Большая Энциклопедия Рефератов - Соціокультурний вимір пограниччя - бесплатно рефераты, скачать рефераты, рефераты на тему

Соціокультурний вимір пограниччя

Зміст

Вступ

Розділ 1. Пограниччя, як соціокультурний простір
1.1 Ступінь наукової розробки теми
1.2 Поняття "пограниччя"
1.3 Види пограниччя
1.4 Соціокультурний аспект пограниччя
2.1 Особливості українських погранич
2.1.1 Особливості польсько-українського пограниччя
2.1.2 Характерні риси українсько-румунського пограниччя
2.1.3 Аналіз соціокультурних взаємин на українсько-російському пограниччі
2.2 Історична пам'ять як формотворчий чинник культурної та етнічної ідентифікації
2.3 Мовний взаємовплив населення пограниччя, як чинник формування мультикультуралізму
3. Спосіб буття людей в спільноті пограниччя
3.1 Соціокультурна форма прояву і здійснення життєдіяльності людей пограниччя
3.2 Процеси формування особи в умовах пограниччя
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Актуальність дослідження. Феномен пограниччя має особливий статус. Спосіб буття людей в прикордонній зоні, форма його прояву і здійснення демонструють особливу міру взаємодії країн, що мають в своєму розпорядженні спільний кордон. Пограниччя не тільки чинник дистанції, але і засіб взаємозв'язку цих країн. Прикордонні території демонструють процес "нашарування" різних соціокультурних сенсів, що робить ці території "привілейованою" зоною розвитку, яка не тільки вирішує проблеми міждержавних відносин, але і створює нові проблеми. Цей процес, як правило, обумовлений різними рівнями розвитку країн, що мають в своєму розпорядженні спільний кордон.

В пограничних зонах відбувається накладення соціальних структур (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства. Пограниччя, таким чином, виступає специфічним соціокультурним та етносоціальним простором, розташованим на межі культур, етносів, певних політичних утворень, що дозволяє трактувати його не тільки у територіальних, але й символічних рамках.

Таким чином пограниччя - це не тільки лінія демаркації суміжних держав, але і природній полігон пошуку діалогу, компромісу, толерантності, що особливо важливо в умовах глобалізуючогося світу.

Спільний кордон - це особливий простір, який не належить повністю ні до однієї з взаємодіючих країн. Але саме цей простір і забезпечує можливість різного роду комунікацій, як на рівні повсякденності, так і на рівні перспективного планування міждержавних відносин.

Актуальність дослідження обумовлена і практикою особливого положення території України, яка стала місцем перетину різних культур, предметом теоретичних дискусій і політичної полеміки з орієнтиром на пошук істини.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є соціокультурний аналіз пограниччя як особливого феномену, який має в своєму розпорядженні свій спосіб існування, свою форму прояву і свою форму здійснення.

Для досягнення даної мети в роботі вирішуються завдання:

проаналізувати історію дослідження феномену "пограниччя";

охарактеризувати сутність та види пограниччя;

визначити сутність соціокультурного аспекту пограниччя;

досліджувати специфіку пограниччя, виявивши спосіб його буття;

вивчити форму прояву буття "пограниччя" через аналіз властивих йому соціокультурних процесів;

показати вплив пограниччя на формування соціальних і культурних якостей особи і суспільства прикордонного району;

розкрити особливості соціальної ідентичності особи в прикордонних співтовариствах.

охарактеризувати етносоціальні, етнокультурні та етнополітичні особливості розвитку українського пограниччя;

Об'єктом дослідження є тип соціальних спільностей, життєдіяльність яких протікає в умовах пограниччя.

Предмет дослідження - пограниччя у соціокультурному вимірі.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

Аналіз соціокультурних процесів, що протікають в різних прикордонних регіонах, обумовлює теоретичну і практичну значущість комплексного дослідження. Положення й висновки бакалаврської роботи можуть бути використані студентами для підготовки до семінарських занять, при написанні наукових робіт та статей, а також для подальшого дослідження проблематики соціокультурного значення пограничних територій.

