Вирішуючи задачу формування ідентичності, підлітки вимушені оцінювати свої власні цінності і форми поведінки, порівнюючи їх з прийнятими в сім'ї. Зрозуміло, що сім'ї належить вирішальна роль в процесі формування їх ідентичності й у боротьбі між незалежністю і взаємозалежністю.
Підсумовуючи сказане вище, можемо відмітити, що підлітковий вік є важливим етапом в процесі формування особистості. Він має свої специфічні потреби та завдання, які мають бути вирішені на даному етапі для подальшого гармонійного особистісного розвитку.
2.2 Особливості особистісного розвитку підлітків-користувачів
Як вже зазначалося вище, спілкування є провідним видом діяльності підлітка і засобом задоволення таких потреб, як потреба пошуку референтної групи, потреба у складних іграх, автономності; намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнення підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.
Дружба з ровесниками посідає центральне місце в житті підлітка, визначає його емоційний стан, ціннісні орієнтації, спрямованість розвитку особистості. Й особистісна задоволеність залежить від статусу учня в групі. Дослідження П. Моррісона та Е. Мастен (1991) показали, що популярні діти краще вчаться, мають високу самооцінку і рівень пристосованості до групи. Непопулярні – вчаться погано і мають низьку самооцінку. Такі діти мають до того ж високий рівень тривожності, часто перебувають в поганому настрої [34].
Спілкування з товаришами – джерело не тільки появи нових інтересів, але й становлення норм поведінки. Це пов'язано з тим, що серед підлітків виникають певні вимоги до дружніх відносин – до чуйності, уміння берегти таємницю, розуміти і співпереживати.
Отроцтво – це період, коли підліток починає цінувати свої відносини з однолітками. Сама дружба і служіння їй стають однією із значущих цінностей в цьому віці. Саме через дружбу підліток засвоює такі риси взаємодії людей, як співпраця, взаємодопомога, взаємовиручка, ризик ради іншого і т.п. При цьому саме в отроцтві людина починає осягати, як глибоко (а іноді і непоправно для дружби) ранить зрада, що виражається в розголошуванні одкровень або в поверненні цих одкровень проти самого друга в ситуації запальних суперечок, з'ясуванні відносин, сварок [29].
Для ранньої юності типова ідеалізація друзів і самої дружби. Потребуючи сильних емоційних зв’язків, Підлітки часом не помічають реальних властивостей партнера. Юнацька потреба в саморозкритті часто переважує інтерес до розкриття внутрішнього світу іншого, спонукаючи не стільки вибирати друга, скільки придумувати його [29].
Поява коханої людини у підлітковому віці знижує емоційне напруження одностатевої дружби, і друг стає скоріше добрим товаришем. З іншого боку, любов передбачає більший ступінь інтимності, ніж дружба, вона ніби включає в себе дружбу [29].
Підлітки спілкуються в основному поза межами дому: в школі, у клубах, на вулиці. Якщо дорослі виказують стривоженість негативним впливом оточення, обмежують вільне спілкування підлітків з однолітками, якщо вони ігнорують вікові особливості, то звичайно стикаються з опором вихованця: підлітки починають охоче спілкуватись дистанційно, використовуючи чати, ICQ-форуми.
Крайньою формою прояву конфлікту з батьками будуть гіпертрофовані природні реакції підліткового віку (реакція емансипації, групування), які набирають хворобливих форм, що призводить до негативних наслідків: втечі з дому, пошуку прийняття у кримінальній групі, негативізму, ненависті та опозиції до дорослих, постійного перебування у комп'ютерному клубі.
Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка зумовлюють значущість потреби знайти й зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись. Щоб задовольнити це прагнення, підлітки стараються потрапити у надзвичайні ситуації, створюють екстремальні умови для самопроявів. Безглуздість їх дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотивації.
У мотиваційній структурі процесу спілкування відбуваються значущі зміни: втрачають актуальність відносини з батьками, вчителями, першорядної значущості набувають відносини з однолітками, яскраво виявляється потреба в належності до якої-небудь групи.
Саме в підлітковому віці відбуваються корінні перетворення в будові мотиваційної сфери підлітка. Вона набуває ієрархічного характеру, мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникають на основі свідомо ухваленого рішення, багато інтересів приймають характер стійкого захоплення.
Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси – форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. У сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці чітко простежуються такі етапи розвитку інтересів: поява нових захоплень та становлення нових інтересів.
Етап появи нових захоплень триває майже два роки. Для нього характерні сумніви, зіткнення соціально-психологічних настанов, розвінчування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжується згортанням і відмиранням існуючої системи інтересів, формуванням нових переживань, пов’язаних перш за все зі статевим дозріванням. Поєднання цих двох складових, на думку Л. Виготського, нерідко зумовлює загальне зниження, а іноді навіть і цілковиту відсутність інтересів [11].
