Таким чином, для забезпечення зовнішньоторговельних зв'язків України, збереження та зміцнення позицій вітчизняних транспортних підприємств на міжнародних транспортних ринках, поетапної інтеграції транспортно-дорожнього комплексу України в Європейську та світову транспортні системи необхідно виконати ряд вище поставлених завдань.
Актуальною проблемою транспортного комплексу є поліпшення стану його виробничої бази. Потрібне оновлення рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Для створення системи інтермодульних перевезень передбачається виробництво спеціалізованих технічних засобів - контейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. [5]
Формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:
- створення ринку транспортних послуг;
- забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;
- активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.
Отже, однією з визначальних систем, що забезпечують вантажні і пасажирські перевезення на території України, є транспортна система, до якої в ринкових умовах пред'являються високі вимоги у відношенні якості, регулярності і надійності транспортних зв'язків, схоронності вантажів і безпеки перевезення пасажирів, термінів і вартості доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України повинний відповідати вимогам європейської інтеграції. [6]
3. Порівняльна характеристика транспорту України з різними країнами світу
У різних країнах світу розвиток транспортної системи відбувається по - своєму, але має багато спільних рис. Наприклад, як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, види транспорту, їхні основні фонди належать або державі, або приватним компаніям. Так, у США залізниці належать кільком монополіям, а у Великій Британії, Франції, Німеччині, Індії, Аргентині, Бразилії, Мексиці, Індонезії, Туреччині, Україні та інших країнах вони є власністю держави. В переважній більшості держав світу залізниці не дорівнюють приватним компаніям. Найбільш розвинена транспортна система країн Європи та Північної Америки, де зосереджено понад половину залізничних колій, рухомого складу, шосейних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту. Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку видів транспорту, застарілий різнотипний склад, малопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання. [14]
3.1 Якість автошляхів і автомобільного транспорту
Необхідною умовою розвитку автотранспорту є сучасні автошляхи. Найрозвиненішу мережу автошляхів мають ті країни, де розміщена значна частина автопарку світу: США, Західна Європа, Канада, Японія. Там споруджені автобани - багатосмужні магістралі з високою пропускною здатністю. А в Україні більше половини автошляхів - без твердого покриття, тому вони використовуються сезонно. Дороги з твердим покриттям побудовані біля великих міст або у приморській зоні. Мережа автошляхів погано розгалужена. [16]
Дорогами Західної Європи з екологічних вимог заборонено їздити вантажам автомобілям радянського виробництва. Разом з тим, у структурі парку вантажних автомобілів України, що експлуатуються на міжнародних перевезеннях, 70% становлять автомобілі радянського виробництва, які не придатні для роботи в країнах Західної Європи. Тому вітчизняні міжнародні автоперевізники змушені експлуатувати дорогу іноземну техніку - типу «Мерседес», «Сканія», «ДАФ», «Рено», «Вольво», як правило, на умовах лізингу. Однак вантажного парку автомобілів недостатньо вітчизняний парк автомобілів міжнародного сполучення становить 11 тис.од. (з них іноземного виробництва - 4,5 тис.), у той час як Болгарія має 20 тис., Польща - 18 тис., Росія та Литва - по 12 тис. вантажівок іноземного виробництва. [13]
Ще гірші справи з пасажирським автотранспортом, у складі якого практично немає автобусів вищого класу для міжнародних перевезень. Внаслідок цього національні перевізники виконують міжнародні рейси лише автобусами «Ікарус -256» і тільки до суміжних з Україною країн. Потреби в міжнародних пасажирських перевезеннях задовольняються лише на 35% - 40%. [15]
Морський флот зосереджений у десятьох найбільших судновласницьких країнах світу: Греції, Японії, США, Великій Британії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. На їхню частку припадає 70% тоннажу світового флоту.
За останні дев'ять років кількість торговельних суден в Україні скоротилась у 3,3 рази, а їх сумарний дедвейт - у 6 разів. Це пов'язано із старінням флоту, економічно необґрунтованим рівнем податків, який у 3 рази вищий, ніж у США, Англії та у 16 разів більший із старінням флоту, економічно необґрунтованим рівнем податків, який у 3 рази вищий, ніж у США, Англії та у 16 разів більший, ніж у Греції, Кіпрі, на Мальті.
