Соціокультурний вимір пограниччя
тже, для позначень антропологічної моделі простору у якості найважливіших опорних пунктів є:1. позиція людини, що знаходиться у центрі свого світу;2. наявність периферії, тобто віддаленої від центру зони відчуження;3. система розмежувань між сферами свого та чужогоПринципово важливим елементом у цій моделі виявляється кордон/межа як категорія, завдяки якій структурується простір, без неї усі найважливіші зони (центр - периферія, свій - чужий, внутрішній - зовнішній) не мали б розмежованості.Кордон, розділяючи ділянки простору, не належить до жодного з них, причому бере на себе складні та важливі функції: обмеження зони свого і позначає сусідство з чужим, передбачає непорушність межі й одночасно можливість/необхідність її подолання, позначає якісно різні просторові ділянки (безпека. небезпека). Саме ця завантаженість знаковими та смисловими протиставленнями надає кордону особливий семіотичний статус конфліктної зони, зони напружених значень, з властивою їй нестійкістю.Щодо конфліктогенності пограниччя цікаву позицію виклав Я. Рещинський, пишучи, що усвідомлення власної етнічної чи релігійної відмінності є конфліктним джерелом пограниччя [26, 31]. Це відчуття посилюється у поєднанні з почуттям культурної вищості, що не акцептується слабкішими у між культурних реляціях групами. Якщо домінуюча група має можливості реалізації своєї усвідомленої відмінності і робить це шляхом дискримінації представників слабкішої групи, то у останньої свідомість буття у сусідстві забарвлюється емоційним почуттям несправедливості та кривди.Це явище посилюється, якщо дискримінація переходить з побутової та економічної сфери в інші, набуваючи при цьому інституціалізованого характеру, використовуючи апарат влади або релігійних установ. По мірі посилення суперечностей у стосунках між етнічними групами пограниччя у кожній з них створюються тривалі стереотипи упередженості і ворожості. Такі стереотипи функціонують у колективній свідомості значно довше, ніж самі факти дискримінації та несправедливості. Свідомість і почуття кривди може стати не тільки фенотипом, а навіть фрагментом генотипу, що визначає сутність пограничної популяції1. 1.2 Поняття "пограниччя"Пограниччя можна визначити, як соціокультурний феномен, який є певним локалізованим регіоном з соціальною, культурною, економічною, політичною специфікою.Тому пограниччя має розглядатися не як фізичний простір, але як заселений простір. Воно соціально освоєне, осмислено і проінтерпретовано людьми, що населяють його, і стало частиною їх "життєвого світу". Пограниччя як просторово-соціальний і просторово-культурний феномен виявляється лише в умовах певної інтерпретації. Це уявлення, що вже склалося, і поняття по питаннях: що є що, і хто є хто.Аналіз пограниччя як соціокультурного феномену має розпочинатися з розгляду пограниччя в руслі трансформацій, що відбуваються в кінці ХХ ст., в політичній культурі. Це знайшло свій вираз в зміні уявлень про роль держави в культурній політиці, організації і управлінні територіями. Одним з проявів цієї трансформації стала трансгранична співпраця, головними учасниками якої є не центральні органи влади, а прикордонні адміністративно-територіальні одиниці і цивільні громади [16, 166].Кордон це вже не бар'єр для заборони експансії зовнішніх супротивників, а джерело нових можливостей для розвитку суміжних держав. Значення для аналізу пограниччя мають і загальнокультурні трансформації у сучасному світі, які знаходять свій вираз у формуванні постмодерністської культури, однією з основних характеристик якої є неприйняття уніфікації. Постмодернізм підсилює відмінності, диференціацію. Пограниччя, з його культурною різноманітністю, поліваріантною історією стає своєрідним полігоном постмодерністської культури.Досліджувати феномен пограниччя потрібно у контексті соціального простору - уявити досліджуваний терен як пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей або як терен, в якому відбувається накладення соціальних структур (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства [16, 168].