Психограмма співробітника пожежної частини
Серед мотивів надходження на службу в першу чергу співробітники називають: прагнення до ризику, небезпеці; приклад друзів, знайомих, що працюють в ОВД; сімейні традиції; військову службу в збройних силах і внутрішніх військах; схильність до воєнізованої служби; прагнення до морального задоволення від роботи; прагнення до активної, різноманітної, живої роботи; стабільний заробіток; роботі, пов'язаної зі спілкуванням з людьми.
Психограмма співробітників протипожежної служби включає провідні групи, у які входять наступні психологічні якості: дисциплінованість; організованість, самодисципліна; пунктуальність, педантичність; рішучість; здатність переносити неприємні відчуття (шум, бруд, холодна вода, опік, подряпина, удар електричного токовища й т.д.) без потрясінь; розвинені вольові якості; сміливість; здатність раціонально діяти в екстремальних ситуаціях; старанність, ретельність; товариство; упевненість у собі; цілеспрямованість; м'язово-суглобна чутливість зусиль або опору; гарне зорове сприйняття відстаней між предметами; кутовий, об'ємний; завадостійкість уваги; здатність до розподілу уваги між декількома об'єктами або видами діяльності; логічність мислення; оперативність (швидкість розумових процесів, інтелектуальна лабільність) мислення; предметність (об'єкти реального миру і їхні ознаки) мислення; добре розвинені мнемичні здатності (властивості пам'яті); гарна координація рухів рук і ніг; погодженість рухів із процесами сприйняття (; гарний загальний фізичний розвиток - витривалість, координованість, сила, швидкість; уміння чітко й коротко формулювати інформацію; здатність до швидкого переходу зі стану спокою до інтенсивної діяльності; збереження працездатності в некомфортних температурних умовах; фізична підготовленість до впливу несприятливих факторів професійної діяльності; швидкість реакції; витривалість до емоційних навантажень; оперативність; здатність чітко діяти в екстримальних ситуаціях; уміння швидко орієнтуватися в подіях; уміння працювати в умовах ненормованого графіка; енергійність; здатність переносити фізична й психічна напруга; здатність іти на ризик; уміння правильно й ефективно розподіляти час; уміння приймати адекватні рішення
Чинники, що потенціюють розвиток тривожності в професійній діяльності пожежних:
Екстремальні умови діяльності, з якими зіштовхується особовий склад пожежних підрозділів, із психологічної точки зору, характеризується сильними психотравмуючими факторами, що призводять до надмірної тривожності..
Джерела психічної травматизації й безпосередні стрес-фактори, що впливають на психіку особового складу й здоров'я, можуть бути найрізноманітніші.[29]
Найбільш характерні фактори, що психотравмують, що часто зустрічаються, при виконанні пожежними свого професійного боргу наступні:
1. Висока температура навколишнього середовища. Це специфічний стрес-фактор, що після короткочасного посилення збуджувального процесу викликає гноблення кори головного мозку, порушення рівноваги між порушенням і гальмуванням, ослаблення самого гальмового процесу, порушення точності рухових актів, дискоординацію й т.д.
Напружена фізична робота, пов'язана з теплотворенням в організмі, при високій температурі навколишнього середовища на пожежі, що сполучається зі значною вологістю повітря (вологість утвориться в результаті випару вогнегасильних засобів: води, т.д.) ставить організм пожежного в надзвичайно важкі умови. Найчастіше такий мікроклімат створюється при гасінні пожеж у підвалах житлових будинків, підземних галереях, газопровідних і кабельних комунікаціях.
У період роботи в цих умовах погіршується самопочуття; з'являються головний біль, запаморочення, «кола» перед главами, стукіт у скронях, відчуття жару й духоти, слабості, небажання рухатися, підвищується температура тіла й т.д.
2. Висока щільність диму є другим найпоширенішим стрес-фактором у бойовій діяльності пожежних, негативне вплив якого в першу чергу здійснюється на органи почуттів. Висока щільність диму обмежує видимість і дії пожежних.
Дим викликає сильне роздратування слизуватої оболонки око й носоглотки, викликає кашель, задишку, приводить до порушення в пожежні функції подиху й втраті працездатності. Вдихання на пожежі диму з оксидом вуглецю погіршує здоров'я пожежних, особливо осіб, схильних до серцевих захворювань. При роботі в задимленій зоні пожежні найчастіше гублять орієнтування.
