Транспортна система України
4
Вступ
Засоби переміщення, вірогідно, одне із найдавніших відкриттів людини з'явилися до побудови життя і розвитку сільського господарства. І в кам'яному віці людям доводилось переносити вантажі в руках, на спині, голові. Найдавнішим транспортом слід вважати примітивні човни, видовбані із стовбура дерева біля 20 тисяч літ тому. Можливо, що тоді з'явились в'язані плоти із місцевих матеріалів.
Запорізькі козаки були майстрами по будівництву човнів - байдарок, які з любов'ю називали чайками за їх практичну значимість, швидкість і зручність.
Велику роль як транспортні засоби відіграли парусні кораблі. У давньому Єгипті користувалися парусниками ще три тисячі літ до нашої ери.
Людина придумала колесо і заставила тварин тягнути повозки з вантажами. Вперше колесо знайшло використання в Месопотамії п'ять тисяч років тому. І з тих пір удосконалюючись і видозмінюючись, воно й сьогодні залишається в Україні. [12]
Транспорт належить до сфери матеріального виробництва. Він є четвертою галуззю матеріального виробництва (після видобувної промисловості, обробної промисловості, сільського господарства), продовжує виробничий процес, доставляючи продукт від місця виробництва до місця споживання. Продукцією транспорту є сам процес переміщення, здійснюваний за допомогою транспортних засобів як сфері виробництва, так і в сфері обігу. [4]
Велике значення має транспорт для зв'язку між галузями народного споживання, між містом і селом, між окремими районами країни, сприяє суспільному територіальному поділу праці. Він забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень.
Робота транспорту залежить від рівня розвитку і розміщення продуктивних сил, які визначають обсяг, характер вантажів, їхній склад і віддаль перевезень. Водночас будівництво нових шляхів, технічна реконструкція транспорту впливають на піднесення промисловості, сільського господарства, товарообіг. Транспорт є матеріально - технічною основою реалізації територіального поділу праці. Він сприяє формуванню і розвиткові економічних районів як головний районоутворювальний чинник. [10]
Основними видами транспорту є залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний. Виділення транспорту в окрему галузь виробництва відбулося з розвитком капіталізації економіки, зі зростанням обміну, поглибленням суспільного поділу праці, переходом до фабричної системи виробництва.
Україна представлена всіма видами транспорту. Розвиток трансрпорту в Україні обумовлений її географічним положенням, зокрема розміщенням у центрі Європи. [1]
Усі види транспорту України є загальнодержавною власністю. Функціонування транспорту завжди було підпорядковане політиці колоніальних урядів. Організація праці на залізничному, повітряному і морському транспорті мала напіввоєнізовану систему і перебувала під особливим контролем урядових інстанцій. Транспорт України був складовою частиною союзного транспортного міністерства і не мав самостійного статусу
Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура - економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв'язку, різноманітного технічного обладнання. Ефективність її функціонування визначається рівнем економічного збалансування всіх її складових, якого можна досягти лише за раціонального розподілу загального обсягу перевезень між окремими видами транспорту залежно від сфери найвигіднішого використання кожного з них.
Транспорт має сприяти якнайшвидшій інтеграції України в загальноєвропейську економічну систему. [16]
1. Транспортний комплекс. Рівень розвитку в Україні
1.1 Залізничний транспорт
Україна належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. Залізничний транспорт мас вирішальне значення у забезпеченні економічних зв'язків як у межах України, так і в її зв'язках з іншими країнами.
Питома вага перевезень залізничним транспортом серед усіх видів транспорту України посідає одне з провідних місць, і нині його частка в загальному вонтажообороті всіх видів транспорту України (без урахування трубопровідного) становить для вантажів майже 90%, а в загальному пасажирообороті - 50%. [9]
Протягом усього періоду проведення в державі економічних перетворень залізниці працюють стабільно, для більшості регіонів вони є практично єдино надійними транспортними комунікаціями. Процес системної модернізації Фінансово - економічної діяльності залізниць розпочався в квітні 2000 р. З прийняттям Указу Президента України про стабілізацію і подальший розвиток залізничного транспорту. З цього часу почали втілюватися в життя комплексні програми як державного, так і галузевого рівня, виконання яких дозволило досягти високих результатів економічного зростання. [8]
За підсумками діяльності у 2004 р., залізничний транспорт України забезпечив приріст обсягів перевезень вантажів і пасажирів:
- відправлених вантажів - на 10%, тобто до 363,4 млн.т;
- вантажообороту - на 16,6%, у тому числі транзиту - на 14,5%;
- пасажирообороту - на 4% (всього за 2004 р. перевезено 536,3 млн. пасажирів).
Залізниці завершили 2004 р. з позитивним фінансовим результатом.
Чистого прибутку одержано на 258,9 млн.грн. більше, ніж у попередньому році.
Збільшуючи обсяги перевезень і поліпшуючи їх якість, підприємства залізничного транспорту стали одними з найбільших платників податків. Сплата податків і зборів до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів порівняно з 2002 р. збільшилася на 23,8% і становила майже 3,4 млн.грн.