Наукова новизна результатів дослідження:

детально досліджено феномен пограниччя, його класифікація, виходячи з багатовимірності цього феномену, багатофакторності його формування і функціонування.

Проаналізовано типологізацію пограниччя.

виявлені соціокультурні особливості пограниччя, які полягають в особливому характері відношення до "чужого" в прикордонній культурі та високому ступені субкультурності в прикордонних регіонах.

досліджені етапи еволюції пограниччя в контексті соціокультурної динаміки людського суспільства;

здійснений аналіз процесів формування особи прикордонного суспільства;

розкриті особливості формування етнічної та соціальної ідентичності в прикордонному суспільстві.

Структура дослідження.

Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел, що налічує 36 найменувань.

Розділ 1. Пограниччя, як соціокультурний простір
1.1 Ступінь наукової розробки теми
Аналіз джерел, які увійшли до списку використаної літератури, свідчить про те, що проблема кордонів і пограниччя займає особливе місце в філософських та культурологічних дослідженнях. Філософська антропологія ХХ ст. сконцентрувала свою увагу на принциповій пограничності людського буття. Роботи Ю. Лотмана і М. Бахтіна додали кордону статус одного з початкових понять культурологічного аналізу [34, 22].

Вивчення пограниччя як соціокультурного феномена - порівняно нова область дослідження для соціальної філософії та соціальної антропології, хоча традиція дослідження кордонів і пограниччя була закладена в антропогеографії XIX століття (Ф. Ратцель, Р. Блашар), історичній науці (Ф. Тернер) і геополітичних дослідженнях (К. Хаусхофер) [14, 342].

Останнім часом спостерігається значне зростання кількості досліджень із заявленої проблеми. Пильна увага вчених спрямована на регіон американсько-мексиканського пограниччя (М. Болтон, А. Хуртаго, О. Мартінес, Л. Пріс, Л. Голдрінг) [14, 342].

Пограниччя як об'єкт дослідження стало популярною темою в географічній науці - в соціальній, політичній і економічній географії. Представники функціонального підходу в географії (Р. Хартшорн, Дж. Прескотт, Д. Хауз) зосередили свою увагу на дослідженні різноманітних взаємозв'язків і взаємодій людей в прикордонному районі [14, 342].

На пограничність, як особливу ознаку української культури, політичного і соціального розвитку українського суспільства звертали увагу П. Куліш, С. Рудницький, М. Грушевський, В. Липинський.

Проте у вітчизняній науці дослідження проблем пограниччя носить розрізнений характер. В основному воно концентрується на окремих аспектах розвитку пограниччя. В той же час слід зазначити, що проблематика функціонування прикордонних просторів має яскраво виражений міждисциплінарний характер. У кожного дискурсу є власний образ пограниччя як предмету вивчення, що відповідає завданням даної галузі науки.

Проблеми формування кордонів України і розвитку прикордонних територій розглядаються в роботах О. Долгова, В. Боєчко, О. Ганджі, Б. Захарчука, Я. Дашкевича, О. Ковальової, О. Малиновської, В. Сергійчука. Дослідженнями етнічних процесів в українському пограниччі займалися О. Болдецька, І. Кононов, К. Шестакова, А. Круглашов, Т. Рудніцкая, І. Буркут, В. Джаман, І. Костащук, М. Макара, О. Дуліченко, І. Мигович. Різноманітним проблемам інтеграційних процесів в прикордонних регіонах (єврорегіонах) присвячені роботи Т. Мазур, Л. Шевчук, І. Ілько, Ш. Пурича, В Струтинського, Д. Ткача [35, 9].

Проблемам пограниччя приділяється увага і в регіоналістиці, в рамках якої пограничність розглядається як один з регіоноутворюючих чинників. Серед регіональних досліджень слід виділити роботи В. Дергачева, М. Багрова, М. Дністрянського, І. Кононова, А. Мальгіна, Ю. Римаренко, Д. Ткача, М. Чурілова [35, 9].

Слід згадати і роботи японського вченого Г. Куромія, присвячені історії Донбасу, соціокультурну специфіку якого він пояснює його знаходженням на пограниччі Росії і України, традиційно землеробських територій і Дикого поля.

