Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
Львівський національний університет імені Івана Франка
КУРСОВА РОБОТА
«Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми»
Виконав
Керівник
Львів -2008
Зміст
Вступ
Розділ1. Психологічні особливості почуття провини
1.1 Психологічні характеристики почуття провини
1.2 Теорії почуття провини в психології
Розділ 2. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві: різновиди, джерела, психологічна допомога
2.1 Почуття провини внаслідок падіння соціального статусу
2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування
2.3 «Провина» після смерті близької людини
2.4 Психологічна допомога людині, яка переживає почуття провини
Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей
3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини
3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини
Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей
4.1 Опис методик та процедури дослідження
4.2 Аналіз та інтерпретація результатів тестування
Висновки
Вступ
Розвиток провини і становлення совісті – важливі етапи психологічного росту особистості. Провина є аналогом злості - це наша реакція на події в житті. Можна підкреслити - це наша особиста реакція на те, що відбувається з нами.
Почуття провини йде зсередини людини і тільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція.
Поряд з почуттям провини людина дуже часто переживає сором. Вона почуває провину внаслідок порушення деяких, прийнятих ним етичних, моральних чи релігійних стандартів. Поряд з цим особа схильна переживати печаль і страх. Для провини характерний високий рівень напруженості, помірна імпульсивність та низький рівень впевненості у собі.
У батьків переживання провини супроводжується глибоким почуттям власної неправоти по відношенню до дітей чи самої себе. Батьки, що почувають провину можуть часто хворіти, бути тривожними, глибоко переживаючи це почуття.
Провина - прояв низької самооцінки батьків.
Почуття провини до дітей це проблема, яку батько чи матір змушені вирішувати. Допоки вона не буде вирішена, в сім’ї може панувати дискомфорт, звинувачування між батьками, нездорові стосунки з оточенням. Батьки будуть почувати тривогу, велику відповідальність, особистісну біду чи гіркоту, а це може передаватись дітям. Діти можуть цю провину переносити на себе і т. д.
Тому, є актуальним вивчення причин і наслідків виникнення почуття провини батьків до дітей, механізмів її функціонування. Мета нашої роботи зробити теоретичне та емпіричне дослідження питання психологічних особливостей почуття провини батьків щодо своїх дітей.
Об’єкт дослідження - психологія провини особистості.
Предмет дослідження – психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми.
Гіпотези дослідження :
Батьківське почуття провини має тісний кореляційний зв'язок з рівнем депресивності.
Переживання почуття провини батьками найчастіше супроводжується гнівом на себе.
Найбільше почуття провини у батьків є переживання неможливості захистити своїх дітей.
Завдання в роботі:
провести теоретичний аналіз науково-психологічної літератури з проблеми переживання батьками почуття провини до своїх дітей;
підібрати психологічні методики, провести тестування, щоб дослідити почуття провини у батьків щодо їхніх дітей;
зробити висновок, надати рекомендації батькам.
Розділ 1. Психологічні особливості почуття провини
1.1 Психологічні характеристики почуття провини
Провина, як всі інші емоції та почуття безперечно відіграла важливу роль в еволюції людини. Переживання провини було платою за агресію, безвідповідальну поведінку та інші вчинки людей. Провина разом з соромом лежить в основі почуття соціальної відповідальності і є розплатою за проступки особистості [ 6, с.17 ].
Специфіка почуття провини в тому, що воно стимулює виправляти ситуацію, відтворювати нормальний хід подій, спонукає у людини бажання загладити провину.
Без провини і сорому люди не підпорядковувалися б нормам моралі і етики. Суспільство, яке не знало би про почуття провини, виявилося б найнезаконнішим і найнебезпечним суспільством. Провина відіграє надзвичайно важливу роль для порозуміння в суспільстві
Почуття провини відіграє одну з основних ролей в розвитку особистісної і соціальної відповідальності, тісно зв’язане з необхідністю і бажанням жити чесно по прийнятим правилам [ 7, с. 23 ].
Провина допомагає людині відчути страждання, біль та муки ображеної, скривдженої людини. Вона заставляє почувати відповідальність і у такий спосіб спричиняє росту і самоутвердження особистості
Провівши порівняльний аналіз підходів до виховання дітей в різних країнах вчена М.Мід прийшла до висновку, що почуття провини, базовою умовою для виживання людини як виду [ 12, с.33].
Для того, щоб людина могла переживати почуття провини, вона в дитинстві повинна навчитися розуміти, що її вчинки можуть спричинити шкоду іншим людям. Дитина повинна зрозуміти, що вона може керувати своєю поведінкою, що вона відповідальна за свої дії. Діти вчаться змалечку розмежовувати що таке добре, а що таке – погано.