Збільшення кількості відправлених вантажів - це відбиття позитивних процесів в економіці держави. Якщо брати за основу 2001 р., коли у роботі сталевих магістралей країни почався новий етап, то за підсумками 2003 р. «Укрзалізниця» вже відправила на 60 млн.т вантажів більше, ніж тоді. Очікувалося, що у 2004 р. цей показник буде перевершено. [18]
У всі часи на залізничному транспорті одним з основних показників якості роботи був оборот вагона, тобто середній час від однієї подачі вагона під навантаженням до нової подачі під цю ж операцію.
На сьогодні, за даними «Укрзалізниці», час обороту вагона, якщо порівнювати з 2001 р., було зменшено із 7 діб до 4,8 доби за результатами дев'яти місяців 2004 р. Тобто тепер вагони стали обертатися більш як на 3 доби швидше. Неважко підрахувати, який це дало ефект, якщо одне тільки зменшення порівняно з 2003 р. показника обороту вагона на 0,5 доби дозволяло залізницям вивільнити протягом 2004 р. щонайменше 150 тис. вагонів. Іншими словами, не витративши жодної копійки, держава реально одержує таку велику кількість додаткового рухомого складу для вантажних перевезень. І така цифра могла б бути значно більшою, якби зусилля залізничників так часто не зводили нанівець недисципліновані партнери, які користуються послугами залізниці, через затримку рухомого складу під вантажно-розвантажувальними операціями. Часто після розвантаження вагони на підприємствах не очищуються від залишків вантажу і з цієї причини не використовуються під здвоєні операції, зокрема на металургійних комбінатах напіввагони з-під вугілля не завантажуються для відправки шлаку, металопродукції на експорт тощо. [17]
За даними «Укрзалізниці», порівняно з 1991 р. час перебування рухомого складу у користувачів зріс утричі. Якщо у 1991 р. він становив 7 годин, у 2003 р. - вже 21 годину, то за 9 місяців 2004 р. - сягнув за 22 години. Причина цього лежить в економічній площі, адже з 1999 р. оплата понаднормативного простою вагонів не змінювалась і становила відносно незначні суми для промислових підприємств, яким вигідно було використовувати вагони як склади на колесах. [17]
В Україні виділяється кілька великих транспортних вузлів. Транспортний вузол - це комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного чи двох видів магістрального транспорту, котрі, взаємодіючи, обслуговують транзитні вантажі та пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, розрізняють вузли залізнично-автошляхові (Львів, Харків), залізнично-водно-автошляхові (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон) і водно - автошляхові (Ялта, Алушта, Канів). У кожному з них може бути ще й повітряний та трубопровідний транспорт. Економічні ознаки їх - характер продуктивних сил і чисельність населення обслуговування районів. З цими характеристиками пов'язані обсяги роботи галузі, залежно від чого транспортні вузли поділяють на малі, середні та великі з активним (як правило, вузли-центри добувної промисловості, де переважає відбуття) та пасивним (вузли-центри обробної промисловості, де переважає прибуття) транспортним балансом. Транспортні вузли виділяють також за територіально-функціональним призначенням (розвитком міжсистемних соціально-економічних зв'язків) і характером експлуатаційної роботи: ті, які обслуговують переважно транзитні пасажирські та вантажні потоки, в тому числі перевалочні; ті, які, крім того, обслуговують місцеві промислові підприємства і потреби населення міста; місцеві, які не виконують транзитних операцій. Найважливішими транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Найбільші залізничні вузли України - Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Бахмач, Коростень, Козятин, Львів. Основні магістралі з Донбасу йдуть на Москву через Харків - Курськ, Куп'янськ - Валуйки - Єлець, Кіндрашівка - Валуйки; на захід - через Харків на Львів; через Мерефу та Ворожбу в західні області, у Кривий Ріг через Ясинувату - Дніпропетровськ. У південному напрямку залізниці пролягають до портів Азовського і Чорного морів, а також на Кавказ через Ростов-на-Дону; до Поволжя на схід проведена магістраль Куп'янськ - Лиски. [14]
Україна сполучена з Молдовою залізницями Роздільна - Тирасполь - Бендери - Кишинів та Кам'янець-Подільський - Бельци - Рибниця. Значно розширилася мережа приміського залізничного сполучення.
Залізничний транспорт України має шість залізниць, об'єднаних департаментом «Укрзалізниця», у тому числі 900 лінійних підприємств для перевезень на магістралі експлуатаційною завдовжки 22,8 тис. км, з них електрифікованих 8,3 тис. км. Загальна протяжність залізничної мережі України становить 22,1 тис.км. [15]
Залізничний транспорт України - четвертий у світі після Росії, США та Канади. За обсягом вантажних перевезень українські залізниці вдвоє перевищують сумарний обсяг перевезень дванадцятьох разом узятих країн Європейського співтовариства.
Основними вантажами є мінеральні, будівельні матеріали, кам'яне вугілля та руди, зокрема залізні. Важливе місце займають також різноманітні метали і нафтові вантажі.