Різноманітні аспекти проблеми пограниччя придбали особливу увагу в дослідженнях російських учених, що обумовлено географічним положенням країни, специфікою її політичної історії.

Проте пограниччя в російській, також як і в українській науці досліджується лише в окремих аспектах свого буття: соціальному, політичному і геополітичному, етнокультурному, економічному та ін. Серед найбільш значних робіт, присвячених тим або іншим аспектам проблеми пограниччя слід виділити дослідження С. Барзілова, О. Бахтизіна, О. Бреднікової, І. Бусигіной, В. Дмітрієва, Д. Заламанса, Д. Замятіна, В. Каганського, В. Колосова, С. Кулдіна, А. Манакова, В. Савченко [17, 169].

Проблемі пограниччя приділяється увага і в сучасній Білорусії. Тут, в першу чергу, потрібно назвати роботи П. Терешковича, Н. Антанович, І. Бобкова, С. Донських, В. Носевича, Ю. Гафарової, О. Шкутько, С. Запрудського, Н. Белякович, О. Бреської [17, 169].

У останні декілька років робляться спроби подолати роз'єднаність в дослідженнях пограниччя і реалізувати міждисциплінарний підхід. У 2004 р. в Харкові відбувся міжнародний симпозіум "Пограниччя: історичний і культурно-антропологічний аспекти".

Значний внесок в розвиток досліджень пограниччя був внесений в результаті здійснення проекту "Соціальні трансформації в Пограниччі (Білорусь, Україна, Молдова)". У реалізації цього проекту Центру перспективних наукових досліджень і освіти в області соціальних і гуманітарних наук при Європейському гуманітарному університеті (Мінськ, Білорусія) активну участь взяли українські вчені, чиї роботи були присвячені різним аспектам пограниччя. Це роботи О.В. Грицай, О.А. Даниленко, О.В. Крисенко, І.І. Мухіна, В.В. Нікітіної, О.А. Пригаріна, Л. В Хлесткової, М.В. Чугуєнко, Є.П. Юрійчук [36, 163].

Положення про специфіку пограничних територій впроваджувались та розроблялись польськими дослідниками Г. Бабінським (G. Babiсski), А. Садовським (A. Sadowski), Д. Вояковським (D. Wojakowski), А. Клосковською (A. Kіoskowska). Помітно вирізняються акцентуацією соціального у фізичному праці, присвячені аналізу поняття та явища "кресів", - специфічних історико-культурних регіонів Польщі. Саме при їх вивченні була звернена увага на формування у суспільній свідомості уявлення про своєрідну політично-культурну, економічну та соціальну атмосферу східних погранич Польщі, їх символічного характеру, а також прозорість кордону між Польщею та Україною в усіх значеннях.

Привертає увагу масштабність та систематичність дослідження польських та частково європейських погранич, зокрема, німецького, чеського, словацького, білоруського. Соціальна трансформація у регіонах пограниччя зацікавила російських соціологів: у працях І. Задворнова, Т. Кувенєвої, А. Манакова пограничні терени мають назву "порубіжні регіони". Об'єктом уваги дослідників виступають найрізноманітніші аспекти суспільно-культурного, політичного, економічного розвитку пограничних територій.

Наприклад, теоретичні засади функціонування пограниччя та транскордоння (Г. Бабінський, І. Буковська-Флоренська (I. Bukowska-Floreсska), М. Голка (M. Golka), Є. Єсталь (J. Jestal), В. Павлючук (W. Pawluczuk); мовна та релігійна ситуація (Д. Чиквін та Е. Місеюк (D. Czykwin, E. Misiejuk), Я. Рейгер (J. Reiger); етнічна та національна ідентичність (Д. Вояковський, А. Садовський, З. Ясинський (Z. Jasiсski); перспективи розвитку пограничних теренів у процесі європейської інтеграції (П. Кубицький, Г. Пожарлік (P. Kubicki, G. Poїarlik) [36, 163].

