Під особовою тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, схильність суб'єкта, що відображає, до тривоги і припускаючи наявність у нього тенденції сприймати достатньо широке «віяло» ситуацій як загрожуючих, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною, як небезпечні самооцінці самоповазі.
Величина особової тривожності дозволяє прогнозувати вірогідність виникнення станів тривоги в майбутньому. Високотривожні суб'єкти сприйматимуть ситуації з наявністю стресорів як більш загрожуючі і випробовуватимуть більш виражений рівень ситуативної тривожності.
На додаток до цього Ю.Л. Ханін, посилаючись на роботи Мартенса, підрозділяє особову тривожність на загальну і специфічну.
В першому випадку особова тривожність має характер, не пов'язаний з особливостями ситуації. Це означає, що висотривожні суб'єкти в більшості ситуацій випробовуватимуть високий рівень ситуативної тривожності.
В другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях і пов'язана з особливостями сприйняття специфічних стрессоров. Тому індивіди з високим рівнем особової тривожності випробовують стан тривоги в одних ситуаціях і можуть відчувати себе достатньо спокійно в інших ситуаціях.
Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи . У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний рівень тривожності. Це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.
Якщо раптом людина або оточуючі помічають, що все неначебто більш або менш нормально, а його не покидає відчуття тривоги, або реакція на рядові події надмірна, або тривожність виникає з такого приводу, на який раніше людина не звернула б уваги, то в даному випадку ситуативна тривожність має дезадаптивний характер.
Аналіз літературних джерел, дозволяє виділити зовнішні об'єктивні чинники, сприяючі підвищенню рівня тривожності, пов'язані з трудовою діяльністю, і внутрішні, суб'єктивні – ті індивідуальні особливості особи професіонала, які впливають на процес зростання рівня тривожності.
До об'єктивних чинників виникнення тривожності відносять.
1) Несприятливий соціально-психологічний клімат колективу, який складається під впливом складної системи взаємостосунків і виражається в певному емоційному стані (емоційному настрої) колективу. Часті конфлікти, підвищена напруженість у відносинах з колегами і керівництвом, відсутність підтримки і згуртованості в колективі можуть негативно позначатися на індивідуально-психічних станах його членів, створювати обтяжливі переживання, які закріплюючись можуть служити чинником, сприяючі підвищенню рівня тривожності;
2) Перевантаження. Є люди, які краще всього працюють в стані постійної напруги, проте для більшості людей, ситуація жорсткого тимчасового пресингу є стресовою. Така ситуація може бути пов'язаний з поганою організацією праці (коли організаційні процедури віднімають левову частину робочого часу), недоліком персоналу (коли одна людина вимушена суміщати обов'язки декількох співробітників), а так само і самим характером діяльності, в якій періодично трапляються «аврали» (наприклад, у бізнесменів, міліціонерів, медиків, вимушених боротися з кризовими ситуаціями). Причинами перевантажень можуть бути також нереально високі особисті домагання або вимоги начальства.
3) Низький соціальний статус. Для більшості людей робота складає найзначущішу частину життя. І якщо суспільство недооцінює цю роботу як малозначну і негідну високої винагороди, це принижує гідність людини. У працівників, одержуючи низьку заробітну платню, виникає стрес в результаті утиску їх домагань. Вони випробовують депресію і відчуття безнадійності. Часто це відчуття усугубляє відношенням керівників, які постійно контролюють своїх підлеглих, не довіряючи їх сумлінності і компетентності. Відчуття недооціненності і дріб'язковий контроль руйнують в людині прагнення до професійного зростання, примушує сумніватися в своїх здібностях.
4) Наднормові і незручні години роботи. Людський організм, добові ритми якого визначаються природними чинниками, не пристосований для того, щоб працювати вночі. Порушення добового ритму (наприклад, нічні зміни) викликають психологічний і фізіологічний стрес. Крім порушень добових ритмів, наднормові години роботи спричиняють за собою додаткові незручності. У людини не залишається часу, яким він міг би розпоряджатися на свій розсуд, оскільки у будь-який момент його можуть викликати для наднормової роботи. Людина знаходиться тривалий час в стані тривоги очікування.