Таким чином, "пограниччя" - це специфічний соціокультурний та етносоціальний простір, розташований на межі культур, етносів, певних політичних утворень.1.3 Види пограниччяНайбільш евристичною типологією феномену "пограниччя" є виділення типів:"перехідне" пограниччя - регіон активної культурної взаємодії, плавної зміни набору культурних ознак від однієї територіально стабільної культури до іншої;"стикове" пограниччя - територія, що примикає до кордону між територіально стабільними культурами в умовах, коли головною функцією такого кордону є бар'єрна;"фронтирне" пограниччя - регіон освоєння. Це пограниччя, яке мігрує в напрямі від культурно розвиненої території до території яка освоюється, колонізується [16, 169].Різноманітні об'єктивні умови: економічні, політичні, географічні, історичні, а також набір суб'єктивних чинників, що забезпечують систему координат суспільного розвитку, несуть в собі можливість різних підстав для класифікації пограниччя. Орієнтуючись на домінуючі чинники, можна конкретизувати пограниччя, виділивши бікультурні та полікультурні типи його прояву.По ступеню культурної дистанції між межуючими соціокультурними спільностями пограниччя діляться на культурно-варіативні, які представляють собою співіснування близьких культур, і культурно-протиставлені, де граничать співтовариства, що відносяться до різних цивілізацій.По ступеню домінування однієї з взаємодіючих культур пограниччя можна розділити на симетрично-культурні та асиметрично-культурні.По домінуючих функціях в "роботі" державного кордону можна виділити відкриті і закриті пограниччя.1.4 Соціокультурний аспект пограниччяРозуміння пограниччя як соціокультурного феномену ґрунтується на таких його особливостях:пограниччя являється територіально прив'язаним;виступає як специфічний регіон;володіє власною динамікою розвитку.Ці особливості дозволяють розглядати пограниччя з трьох точок зору. Перша демонструє соціокультурний підхід, згідно якому прикордоння - це контакти між двома і більше етнокультурними спільностями, локалізовані в просторі. Друга реалізує просторово-географічний підхід, що розуміє під пограниччям тільки територію, яка знаходиться поблизу кордону і далеко від центру. Третій підхід здійснює особово-культурний дискурс. Він фокусує увагу на тому, що пограниччя - це місце формування певного типу особи прикордонного суспільства.Пограниччя - це регіон, буття людей якого нерозривно пов'язане з існуванням кордону, похідного від нього. Для аналізу пограниччя істотним є те, що кордон не тільки закриває комунікативні потоки, але і дає можливість здійснення "переходу" через нього, структуруючи тим самим складні процеси комунікації. Тому концептуалізація пограниччя залежить від типу кордону. Різноманітність кордонів і можливостей їх впливу на прикордонні території визначають полісемантичність поняття "пограниччя". Внаслідок чого, докладна і точна дефініція "пограниччя" неможлива. Зміст поняття пограниччя включає:просторову обмеженість (регіональність);наявність взаємодії з іншими етнокультурними групами і спільнотами;особливий вплив кордону на взаємозв'язок і взаємодію населення суміжних територій [15, 71].В результаті дії відмічених чинників феномен "пограниччя" виявляється надзвичайно різноманітним по своїх характеристиках. Тому детальний аналіз феномена пограниччя можливий виключно через його типологію.Важливе значення у формуванні культурного простору в координатах географічного належить етнонаціональній культурі. Значущості набувають висновки представників семіотичної школи, які вказують, що одним з основних механізмів семіотичної індивідуальності є кордон. Його можна визначити як межу, на якій закінчується періодична форма. Цей простір визначається як "наш", "свій", якому протистоїть "їхній", "чужий". Поняття кордону, як підкреслює Ю. Лотман, двозначне, він полілінгвістичний. Прикладом взаємопроникнення культур є двополярність міст, наприклад, Львова, Чернівців, Познані, Вроцлава. Відповідно до гнучкості культури зростає здатність ідентичності до зміни або трансформації. Наприклад, характерною рисою індивіда пограниччя є культурна маргінальність [15, 72].