Хвилю новітніх наукових досліджень, присвячених розглядуваній тематиці викликала праця G. H. Pitt-Rivers The Clash of Cultures and the Contact of Races (1929), у якій автор намагається обґрунтувати доцільність використання терміна,. зіткнення культур. з метою аналізу суспільних явищ у післявоєнній Європі. Згадане поняття постійно аналізувалося та переосмислювалось у залежності від контекстів та конкретних етнічно-політичних ситуацій, набуваючи при цьому нових сенсів та значень. Зіставляючи еволюцію семантики цього терміну можна помітити тенденцію до позитивізації значення та розуміння сутності пограниччя.

Сприйняття феномену багатокультурності викликано глобалізацією та переосмисленням загальнолюдських цінностей. Культурні пограниччя можна визначати як зіткнення, конфлікт, стикання, сусідство, контакт культур. Полісемічність цього явища вимагає термінологічного розмежування.

Польський дослідник Ю. Хлебовчик вважає, що форма співіснування культур визначається специфікою пограниччя та міжлюдських реляцій. С. Ульяш зазначає: На стиковому пограниччі культурні системи чітко відділені, між ним пролягає чітка демаркаційна лінія [31, 9].

У свою чергу перехідне пограниччя є явищем двомовної генетичності; мовно-етнічна спорідненість не сприяє виникненню зазначеної демаркаційної межі. Замість вираженої лінії кордону маємо справу з перехідною зоною. На такому пограниччі з часом виникає певний тип суспільства та його культури.

Довготривалі явища та процеси взаємопроникнення або різних форм зіткнення культур впливають на формування певного типу особистості з властивою йому свідомістю. Проникнення та змішування культур перетворює пограниччя на перехідний простір, своєрідний міст між взаємними цінностями культур.

Історик літератури аналізує феномен пограниччя, зосереджуючи увагу на релятивності культурних систем, наголошуючи на мовній спорідненості як чинника, що визначає інтенсивність та сам факт міжетнічних контактів.

Більш загально й дещо в іншому аспекті диференціює пограниччя М. Домбровська-Пратика, зазначаючи, що національні культури, яким властивий досвід пограничної онтології, а через це й периферійності, створюють захисні механізми двох загальних типів [8, 10]. Перший з них виникає внаслідок губристичної свідомості периферійного суспільства. Ця свідомість (можемо її окреслити як свідомість кордону) базується на культурній автокреації віддаленої від центру географічної одиниці, оборонної стіни чи оточеної фортеці. Водночас спостерігається специфічний тип авторефлексій, пов'язаних з ситуацією пограниччя, що призводить до ксенофобного та безапеляційного поділу простору на свій і чужий. Істотною складовою цього механізму компенсації та перенесення є ідея політичної та культурної експансії, що пов'язана з відчуттям цивілізаційної та духовної місії.

У другому випадку, що зустрічається значно рідше, домінує ознака відкритості. Пограничне суспільство намагається перетворити складне історичне минуле та негативний екзистенціальний досвід у джерело взаємного збагачення.

Пограниччя та культурний полілог набувають мультикультурних цінностей, що є альтернативою офіційним, домінуючим дискурсам центру. Створюється культурний образ пограниччя, що експонує найбільш приватні, інтимні реляції та комплікації неоднозначної та суперечливої щоденності.

Така модель пограниччя розглядається через призму екзистенції звичайності, спорідненою з автентичністю особистісного буття, де переважають процеси самоаналізу та природного самопізнання, що сприяють зникненню комплексів та стереотипів. Розглядувана субкультура може призводити до появи якісно нової моделі ідентичності, альтернативної щодо ідеологічних засад центру (центрів), інтегральною та найістотнішою складовою якої є складна, але натуральна самоакцептація, тобто свідомість пограниччя.

Описані моделі пограничних суспільств не є явищем статичним. У залежності від політичної та соціальної кон'юнктури у суспільній ієрархії переважатимуть цінності одного з них, що є доказом основної дихотомії пограниччя, тобто постійного вибору між замкненістю у світі ідеології ксенофобії, а толерантністю щодо іншого.

Дослідниця базує свої судження на опозиційності понять центр - периферія, чим експонує на перший план антиномічність самого поняття пограниччя. Варто пам'ятати, що норми та ідеологія центру на периферії функціонують на інших засадах, ніж у головній течії культури [8, 11].