5) Непотрібні ритуали і процедури. Багато службовців скаржаться на велику кількість паперової роботи. Оформлення численних документів часто викликають негативні емоції у лікарів, вчителів, викладачів вузів і науковців, чия основна діяльність носить абсолютно іншій « не паперовий характер». Часто роздратування виникає через дуже велику кількість засідань, обговорень і ділових зустрічей, особливо якщо вони погано підготовлені. У учасників таких зустрічей виникає відчуття, що час витрачений даремно.
6) Невизначеність. Дуже небагато людей відчувають себе упевнено в ситуації невизначеності. Невизначеність на робочому місці може виникати через часті зміни в політиці установи, коли співробітники до ладу не знають, що відбувається, і не можуть планувати свою діяльність. Найгірша форма невизначеності – це коли людина не знає, чи вдасться йому утриматися на робочому місці. Ті керівники, які думають, що їх службовці працюватимуть краще, якщо перед ними постійно маячить перспектива звільнення, глибоко помиляються. Таке положення приводить тільки до підвищення рівня тривожності співробітників.
7) Одноманітність. Коли ситуація дуже стабільна, це теж може викликати тривожність, що виявляється в апатичності. Людина час від часу потребує нових враженнях, щоб зберегти зібраність і творчий потенціал. Наприклад, у службовців, що виконують адміністративні обов'язки, часто виникає відчуття монотонності. Вранці вони випробовують майже панічний стан при думці про те, що всі події майбутнього дня можна передбачити до хвилини. Самі по собі ці події не є стресовими або неприємними, проте їх передбаченість досягає такого ступеня, що викликає сильні негативні емоції.
8) Безпорадність. Сильну тривожність може викликати не тільки необхідність ухвалювати рішення в складній обстановці, але і протилежна ситуація, коли людина усвідомлює свою нездатність вплинути на події, що відбуваються, і вимушений упокорюватися з чужим рішенням як з неминучістю.
Таким чином, ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується суб'єктивними переживаннями, емоціями: напругою, турботою, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності і динамічності в часі. Ситуативна тривожність породжується об'єктивними умовами, що містять вірогідність неуспіху і неблагополуччя (зокрема, в ситуації оцінки здібностей і досягнень особи).
В більш пізніх роботах Спілбергер і його колеги доповнили розуміння оцінної тривожності як ситуаційно-специфічної форми особової тривожності. Вони запропонували розглядати оцінну тривожність в рамках динамічного процесу. Розуміння тривоги як процесу є теорією, в якій основний акцент робиться на фундаментальних компонентах процесу тривоги (стрес, загроза, стан і властивості тривоги). Оскільки тривога – це психобіологічна освіта, то повинні бути включені як фізіологічні, так і феноменологічні, суб'єктивно оцінювані індикатори (частота серцевих скорочень, температура поверхні тіла, параметри дихання).
Конкретизація глобального терміну «тривожність» дозволяє виділити три аспекти: його фізіологічний, інтроспективний, поведінковий.
Випробовуючі підвищену тривожність прагнуть використовувати найбезпечніші способи прояву своєї тривоги і ворожості; вони не схильні також досліджувати невідомі і незнайомі ситуації.
О.Г. Мельниченко (1979) показала, що для таких людей характерна емоційна неврівноваженість (чинник по Кеттеллу), боязкість (чинник Н), невпевненість в собі (чинник Q) і взвинченность, напруженість (фрустированність – чинник QIV). У них більш високий і менш стабільний рівень домагань. З боку біохімічних показників їх особливістю виступає більш високий фоновий рівень лактати в крові.
За даними Р.Л. Астахова, тривожність пов'язана з показниками шизотимії, покірності, заклопотаності, страху.