Значну частину українського торговельного флоту переведено з власності України в офшорні зони з метою підвищення конкурентоспроможності флоту та уникнення арештів суден за борги ЧМП. У цілому виведення торговельного флоту в офшорні зони треба оцінити як вимушений, хоча й трохи запізнілий, крок Кабінету Міністрів та Морської адміністрації України. Реєстрація торговельного флоту під іноземними портами
Висновок
Отже, транспорт - одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства та населення в усіх видах перевезень. Стабілізація економіки, її піднесення та структурні перетворення, розвиток зовнішньоекономічних сфер діяльності, підвищення життєвого рівня населення залежать певною мірою від ефективного функціонування транспорту.
Формування в Україні національно-економічної системи ринкового типу, намагання в перспективі ввійти в європейську економічну систему висувають перед господарством вимоги реорганізації транспортно-економічних зв'язків, підвищення основних техніко-економічних показників діяльності всіх видів транспорту. Скорочення транспортних витрат і підвищення кількісних та якісних показників перевезень - одна з найважливіших проблем у реорганізації транспортної системи України.
Хоча в нашій державі й розвиваються всі види транспорту, однак провідна роль у транспортно-економічний зв'язках належить залізничному. На нього припадає більше половини вантажообігу, частка якого в загальному вантажообігу за останні роки знизилась внаслідок прискореного розвитку нових видів транспорту. Водночас орієнтація перевезень термінових вантажів і пасажирів переважно на повітряний і автомобільний види транспорту посилює затратність і ускладнює питання підвищення ефективності функціонування всієї транспортної системи, призводить до значного зростання питомих трудових і паливно-енергетичних затрат. Це, у свою чергу, негативно впливає на собівартість перевезень і потребує більш значних капітальних вкладень на розвиток цієї галузі народного господарства.
На даному етапі стан транспортної системи України не можна вважати задовільним. Більшу частину інфраструктурних об'єктів транспорту необхідно визнати застарілими і такими, що не відповідають сучасним вимогам щодо виконання своїх основних функцій. Насамперед, це стосується залізничного та автомобільного транспорту. Автомобільні дороги, зокрема, не відповідають європейським стандартам щодо багатьох показників. Проблеми на морському, річковому та повітряному видах транспорту пов'язані зі значним фізичним і моральним спрацюванням транспортних засобів.
Подальший розвиток усіх видів транспорту України передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів, пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, під'їзних шляхів з твердим покриттям до сільських населених пунктів, внутрішньогосподарських шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та реконструкцію ряду старих залізничних вузлів, станцій, морських та річкових портів, аеропортів, вантажних і пасажирських автопарків, станцій технічного обслуговування, поповнення рухомого складу транспортної системи великовантажними та швидкохідними комфортабельними суднами, літаками та автомобілями, розвиток усіх видів транспорту.
В Україні маються необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, що відповідала б європейським стандартам. До них насамперед відносяться: необхідність корінного технічного переоснащення галузі й істотних організаційних змін у всіх видах транспорту; достатня ресурсна база і рівень розвитку техніки і технології; наявність кваліфікованого трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок; вигідні природно-кліматичні і географічні характеристики території; наявність конкурентоздатних науково-технічних проектів, що пройшли відповідну експертизу і готові до реалізації; зацікавленість закордонних інвесторів у розміщенні капіталів в Україні; стійка тенденція до визнання України світовою співдружністю як європейської держави, з яким бажано мати стабільні ділові відносини на широкій і довгостроковій основі і яке в перспективі буде впливати на ключові проблеми європейської політики; наявність затвердженої концепції створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