Спершу інтересів у підлітка може бути багато, і – різноманітних. Поступово шляхом диференціації окреслюється та закріплюється головний інтерес.
Інтереси підлітка нерідко переростають в захоплення. Але сучасний підліток не має умов для реалізації своїх можливостей, для самоствердження та виявлення самостійності в суспільно корисній, продуктивній діяльності. Тому всю свою бурхливу енергію, винахідливість і творчі здібності підліток спрямовує на досягнення у комп’ютерній грі.
У класифікації різноманітних захоплень підлітків російського психіатра Андрія Личко виділені інформаційно-комунікативні захоплення: захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; спілкуванням з однолітками, яке дає змогу обмінюватися такою інформацією [34].
Більшість захоплень сприяють розвитку особистості підлітка, оскільки задовольняють його потребу в пізнанні, допомагають виробити корисні звички. Однак деякі захоплення за певних індивідуальних особливостей можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати схильність до марної трати часу, показної бундючності й т. п.
З дорослішанням підліток усе частіше і послідовніше виявляє індивідуально-суспільну мотивацію діяльності. Самооцінка в мотивації поведінки набуває більшого значення, ніж оцінка оточення. Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвідчує значний розвиток особистості підлітків, формування у них "внутрішнього плану" (намір, позиція, спрямованість особистості), який є суттєвим чинником мотивації та організації їх поведінки. Однак цей "внутрішній план" ще не організований у цілісну систему, недостатньо стійкий і узагальнений. У зв'язку з цим часто змінюваними і неконкретними є ідеали підлітка (якийсь час йому подобається один герой, дещо пізніше – інший, наділений майже протилежними якостями).
Підліток весь час відчуває дефіцит підтримки іншими людьми його вимог до себе. За її відсутності мотиви його поведінки і сама поведінка часто змінюються. Особливо гостро переживає він невідповідність між своїми цілями і можливостями. Високий рівень домагань нерідко спричиняє невдачі у здійсненні задуманого, оскільки він береться за справи, до яких ще не готовий.
Сучасні ігри сприяють розвитку послідовного мислення, формуванню навичок прийняття рішень з урахуванням безпосередніх та віддалених наслідків. Перемога в грі чи перехід на інший рівень задовольняє рівень домагань, а можливість випробовувати на собі ролі комп’ютерних героїв допомагає в пошуку власного ''Я''.
Емоційне голодування в період юності таке ж реальне явище, як і голодування мускульне. Воно має форму нудьги і туги. Для підліткового віку характерні різка зміна настроїв і переживань, підвищена збудливість, імпульсивність, надзвичайно великий діапазон полярних відчуттів. У цьому віці спостерігається наявність "підліткового комплексу", який демонструє перепади настрою підлітків, – інколи від нестримної веселості до смутку і навпаки, а також ряд інших полярних якостей, які виступають поперемінно.
Потреба людини в емоційному насиченні задовольняється головним чином в процесі досягнення будь-якої мети, яку індивід перед собою ставить. Розглянемо процес формування мотиву, коли стимулом є потреба особистості.
Перший етап – формування первинного (абстрактного) мотиву. Він складається з формування потреби особистості і спонукання до пошукової активності. Щоб потреба стала спонукачем активності, вона повинна знайти віддзеркалення в переживанні. Виникнення переживання породжує стан напруги і афективне прагнення позбавитися від нього, відновити порушену рівновагу [26].
Таким чином, потреба заряджає енергією всю подальшу пошукову активність людини. На цьому етапі предмет задоволення потреби виступає як узагальнений образ, поняття: спочатку з'являється абстрактна мета, без її конкретизації і без продумування способу її досягнення.
Друга стадія формування конкретного мотиву – пошукова зовнішня або внутрішня активність. Зовнішня пошукова активність здійснюється людиною у тому випадку, коли вона потрапляє в незнайому обстановку або не володіє необхідною для ухвалення рішення інформацією і під впливом первинного мотиву вимушена зайнятися пошуком у зовнішньому середовищі реального об'єкту, який міг би задовольнити наявну потребу. Таким об'єктом, за умови відсутності інших засобів досягнення певного бажаного стану, може стати комп’ютер, який завжди під рукою.
Внутрішня пошукова активність пов'язана з уявним перебором конкретних предметів задоволення потреби і умов їх отримання. Мислення приводиться в рух і здійснює вибір мети й шляхів її досягнення з урахуванням багатьох чинників: конкретних зовнішніх умов, наявних знань, умінь і якостей, етичних норм і цінностей, переваг, інтересів і рівня домагань.