Проводячи дослідження, психологи прийшли до висновку, що саме діти сильно піддаються почуттю провини, переживають провину із-за недостатньо розвинутої здатності оцінити роль власної поведінки в причинах образ іншої людини [ 20].
Причиною для переживання провини може стати і незначний проступок, тому в першу чергу людина оволодіває нормами поведінки, дій в соціумі. В міру того, як людина бере на себе щораз більше соціальної відповідальності, в процесі розвитку як особистість, вона визначає, що є неприйнятним для її поведінки і далі (в житті) може ще гостріше відчувати провини.
В повсякденній ситуації людина може легко переплутати сором і провину, адже переживання кожної з цих емоцій зв’язане з бажанням приховати щось або виправити.
Міміка людини, що переживає провину не настільки виразна як мімічне вираження будь-якої іншої негативної емоції. Тому дуже важко по одному лише зовнішньому вигляді людини визначити чи почуває вона за собою провину чи ні.
Хоча зовнішній прояв почуття провини в міміці є невиразний, але внутрішні впливи її – дуже значимі для людини. Цей вплив є великим на когнітивні функції, на протікання нейрофізіологічних і гормональних процесів.
Вчені пробували відслідкувати почуття провини на детекторі брехні але це не дало переконливих позитивних результатів. Цей метод для психології не вважається надійним [ 13, с.29 ].
Коли ми в цій роботі аналізуємо почуття провини, то абсолютно не торкаємось аспекту юридичного. В судових справах людина може бути признана винною, але якщо є помилка – людина злочин не скоювала, то вона не буде переживати провини. В психології ми розглядаємо всі випадки з цією проблематикою окрім юридичного та судового аспекту.
В житті часто виникають ситуації, коли людина переживає провину по відношенню до самої себе, перед собою. Це зазвичай відбувається тоді, коли особа розуміє, що чинить в супереч характеру, своїм переконанням чи чомусь особистісно іншому.
Провина переважно «лягає на серце людини» важким каменем. Якщо сором частково «затуманює» голову людини, то провина – навпаки, стимулює мислительні процеси, зв’язані з усвідомлення вини і підбором можливостей для виправлення ситуації.
Інколи люди не бояться глянути провині в обличчя, признати свої помилки, виправити ситуацію. Буває і так, що особа не може набрати сміливості для того, щоб виправити ситуацію і тоді змушена багато раз переживати неприємну ситуацію, відкладаючи «на потім» дії щодо покращення свого становища.
За даними багатьох досліджень в переживаннях пов’язаних з провиною значну роль відіграє страх [ 6, 7 ]. Це означає, що часто в ситуаціях зв’язаних з переживанням провини, людина в той же час почуває страх. Психологи роблять висновок, що в обстановках, зв’язаних з переживанням провини, як емоція печалі, так і емоція страху виступають в ролі значимих мотивацій.
Виявлено також, що емоціональний профіль в ситуації провини відрізняється від профілів інших емоцій. Так, у випадку провини вираження емоції задоволення значно нижче, ніж у ситуації сорому.
Дослідники також зауважили, що чим значиміший для людини чоловік до якого почувається провина тим сильніше таке переживання [ 6, с. 67]. Це пізніше може призводити до виникнення печалі і до страху за втрачені позитивні стосунки чи якісь інші аспекти ситуації.
Значна частина переживань людини, яка почуває провину, зв’язана з очікуванням можливої реакції особи, перед якою вона провинилася. Людина може фантазувати, уявляючи деталі реакції, паралельно сумуючи, маючи певний острах чи сором.
Частково можна зробити висновок, що людина почуваючи провину має переживання пов’язані з відчуттям ізоляції щодо особи перед якою провинилася. Інколи навіть здається, що бар’єр не можливо подолати. Голова людини в такий період наповнюється величезною кількістю думок, які разом з образами немов самі собою народжуються.
Почуття провини - природне почуття, як тривожність чи самотність. Воно виникає як реакція на порушення людиною значущих моральних чи соціальних норм - допомагає нам усвідомити різницю між тим, ким ми є і тим, якими ми повинні бути.
В ідеалі, почуття провини попереджує нас про те, що ми скривдили іншу людину, і це може означати, що вона не байдужа кривднику. Але у гіпертрофованому вигляді це може виглядати як комплекс провини, коли людина з сильно розвиненою совістю, сумлінням, почуттям відповідальності постійно переймається через свої дії, вчинки, і частіше за все, - безпідставно. Може здаватися, що людина особисто винна в тому, що відбувається довкола неї та з іншими людьми, хоча насправді це може бути не так.
