На думку Е. Штерна центральною проблемою всякої психології повинна бути проблема людської особистості, а для її формування вирішальну роль грає те, яка цінність переживається людиною як найвища і визначальна. Він розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особистості. Як і інші його сучасники, Е. Штерн порівнював період юності у робочої і буржуазної молоді. Він вважав, що робоча молодь через те, що їй необхідно дуже рано піклуватися про заробіток, практично не має справжньої юності. Тому робочі підлітки мають переважно політичну і економічну життєві установки, на відміну від буржуазної молоді, яка має можливість здобувати справжню освіту, розвивати своє "Я" [31].
У другій половині ХХ століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е. Еріксон вважав підлітковий вік найважливішим і найбільш важчим періодом людського життя і підкреслював, що психологічна напруженість, яка супроводить формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізіологічного дозрівання, особистої біографії, але і від духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе, від внутрішньої суперечності суспільної ідеології [52].
Російський психолог Л.С. Виготський детально розглядав проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її "ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка" [38]. Він писав, що всі психологічні функції людини на кожному ступені розвитку, зокрема і в підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично і не випадково, а в певній системі, що направляються конкретними прагненнями, вабленнями і інтересами, що відклалися в особистості. Л.С. Виготський перерахував декілька основних груп найбільш яскравих інтересів підлітків, яких він назвав домінантами. Як і Ж. Піаже, особливу увагу Л.С. Виготський звертав на розвиток мислення в підлітковому віці.
В концепції Д.Б. Ельконіна підлітковий вік, як новий період, пов’язаний з новоутвореннями, які виникають з ведучої діяльності попереднього періоду. По Ельконіну самозміна виникає і починає усвідомлюватися спочатку психологічно в результаті розвитку навчальної діяльності і лише підкріплюється фізичними змінами. Це робить поворот до себе ще більш інтимним [35].
Великий внесок у розвиток поняття підліткової сексуальності внесли такі психологи, як Мішель Кле та Ігор Кон. Французький психолог М. Кле, як і американка М. Мід, наголошувала, що проблемність підліткового віку з'явилася з розвитком суспільства і носить швидше соціальний характер [28]. І. Кон приділяв велику увагу спілкуванню підлітків, зокрема цінності дружби, яка в підлітковому віці хоч і носить дещо егоїстичний характер, виконує ряд важливих функцій, серед яких усвідомлення цінностей [29].
У фізіологічному плані межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в 5-9 класах середньої школи, і охоплюють вік від 11-12 до 15-17 років. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і відмінність всіх сторін розвитку в цей період: біологічного, статевого, соціального [38]. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним.
Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов’язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб’єктивних труднощів.
Однією з основних причин психологічних труднощів цього віку є перебудова організму. Вона починається зі змін в ендокринній системі. Діяльність гіпофізу активізується, особливо його передньої частини, гормони якої стимулюють ріст тканин і функціонування інших важливих залоз внутрішньої секреції (щитовидної, статевих, надниркових). Їх діяльність обумовлює численні зміни в організмі підлітка: стрибок у рості й статеве дозрівання (розвиток статевих органів і поява вторинних статевих ознак). Ці процеси найбільш інтенсивні в 11-13 років у дівчаток і в 13-15 років у хлопчиків. В даний час спостерігається акселерація фізичного розвитку і статевого дозрівання, тому дівчатка виявляються на стадії початку статевої зрілості в 10-11, хлопчики – в 12-13 років.
Зростання тіла в довжину, збільшення ваги, грудної клітки – специфічні моменти фізичного розвитку в підлітковому віці, які позначаються терміном "стрибок у рості". Завдяки цьому пропорції тіла наближаються до характерних для дорослого. Міняється й обличчя внаслідок інтенсивного розвитку лицьової частини черепа. У підліткові роки хребет відстає в річній надбавці від темпу зростання тіла в довжину.
Зростання різних органів і тканин пред'являє підвищені вимоги до діяльності серця. Воно росте швидше, ніж кровоносні судини. Це може стати причиною функціональних порушень в діяльності серцево-судинної системи й виявлятися у вигляді серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головного болю, запаморочення, швидкої стомлюваності.
Перебудова моторного апарату часто супроводжується втратою гармонії в рухах, з’являється невміння володіти власним тілом (велика кількість рухів, недостатня їх координація, загальна незграбність). Це спричиняє неприємні переживання, невпевненість у собі, занижену самооцінку [35].
