У теорії соціального навчання особливо підкреслюється роль навчання і без посереднього досвіду в засвоєнні агресії, але не відштовхується також внесок біологічних факторів, тобто здійснення агресивної дії залежить від основних нейрофізіологічних механізмів.
Ще один спосіб засвоєння людиною широкого діапазону - пряме заохочування такої поведінки. Отримання заохочення за агресивні дії підвищує вірогідність того, що подібні дії будуть повторюватись і далі. Поряд з цим способом велику роль грає навчання агресії за допомогою спостереження за іншими.
Коли агресивні реакції засвоєні, на перший план виступають фактори, відповідаючи за їх регуляцію - контроль, посилення та зберігання. Існують три види заохочення та покарання, які регулюють агресивну поведінку:
1) матеріальне заохочення і покарання, суспільна хвала або засудження, та послаблення або підсилення негативного відношення з боку інших.
2) Регулюється вікарним досвідом
3) Людина може сама собі назначити заохочення або покарання
Також можна описати деякі форми прояву агресії. Дві найважливіші форми, з якими доводитися стикатися батькам, вчителям, робітникам правопорушник органів, є наступні.
1.Недеструктивна агресія. Тобто, стійка, неворожа чи самозахисна поведінка, спрямована часто на досягнення поставленої цілі. Ця агресія викликана частіше вродженими механізмами, які служать для адоптації в навколишньому середовищі, для задоволення бажань та досягнень цілей. Ці механізми функціонують, хоча і досить примітивного, з моменту народження.
2.Ворожачи деструктивність. Тобто зла, жорстока поведінка, яка причиняє біль навколишнім. Злість, бажання помсти, які також можуть бути формою захисту, але не несуть за собою більшість особистих проблем та змушують страждати навколишніх людей. Ворожачи деструктивність, на відміну від не деструктивної агресії, не проявляється відразу після народження. Вона викликається й активізується частіше за усіх у результаті сильних неприємних переживань.
Науково обґрунтованими і досить інтересними для батьків, педагогів, психологів є характеристики форм агресивних реакцій, які виділили А. Басс та А. Дарка.
1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншого лиця.
2. Вербальна агресія - вираз негативних почуттів як через форму ( лемент, зварювання) так і через зміст словесних звертань іншим особам ( погроза, прокляття).
3. Непряма агресія - використання проти інших осіб пліток, жартів, та прояв не спрямованих та неупорядкованих вибухів люті.
4. Негативізм -опозиційна форма поведінки, спрямована проти авторитету та керівництва, яка може наростати від пасивного опору до активних дій проти вимог, правил, законів.
5.Роздратування - схильність до роздратування готовність при найменшому збуджені вилитися в різкість, грубість.
6. Підозрілість - схильність до недовіри та обережному відношенню до людей, впевнення, що навколишні мають намір зробити шкоду.
7. Образа - проявлення заздрості та ненависті до навколишніх, замовлені почуттям гніву, незадоволеність кимсь або всім світом за дійсні або вигадані страждання.
8. Аутоагресія - почуття провини, відношення і дії до собі та навколишніх, які виникають з можливого переконання самого досліджуваного в тому, що він є поганою людиною.
Подібні форми агресії в тій чи іншій мірі зустрічаються в поведінці підлітків. Ці форми представляють собою своєрідний захисний механізм. За класифікації Е. Фрома виділяється два види агресії :
1) “ доброякісна” - виявляється в момент небезпеки і носити оборонний характер, небезпека зникає і загасає даний агресія.
2) “ злоякісна” - являє собою деструктивність, буває спонтанною, пов'язана зі структурою особистості.
Р. Берон та Д. Річардсон у своїй роботі “ Агресія” виділяли чотири основні детермінанти агресії:
· соціальні;
· зовнішні;
· індивідуальні;
· біологічні.
На думку цих авторів, ключова роль у розвитку агресії належить індивідуальним, особистісним детермінантам. Під ними розуміють передпосилки для виникнення та розвитку агресії, зосереджені в основному в стійких рисах характеру та схильностях потенційних агресорів. Часто в агресії велику роль відіграють атрибуції відносно намірів інших. Коли люди вважають, що незрозумілі дії інших викликані дурними намірами, смороду швидше за усі відплатять їм тім же самим, ніж коли смороду розуміють, що ці дії викликані зовсім іншими мотивами. Подібні випадки викликають інтерес до наступної особистісної характеристики - тенденції переписувати іншим ворожі наміри, навіть якщо таких намірів і немає. Ця тенденція відома як атрибуція ворожості. Це може привести індивіда до більш частих, ніж звичайно, агресивним зіткненням з іншими. Деяку роль у причинах агресивної поведінки відіграють і такі риси, як дратівливість та емоційна чутливість. Відмічений взаємозв'язок між тенденцією відчувати сміттям та відповідати агресією. Люди, відчуваючи провину, також відчувають гнів та ворожість - смороду сердяться на самих собі за ті, що своєю поведінкою примусили собі засумніватися у власній цінності. Таке відчуття потім переноситися на тихнув, через кого виникла провина.