Відомо, що навіть негативні емоції, почуття неприємні для людини виконують адаптивну функцію. Почуття провини з часом породжує почуття відповідальності за страждання жертви. Саме провина, підкріплена радістю примирення, стає для людини основою особистісного росту.
1.2 Теорії почуття провини в психології
Основою для переживання провини є «неправильний» вчинок. Результатом вчинку, що вступив в протиріччя з моральними, етичними чи релігійними нормами, буде переживання провини.
Зазвичай провина прямо пов’язана з усвідомленням факту «поганого» вчинку чи зраді власних поглядів і переконань.
Крім того переживання провини може бути пов’язане з безвідповідальним вчинком.
Провина пов’язана з різними аспектами поведінки, тому переживання провини у різних людей, різних культур, можуть бути різними.
Ейбл-Ейбесфельдт довів, що розвиток почуття відповідальності і провини має генетичну основу. Осьюбел твердить, що почуття провини лежить в основі розвитку і зміцнення соціальних норм, тому воно є присутнім у всіх культурах [ 20, с.29]. Він висунув три психологічні передумови розвитку провини:
прийняття загальних моральних цінностей;
інтерналізація цих цінностей;
здатність до самокритики.
Окрім цього він запропонував існування деяких загальнокультурних механізмів засвоєння провини і поведінки. На його думку, це:
базові аспекти взаємостосунків між батьками та дітьми;
мінімум навичок соціалізації дитини;
визначена послідовність етапів когнітивного і соціального розвитку.
Осьюбел також наголошував, що в ролі однієї з найсуттєвих причин розвитку провини можна розглядати могутнє бажання батьків і всього суспільства в цілому виховувати у підростаючого покоління почуття відповідальності.
Психологи відмічають, що провина не залежить від переконань людини і від міри його згоди формальними чи очевидними нормами моралі, етики чи релігії[ 8, с.14 ].
Норми можуть сприйматися без чіткого усвідомлення, а згода чи незгода з ними може формуватися на інтуїтивному рівні. Практично кожна людина, будуючи свою міжособову і соціальну поведінку, користується деяким особистим етичним кодексом, але не всі люди в стані постійно усвідомлювати його структуру, складну ієрархію і взаємозв’язок окремих принципів.
Почуття провини практично є зрозуміле кожній людині. В кожній культурі будь-якого народу є свої заборони, зв’язані з сексуальними стосунками, з вбивствами людини і т.п. Моральні і етичні норми будь-якої культури не обмежуються засудженням крайніх форм правопорушень, всі вони певним чином визначають загальні стандарти, наприклад, сексуальної і агресивної поведінки.
Головної причиною провини тоді виступає «поганий» вчинок. Це може бути як аморальна діяльність, як порушення внутрішнього стандарту чи як зрада.
Але, психологами розглядаються і такі ситуації, коли «поганого» вчинку не має, але почуття провини існує. Це, наприклад, син чи донька почувають провину під час розлучень батьків.
В психології існує поняття екзистенцiйної провини, яка є позитивною силою в житті людини, так як допомагає виховувати людяність та чуйність у стосунках з іншими, спонукає творчо реалізовувати свої можливості, її неможливо уникнути. Вона є позитивною силою в житті людини. Існують три основні джерела екзистенційної провини за Ролло Мей [ 18, с.44 ]:
Провина як наслідок недостатньої самореалізації. Ми ніколи не здатні реалізувати всі свої можливості хоча б через те, що, обираючи одні можливості, ми відмовляємося від інших, і вони так і залишаються нереалізованими;
Провина через обмеженість зв'язків з близькими людьми. Ми ніколи у повній мірі не розуміємо своїх близьких та їх потреби, і через неминучий індивідуалізм "приречені" бачити інших через призму власної особистості, тому наше пізнання завжди суб'єктивне і повністю не відповідає дійсності;
Провина через втрату зв'язку з «Абсолютом» (говорячи словами екзистенціалістів).Бо ми, на їхню думку, являємо собою частину божественного плану і ніколи не зможемо його зрозуміти (як казав Паскаль "гілці не судилося знати призначення дерева").
Екзистенційної вини не можна уникнути, тому важливо її усвідомити.
Людина є соціальною істотою, тому важливе місце в її свiтi належить людям, з якими вона контактує. Для неї втрата когось з близьких - це втрата частини життєвого світу, яка потребує певної реабiлiтацiї.
На думку деяких вчених (Ханн), заклик екзистенціалістів до розвитку всіх можливостей так високо піднімає планку вимог до людини, що втрачає будь-який зміст. Адже стверджувати, що людина може переживати провину за те, що стала фізиком і «вбила» в собі талант актора – абсурд. Осуджувати її за це, означає звинувачувати її в тому, що, що вона, народившись на світ, навчилась робити усвідомлений вибір[ 20, с.66].