Специфічні соціально-культурні регіони викликають дослідницький інтерес українських за зарубіжних вчених. Як підкреслюють Т. Зарицький, Б. Яловецький, О. Стегній, М. Чурилов, регіон як соціально-територіальна спільнота характеризується локалізацією суспільних відносин. Регіон постає не лише економічним простором, але й простором певної соціальної структури. Ідентичність та ідентифікаційні процеси на таких теренах відбуваються на символічному рівні. Створюється регіональний символічний універсум, формуються транскордонні регіони із власною ідентичністю, в якій локальна, або регіональна ідентифікація домінує над іншими. При цьому на етнічно змішаних територіях (фактор міжетнічних контактів тут надзвичайно сильний, майже головний) спостерігається сукупність декількох ідентичностей, в яких етнічний аспект виражений найсильніше [15, 73На терені пограниччя відбувається накладення соціальних структурацій (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Тим самим закріплюється соціальний факт, який оформлюється географічно.Застосування концепції пограниччя (в її трьохвимірному розумінні: територіальному, соціокультурному та особистісному) дає можливість пояснити специфіку етнічних ідентифікаційних процесів у пограничних регіонах, зрозуміти особливості формування етнічної ідентичності в українському соціокультурному просторі.2. Українське пограниччя в перспективі культурної ідентифікації
2.1 Особливості українських пограничДослідники вказують, що в Україні відсутні політичні пограниччя. Більшості з них притаманний характер реліктових (українсько-польське, українсько-румунське), етнічно-культурних (Закарпаття) або змішаних (українсько-російське, українсько-білоруське) погранич. Етнічно-культурні пограниччя зустрічаються навіть у ситуації дисперсного розселення представників етнічних спільнот серед титульного українського етносу, як, наприклад, в Одеській та Хмельницькій областях.2.1.1 Особливості польсько-українського пограниччяУкраїнсько-польське пограниччя - у географічному аспекті та макросуспільній перспективі польсько-українське пограниччя має виразний стиковий характер; характерною ознакою є просторова звуженість (у сенсі соціального простору). Етнічні контакти можна зрозуміти досить конкретно - контакт з іншою етнічною групою. У суспільно-культурному значенні пограниччя має частково перехідний характер.Етнічні групи цього терену історично сформувалися на засадах релігійної відмінності; релігія посідала почесне місце у народній думці як поляків, так і українців. Велика роль у пробудженні національної свідомості належить духовенству. Наслідки цього укорінені у культурі стереотипів: поляка - католика та українця - греко-католика (православного). Таким чином, релігійний поділ накладений на етнічний. Віросповідання виступає вказівкою для поділу на "своїх" та "чужих". Фактично кордони між тим, що є етнічне, а що релігійне, стираються.Креси в польському літературознавстві та культурології є повноцінним науковим терміном, що позначає прикордонні території польської держави, а саме - колишнє польське пограниччя на сході [26, 44].Початково під словом Креси розумілися оборонні поселення на пограниччі Поділля та України, що захищали Річ Посполиту від татарської навали, а згодом козацьких набігів. З часом цим словом позначали прикордонні землі південно-східних рубежів. Після розділів Польщі у 1772, 1793 та 1795 роках, унаслідок чого польська держава фактично перестала існувати, під поняттям Креси розуміли всі східні провінції.Проте даний термін не є виключно географічною приналежністю, багатозначність Кресів обумовлена рядом сенсів, що можуть домінувати в залежності від часу та галузі застосування: історія, політологія, соціологія, культурологія, психологія чи літературознавство. Тобто, Креси - поняття полісемічне, що набуває конкретного значення в загальному контексті та залежить від епохи.