У підлітковому віці наступають різкі зміни у внутрішньому середовищі організму, пов’язані із змінами в системі активно діючих залоз внутрішньої секреції, при чому гормони щитовидної і статевої залоз є каталізаторами обміну речовин. Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально зв’язані між собою, а існуючий в дитинстві баланс в діяльності цих систем у підлітковому віці втрачається, а новий тільки ще встановлюється, ця перебудова позначається на внутрішніх станах, реакціях, настрої підлітка, і часто є основою його загальної неврівноваженості, дратівливості, вибуховості, схвильованості, рухової активності, періодичної апатії, млявості [30].
Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає у включенні його в нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій [41]. Л. Божович зазначає, що потреба у налагодженні стосунків не з одним, а з усіма учителями, наявність нових, часто суперечливих, вимог до підлітка зумовлює нову позицію учнів щодо дорослих, своєрідно емансипує їх від безпосереднього впливу вчителів, робить їх самостійнішими. Але найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, на її думку, породжена роллю в його житті групи ровесників [11].
У підлітковому віці в дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих. Задовольняючи ці потреби, підліток не може уникнути суперечності. Так, у книзі Ст. Холла, якого вважають засновником психології перехідного віку, нараховується близько дванадцяти протиріч [31].
Варто зазначити, що дисгармонія фізичного розвитку (дисморфофобія) і зміни гормонального балансу в підлітковому віці часто можуть стати причиною різкої зміни настрою, образ, небажання спілкуватися. Часто такі реакції підлітків спричиняють конфлікти з дорослими.
Відбуваються зміни і в розумовому розвитку підлітків. Перш за все, мислення від предметного переходить до абстрактного. Підлітку стають доступними вміння абстрагуватися від конкретного, оперувати символами, формувати гіпотезу [41]. Внаслідок прагнення до самопізнання з’являється характерна для підлітків замислюваність над собою, своїм місцем у житті, яка часто знаходить відображення у віршах, що їх пишуть підлітки.
Провідною діяльністю у підлітковому віці є спілкування, яке забезпечує задоволення основної задачі розвитку особистості – самопізнання. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.
У спілкуванні з дорослими підліток перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, засвоюючи суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій; а в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим. Спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної проблематики [30].
Архаїчне сприйняття дорослими своїх дітей породжує незрілі відносини з підлітками, які внаслідок неминуче виникаючого новоутворення – почуття дорослості – вимагають вже переходу на наступний, рівноправний, рівень спілкування. В сумі з кризою ідентичності такий тип спілкування породжує плутанину ролей [31].
Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації дітей ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежними, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Але вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень, щоправда дещо послаблює зв’язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема допомога, самопожертва, у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення, натомість актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд [35].
Згідно широко поширеній думці, підлітки вдаються до конфліктів і бунтарства як до основного способу досягнення автономії і незалежності від батьків. Засоби масової інформації, особливо з середини 60-х років, зосередили увагу на розриві між поколіннями і бурхливих конфліктах батьків і дітей. Але у більшій частині наукової літератури наголошується, що кількість конфліктів і бурхливих сцен у відносинах між підлітками і членами їх сімей перебільшена [28-31].
Як внутрішні емоційні бурі, так і конфлікти між підлітками і батьками не є неминучою складовою розвитку. Хоча емоційна дистанція між підлітками і батьками має тенденцію до збільшення впродовж отроцтва, коли підлітки зазнають фізичних метаморфоз пубертату, це не обов’язково веде до бунту або неприйняття батьківських цінностей. У дослідженні 6000 підлітків з 10 країн (Австралії, Бангладеш, Угорщини, Ізраїлю, Італії, Японії, Тайваню, Туреччини, США і колишньої Західної Німеччини),проведеному Оффером і його колегами у 1988 році виявилось, що переважна більшість підлітків у всіх країнах ладять зі своїми батьками і позитивно відносяться до своїх сімей [31].
Відповіді респондентів різняться залежно від того, в якій країні живе підліток, що указує на важливість культурного контексту розвитку в отроцтві-юності. Серед учасників даного дослідження в ізраїльської молоді, наприклад, найбільш сприятливі відносини в сім'ї. Можливо, це відображає те особливе значення, яке традиційна єврейська культура додає внутрісімейним зв'язкам. Хоча всі респонденти, у відповідях яких виявилася значна схожість, жили в сім'ях, устрій яких визначався не тільки традиційною, а урбанізованою, індустріальною культурою [31].