Значимість соціальних детермінант обумовлена тім, що сама агресія не виникає в соціальному вакуумі. На агресивну поведінку впливають присутність та дії інших людей з соціального оточення. Найбільш пильну увагу психологів приваблює така соціальна передпосилка агресії, як фрустрація, тобто блокування цілеспрямованих реакцій. Пересічення одним індивідом цілеспрямованої поведінки іншого може виявитися детонатором агресії. Друга специфічна передпосилка агресії - вербальний чи фізичний напад. Пряма провокація фізичними діями часто викликає аналогічну відповідь. Вербальна провокація також може викликати агресивні дії. Наявність проблемних провокацій говорити про те, що агресія - це процес взаємодії по меншій мірі двох людей. Тобто агресія виникає не в соціальному вакуумі, а являється відповіддю на реальні або придумані дії та наміри інших людей. Розрізняють типи ординарної і парадоксальної соціалізації агресії.
- Ординарна - безпосереднє засвоєння навичок агресивної поведінки і розвитку агресивної готовності особистості, або в результаті прямого, діяльного досвіду, або - як наслідок спостереження, скоює на особистість навіть більший вплив, ніж безпосередній діяльний досвід.
- Парадоксальна - при даному типі агресії відповідні зміни особистості відбуваються поза залежністю від наявності безпосереднього досвіду агресивної взаємодії або спостереження агресії. У даному випадку агресивність формується внаслідок значного досвіду пригнічення можливостей самореалізації ( пригнічення здійснюється поза агресивним контекстом, без прояву фізичної або вербальної агресії без ворожості, навпаки, блокування актуальних особистісних потреб пов'язано з зайвою “ турботою” про дитину, розпещеністю, гіперопікою).
Агресію не завжди викликають слова або вчинки інших людей. Вона може статі наслідком дії особливостей середи ( зовнішня детермінанта). Найбільш сильний вплив можуть чинити параметри фізичної середи, які створюють дискомфортні умови - спека, гамір, тіснота, забруднене повітря. Також сюди можна віднести засоби масової інформації. Дослідження показали, що вплив екранного насилля підкріплює агресивність, знижує контроль над агресивними реакціями.
Також агресивну поведінку можуть викликати і біологічні процеси. У цьому випадку мова іде про біологічну детермінанту агресивної поведінки. Тобто на агресію впливають такі фактори, як захворювання головного мозку, особливості психодинамічних якостей людини та інше.
Мі вважаємо, що в даному параграфі також треба роздивитись фактори, що обусловлюють агресивну поведінку, тобто з'ясувати, як люди стають схильними діяти агресивно по відношенню до інших.
Корекційна робота з профілактики поводження, що відхиляється, з підлітками має свої особливості. На початкових етапах не показані групові форми. Не говорячи вже про практично неминучу негативну консолідацію підлітків у групі, індивідуальна робота з підлітком є більш ефективної. Із самого початку, паралельно, необхідно починати роботу з родиною. Після діагностики сімейних відносин і ступеня їхній дисгармонічності повинна випливати психо-корекційна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент варто робити на індивідуальній роботі з підлітком. Зовсім неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність «добре поводитися».
Особливе місце в корекційній роботі варто приділяти формуванню кола інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка - «часу дозвільного існування і неробства» за рахунок залучення до позитивно формуюча особистість заняттям: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом і т.д.
При непродуктивній діяльності в період вільного часу - неминуче швидке повернення підлітка в асоціальну компанію і рецидив делинквентной.
Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до затвердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, що лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.
Д.И. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально схвалювану діяльність. Психологічний зміст цієї діяльності складається для підлітка в тім, що беручи участь у ній, він фактично прилучається до справ суспільства, займає в ньому визначене місце й утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значного коректування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Насамперед необхідна організація системи розгорнутої діяльності, що створює жорсткі умови і визначений порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості прилучення агресивних підлітків до різних видів соціально визнаної діяльності - трудовий, спортивної, художньої, організаторський і інших, - важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, наступності, чіткого побудови цієї діяльності.
