Оскільки реформування змісту та гуманізація цілей освіти України є складовою процесу оновлення світових та європейських освітніх систем, на часі реалізації компетентнісної парадигми, яка орієнтує педагогів на впровадження у педагогічну практику цілісного підходу до розвитку особистості. Очікування суспільства пов’язані сьогодні насамперед з формуванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Починати розв’язання цих проблем слід із дошкільного дитинства, оскільки саме в цей віковий період закладається фундамент оптимістичного світобачення; формуються уявлення дитини про свої права та обов’язки, про себе як представника певної статі, про себе минулого - теперішнього - завтрашнього; засвоюються моральні правила і норми, розвивається довільна поведінка.

Розвиток креативності, як здатності до творчості набуває сьогодні такої значущості, актуальності тому, що вона є базовою якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою. Оскільки заявлена концепцією освіти XXI століття особистісно орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її, створити для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільнят робити по-своєму, виявляти оригінальність. На жаль, безліч шаблонів, зразків, готових орієнтирів, запропонованих дорослими дитині для відтворення, пригнічуюють її прагнення до творчості. Вельми часто воно лишається незатребуваним, потенційним, ресурсним. Тобто таким, що не актуалізується, гальмується [21].

Проблемам креативності присвячували свої праці такі вітчизняні психологи, як Я. А. Пономарьов, Д. Б. Богоявленська, Р. М. Грановська, В. Н. Дружинін, Л. Б. Ермолаєва-Томіна, В. Н. Козленко та інші. А також наступні зарубіжні автори: Дж. Гілфорд, Е. Торранс, Р.Дж.Стернберг, К. Тейлор, М. Боден, Е. де Боно та інші [14].

Розвиток сучасної дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею своєї активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на власний розсуд шляхи й засоби досягнення цілей, намірів, реалізувати свої власні потреби та інтереси.

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім’я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім’ї, вона зберігає протягом всього подальшого життя. Важливість сім’ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя і по тривалості своєї дії на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сім’єю. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу до школи вона вже більш ніж наполовину сформувалася як особистість.

Для маленької дитини сім’я – це цілий світ, у якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певні відносини з батьками, що можуть вплинути на неї як позитивно, так і негативно.

Л.Д. Столяренко, С.І. Самигін, А.В. Петровський, А.І.Захаров, І.М. Балинський, В.Н. Мясіщев, А.Я.Варга та інші вивчали родину і сімейні відносини[39].

Мета дослідження: дослідити взаємозв’язок дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження: креативність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: взаємозв’язок дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку.

Гіпотеза нашого дослідження передбачає, що:

- гармонічні відносини між дітьми та батьками по типу «кооперація» сприяють розвитку креативності;

- відносини по типу «авторитарна гіперсоціалізація» та «відкидання» призводять до зниження рівня розвитку креативності у дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

Ø проаналізувати існуючі підходи до вивчення креативної особистості;

Ø проаналізувати існуючі підходи до вивчення дитячо-батьківських відносин;

Ø визначити основні поняття, необхідні для даного дослідження;

Ø підібрати комплекс методик, вивчити їх;

Ø організувати експериментальне дослідження з метою виявлення взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку;

Ø провести експериментальне дослідження з метою виявлення взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку;

Ø проінтерпретувати отримані результати.

Методи дослідження:

Ø теоретичний аналіз літератури з даної проблеми;

Ø анкетування;

Ø проективні методики.

РОЗДІЛ І. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Поняття креативності

Поняття «креативність» найчастіше пов’язується з поняттям творчість і розглядається як особистісна характеристика.

Л.С. Виготський розглядає особистість як інтегровану освіту. Розвиток особистості відбувається впродовж життя людини і одним з найважливіших критеріїв особистості є творчість, оскільки в процесі життя розвивається уява як внутрішній механізм, що забезпечує прояв творчості. Креативність – характеристика особистості, що свідчить про здібність до творчості.

Л.С. Виготський досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здібності до створення нового, все одно, чи буде це створене якою-небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму або відчуття[11].

С.Л. Рубінштейн розуміє творчість як діяльність «творити щось нове, оригінальне, що до того входить не лише в історію розвитку самого творця, але й в історію розвитку науки, мистецтва і так далі» [32].