Нагадаємо, що об'єктивні просторові категорії на антропологічному та етнічному ґрунті набувають якісно нового звучання, перетворюючись у бінарні опозиції близький - далекий, центр - периферія, свій - чужий.

Е. Феліксяк, намагаючись пом'якшити антиномію центр - периферія, яка не завжди може бути використана у дослідженнях та застосована до певних територій, що тривають у часі, запропонувала менш опозиційну пару центр-пограниччя.

На нашу думку, поняття пограниччя автоматично включає в себе просторове значення зовнішньої частини чогось, тобто суспільну марґінальність периферії. Проте антиномія центр - периферія взагалі не відображує сутності процесів, що відбуваються на межі двох культурних просторів.

Є. Свєнх вважає, що периферійність як складова пограниччя може означати терени, що знаходяться під впливом цивілізаційних процесів або колонізаторських дій. З сутності центру, осередку, до якого сходяться усі лінії, який має очевидну силу притягання всього, що знаходиться в його оточенні, виникає розуміння центру як квінтесенції, місця концентрації та згущення властивих рис та цінностей, які по мірі віддаленості підлягають розрідженню. На пограниччі культури відчувають постійні зовнішні впливи, тому кристалізуються, а з часом модифікуються у специфічну регіональну субкультуру, екзистенційну філософію та ідеологію приватної вітчизни.

Кордони культури можуть ретельно охоронятися, як адміністративним центром, так і самою культурою з її механізмами, спрямованими на самозбереження своєї цілісності та самобутності традицій. Саме цей показник визначає рівень замкненості/відкритості культурної системи нації. Відокремленість та ізольованість погранич від центру/центрів, відсутність істотних впливів ззовні спонукають такі території, розвиватися за власними законами.

У рамках таких територіальних утворень культури різних народів можуть мати відкритий характер, бути прозорими та певною мірою здатними до інтерференції, діалогу. Якщо сусідують культури на більш-менш однаковому рівні розвитку, то відбувається постійний обмін ідеями та творами. Культури стають взаємозалежні та мають спільних митців, які мають ідентичність пограниччя, свідомість локальної приналежності (наприклад А. Міцкевич, М. Гоголь). Контакти між представниками різних національностей, незалежно від типу адміністративно-географічних та соціальних кордонів, створюють культурні простори, розмір яких залежить від інтенсивності контактів [26, 28].

Саме у таких зонах усі процеси значно прискорюються, бо центр не може їх стримувати, пограниччя живе власним життям. Свобода на периферії завжди більша, ніж у центрі. Саме тут формуються майбутні напрямки розвитку культури, зароджуються культурні зв'язки, нові діалекти та мови, ідейні та ідеологічні феномени, що неможливе у середовищі істеблішменту центру.

Адже, контакти в опосередкованій чи неопосередкованій формах сприяють розвиткові та еволюції. Можливо, розгляд пограничності полегшить поняття регіоналізм, тому що кожна дещо більша територіально країна стикається з проблемою регіонів. Регіони, тобто географічно, історично, соціально, іноді етнографічно різні, вони є результатом об'єктивних довготривалих і складних процесів. Їхнє формування чи, навпаки, нівеляція залежить від того, наскільки певна країна різноманітна за своїми природно-рельєфними умовами, політичними традиціями, етнографічними особливостями. А отже, регіоналізм є об'єктивним явищем в кожній великій країні. Він може бути як бар'єром, так і стимулом її розвитку.

Під час розгляду погранич як антропологічної території завжди виникають проблеми та протиріччя. Це тому, що розглядається простір, який визначається людиною, осмислюється та твориться носіями традиційної культури, яка є складовим елементом структури світу. Кожна етнічна культура структурує та оцінює простір на свій лад.Л. Хлестакова вважає, що незалежно від національності та віросповідання універсальним для всіх етнічних культур є сприйняття простору як якісно неоднорідного, що оцінюється у категоріях добрий - поганий, небезпечний - безпечний [32, 63].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

В соцсетях