1.4 Виникнення і розвиток самооцінки в підлітковому віці
Самооцінка виникає і розвивається на основі такої практичної діяльності дитини, що припускає його власну активність і співробітництво з оточуючими людьми, а система виховання й утворення грає в цьому процесі важливу роль.
Говорячи про підлітковий період, багато дослідників відзначають як характерне для цього етапу онтогенезу бурхливий ріст самосвідомості, інтерес до аналізу морально-психологічних якостей іншої людини, зміна оцінного відношення до навколишніх, різкий стрибок у розвитку самооцінки. Самооцінку можна розглядати як механізм переробки знань про себе на рівні афективного процесу, як один з інструментальних показників розвиненості образа “Я“.
Самооцінка часто служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ “ Я “ нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої достоїнства і применшувати недоліки. У цілому адекватність самооцінок з віком, очевидно, підвищується. Самооцінка дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, чим підліткові, у чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.
Але тенденція ця не є однозначною. Оцінюючи свої математичні здібності, старшокласник може дорівнювати на усереднену шкільну чи оцінку порівнювати себе з товаришами по класу, більш слабкими чи більш сильними, чи з яким - або великим ученим. Не знаючи еталона, що припускається, і ситуації, у якій виробляється самооцінка, неможливо судити про її чи адекватність помилковості.
Склавши представлення про себе, підліток повинен оцінити отриману картину. Як він оцінює самого себе у власному сприйнятті? Чи сприяє ця оцінка самоприйняттю і самосхваленню, появі почуття власної цінності? Якщо так, то його самооцінка достатня для того, щоб прийняти самого себе і жити з цими представленнями про себе. Оскільки людям необхідна самооцінка, те повинна існувати зв'язок між їх Я-концепцією й ідеальним Я.
При формуванні Я - концепції відбувається розвиток представлень про себе. Я - концепція - це те, що бачить індивід, коли дивиться на себе з різних точок зору, тобто як він сам визначає якості, риси, ролі і соціальний статус. Можна сказати, що Я - концепція - це система установок стосовно самого себе. Це ідентичність Ego чи особиста ідентичність індивіда, що є сукупністю його чи самовизначень образів Я.
На початку періоду полового дозрівання більшість підлітків починають проводити ретельну оцінку самих себе, порівнюючи свої зовнішні дані, фізичний розвиток, рухові навички, інтелектуальні здібності і соціальні уміння з аналогічними якостями своїх однолітків і ідеальних героїв.
Орієнтація на однолітка зв'язана з потребою бути прийнятим і визнаної в групі, колективі, з потребою мати друга і, крім того, зі сприйняттям однолітка як зразка, що ближче, зрозуміліше, доступніше в порівнянні з дорослою людиною. Підлітки пояснюють це переважним спілкуванням з однолітками, більш частої спільний з ними діяльністю, своєю подібністю з ними, більшою легкістю пізнання однолітка і себе в порівнянні з ними.
Ця критична самооцінка звичайно супроводжується періодом сором'язливості, коли підліток надзвичайно уразливий, і легко бентежиться. Тому підлітки дуже стурбовані тим, щоб як - те примирити сприймане власне Я с ідеальним Я. У старшому підлітковому віці їм, як правило вдається розібратися в собі, визначити, що вони можуть робити з максимальною ефективністю, і з'єднати свої мети з ідеальним Я.
Однією з основних характеристик людини є те, що він усвідомлює та оцінює себе як діяча. Під впливом практики у людини складається певне ставлення до самого себе самооцінка своїх сил та можливостей і заснований на цьому рівень домагань.
Розглянемо кожен з цих термінів окремо.
Самооцінка -оцінка особистістю самої себе своїх можливостей, якостей, здібностей місце у системі відношення з іншими людьми. Вона є важливим фактором саморегуляція особистості, впливає на взаємовідносини з іншими людьми, критичність, вимоги до себе, відношення до успіхів та невдачам. Самооцінка щільно зв’язана з рівнем домагань людини. Виділяють адекватну, зависоку та низьку самооцінку. Розходження між домаганнями людини і його реальними можливостями веде до того, що він починає невірно себе оцінювати, його поведінка стає неадекватною.[27 ]
Рівень домагань - це бажання людини досягнути успіху на тому рівні складності або труднощі розв’язуємої задачі, на який він вважає себе здібним або якого він заслуговує.[ 28 ]
Самооцінка і рівень домагань у порядку зворотного впливу починають регулювати поведінку людини у східних умовах, виступаючи як мотиви поведінки.
