Володіння особистим життєвим досвідом, відкритість новому, інтерес до виконання незнайомих завдань, налаштованість на успіх, перетворювальна активність — такі передумови розвитку в старшому дошкільному віці креативності як базової якості особистості [20, 246].
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН НА ОСОБИСТІСТЬ ДИТИНИ
2.1 Поняття «батьківські відносини», види, критерії
Перш ніж зрозуміти сутність впливу батьківських відносин на дитину, розглянемо їх значення в її житті.
Сім’я як визначена соціальна спільність хвилювала філософів, істориків, соціологів, педагогів, психологів за всіх часів. Але на сьогоднішній день у сучасній науці так і немає єдиного визначення поняття «сім’я», хоча спроби зробити це починалися видатними мислителями багато століть назад (Аристотель, Гегель, Кант, Платон та інші).
У психологічному словнику для батьків знаходимо наступне визначення сім’ї:
«Сім’я – заснована на шлюбі чи кревному спорідненні мала група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У шлюбі і сім’ї відносини обумовлені розходженням статі і статевою потребою, проявляються у формі морально-психологічних відносин» [22].
На думку Л.Д. Столяренка, С.І. Самигіна, «сім’я – це соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб у самозбереженні (продовженні роду) і самоствердженні (самоповазі) кожного її члена» [33, 210].
У соціології сім’я розглядається як:
-первинна соціальна група, у якій починається і протікає соціальне життя людини;
-основний фактор у соціалізації;
-соціальний інститут, що регулює різні сторони життя на основі принципів і правил, прийнятих у суспільстві;
-соціальна система, усі члени якої мають визначені статус і ролі;
-спільність, для якої характерна особлива система міжособистісних відносин.
На думку дослідників, що займаються проблемами сім’ї (І.М. Балинський, А.І. Захаров, І.А. Сихорський та інші), сім’я може виступати в якості позитивного чи негативного фактора у вихованні дитини.
Позитивний вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в сім’ї людей, не ставиться до дитини краще, не любить її так і не піклується стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити сім’я.
Л.Д. Столяренко, С.І. Самигіна вважають, що виховання – складна система. На неї впливають спадковість і біологічне (природне) здоров’я дітей і батьків, матеріально – економічна забезпеченість, соціальний стан, уклад життя, кількість членів сім’ї, відношення до дитини. Усе це органічно переплітається й у кожнім конкретному випадку виявляється по-різному. Головна умова сімейного виховання – це любов. Але тут важливо зрозуміти, що потрібно не тільки любити дитину, але і керуватися любов’ю у всіх своїх повсякденних турботах за нею, необхідно щоб дитина почувала, була упевнена, що її люблять.
Метою сімейного виховання є формування таких якостей особистості, що допоможуть гідно перебороти труднощі і перешкоди, що зустрічаються на життєвому шляху. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, первинного досвіду трудової діяльності, моральне і эстетичне формування, емоційна культура і фізичне здоров’я дітей, їхнє щастя – усе це залежить від сім’ї, від батьків, і все це складає завдання сімейного виховання.
2.1.1 Функції та завдання сім'ї
Осіпова А.А. у своїй праці «Загальна психокорекція» виділяє основні функції та завдання сім’ї:
1. Виховна функція сім’ї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківстві у контактах з дітьми і їхньому вихованні.
2. Господарсько-побутова функція сім’ї складається з задоволення матеріальних потреб сім’ї і сприянні збереження їхнього здоров’я.
3. Емоційна функція сім’ї полягає в тому, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.
4. Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.
5. Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами родини соціальних норм.
6. Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб родини.
Функції сім’ї згодом змінюються: одні втрачаються, інші з’являються відповідно до нових соціальних умов, треті- змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сім’ї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утруднюється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, визначені умови життя сім’ї.