Ясно, що дефініції автономії, в яких робиться наголос на свободі від батьківського впливу, потребують перегляду. Поняття незалежності повинне враховувати вплив батьків, що продовжується, на дітей в період отроцтва-юності і навіть пізніше. Один з теоретиків Р. Хілл (1987) запропонував цікавий підхід до підліткового прагнення до незалежності, визначаючи автономію як саморегуляцію. Незалежність має на увазі здатність виносити свої власні судження і регулювати свою поведінку. Багато підлітків саме й вчаться думати в процесі розвитку. Вони піддають переоцінці правила, цінності і межі, засвоєні раніше вдома і в школі. Іноді вони натрапляють на різкий опір з боку батьків, що може привести до конфлікту. Частіше батьки беруть участь в цьому процесі разом з дітьми, зводячи до мінімуму зони конфлікту і допомагаючи підліткам розвинути незалежне мислення і саморегульовану поведінку [31].
Людина стає дорослою в процесі поступового перетворення, і воно вимагає від нього здібності бути одночасно незалежним і взаємозалежним. Соціальні відносини є взаємозалежними. З перебігом часу підлітки розвивають здатність поєднувати зобов’язання перед іншими, що лежать в основі взаємозалежності, з відчуттям "Я", що складає основу незалежності [35].
Кожен період життя ставить перед людиною складні завдання розвитку, що вимагають для свого вирішення нових навичок й іншого ставлення. Згідно з Е. Еріксоном [52] підростаюче покоління неминуче стикається з двома головними завданнями: досягненням деякої автономії і незалежності від батьків, формуванням ідентичності, створенням цілісного "Я", що гармонійно поєднує різні елементи особистості.
Діти судять про себе відповідно до сукупності різних ролей, наприклад дочки, старшої сестри, подруги, учениці. У отроцтві і юності нові пізнавальні можливості мислення на рівні формальних операцій дозволяють проаналізувати ці ролі, побачити в деяких суперечності й конфлікти і реструктурувати їх з метою побудови нової ідентичності. Іноді цей процес вимагає відмови від старих ролей і встановлення нових відносин з батьками, братами і сестрами, однолітками. Е. Еріксон називає завдання формування ідентичності головним бар'єром, який діти повинні подолати, щоб зробити успішний перехід до дорослості [52].
Велику частину свого професійного життя Е. Еріксон займався клінічною психологією, маючи справу з підлітками і молоддю. Його дослідження процесу формування "внутрішнього відчуття ідентичності" мало величезний вплив не тільки на фахівців у області психології розвитку, але й на широку публіку. За Е. Еріксоном процес самовизначення, названий формуванням ідентичності, довгий і складний. Ідентичність забезпечує безперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему координат для організуючих і інтегруючих форм поведінки в різних сферах життя людини. Вона приводить особисті схильності й таланти у відповідність з ідентифікаціями й ролями, даними йому раніше батьками, однолітками й суспільством. Допомагаючи людині дізнатися своє місце в суспільстві, особистісна ідентичність також забезпечує основу для соціальних порівнянь. І нарешті, внутрішнє відчуття ідентичності допомагає визначити напрям, цілі і сенс майбутнього життя індивіда [52].
Багато своїх уявлень про відповідні ролі й цінності підлітки отримують від референтних груп. Референтні групи можуть складатися з близьких людей, яких вони бачать щодня, або бути ширшими соціальними групами, чиї установки й ідеали підлітки розділяють, наприклад, релігійні, етнічні групи, групи людей, що належать до одного покоління або об'єднаних загальними інтересами. Людина порівнює себе з референтною групою, широкою або вузькою, і приймає або відкидає її цінності [52].
Підлітки повинні дійти згоди з безліччю референтних груп. Групи, що з’являються в дитинстві самі собою, наприклад сім¢я, сусідська компанія, школа, більше не влаштовують або не задовольняють їх. Звідси, відносини підлітка з сім¢єю, етнічною групою і групою однолітків можуть вступати в суперечності.
Іноді підлітка привертають цінності й установки однієї людини, а не цілої групи. Ця людина, названа "значущій інший", може бути близьким другом, улюбленим вчителем, старшим братом або сестрою, зіркою кіно або спорту або ким-небудь ще, чия думка дуже цінна для підлітка. Хоча вплив значущого іншого може позначатися на будь-якій стадії життя, часто найбільшою силою він володіє в отроцтві, коли підліток активно шукає моделі для наслідування [30].