Ці вантажі становлять близько четверті усіх перевезень. Найбільш напруженими лініями вантажопотоків є Кривий Ріг - Фастів - Львів, а також лінії до морських портів: Одеси, Бердянська, Маріуполя та інші.
Залізниці, насамперед, не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які імпортувалися з ближнього та далекого зарубіжжя. [8]
Створення системи швидкісного залізничного транспорту для України є об'єктивною необхідністю для вирішення комплексу соціальних, економічних і екологічних проблем. 1 серпня 2002 р. від Києва до Харковам відправився перший рейс «Столичний експрес». На зміну затяжним нічним потягам прийшов швидкісний та зручний денний поїзд, який майже удвічі скоротив перебування пасажирів у дорозі. Так було започатковано реалізацію програми швидкісного руху на українських залізницях. Черговим містом, до якого з Києва вирушив «Південний експрес», став Дніпропетровськ. [11]
Ідея швидкісного руху набула розвитку і в 2004 р. У листопаді 2004 р. почав курсувати щоденний швидкісний денний поїзд Суми - Київ - Суми, який за 5,5 години долає відстань між обласним центром і столицею держави з швидкістю 140 км/год. Поїзд складається із 7 комфортабельних вагонів - двох купейних, 4 вагонів другого класу та вагону-ресторану, - які перед цим пройшли капітальний ремонт та модернізацію. [17]
До ладу стали нові прискорені маршрути в напрямку із столиці до Хмельницького та з Харкова до Сімферополя, з Одеси до Жмеринки.
Спільно з росіянами розробляється програма швидкісних перевезень між Києвом та Москвою, яка пов'язана із спрощенням проходження митних та прикордонних процедур. Прискорена інтеграція в рамках євразійської співдружності значно спростить стосунки між громадянами наших країн.
Міністерству транспорту і зв'язку України,» Укрзалізниці» впродовж 5-6 років необхідно перевезти більшу частину перевезень пасажирів між великими містами України на денні швидкісні перевезення. Це відповідає міжнародним стандартам щодо збільшення швидкості руху поїздів, а також зумовлює ефективність перевезень.
Цьому має сприяти і якнайшвидша ратифікація Гарантійної угоди щодо проекту впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). [10]
1.2 Морський транспорт
Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України понад 2000 км Регулярні морські перевезення Чорним й Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.
Уже в IV-VI ст. Чорне море було судноплавним. Київська Русь (X-XIII ст.) мала стабільні зв'язки з Візантією. Відомі морські походи київських князів на Константинополь. Після перемоги над Туреччиною у 80-х роках XVIII ст. і переходу до Російської імперії Північного Причорномор'я Приазов'я тут виникають порти - Херсон (1778), Севастополь (1788), Одеса (1794). У Миколаєві та Севастополі створено суднобудівні підприємства. [7]
Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. Великі) портові міста на берегах Азовського моря - Маріуполь, Бердянські тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними вантажами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними - машини, устаткування мінерально-сировинні ресурси та ін. [3]
Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн. т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20%, руди - 10%, зерна та продуктів помелу його - 14, нафти і нафтопродуктів - 3,5, вугілля - 5%.
Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв'язків призводять до перерозподілу вантажопотоків: у зв'язку із зменшенням видобутку нафти в Росії необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн. т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор'я. Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. (Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (17 млрд. м3), експорт марганцевої руди, цементу (до 3 млн. т), сірки (2 млн. т), мазуту (до 20 млн. т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, а саме танкерами та газовозами.
Великі можливості має експорт транспортних послуг. Проте український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього за 5-7 років його витіснять конкуренти. [13]
Враховуючи нормативне описання флоту, потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспортних суден вантажністю 1,1 млн. т і її пасажирських суден на тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.
У рамках програми модернізації та розвитку виробничої бази України потрібно створити комплекси для приймання імпортних енергоносіїв, у тому числі реконструювати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполі, Миколаєві, збудувати екологічно чисті спеціалізовані комплекси в портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому, берегову стаціонарну базу бункерування суден, закупити перевантажувальну техніку підвищеної вантажності для терміналів, що обслуговують 20-футові контейнери міжнародного стандарту. [2]
При організації пасажирських перевезень морським транспортом основним є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів на внутрішніх транспортних лініях, для чого потрібно поповнити флот швидкісними, комфортабельними суднами, поліпшити взаємодію із залізничним, автомобільним і повітряним транспортом.
Валютні надходження від пароплавства становлять щороку 800 - 900 млн. дол. Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість самофінансування морського транспорту.
У структурі вантажних морських перевезень переважають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України: руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали. [12]
Каботажні перевезення (між портами однієї держави, портами різних морів) здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше 130 - 150 км), частка їх у вантажообороті незначна. Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту перевищує 96%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень забезпечують чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південного. На Одеський порт припадає більше 20% вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, зерно, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси, є дублером Одеського. Працює він на забезпечення експортних поставок. [15]
Порти Азовського пароплавства - Маріуполь, Бердянськ і Керч - спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам'яного вугілля, цементу.
Порти Українсько-Дунайського пароплавства - Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль в економічних зв'язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну.