Завдання сім’ї полягають у тому, щоб:
- створити максимальні умови для росту і розвитку дитини;
- забезпечити соціально-економічний і психологічний захист дитини;
- передати досвід створення і збереження сім’ї, виховання в ній дітей і відносини до старшого;
- навчити дітей корисним прикладним навичкам і умінням, спрямованим на самообслуговування і допомогу близьким;
- виховати почуття власного достоїнства, цінності власного «Я»[28,442].
Сімейне виховання повинно ґрунтуватися на визначених принципах і мати визначений зміст, що спрямовано на розвиток усіх сторін особистості дитини:
-гуманність і милосердя до зростаючої людини;
-залучення дітей у життєдіяльність сім’ї як її рівноправних учасників;
-відкритість і довірчість відносин з дітьми;
-оптимістичність взаємин у сім’ї;
-послідовність у своїх вимогах (не вимагати неможливого);
-надання посильної допомоги своїй дитині, готовність відповідати на питання[34,504].
2.2 Принципи виховання в сім'ї
Реалізація цих принципів буде залежати і від типу виховання.
Автократичний – коли всі рішення, що стосуються дітей, приймають винятково батьки.
Авторитетний, але демократичний – у цьому випадку рішення приймаються батьками разом з дітьми.
Ліберальний – коли при ухваленні рішення останнє слово залишається за дитиною.
Хаотичний – керування здійснюється непослідовно: іноді авторитарно, іноді демократично, іноді ліберально.
На думку А.Я. Варга, В.В. Століна та інших, батьківські відносини – це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.
Для розвитку позитивних дитячо-батьківських стосунків дорослі повинні мати певний рівень знань з проблеми виховання і відношень з дитиною (Є.О.Смирнова, М.В.Бикова та інші).
Основою сімейного мікроклімату, на думку дослідників А.С. Макаренко, А.В. Петровського, А.И. Захарова, А.Б. Добрович та інших, є міжособистісні відносини, що і визначають його клімат. Саме по відношенню батьків до своєї дитини, як вважає Є.М Волкова, можна припустити, яким він стане в майбутньому.
Проблемою впливу батьківського відношення до дитини займалися такі дослідники як А.В. Петровський, А.И. Захаров, И.М. Балинський, В.Н. Мясищев, Р.А. Зачепицький та інші.
С. Соловейчик вважає, що відносини батьків до дитини відрізняються високою психологічною напруженістю і різноманітністю у своїх проявах. Найбільш частими, на його думку, типами відносин є: уважне, боязкі, марнолюбні, сердиті, дратівливі, що пристосовуються, товариські, сенсаційні, наполегливі, постійні, упевнені, підбадьорюючі.
2.3 Типи дитячо-батьківських відносин та їх вплив на поведінку дитини
П.Ф. Лесгафт виділив шість позицій батьків стосовно дітей, що впливають на поведінку дитини:
1.Батьки не звертають уваги на дітей, принижують, ігнорують їх. У таких родинах діти часто виростають лицемірними, брехливими, у них часто спостерігається невисокий інтелект чи затримка розумового розвитку.
2.Батьки постійно захоплюються своїми дітьми, вважають їх зразком досконалості. Діти найчастіше виростають егоїстичними, поверхневими, самовпевненими.
3.Гармонічні відносини, побудовані на любові і повазі. Діти відрізняються добросердям і глибиною мислення, прагненням до знань.
4.Батьки постійно не задоволені дитиною, критикують і ругають її. Дитина росте дратівливою, емоційно хитливою.
5.Батьки надмірно балують і оберігають дитину. Діти ростуть ледачими, соціально незрілими.
6.Батьки, на позицію яких впливають фінансові труднощі. Їхні діти ростуть з песимістичним відношенням до навколишнього світу. Якщо ж не впливають, то діти спокійні, скромні [23,105].
А.С. Макаренко звертає увагу на такі відносини в родині як співіснування, конфронтація, співдружність.
У своїх дослідженнях С.В. Ковальов виділяє наступні типи сімейних відносин: антагонізм, конкуренція, змагання, паритет, співробітництво. Є.М. Волкова розглядає лише типи благополучних сімей. А.В. Петровський виділяє диктат, опіку, паритет і співробітництво.
