупованням, персонал виправних установ повинен не тільки знати організаційно-структурні й психологічні закономірності виникнення й функціонування останніх, але й добре розбиратися в атрибутах насаджуваної ними в місцях позбавлення волі кримінальної субкультури.
Практична Частина
І. Організація та методи дослідження процесу адаптації до умов позбавлення волі.
Базою дослідження слугувала одна із виправних колоній посиленого режиму. У досліджені взяли участь 6 груп досліджуваних (відповідно до класифікації злочинів).
Психологічні зміни засудженого в період адаптації до умов позбавлення волі досліджувалися в нашому дослідженні за двома напрямками:
- в залежності від типу скоєного злочину;
- в залежності від терміну позбавлення волі.
Кожна із шести груп налічувала по 42 особи віком 20-30 років.
З метою детальнішого аналізу впливу умов перебування в колонії на особистість новоприбулого засудженого, було проведено порівняльний аналіз особистісних змін засуджених і тих, які за вчинені протиправні дії не підлягали позбавленню волі.
Отож, загальна вибірка нашого дослідження становила 345 осіб, які вчинили протиправні дії і отримали за вироком суду різні види покарання.
Для досягнення поставленої у даному дослідженні мети і завдань використовувалися методики, які отримали відповідну практичну перевірку.
Процес дослідження психологічних змін в період адаптації до умов позбавлення волі здійснювався за допомогою методики О.О. Кроніка та Є.І. Головахи (картина життєвого шляху) і методики "Оцінювання п'ятирічних інтервалів". Використання даної методики уможливлює оперативну діагностику картини життєвого шляху. Отримані показники дозволяють, як доводиться в літературі, зробити висновок про стан духовного благополуччя особистості, про наявність у неї певних деформацій в картині життєвого шляху.
Вивчення індивідуальних уявлень про систему значимих для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, цінностей, які визначають найзагальніші орієнтири спрямованості їх життєдіяльності, здійснювалося за методикою М.Рокіча "Ціннісні орієнтації, (у адаптації Гоштаутаса, Семенова і Ядова). Методика орієнтована на встановлення ієрархії життєвих цілей (так звані термінальні цінності) та ієрархії засобів їхнього досягнення (інструментальні цінності).
Діагностика акцентуацій характеру осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, проводилось за методикою К.Леонгарда. Для вивчення показників і форм агресивності використовувався опитувальник Басса Даркі. Для визначення типу особистості і можливих зрушень даного типу використовувалася методика Д.Ж.Олдхема та Л.Морріса, яка відома під назвою "Автопортрет особистості". На основі цієї методики виділяють 14 типів особистості, які визначаються як "норма" і її "загострення". Визначення домінуючого типу характеру, його поєднання з іншими психічними утвореннями, чи розладами, створюють можливість глибше проаналізувати особистісні характеристики засуджених, прослідкувати зміни їх особистості під час пристосування до нових для неї умов позбавлення волі, а також дібрати відповідну програму корекції.
З метою оцінки ефективності корекційної роботи використовувалася методика діагностики самооцінки мотивації схвалення Д.Марлоу та Д.Крауна. Дана методика дає можливість діагностувати також відкритість, правдивість висловлювань досліджуваних.
Розроблена нами програма дослідження передбачала прийоми діагностики і корекції агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.
У формувальній стадії взяло участь 80 осіб. Реалізація корекційної програми здійснювалася із засудженими третьої групи, які перебували на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі.
ІІ. Дослідження провідних тенденцій динаміки психологічних змін засуджених під час пристосування до умов позбавлення волі
Мета дослідження полягала у діагностиці системи цінностей досліджуваних та вивчення психологічних змін, що відбуваються з засудженими, які перебувають на різних стадіях адаптації до умов позбавлення волі.
Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну адаптації радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, приблизно на останньому етапі адаптації до умов позбавлення волі знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії адаптації.
Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.
Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження адаптації засуджених до умов позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров’я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов’язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.
Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.
Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.
Особи п’ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.
Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.
Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров’я особи (перша група) ― висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п’ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.
Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія під час адаптації до умов позбавлення волі пов’язана з рисами характеру. Так, наприклад, «образа» корелює з «драматичністю» (r=0,4, p<0,01), «чутливістю» (r=0,6, p<0,01), «відданістю»(r=-0,5, p<0,01); «роздратування» - з «драматичністю» (r=-0,4, p<0,01) та «чутливістю» (r=-0,5, p<0,01); «вербальна агресія» - з «драматичністю»(r=0,55, p<0,01) та «самовпевненістю»(r=0,65, p<0,01).
Нами було констатовано, що на початковому етапі адаптації досліджуваних до умов позбавлення волі, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. Під час другого етапу адаптації фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці терміну адаптації вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів - депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.
Проведені в ході дослідження інтерв'ю засуджених дозволили виділити й узагальнити фактори зовнішнього середовища, що обумовили провідні типи актуального значеннєвого стану в умовах соціальної ізоляції. Це, насамперед, замкнутість тюремного середовища, украй обмежені можливості задоволення потреб, регламентація поводження, одноманітність обстановки, жорстокі норми й закони соціальної стратифікації кримінального середовища, що суперечать вимогам виправно-трудової установи. Перераховані вище фактори спричиняють неможливість самоствердитися й персоніфікуватися в соціально-прийнятній формі й штовхають засуджених до самореалізації в асоціальній формі.
Процес адаптації до умов позбавлення волі припускає дану динаміку особистісного «розвитку». За словами засуджених, перші два-три місяці відрізняються найбільш напруженим психічним станом. У цей період первинної адаптації відбувається ламання раніше сформованих життєвих установок і стереотипів, отже, і зміна змісту інтерналізованих цінностей. Депривація, викликана різким обмеженням задоволення звичних потреб, гостре переживання ворожості нового мікросередовища, часті конфліктні емоційні стани спричиняють почуття безнадійності й приреченості, що в підсумку посилює границі суб'єктивної реальності засуджених і фіксує їх актуальний значеннєвий стан на нижчих рівнях функціонування системи особистісних змістів.
Наступний період пов'язаний із ціннісною переорієнтацією засудженого, прийняттям норм і цінностей мікросередовища, пошуком можливості виживання в нових умовах. Це обумовлює вибір стратегії поводження й, отже, входження в певну ненормативну касту соціальної системи виправно-трудової установи.
Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку відбування покарання, тобто в процесі адаптації до умов позбавлення волі найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність.
Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.
Аналіз показників суб'єктивної картини життєвого шляху становить низку особливостей у різних категорій досліджуваних (результати наводяться у таблиці 1)
Таблиця 1 Середні показники суб’єктивної оцінки життєвого шляху засуджених на різних етапах адаптації до умов позбавлення волі.
|
Групи відповідно до етапів адаптації |
Тривалість життя |
Відчуття реалізованості |
Психологічний вік |
Реальний вік |
Оцінка минулого |
Оцінка теперішнього |
Оцінка майбутнього |
|
1 група (початковий етап) |
84 |
0,36 |
24,9 |
27,1 |
6,4 |
3,3 |
7,1 |
|
|
13,1 |
0,08 |
3,0 |
2,5 |
1,5 |
1,6 |
1,8 |
|
2 група (середній етап) |
86 |
0,25 |
24,2 |
27,6 |
5,9 |
4 |
7,3 |
|
|
10,2 |
0,06 |
3,5 |
2,3 |
1,7 |
1,2 |
1,6 |
|
3 група (кінцевий етап) |
70 |
0,47 |
32,9 |
28 |
6,04 |
2,4 |
5,8 |
|
|
11 |
0,06 |
2,9 |
2,6 |
1,3 |
1,3 |
1,5 |