Завданням другого етапу мотиваційного процесу перш за все є визначення суб'єктивної вірогідності досягнення успіху при різних способах поведінки і діяльності. Іншим важливим завданням другого мотиваційного етапу є передбачення (прогнозування) наслідків вибираного шляху досягнення мети. Тут перш за все враховуються етичні критерії того або іншого вчинку, які можуть зіграти роль моральної заборони для реалізації наміченого плану досягнення мети. Може враховуватися також реакція інших людей на передбачувану дію або те, як позначиться досягнення мети на самому суб'єктові.
Третя стадія формування мотиву – вибір конкретної мети і формування наміру її досягти. Після розгляду різних варіантів задоволення потреби людина повинна на чомусь зупинитися, вибрати конкретну мету і спосіб її досягнення. У ряді випадків метою є і досягнення певної ситуації, в якій потреба може бути задоволена за допомогою даного об'єкту.
Вибір – діяти чи ні в даній ситуації, а також вибір конкретного предмету і способу задоволення потреби пов'язаний з ухваленням рішення, яке інколи може бути болісним для людини, зачіпаючи його етичні й світоглядні установки. У ряді ситуацій ухвалюване рішення носить ймовірнісний характер, коли воно пов'язане з передбаченням результатів, наслідків вчинку або з пошуком реального об'єкту задоволення потреби.
Однією з характеристик мотиву є його сила. Вона впливає не тільки на рівень активності людини, але і на успішність прояву цієї активності, зокрема на ефективність діяльності.
З силою мотиву зв'язана його стійкість. Якщо вона виявляється ситуативно, "тут і зараз", то говорять про завзятість, якщо стійкість характеризує мотиваційну установку, то говорять про наполегливість.
Сильномотивовані діти проявляють більшу завзятість у виконанні завдання, чим слабомотивовані; у дорослих ця залежність виражена слабкіше або взагалі відсутня. Також сильномотивовані і мотивовані на успіх схильні планувати своє майбутнє на більші проміжки часу [26].
Розглянемо роль зовнішніх факторів у формуванні сильного стійкого мотиву до захоплення комп’ютером.
Роль похвали, морального заохочення і осуду, покарання має суперечливі оцінки: одні автори стверджували, що похвала є спонукачем більшої сили, ніж осуд, інші стверджували зворотнє, треті доводили дієвість і похвали і осуду.
В.В. Маркелов (1972), наприклад, установив, що і похвала і осуд надають стимулюючу дію тільки в тому випадку, якщо повторюються підряд не більше чотирьох разів. Тим часом встановлено, що осуд часто негативно впливає на людей слабкою нервовою системою. Похвала діє на них позитивно, а на осіб з сильною нервовою системою майже не має стимулюючої дії [26].
Найгірше, за даними А.Г. Ковальова, ніяк не оцінювати. А.Г. Ковальов позитивні і негативні оцінки ділить на глобальні, якими оцінюється вся особа, і парціальні, часткові, пов'язані з якоюсь лиш конкретною діяльністю (конкретним завданням). Він вважає, що глобальна оцінка шкідлива. При парціальній позитивній оцінці людина усвідомлює, що ще не все зроблено, що успіх не дає підстав для самозаспокоєння; при негативній же оцінці вона не втрачає впевненості в собі, розуміє, що невдачу можна подолати [32].
Природно, що оцінка повинна бути адекватна дійсним досягненням людини. Проте для стимулювання активності у ряді випадків старанну, але не дуже здібну або невпевнену в собі людину слід похвалити й за невеликі, навіть уявні успіхи.
З давніх пір змагання широко застосовувалося для збільшення сили мотиву. На початку XX століття рядом досліджень було встановлено, що знаходження особистості в контакті з іншими будить у неї дух змагання, стимулює її діяльність (В.М. Бєхтєрєв, Н. Тріпплет, Ф. Олпорт). Навіть уявний зв'язок (заочний контакт) може стимулювати людину. Це явище отримало назву "ефект суперництва".
Варто зазначити, що особистості з сильною нервовою системою більше стимулюються обстановкою змагання, чим особистості зі слабкою нервовою системою.
Стимулююча роль суперництва залежить і від знання результатів інших. З одного боку, воно вносить дух змагання, робить роботу цікавішою. При чому, самолюбні суб'єкти більшою мірою стимулюються ситуацією змагання, більше "заводяться" [2].