Я. А. Пономарьов відзначає, що до повноцінної творчої діяльності здатна лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє їй асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань в тій або іншій області діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також мати особистісні якості, без яких неможлива справжня творчість [29].

Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей – закон ЕРС (етапи, рівні, ступені): у розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються на структурні рівні його організації і виступають як функціональні ступені вирішення творчих завдань. Системний чинник тут – здатність діяти в розумі (СДР), що визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості – єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) – творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) – його виявлення.

Із здібністю до творчості, на думку Я. А. Пономарьова, пов’язано дві особистісні якості – інтенсивність пошукової мотивації і чутливість до «побічних» продуктів діяльності. Тобто суть креативності є інтелектуальною активністю і чутливістю (сензитивність) до побічних продуктів своєї діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творінням нового, а нетворча бачить лише доцільні результати, проходячи мимо новизни.

Таким чином, теорія творчості Я. А. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, які сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини.

Психологічна гнучкість дозволяє легко взаємодіяти раціональному і інтуїтивному аспектам психіки людини, що дає можливість реалізації цілісності психологічного механізму творчості.

Сила творчої мотивації підтримує завзятість людини у пошуку нового в досить невизначеній, тобто психологічно фруструючій ситуації. Ця мотивація утримує людину від поспішного виходу з творчої ситуації або відходу в зону конкретності, визначеності.

Широта і глибина усвідомлення людиною багатообразних наочних, соціокультурних і інших контекстів дозволяє їй пізнати «побічні» інноваційні продукти свого творчого пошуку.

Вченими виділяються наступні основні чинники, що забезпечують творчу активність людини:

- креативність,

- творчий потенціал,

- інтелектуальна активність (Д. Б. Богоявленськая),

- надситуативна активність (Ст А. Петровський).

Креативність – це «сукупність тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості» [48]. Ознаки креативності, що визнаються більшістю авторів: наявність інтелектуальної творчої ініціативи, своєрідна відвертість досвіду, чутливість до нового, уміння бачити і ставити проблеми та інше.

Творчий потенціал – це «не лише здібність до створення нового в науці або мистецтві, але і нестандартне відношення до себе, своєї праці, спілкування, взаємодії з іншими людьми, вирішення самих різних проблемних ситуацій і взагалі до життя в цілому» [46].

В. А. Петровський для характеристики механізму творчої активності ввів принцип надситуативної активності. Він постулював здатність суб’єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідного завдання. За допомогою цього суб’єкт долає зовнішні і внутрішні обмеження («бар’єри») діяльності. Таким чином, творча активність розуміється В. А. Петровським як надлишкова, по відношенню до стимулу, діяльність, яка характеризується самостійністю вибору об’єкту мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу, тобто творчість є не стимульованою ззовні перетворюючою і пошуковою активністю.

Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно-нестимулюючу активність, що виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системноутворюючого чинник творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральна освіта, властивість цілісної особистості, що відображає процесуальну взаємодію інтелектуальних і мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до продуктивної діяльності, що ситуативно не стимулюється [45].

В емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Єрмолаєва-Томіна) була виявлена вибірковість її прояву залежно від форм, вмісту завдання, від його трудності і провокації на самостійність рішення.

При спробі виділити «креативогенні» риси характера, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилось, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність в поєднанні індивідуальних особистісних якостей, чим друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп випробовуваних була виявлена вища перцептивна активність у особистостей з вищою творчою активністю.

Оптимальними для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого – бачення можливих трансформацій об’єкту і внесення творчого початку в сам акт сприйняття. В результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає міру творчої активності [47].

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов’язаний з соціальними умовами його виховання, не має жорсткої психофізіологічної детерміації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними межами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність і емоційна гнучкість.

1.2 Структура і зміст креативності

Креативність тісно пов’язана як з цікавістю і дослідницькою поведінкою, так і з пошуком нових відчуттів – бажанням зробити щось нове і урізноманітнити свою діяльність.

Одні автори стверджують, що її слід визначати як здібність до вирішення завдань (Cattell, 1971; Klahr & Simon, 1999). Інші автори вважають, що креативність – риса особистості (Mackinnon, 1999). Згідно з цим визначенням, частина людей володіє нею, а інша – ні. Треті пропонують визначення, пов’язане із здатністю генерувати ідеї (Guilford, 1967). Але воно виключає з ряду креативних тих людей, які, хоча самі не досягли успіху в цьому процесі, здатні розпізнати творчу думку або продукт. Деякі автори вважають, що у визначення необхідно включити здатність розпізнавати креативні ідеї (Tyler, 1978).