Окрім регулюючій самооцінка виконує ще спонукальну та прогностичну функції. Оскільки у ній відображаються представлення не тільки про те, що вже досягнуто, але й те, до чого людина прагне, яким він хоче бути, самооцінка штовхає його к замисленню про своє майбутнє, к створенню своїх життєвих перспектив.
З формування інтересів, нахилів самооцінки та рівня домагань починається становлення особистості як суб’єкта діяльності. Вивчаючи інтереси, нахилів, самооцінку і рівень домагань підлітка в тому або в іншому виді діяльності, таким чином можна потрапити механізм формування його як суб’єкта цієї діяльності.[8 ]
Вивчення самооцінки підлітків в умовах учбової діяльності (праці Божович, Славіна, Захарова, Липкіна, Рибак, Сафіна та ін. ) дозволило виявити наступні основні її властивості: рівень, динамічність, адекватність, перенос, стійкість. Регулятивна, спонукальна та прогностична функції самооцінки природно залежать від рівня розвитку цих властивостей.
Але названі властивості самооцінки як і її функції вивчені поки що недостатньо, так наприклад не зрозуміло яка самооцінка має оптимальне значення для розвитку особистості. Деякі автори, наприклад, вважають що адекватною т. е. Оптимальною є та яка співпадає з оцінкою друзів, батьків, вчителів.[ 13 ] Цією точкою зору тримаються і автори підручника по загальній психології. Вважається що у випадку протиріччя (між самооцінкою підлітка і оцінкою інших людей ) обов’язково приводять до афективних переживанням, до заперечення неуспіху. Особистість чи зовсім заперечує його або приписує його не залежним від неї обставинам. Розвивається схильність до прибільшенню та неадекватним реакціям, діти стають вразливими, агресивними, упертими. Але як показують останні досліди Божович випадки такого протиріччя між самооцінкою грає позитивну роль у формуванні особистості як суб’єкта діяльності.[ 19 ]
Як правило, поряд з узагальненою самооцінкою у людини є і приватні самооцінки, які пов’язані з конкретними типами діяльності. Важливою те, що вони можуть нерівно. Нерівність розвитку приватних самооцінок - ще одна властивість самооцінок однієї і тієї особистості, що має велике значення для трудового виховання.[ 21 ]
Як вже підкреслювалось, деякі психологи розглядають зависоку самооцінку тільки у негативному ракурсі: вважають її джерелом афективних станів, причиною конфліктної поведінки, але останні досліди вказують нам, що зависока самооцінка виконує корисну для розвитку підлітка роль. Має користь відмітити, що зависока самооцінка у психологічних дослідах зустрічається дуже часто. З даних різних авторів число досліджених з такими оцінками складає від 43% до 68% при цьому не тільки школярів а й студентів. Можливо зависока самооцінка ґрунтується на тому, що вона включає у себе не тільки оцінку вже того що людина досягнула, але й того чого прагне досягнути особистість, її нереалізовані прагнення та цілей. Включення у самооцінку таких прагнень та цілей у свою чергу придає їй поштовх. Як мовить прислів’я: “Бажаючого доля веде небажаючого-тягне”.
О спонукальній ролі такої завищеної самооцінки свідчать багато факторів самовиховання, коли, наприклад, відстаючий учень покращує свої оцінки, а добре вчащайся становиться відмінником. У усіх цих випадках у навчаючих обов’язково повинно бути бажання стати кращими ніж вони були до цього, а за цим слідує і розбіжність між домаганнями учня і тим як його оцінюють оточуючі. Якби зависока самооцінка мала лише негативну роль для формування особистості, вона би не траплялась так часто, як це має місце у експериментах. І тим більше вона не могла би зберегтись до студентського віку.
Тому не усяку зависоку самооцінку слідує рахувати неадекватною. Необхідно враховувати не тільки збіг з оцінкою педагога або друзів, але й доступність для реалізації зв’язаних з нею домагань, активність самої особистості. Це означає, що потрібно враховувати не тільки наявність у суб’єкта певних знань, умінь, навичок, але і його можливості (здібності, воля). Прояв учнями активності в умовах неуспіху, як показують спеціальні досліди, цілком залежать від рівню розвитку у нього вольових якостей. Самооцінка не підкріплена активністю самого учня є “порожньою суб’єктивністю”, “благим наміром”. Сказане, звісно, не означає, що при певних умовах зависока самооцінка не може впливати негативно на формування особистості. Такий вплив, як це показано у вже показаних дослідах Божович, Славіної, вона може бути у тих учнів, у яких обмежені можливості покращення своїх досягнень і недостатньо розвиті вольові якості.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