Значний вплив на силу і стійкість мотивів надає успішність діяльності людини. Успіхи надихають, а постійно виникаюче задоволення від досягнутого результату приводить до стійкого позитивного відношення до своєї діяльності. Невдачі приводять до виникнення стану фрустрації, яка може мати два результати в плані впливу на силу і стійкість мотиву: залишити цю діяльність, оскільки підліток вважає, що мало здібний до неї (інтропунітивна форма фрустрації); прагнути добитися наміченого, чого б це не коштувало, навіть всупереч реальним можливостям (екстрапунітивна форма реагування на невдачі) [26].
В другому випадку мотив посилюється, але дії, що робляться людиною під впливом агресії і досади, часто носять імпульсивний та ірраціональний характер: вони продовжують здійснюватися навіть тоді, коли вже недоцільні.
Проте й успіхи, що регулярно повторюються, таять в собі певну небезпеку: до ролі успішного деякі люди швидко звикають. У них виробляється непомірно завищена самооцінка, зневага до суперників. Це свідчить про появу у таких суб'єктів "зоряної хвороби".
Оцінка успіху або невдачі самою людиною завжди суб'єктивна. Вона визначається рівнем домагань, порівнянням свого досягнення з досягненнями інших і т.п. Тому те, що для однієї людини є успіхом, іншим буде розцінено як невдача.
Сила потреби визначається привабливістю об'єкту, що викликає потребу Привабливість же часто пов'язана з таємничістю об'єкту або із забороною його використання. Заборона щось відкрити, подивитися, спробувати приводить часто до зворотного результату внаслідок виникаючої у людини цікавості, появі значущості того, що забороняється [26].
Діяльність може привертати, цікавити людину з різних боків. Це може бути невідомість, загадковість кінцевого результату, це і складність вирішуваної задачі, яка "кидає виклик" самолюбству людини (зможу або не зможу). Чим старші школярі, тим більше їм подобається вирішувати важкі задачі, що вимагають значних зусиль.
Ситуація ускладнення викликає потребу або в нових знаннях, або в новому способі навчання, або в тому і в іншому [2].
У ряді досліджень показано, що сила мотиву і ефективність діяльності залежать від того, наскільки ясно усвідомлена людиною мета, сенс діяльності. Невизначеність майбутнього знижує мотивацію, цілеспрямованість. I бажання працювати в цьому випадку теж знижується.
Реальність досягнення мети створює для особи перспективу. Але вона повинна бути безперервною, з постійно зростаючими по трудності приватними цілями; тому доцільно ставити перед собою і іншими не тільки віддалені, але і проміжні, і близькі цілі.
Слід зазначити, що крім градієнта наближення до "позитивної" мети виділяють і градієнт уникнення "негативної" мети. Проте у всіх випадках мета стимулюватиме людину тільки тоді, коли її досягнення має для нього якийсь сенс. Безглузда робота не тільки знижує силу мотиву, але і принижує гідність людини [26].
Таким чином, бачимо, що захопленість підлітків комп’ютером може бути пояснена потребами особистості підліткового віку, а також привабливістю змісту самої діяльності: складністю завдання, невідомістю подальшого і кінцевого результату, що спостерігається в іграх різного типу; привабливістю об'єкта: спілкування, гри, створення сайтів, web-сторінок, пошуку різноманітної легко- чи важкодоступної інформації, особливо якщо це заборонено; а також суперництвом та досягненням успіху. Регулювати ступінь захопленості електронними ресурсами можна за допомогою осуду-похвали, а також орієнтуванням підлітка на майбутнє, тобто заохоченням використовувати комп'ютер для оволодіння способами роботи з електронними ресурсами з метою використання набутих знань у діяльності в реальному житті.
Підлітковий вік звертає на себе особливу увагу в питанні дослідження взаємодії користувача з електронними ресурсами, так як є важливим періодом розвитку особистості і може спричинити ряд проблем, на вирішення яких у майбутньому будуть затрачені значні зусилля. Особливості підлітків-користувачів полягають у специфіці їх віку, так як ми помітили, що задачі розвитку та провідний вид діяльності підлітків можуть вирішуватися і задовольнятися в мережі.
підліток залежність електронний ресурс
РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ХАРАКТЕРУ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ-КОРИСТУВАЧІВ З КОМП'ЮТЕРОМ
Будь-яке теоретичне міркування, засноване на спостереженнях і припущеннях, має недостатню ґрунтовність, якщо воно не підкріплюється фактичним матеріалом. Тому експериментальній частині роботи ми приділили особливу увагу.
3.1 Процедура й методики дослідження
Дослідження проводилося з метою доказу і фіксації факту впливу особливостей ступеня розвитку особистості підлітків на якість та зміст користування електронними ресурсами.