Всі ці особові особливості мають природну основу, якій служать типологічні особливості прояву властивостей нервової системи. В.Д. Небиліцин припустив, що люди із слабою нервовою системою більш схильні до тривожності, ніж володіючі сильною нервовою системою. Це було підтверджено поряд досліджень. Виявлено, що люди з високим ступенем тривожності частіше мають слабу нервову систему, отже і високу активацію у спокої, яка обумовлена перш за все збудливим впливом на кору головного мозку. Ю.А. Катигиним і його співавторами було встановлено, що людям з підвищеною тривожністю частіше властива інертність нервових процесів і переважання гальмування.
Таким чином, для осіб з низьким нейротизмом, більш, ніж людям з високим нейротизмом, характерні сильна нервова система, рухливість нервових процесів і переважання збудження по «зовнішньому балансу». За наслідками Е.П. Ільїна, у осіб, що володіють високим рівнем тривожності, сильніше виражений мотив досягнення.
Ученими були зроблені спроби виявити роль наследуємості тривожності як риси особи. Р. Кэттелл і И. Шейер показали, що вплив середовища виявляється набагато сильніше, і що один лише чинник Н, що входить до складу тривожності, істотно залежить від спадковості. Проте є і інші дані, що свідчать про вплив генетичного чинника в прояві тривожності. Найбільший нейротизм і тривожність показали чоловіки і жінки-лівші, що пояснюється умовами життя випробовуваних в світі праворуких.
Таким чином, як суб'єктивні чинники дослідники виділяють:
1) високий рівень нейротизма як показник емоційної нестійкості індивіда, емоційної лабільності, неврівноваженості нервово-психічних процесів, що виявляється в підвищеній збудливості, реактивності і високому ступені откличності, низькому порозі переживання дистресу і переважанні негативно забарвлених емоційних станів;
2) низький рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції емоцій і поведінки.
Прояви тривожності можуть носити соматичний і поведінковий характер. Соматичні прояви торкаються змін у внутрішніх органах, системах організму: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів. Може підвищуватися артеріальний тиск, виникати розлади шлунку.
На поведінковому рівні прояву підвищеної тривожності ще більш різноманітні і непередбачені. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної агресії. Часто це відбувається при заниженій самооцінці. Занижена самооцінка в більшості випадків властива людям з особовою тривожністю і педантичними типами акцентуації характеру. В результаті виникає знижений фон настрою, закріплюється комплекс неповноцінності. Стійка надмірно низька самооцінка спричиняє за собою надмірну залежність від інших, несамостійність, спотворене сприйняття оточуючих.
Несвідомо маскуючи свою тривожність, людина провокує негативне до себе відношення, що ускладнює і без того важкий внутрішній стан.
Один з більш частих проявів тривожності – апатія і млявість. Конфлікт між суперечливими прагненнями вирішується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Апатія часто є слідством безуспішності інших механізмів подолати тривожність. Маска апатії ще більш брехлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу і внутрішні суперечності, які привели до розвитку стану тривожності.
Експериментальне вивчення впливу тривоги на ефективність діяльності дає однозначні результати. Дані свідчать про те, що тривога сприяє успішній діяльності у відносно простих для людини ситуаціях, а перешкоджає в складних.
Тривожність як сигнал небезпеки привертає увагу до можливих труднощів, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращих результатів. Тому оптимальний рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до реальності (адаптивна реальність). Повна відсутність тривоги перешкоджає нормальній адаптації і заважає продуктивній діяльності. Надмірно високий рівень тривожності розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки і діяльності.
Як показали Кеттелл і І. Шейер, високий рівень тривожності знижує успішність професійної діяльності. Підвищена особова тривожність негативно впливає на музикантів, спортсменів і інші види діяльності. Крім того, подібні люди менш стійкі до монотонної роботи, ніж особи з низькою тривожністю. Проте і низька тривожність може обумовлювати погану ефективність діяльності. Все залежить, по видимому, від виду роботи, якої людина займається.