Аналізуючи специфіку українсько-польського пограниччя, варто зазначити, що поняття "Україна" не включало в себе Поділля, Волинь, Покуття, Галичину (Червону Русь). Також часто виникають ускладнення з уживанням слів "українці", "русини", "руські", проте, узагальнюючи, можна сказати, що всі вони позначають мешканців південно-східних кресів, слов'ян православного або греко-католицького віросповідання, що в повсякденному житті розмовляють на діалектах староруської мови та не ідентифікують себе з польською нацією нижнього Дніпра, тобто Дикі Поля.Часовий аспект дає нам змогу проаналізувати тривалість польськості на певних територіях та інтенсивність зв'язків із сусідніми культурами, тобто визначити своєрідний показник участі того чи іншого народу у формуванні суспільно-культурної системи пограниччя чи, свідомості пограниччя.Тут варто згадати про пограничність самого пограниччя, тобто про багатогранність та динамізм історико-культурного процесу Кресів. Аналізу мають піддаватись усі аспекти суспільного буття разом на одній території, зокрема мовний, культурний, соціальний тощо. Цінною ілюстрацією наших міркувань може бути ситуація Червоної Русі, пізніше Галіції (Галичини), Вільна, Гродна, Луцька. Ці території, завдяки згадуваному механізму психологічного привласнення та необмеженим економічним, адміністративним та культурним контактам, у свідомості поляків перестали бути Кресами і пограниччям, хоча поліетнічна ситуація залишалася незмінною.Проте після підписання ризького трактату (1921) згадувані землі повертають свій первинний статус, межуючи з Радянським Союзом. Натомість просторовий показник не може використовуватися при розгляді чи зіставленні певних культурологічних, психологічних та соціальних явищ Центру та Кресів. Треба пам'ятати про самобутність і специфіку пограниччя, яке дало Польщі митців та державних діячів світового масштабу: Міцкевич, Словацький, Шимановський, Костюшко, Пілсудський тощо [26, 48].За часів розділів саме на Кресах концентрувалася польськість, що була джерелом надії та натхнення для співвітчизників у Великій Польщі, Малій Польщі, у Мазовії, Сілезії та Помор'ї.Завдяки активності кордонів у межах пограничного простору протиставлення центр - периферія значно послаблюється. Таким чином, центр втрачає своє значення, Креси починають мати власне життя. Центр стає відносною умовністю у порівнянні з емансипованим, культуротворчим пограниччям. Якщо проаналізувати поняття центр у геополітичній структурі Речі Посполитої, можна зробити висновок про його полісемантичне, амбівалентне значення. З перспективи кресової суспільно-культурної системи центр дійсно не мав універсального характеру. З одного боку, у культурологічному значенні кожна з етнічних груп мала свій центр. Додатково з цією проблемою пов'язується питання про віросповідання та духовно-релігійні центри: для поляків-католиків це був Рим, для православних - його важко визначити через відсутність суворої ієрархії, але в будь-якому разі це не була апостольська столиця. З перспективи суспільно-адміністративного устрою, через змінність кордонів та сфер впливу, центр також не був поняттям статичним.Тобто, можна говорити про існування принаймні двох центрів, своєрідним центром також ставали самі Креси, що в контексті сучасних соціологічних та культурологічних досліджень можна визначити як поліцентризм. Центральні місця, пункти опори, мали якісно різний характер, функції та значення, кожен з них відігравав власну специфічну роль. Тому закономірним є посилення відцентрових тенденцій, що призводило до парадоксальних явищ. По-перше, з метою збереження національної самобутності та ідентичності простежується тенденція самоізоляції польської меншості на Кресах. Пояснюється це тим, що пограниччя є місцем, де суспільні групи знаходяться під постійною загрозою зникнення або припинення розвитку їхньої культури.На цих землях домінувала польська шляхта, життя якої зосереджувалося у власних оселях та дворах. Тому шляхетський двір на цих територіях ставав фортецею найдорожчих цінностей: патріотизму, польськості, традицій, незалежності, вогнищем освіти й духовності, який притягував та консолідував осіб польської національності.