3. Новизна подразників. Павлов И. Я відзначав своєрідний вплив несподіваних подразників на людину: «Усі знають, як екстрені роздратування затримують і розбудовують добре налагоджену звичайну діяльність й як плутає й утрудняє зміна раз установленого порядку рухів, дій і цілого укладу життя. Фізіологічний механізм напруженості, що виникає при різкій зміні середовища,- порушення оборонного й орієнтовного рефлексів. Головна реакція цих рефлексів може бути не на силу, а на новизну подразника».
Новизна обстановки пожежі викликає в пожежних оборонний й орієнтовний рефлекси й тим самим підсилює рухові реакції. Деякі з них не цілком доцільні й приводять до зайвої біганини на пожежі, уточненню окремих ділянок будинків, узгодженню з адміністрацією об'єктів можливих наслідків у ході гасіння пожежі й т.д. Всі ці фактори істотно впливають на результат гасіння пожежі й приводять до небажаних наслідків. Незнання характеру й дійсних розмірів пожежі, справжнього значення різного роду звуків, заходів й інших явищ, які можуть бути на пожежі, викликає в пожежних занепокоєння, почуття тривожного очікування, сковує ініціативу й активність. Так, при гасінні пожежі на Губахинском хімічному заводі в цеху синтезу метанолу інженерно-технічна сполука заводу й пожежні покинули свої бойові позиції, утекли із цеху, тому що почувся характерний шум вихідного газу з газопроводу й очікуваного можливого вибуху. Згодом виявилося, що прорив лінії газопроводу відбувся не на газопроводі з вибухонебезпечним газом, а на азотному газопроводі високого тиску, що призначений для цілей пожежогасіння.
Таким чином, нова обстановка й несподіванка, навіть тоді, коли немає прямій погрози для життя, нерідко змінює прояв волі, плин сприйняття, мислення й пам'яті в особового складу пожежних підрозділів.
4. Вплив шуму. Із практики гасіння пожеж на промислових об'єктах замічено, що всілякі шуми - досить розповсюджене явище. Установлено, що шум на один пожежні мало впливає, в інших же приводить до виникнення неприємних відчуттів: страху, тривоги, занепокоєння, пригніченості, нездужання. Це, безумовно, приводить до зниження бойової діяльності, а іноді й до відмови виконання бойового завдання деякими пожежними. Шум утрудняє мовний обмін, приводить до перекручування наказів, розпоряджень і вступник інформації. В умовах шуму зменшується зосередження уваги, знижується розумова здібність пожежних. Під впливом шуму збільшується час реакції пожежних на різні сигнали.
Таким чином, шум діє на психіку пожежних негативно, як стрес-фактор, що позначається не тільки на успішності бойової діяльності, але й на здоров'я.
5. Дія обмеженого простору. Відомо, що виконувати бойові завдання особовому складу пожежних підрозділів доводиться в обмеженому просторі (тунелях, підземних галереях, кабельних комунікаціях і т.д.). Обмежений простір викликає в пожежні труднощі не тільки фізичного порядку, такі як зміна звичного способу дій, робочої пози (просування поповзом, робота лежачи й т.д.), але й психічного. У період бойової роботи в цих умовах у пожежних спостерігається особистісна орієнтація на свій власний стан, що приводить до значного зниження працездатності, а іноді й до відмови від виконання бойового завдання. Із закордонної літератури відомо, що детренированність серцево-судинної системи в умовах різко обмеженого простору чітко проявлялася в зниженні ортостатичної толерантності й зниженні толерантності до фізичного навантаження (При виході пожежного з обмеженого простору відзначається підвищення артеріального тиску й частоти скорочень серця, скарги на запаморочення, слабість і стомлюваність при ходьбі).
6. Стрессогенним фактором у роботі пожежних є сигнал тривоги. Пожежні при одержанні сигналу тривоги випробовують нервово-емоційний дискомфорт, а більше 50% зрушень частоти серцевих скорочень пов'язані з емоційним компонентом кардиальної реакції.
7. Небезпека отруєння отруйними хімічними речовинами. Отруєння пожежних парами й газами, що виділяються в період гасіння пожежі, має реальну основу, про що вони попереджається як на заняттях, так й у бойовій обстановці. З бурхливим розвитком хімічної промисловості, і особливо виробництва пластмас, зростає небезпека впливу токсичних продуктів на організм пожежних.