Представники гуманістичної психології:

А. Адлер пропонував розглядати креативність «Я» в свободі вибору між альтернативними життєвими стилями і цілями. Хоча цілі можуть ініціюватися спадковістю і культурними чинниками, кінець кінцем, мета виникає все ж завдяки креативній силі індивідуальності [2].

А. Маслоу вважав, що завдяки самоактуалізації особистість проявляє інтегрованість і долає розщепленність. Завдяки епізодам самоактуалізації особистість стає відкритішою суспільству, досконалішою і спонтанною, юмористичною, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізациі. Маслоу розуміє креативність як якість, що може бути застосована в будь-якому завданні життя. Згідно йому креативність – якість, з народження властива всім, але яка втрачається більшістю під впливом середовища.

А. Маслоу вважає, що інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідної, але недостатньої умови для прояву креативності. Головну роль в детермінації креативної поведінки, на думку А. Маслоу, грають мотивації, цінності, особистісні риси. До основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність думок.

Представники психоаналізу:

К. Г. Юнг вважав, що в основі творчості лежить процес індивідуалізації, тобто поступового виділення індивідуальної свідомості з колективного несвідомого.

Зігмунд Фрейд вважав, що в основі креативності і одним з джерел художньої творчості лежить і є процес сублімації, при якій виключно сильному сексуальному збудженню, витікаючому від джерел сексуальності, відкривається вихід і вживання в інших областях, а саме в творчості [36].

Е. Фромм трактує поняття креативність, як здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здібність до глибокого усвідомлення свого досвіду [27].

Представники когнітивної психології:

Е. Торренс під креативністю розуміє здібність до загостреного сприйняття недоліків, пропусків в знаннях, чуйність до дисгармонії.

Дж. Гілфорд розробляючи свою модель інтелекту, виділив два типа мислення: конвергентне і дивергентне. Мислення першого типа називають «інтелектуальним», воно пов’язане з вирішенням завдань, що мають єдино правильну відповідь. Мислення другого типа – дивергентне називають «креативним». Воно служить засобом породження оригінальних творчих ідей. Воно допускає існування декількох правильних відповідей на одне і те ж питання.

1.2.1 Біологічний компонент креативності

Дослідники вважають, що креативність пов’язана з активністю префронтальної кори правої півкулі, яка відповідальна за нашу здібність до цілісного бачення і до маніпулювання образами (Dozier, 1998). Остання дозволяє нам оцінювати порядок подій, будову предметів, а також комбінувати їх новими способами. Вже в ранньому віці діти люблять прикріплювати голову однієї тварини до тулуба іншого або лапи одного до іншого. Діти часто малюють не для того, щоб зберегти реальність, а, намагаючись з’ясувати, що вийде, якщо по-новому скомпонувати відомі предмети.

Креативність пов’язана і з позитивним афектом. Передбачається, що його причиною є підвищення рівня дофаміна, що підсилює в поясній звивині когнітивну гнучкість і полегшує вибір різних когнітивних позицій. Це дозволяє людині поглянути на ситуацію з різних точок зору (Ashby, Isen & Turken, 1999).

Творчість часто розглядають як ігрову діяльність, при якій ми дозволяємо собі створити новий порядок або нове поєднання різних речей. Вчені, що досліджують цю проблему, відзначають, що творчі люди часто поводяться як діти. Вони, мабуть, володіють свого роду розкритістю (Klahr & Simon, 1999). Багато авторів підкреслюють, що залученню до подібної гри перешкоджає природне прагнення комбінувати предмети звичним чином (De Bono, 1970, 1987).

Один із головних чинників креативності – мотивація. Тому до творчості здібний всякий, хто готовий використовувати ресурси, необхідні для цього. Творчість розглядають як один з видів захопленості. Це досвід, що дає відчуття радості і щастя (Csikszentmihalyi, 1997). Однією з перешкод на шляху до творчості є відчуття тривоги і загрози. Важко бути творчим, коли твоє життя наражається на небезпеку.

Страницы: 1, 2, 3, 4

В соцсетях