Б. Соколовська, аналізуючи розглядувану суспільну одиницю, вважає, що саме тут переказувалася від покоління до покоління історична пам'ять. Двір був не тільки етнічно-економічною формацією, скільки романтичним еквівалентом шухляди, де зберігаються пам'ятки, альбоми спільного досвіду, тобто речі, які мали історичне значення, були свідками та носіями колективної пам'яті. Тому двір мав велике значення у формуванні традиції [26, 59].Підтвердженням цієї думки, а також тези про замкненість польської культурної системи на пограниччі є твердження Є. Свєнха: Двір мав випромінювати світло науки та цнотливості, що давало йому права називатися духовним і моральним центром. Він був осередком, до якого звідусіль линули думками, до якого ворог не мав доступу. тільки свій4. Дослідник наголошує на існуючій антиномії свій-чужий [26, 61].Тут хочемо нагадати, що контакти з українським населенням, та й представниками інших національностей, мали місце, особливо після втрати Польщею своєї державності. Тому логічніше буде розглядати проблему замкненості у контексті свій-чужий-інший.Зазначимо, що відокремленню від українців, переважно підвладних селян, сприяла різка соціальна різниця. По-друге, децентралізація сприяла зростанню інтенсивності міжнаціональних та культурних контактів. Аналізуючи замкненість польської культурної системи Кресів, не можна говорити про повну відсутність культурної інтерференції та мовного взаємопроникнення. Навпаки, ми розглядаємо Креси як пограниччя культур, що взаємодіють, навзаєм проникають та доповнюють одна одну, але центральні (корінні чи фундаментальні) цінності кожного народу, які власне визначають його національну ідентичність, залишаються незмінними.Взаємовпливам сприяли постійні безпосередні контакти різного характеру, насамперед, трудові відносини між шляхтою та селянами. Сільськогосподарське виробництво визначало сутність слабо урбанізованих Кресів. Ізольованість, на нашу думку, була продуктом психолого-культурологічного та соціального характеру.По-перше, в умовах відсутності стабільного центру, у середовищі, де переважало українське населення, а суспільна система була спільною для двох народів і мала відкритий характер, польська меншина на рівні підсвідомості намагалася зберегти ідентичність.По-друге, давався взнаки так званий синдром вищості - більш освіченої, організованої польської нації з глибокими традиціями державотворення та високим рівнем національної свідомості.По-третє, переселенці з етнічної Польщі зробили значний внесок в освоєння та залюднення незаселених земель, тому були свято переконані у своїй високій цивілізаційній місії на слаборозвинених Кресах.Зважаючи на завдання нашої роботи, головний акцент у дослідженні етнічного характеру Кресів робиться тут на стосунках українців і поляків, що, зрозуміло, пояснюється роллю двох націй, які визначали образ південно-східного пограниччя. Однак необхідно також враховувати існування і культурну діяльність менших етнічних груп, що так само були невід'ємною частиною кресової землі і відігравали відчутну роль у калейдоскопі історико-політичних подій.Остаточний розділ Польщі призвів до цілковитої ліквідації суспільної системи єдиного державного організму Речі Посполитої та якісно нових засад функціонування культурної системи. Втрата державності оцінюється як втрата гідності, як історична несправедливість.Три розділи Польщі супроводжувалися одночасним пересуванням кордонів і сфер впливу. Для суспільства Кресів, колективна свідомість яких і так не була обмежена офіційними демаркаційними лініями, це мало колосальне значення. До певної міри, на загальному рівні, можна говорити про посилення культурних впливів і зменшення сили протиставлення. Своєрідним центром мікросвіту стає панський двір, що ототожнюється з владою,. тенденція ця має багатовіковий родовід. На землях, що виконували функцію оборонного муру, об'єднувалися не стільки під егідою польського короля, скільки гетьмана, свого пана, начальника, тобто реальної сили - військової, судової, адміністративної.