Таблиця 1. Система транспортних шляхів України
Шляхи сполучення | Довжина, тис. км | Щільність, км на 1 тис. км2 території | |
Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування | 22,3 | 37,0 | |
Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загального користування | 2,4 | 4,0 | |
Довжина автомобільних шляхів загального користування | 169,5 | 271,0 | |
Довжина трубопроводів загального користування, з них: газопроводів нафтопроводів продуктопроводів | 43,2 34,2 4,0 5,0 | 64,0 |
Рік | Транспорт | ||||||||
Усі види | Залізничний | Морський | Річковий | Автомобільний | Повітряний | Трубопровідний (нафто-провідний) | |||
Усі види плавання | Каботаж | ||||||||
1940 | 79,0 | 71,9 | 4,3 | 4,3 | 1,1 | 1,7 | 0,0 | - | |
1950 | 97,4 | 85,0 | 7,7 | 2,5 | 1,1 | 3,6 | 0,0 | - | |
1955 | 269,0 | 216,4 | 30,7 | 5,9 | 4,1 | 17,7 | 0,0 | 0,1 | |
1960 | 410,4 | 292,8 | 80,1 | 5,6 | 4,5 | 27,4 | 0,1 | 5,5 | |
1970 | 611,6 | 380,2 | 172,3 | 5,2 | 6,1 | 41,6 | 0,2 | 11,2 | |
1975 | 743,2 | 458,9 | 192,7 | 5,4 | 8,9 | 58,6 | 0,2 | 23,9 | |
1980 | 774,0 | 469,6 | 168,8 | 5,6 | 10,7 | 70,1 | 0,2 | 54,6 | |
1981 | 799,7 | 476,3 | 183,7 | 5,8 | 11,1 | 73,0 | 0,2 | 55,4 | |
1982 | 796,5 | 475,0 | 176,9 | 5,4 | 11,3 | 77,0 | 0,2 | 56,1 | |
1983 | 851,5 | 488,8 | 217,0 | 6,3 | 11,8 | 76,6 | 0,2 | 67,1 | |
1984 | 879,8 | 499,3 | 238,5 | 5,9 | 12,3 | 73,9 | 0,2 | 55,6 | |
1985 | 985,3 | 497,9 | 250,1 | 6,2 | 12,2 | 71,6 | 0,2 | 53,2 | |
1987 | 916,6 | 496,0 | 277,7 | 5,1 | 11,6 | 72,7 | 0,2 | 58,4 | |
1988 | 946,6 | 504,7 | 297,9 | 4,6 | 11,0 | 75,4 | 0,2 | 58,4 | |
1989 | 920,9 | 497,3 | 281,4 | 4,3 | 11,9 | 74,5 | 0,1 | 53,1 | |
1990 | 1039,3 | 474,0 | 265,6 | - | 11,9 | 79,7 | 0,1 | 208,0 | |
1995 | 947,1 | 402,3 | 263,6 | - | 10,4 | 78,5 | 0,1 | 192,2 | |
2000 | 582,5 | 200,4 | 174,3 | - | 5,6 | 35,3 | - | 166,9 | |
2004 | 544,0 | 195,8 | 123,1 | - | 5,7 | 34,5 | - | 184,9 |
1. Гілецький Й.Р. Соціально-економічна географія України. Підручник для 9 класу - Львів: ВНТЛ, 2002. - 136 с.
2. Голиков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії. - К.,: Либідь, 1999 - 320 с.
3. Доронцов С.І. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил. - К., 1999 - 206 с.
4. Економіка України. Б.Ф. Заблоцький, М.Ф. Кокошно, Т.С. Смовженко. - Львів ЛБК НБУ, 2001 - 375 с.
5. Економічна та соціальна географія / Під ред. Пістуна М.Д. - К., 2002. - 144 с.
6. Економічні райони України: Посібник / Горленко І.О., Тарангул Л.Л. - К., 1999. - 205 с.
7. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів, 2001. - 580 с.
8. Карпінський Б., Макух Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції // Економіка України. - №7 (440), 2003. - 17-23 с.
9. Концепція реформування транспортного сектора України / Ю.М. Цвєтов, Л.М. Соколов, Ю.М. Федюшин т ін. / Збірник наукових праць / - К., 1999. - 67 с.
10. Осоченко І.В. Транспортне співробітництво як ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні. // Регіональні перспективи - №1 (8) - 2000 - 64-66 с.
11. Соціально-економічна географія України: Навчальний посібник / за ред. Шаблія О.І. - Львів: «Світ», 1999. - 608 с.
12. Розміщення продуктивних сил України.: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І. Дорогунцев, Ю.П. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 364 с.
13. Розміщення продуктивних сил України і регіональна економіка. Підручник / В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. - К.: Тов. «Знання», КОО, 1998. - 546 с.
14. Розміщення продуктивних сил України. Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін. К.: Вища школа, 2003. - 375 с.
15. Розміщення продуктивних сил. Підручник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І. - К., 2000 - 264 с.
17. Економіка України. - К.: Преса України, 2005. - 29-34 с.
18. Економіка України. - К.: Преса України, 2004. - 26-31 с.