Тривожність впливає і на стиль діяльності. Н.А. Буксеєв показав, що висока тривожність частіше зустрічається у людей з м'яким (ліберальним) стилем діяльності, ніж у жорстких (автократичних). Помічено, що люди з високою особовою тривожністю володіють більш низкою самооцінкою і авторитарним стилем основної діяльності, уникають соціальних контактів.
В протилежність ним люди з низьким нейротизмом упевнені в собі і прагнуть активного спілкування з людьми. На думку Е.П. Ільіна, є підстави припускати, що тривожність грає роль в природному відборі для деяких видів діяльності.
Організація дослідження
Більшість з відомих методів вимірювання тривожності дозволяє оцінити або тільки особову, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційований виміряти тривожність і як особова властивість, і як стан є методика, запропонована Ч.Д. Спілбергом. На російській мові його шкала була адаптована Ю.Л.Ханіним.
В даній роботі нами використана методика Ч. Спілбергера, адаптована Ханіним. Методика представляє з себе двох опитувальників: Шкала ситуативної тривожності (СТ) і Шкала особистої тривожності (ОТ).
Шкала ситуативної тривожності включає 20 питань, на які досліджуваний повинен відповісти: Ні, це не так, Майже так, Вірно, Цілком вірно.
Шкала особистої тривожності також складається з 20 питань, на які випробовуваному необхідно відповісти: Ніколи, Майже ніколи, Часто, Майже завжди.
Визначення показників ситуативної і особової тривожності проводиться за допомогою ключа.
Для вивчення рівня особової і ситуативної тривожності і виявлення зв'язку рівня тривожності з успішністю професійної діяльності нами була сформована група з 10 чоловік методом вільної вибірки з осіб різного віку від 19 до 50 років. 60% учасників складали жінки і 40% - чоловіки.
До складу групи входили люди різних професій, як розумової, так і фізичної праці.
З кожним учасником перед проведенням опиту був проведений інструктаж по роботі з опитувальниками.
Після проведення тестування, кожному учаснику дослідження задавалося питання, наскільки він вважає себе успішним в професійній діяльності. Всі результати тестування систематизовані в таблицю 2.10.
Результати дослідження
Аналіз Таблиці 2.11 показав, що рівень особової тривожності серед випробовуваних розподілився таким чином:
- низький – 3 людини (30%);
- середній – 4 людини (40%);
- високий – 3 людини (30%).
Рівень реактивної (ситуативної) тривожності в 90% випадків був дещо вище за рівень особової тривожності і розподілився таким чином:
- низький – 2 люди (20%);
- середній – 5 людини (50%);
- високий – 3 люди (30%).
Таким чином, всі особи, що мають високий рівень особової тривожності, дали і високий відсоток реактивній тривожності.
Таблиця 2.10 - Результати вивчення рівня ситуативної і особової тривожності
|
Учасники |
Стать |
Вік |
Професія |
Рівень тревож. бал |
Рівень ситуац. тревож. бал |
Успешн. профес. діяльності |
Додатки |
|
А |
Ж |
41 |
Вчитель |
42 |
45 |
+ |
|
|
Б |
Ж |
19 |
Студ. |
32 |
36 |
+ |
|
|
В |
Ч |
21 |
Шахтар |
29 |
35 |
+ |
|
|
Г |
Ч |
38 |
Будівник |
25 |
28 |
+ |
|
|
Д |
Ж |
50 |
Продавець |
55 |
60 |
_ |
|
|
Ж |
Ж |
47 |
Водій |
40 |
42 |
+ |
|
|
З |
Ч |
31 |
Шахтар |
48 |
50 |
_ |
Обращ. до психол. |
|
І |
Ж |
27 |
Вихователь |
42 |
43 |
_ |
|
|
К |
Ч |
26 |
Менеджер |
20 |
20 |
+ |
|
|
Л |
Ж |
30 |
секретар |
50 |
54 |
_ |
Обращ. до психол. |
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