Вивчивши виділені С.В. Ковальовим, А.В. Петровським, Є.М. Волковою типи сімейних відносин, ми визначили наступні:
Диктат – систематичне придушення ініціативи іншого.
Опіка – відносини, при яких батьки забезпечують своєю працею задоволення всіх потреб дитини.
Невтручання – припускає співіснування двох світів: «дорослих» і «дітей».
Співробітництво – припускає опосередкованість міжособистісних відносин загальним цілям і завданням спільної діяльності.
Паритет – рівні «союзницькі» відносини, засновані на взаємній вигоді всіх членів союзу.
А.Б Добрович виділяє ролі дитини в сім’ї, визначені для неї батьками: «кумир родини», «мамин скарб», «паїнька», «хвороблива дитина», «жахлива дитина», «Попелюшка» [3, 46].
2.4 Критерії дитячо-батьківських відносин
У своїх дослідженнях А.Я. Варга та В.В. Столін виділили наступні критерії батьківських відносин:
1.«Прийняття – відкидання».
Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.
Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині відчувають до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.
2.«Кооперація» – батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінють її інтелектуальні і творчі здібності, відчувають почуття гордості за неї.
3.«Симбіоз» – батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.
4.«Авторитарна гіперсоціалізація» – батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав’язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.
5.«Маленький невдаха» – у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованою, неуспішною, відкритою для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії [6,47].
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ
Аналіз літератури показує, що, незважаючи на розмаїтість понять, що описують батьківські відносини, практично у всіх підходах можна помітити, що батьківське відношення по своїй природі суперечливо. Є.О.Смірнова та М.В.Бикова виділяють два протилежних моменти в батьківських відносинах: безумовний (містить такі компоненти, як прийняття, любов, співпереживання і т.д.) та умовний (об’єктивна оцінка, контроль, спрямованість на виховання визначених якостей).
Таким чином, у нас є всі підстави зробити висновок про те, що взаємини в сім’ї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сім’ї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сім’ї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.
Дослідження А.Н.Леонтьєва, А.Р.Лурія, Д.Б.Ельконіна та інших показали, що психічний розвиток дитини визначається її емоційним контактом і особливостями співробітництва з батьками. Стиль відношення дорослих до дитини впливає не тільки на формування тенденції до певного стилю дитячої поведінки але й на психічне здоров'я дитини. Так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до неї дорослого аба, навпаки, впевненість саме в неактивній оцінці її як особистості, провокує пригнічену агресивність. Якщо дитина сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то намагання дорослого викликати дитину на спілкування викликають у неї стан збентеження та занепокоєння. Тривалий дефіцит емоційно співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих та дитиною породжує невпевненість останньої в позитивному відношенні до неї з боку дорослих взагалі, викликає почуття тривоги та відчуття емоційного неблагополуччя.
Отже, логічно розглянути питання про вплив батьківських відносин на розвиток креативності у дітей дошкільного віку.
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН НА РОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
3.1 Опис виборки досліджуванних
Мета емпіричного дослідження: дослідити взаємозв’язок дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку.
Емпірична база дослідження: підготовча до школи група та середня група ДНЗ №176 «Незабудка» м.Дніпропнтровськ.
У дослідженні брали участь 20 батьківських пар та 20 дітей (8 хлопчиків і 12 дівчаток) у віці 4-6,5 років.
3.2 Опис використаних тестових методик
У емпіричному дослідженні нами були використані наступні методики:
Ø Методика діагностики «Батьківського відношення до дітей» (А.Я. Варга, В.В. Столін) [31];
Ø Проективна методика «Малюнок сім’ї» [8];
Ø Проективна методика «Як врятувати зайчика» [53];
Ø Проективна методика «Домальовування фігур» (автор Д’яченко О.М.) [53].