Розмірковуючи про провину, Ханн має на увазі почуття, причиною якого повинно бути порушення норм поведінки, а наслідком – потреба в дотримані цих норм.
На його думку, поняття екзистенційної провини слід застосовувати в тих випадках, коли поведінка людини вступає в протиріччя з прийнятими самою людиною стандартами поведінки і задекларованими самою людиною цінностями.
Поняття «почуття провини» найбільше розглядається в психоаналізі. Все, що робить людина, її реакції на оточуючий світ, керуються корою її головного мозку. Але тільки частину цієї діяльності ми усвідомлюємо – тобто можемо позначити словами, сказати про ці дії і описати їх на папері. Це наша свідомість. Але наш мозок виконує і величезну кількість іншої роботи, про яку ми нічого не знаємо - це і контроль діяльності залоз внутрішньої секреції, і збереження рівноваги при ходьбі, і навіть весь набір наших емоцій і почуттів. Все це відноситься до так званої області несвідомого. І якщо свідомість визначає наш інтелект, то несвідоме відповідає за біологічне існування і створює необхідні умови для існування інтелекту. Співвідношення свідомого і несвідомого у людини є дуже цікавим: ще в шестидесятих роках ХХ сторіччя учені звернули увагу, що для забезпечення всієї інтелектуальної діяльності людині необхідно всього 1-4% об'єму головного мозку. Решта частина - працює виключно на забезпечення несвідомого[ 21].
Психоаналітики підкреслюють, що людина за своєю біологічною сутністю – хижак. Але вбивство для хижака – справа природна. Саме тому на самій зорі цивілізації в структурі людського мислення з'явилася так звана «цензура» (або, за Юнгом, колективне несвідоме) - різні системи табу і заборон, у тому числі і на вбивство. Іноді ми називаємо це громадською думкою. На думку прихильників психоаналізу, як своєрідне покарання за асоціальну поведінку в ході еволюції на «колективно-несвідомому рівні» сформувалося почуття провини. Адже насправді людина, утримуючись від здійснення поганих на думку даного суспільства вчинків, боїться не стільки зовнішнього осуду, скільки, як мовиться, «суду власної совісті».
Згідно класичної теорії психоаналізу становлення почуття провини починається лише після повного формування структури особистості (складові: ід, его і суперего) [ 21, с. 34 ].
Пайерс і Сінгер, розвиваючи концепцію класичного психоаналізу, вивчали динаміку між почуттям провини і сорому. Вони також підтримують ідею психоаналітиків, що провина виникає в результаті протистояння між «ід» і «суперего». А почуття сорому, що може супроводжувати провину, вони трактували як неузгодженість між ідеальним та реальним «его» [ 20 ].
В психології научіння, теж досліджували провину. Це почуття бачиться як продукт процесу научіння. Якщо хороші вчинки людини – винагороджуються, а погані – засуджуються, то у людини поступово формується розуміння, що є правильним, а що – ні [ 6, 7 ].
Працюючи в цьому напрямку (біхевіоральному) Мауер вважає, що для дослідження та інтерпретації цього почуття слід використовувати ті ж методи, що і при вивченні розвитку мовлення. Мауер, Саразон не заперечуючи вроджених задатків. щодо здатності навчитися почувати провину, все ж ведучу, основну роль віддають дисципліні і покаранню. Підтримуючи теорію научіння, психолог Ангер зобразив переживання провини у вигляді процесу з двох стадій [ 20,с.25 ]:
1етап – вербально-оцінювальна реакція (наприклад, «я не повинен був цього робити»);
2 етап – вегетативна реакція страху.
Ангер пише, що базисом для розвитку почуття провини є почуття прив’язаності до іншої людини і страх розставання. Почуття провини вважає особливою різновидністю страху.
Ангер стверджує, що для ефективного навчання почувати провину є доречні не стільки методи фізичного покарання, скільки психологічні (орієнтовані на любов) методи виховання.
Від поглядів Ангера майже не відрізняється розуміння провини вченого Маера. Почуття провини ним бачиться, як різновид тривоги, що охоплює людину під загрозою втрати любові і під загрозою інших покарань за недостойну поведінку. Крім того вважає, що переживання провини може заставляти людину бажати покарання. Маер також приходить до висновку, що саме для психопата, як індивіда, не є притаманним (він не здатен, в нього не розвинута здатність) переживати почуття провини [ 14 ].
Теорія диференційних емоцій розглядає провину, як одну з базових емоцій, яка пройшла довгий шлях еволюційно-біологічного розвитку. Як людину не вчать боятися, так людину не навчають почувати провину.