Таким чином, підлітки оточені такою різноманітністю ролей, запропонованих численними референтними групами й значущими іншими. Ці ролі повинні бути інтегровані в особистісну ідентичність, а ті, що суперечать їй, – або приведені у відповідність, або відкинуті. Процес формування ідентичності істотно ускладнюється, коли має місце конфлікт між ролями (наприклад, між роллю члена групи однолітків, що люблять пожартувати, і роллю відмінника) або значущими іншими (наприклад, приятелем дівчини і її старшою сестрою) [30].
У теорії Джеймса Марсіа, що базується на епігенетичній карті Е. Еріксона, є 4 основних варіанти або стани формування ідентичності. Цими 4 варіантами, або статусами ідентичності, є: передрішення, дифузія, мораторій і досягнення ідентичності. Вони визначаються з урахуванням двох чинників: чи пройшов індивід через період ухвалення власних рішень, названий кризою ідентичності, і чи зв’язав він себе твердими зобов’язаннями щодо зробленого ним вибору системи цінностей, або майбутньої професійної діяльності [52].
Підлітки в статусі передрішення прийняли на себе зобов'язання, не проходячи періоду ухвалення самостійних рішень. Так, вони вибрали професію, релігію або ідеологію, але цей вибір був передрішений наперед і визначався швидше їх батьками або вчителями, ніж самостійно. У цієї категорії молодих людей перехід до дорослості відбувається гладко, практично без конфліктів.
Підлітки, яким не дістає відчуття напряму в житті і не вистачає мотивації, щоб його відшукати, перебувають в статусі дифузії. Вони не випробували кризи і не вибрали для себе професійної ролі або морального кодексу. Вони просто уникають подібних запитань.
Хлопці і дівчата в статусі мораторію знаходяться в самому центрі кризи ідентичності або періоду ухвалення рішень. Їх майбутні рішення можуть стосуватися вибору професії, релігійних або етичних цінностей, політичних переконань. Підлітки в цьому статусі все ще зайняті "пошуком себе".
Досягнення ідентичності – статус людей, що пройшли кризу і зв'язали себе зобов'язаннями внаслідок зробленого ними вибору. В результаті вони самі вибирають роботу і прагнуть жити, дотримуючись сформульованих для себе етичних правил [31].
Хоча ознаки здоров'я або патології можна виявити у всіх 4 статусах ідентичності, досягнення ідентичності звичайно вважається найбільш бажаним психологічним станом. Дослідження показують, що статус ідентичності має глибокий вплив на соціальні очікування, Я-образ і реакцію на стрес [31].
Тривога – домінуюча емоція молодих людей в статусі мораторію із-за їх нерішучості. Вони борються зі світом конфліктуючих цінностей і альтернатив і постійно стикаються з непередбачуваністю й суперечностями. Таких підлітків часто пов’язують з батьками подвійні відносини любові і ненависті; вони борються за свободу, але їх лякає і засмучує батьківське несхвалення [31].
Хлопці й дівчата в статусі передрішення майже не відчувають тривоги. Ці підлітки дотримуються більш авторитарних цінностей, ніж ті, хто знаходиться в інших статусах; у них сильні позитивні зв’язки із значущими іншими, які іноді йдуть нетрадиційним шляхом. Їх дії, як правило, відрізняються послідовністю і стабільністю, хоча у ряді областей життя вони можуть проявляти нерішучість. Підлітки в статусі передрішення схильні до меншої самоповаги в порівнянні з тими, хто знаходиться в статусі мораторію, і вони сприйнятливіші до порад інших.
Статус дифузії найчастіше зустрічається у підлітків, батьки яких нехтували своїми обов’язками або не дуже вникали в проблеми дітей, не цікавилися ними або навіть відкидали їх. Ці Підлітки можуть стати декласованими особистостями; можливо, звернуться до наркотиків і алкоголю як до способу уникнення відповідальності. Вживання наркотиків і алкоголю найбільш поширено серед нащадків байдужих батьків.
В порівнянні з молодими людьми в статусі мораторію, передрішення або дифузії у тих, хто знаходиться в статусі досягнення ідентичності, найбільш гармонійні відносини з батьками і сім'єю. Їх пошуки незалежності несуть в собі менший емоційний заряд, чим у тих, хто знаходиться в статусі мораторію, і не пов’язаний зі страхом виявитися ізгоєм, який турбує тих, що знаходяться в статусі дифузії [31].