1. Методика діагностики «Батьківського відношення » (А.Я. Варга, В.В. Столін) [31] спрямована на виявлення батьківського відношення до дітей дошкільного віку.
Опитувальник складається з 5 шкал:
1.«Прийняття – відкидання».
Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй.
Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині відчувають до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її.
2.«Кооперація» – батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінють її інтелектуальні і творчі здібності, відчувають почуття гордості за неї.
3.«Симбіоз» – батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності.
4.«Авторитарна гіперсоціалізація» – батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав’язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху.
5.«Маленький невдаха» – у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя і строго контролювати її дії [33].
2. Проективна методика «Малюнок сім’ї» [8] має на меті виявлення особливостей внутрісімейних стосунків.
Методика використовується переважно при обстеженні дітей,починаючи з 4-літнього віку.
Аналіз результатів малюнків здійснювався за наступними показниками:
1.Наявність занепокоєння у дітей про відношення до них дорослих.
2.Емоційна напруга і дистанція.
3.Дискомфорт.
4.Наявність ворожості стосовно дорослого.
3. Проективна методика «Як врятувати зайчика» [53] оцінює здатності і перетворення завдання на вибір в завдання на перетворення в умовах перенесення властивостей знайомого предмету в нову ситуацію.
Обробка даних: В ході обстеження фіксуються характер відповідей дитини і їх обгрунтування. Дані оцінюються по трибальній системі.
4. Проективна методика “Домальовування фігур” (автор Д’яченко О.М.) [53] визначає рівень розвитку уяви, здібності створювати оригінальні образи (Додаток 1).
Обробка результатів. Для оцінки рівня виконання завдання для кожної дитини підраховується коефіцієнт оригінальності (К.ор): кількість зображень, що не повторюються. Однаковими вважаються зображення, в яких фігура для домальовування перетворюється на один і той же елемент. Наприклад, перетворення і квадрата, і трикутника на екран телевізора вважається повторенням, і обидва ці зображення не зараховуються дитині.
Потім порівнюють зображення, створені кожним з дітей обстежуваної групи на підставі однієї і тієї ж фігурки для домальовування. Якщо двоє дітей перетворюють квадрат на екран телевізора, то цей малюнок не зараховується жодному з цих дітей.
Таким чином, К.ор дорівнює кількості малюнків, що не повторюються (по характеру використання заданої фігурки) у самої дитини і ні у кого з дітей групи. Краще всього зіставляти результати 20-25 дітей.
Протокол обробки отриманих результатів (Додаток 2). По горизонталі розташовані фігурки для домальовування. По вертикалі – прізвища дітей. Під кожною фігуркою записується, яке зображення дала дитина. Назви зображень, що повторюються, по горизонталі (повтори у однієї дитини) і по вертикалі (повтори у різних дітей по одній і тій же фігурці) закреслюють. Кількість незакреслених відповідей – К.ор кожної дитини. Потім виводять середні К.ор по групі (індивідуальні величини К.ор підсумовують і ділять на кількість дітей в групі).
Низький рівень виконання завдання – Ко.р менше середнього по групі на 2 і більш за бал.
Середній рівень – К.ор дорівнює середньому по групі або на 1 бал вище або нижче середнього.
Високий рівень – К.ор вище середнього по групі на 2 і більш за бал.
Поряд з кількісною обробкою результатів можлива якісна характеристика рівнів виконання завдання.
Можна виділити наступні рівні:
При низькому рівні діти фактично не приймають завдання: вони або малюють поряд із заданою фігуркою щось своє, або дають безпредметні зображення («такий узор»). Інколи ці діти (для 1–2 фігурок) можуть намалювати наочний схемний малюнок з використанням заданої фігурки. В цьому випадку малюнки, як правило, примітивні, шаблонні схеми.
При середньому рівні діти домальовують більшість фігурок, проте всі малюнки схематичні, без деталей. Завжди є малюнки, що повторюються самою дитиною або іншими дітьми групи.