При отруєнні окисом вуглецю насамперед страждає вища нервова діяльність, що виражається в порушенні процесів гальмування: наступає загальна слабість, серцебиття, сплутаність свідомості й психічне порушення, порушення ритму й глибини подиху, втрата свідомості. При гострих отруєннях: м'язова дискоординація, психічна дезорієнтація, глибока втрата свідомості; після втрати свідомості з'являються судороги, пінисте виділення слини, розширення зіниць, відзначається прискорений слабкий пульс, частий подих. Після отруєння чадним газом середнього й важкого ступенів спостерігається поразка нервової системи: розлад пам'яті, уваги, галлюцинаторное порушення, функціональні неврози, паралічі, тремор, пітливість, миокардиопатия. Всі ці ознаки отруєння відомі пожежн-професіоналам і мають місце майже на кожній пожежі.
8. Вплив стану постраждалих людей на психіку пожежного. Велика кількість постраждалих людей буває в результаті катастроф, аварій і пожеж на промислових підприємствах, у будинках з масовим перебуванням людей: театрах, кінотеатрах, готелях і т.д.
Під катастрофою звичайно розуміються всілякі руйнування будинків, споруджень, рухливої сполуки й т.д., з людськими жертвами. Катастрофи супроводжуються величезними руйнуваннями й загибеллю людей.
До прибуття пожежного підрозділу на місце катастроф відкривається обтяжуюча картина, викликана наслідками вибуху: руйнування конструкцій будинків, рухливого сполуки, лементи про допомогу потерпілих, стогони вмираючих людей, обгорілі й розчленовані тіла загиблих. Все це, безсумнівно, впливає на психічний стан особового складу пожежних підрозділів й інших осіб аварійно-рятувальних служб.
Психологічний стан при цьому залежить від багатьох факторів: боєздатності пожежного підрозділу, психологічної підготовки особового складу, почуття відповідальності за долі людей, службового боргу й т.п. Як немає однакових пожеж, так немає й однотипних ситуацій при порятунку людей, станів потерпілих.
9. Вплив зміненого стану самих пожежних. У малих групах людей, зокрема пожежний розрахунок виникає своєрідна спільність емоцій.
Важливим фактором у визначенні напрямку змін відносини до думки навколишніх при короткочасному стрессогенном впливі того або іншого роду є вихідна, виникла до стресу оцінка суб'єктом відносини до нього. Соціальна «полезависимость» при непідтвердженні при стресі маючих до його «полесигналов» свертивается (зменшується), знижується поведінкова активність.
При домінуванні соціально-психологічних проявів стресу (соціально-психологічного синдрому стресу) обіг суб'єкта до суспільної думки збільшується. В экстерналов це може проявлятися у вигляді посилення опори на навколишніх, в интерналов - у спробі збільшення психологічного тиску на них. При домінуванні в екстремальних умовах інтелектуальної активності (як прояву стресу) экстравертивная її форма збільшує суб'єктивну значимість суспільної думки, інтровертивна форма - знижує. Широко обговорюються мінливість і керованість стану тривожності. Райтменом в експерименті було показано, що в ряду суб'єктів тривожність знижується в присутності інших людей.[38]
Однак П. Спектор і Ф. Зайсфрунк не підтвердили «загальності» його висновків. У їхніх експериментах зниження в присутності інших людей тривожності чекаючи шокового впливу (ситуаційної тривожності) виникав тільки як результат відволікання уваги обстежуваних. Видимо, вплив навколишніх осіб на тривожність характеру є значно більш складно диференційованим явищем.
Підтримка, надавана суб'єктові під час його діяльності в стрессогенних умовах з боку робочої групи, перешкоджає виникненню в даного суб'єкта проявів стресу, тобто активність інтегрується із суспільного поводження окремих людей при стресі, варто припустити, що реальність стресових трансформацій нижче в групі. Але варто помітити, що зміни спілкування при стресі можуть виникати як при дії на людину фізичних, фізіологічних стресів, так й у результаті контактів з людьми, характер спілкування яких змінений наявним у них стресом.
Висновки до розділу 1
Розглянувши питання тривожності можна зробити декілька важливих висновків про особливості цих понять, а саме:
Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають. Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними. Виділяють особистісну та реакційну тривожність. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги. Надмірно високий рівень тривожності, як і надмірно низький, називаються дезадаптивной реакцією, яка проявляється в загальної дезорганизованности поводження й діяльності.
Психологічна наука дає різні тлумачення природи тривожності, питання про причини тривожності як індивідуальної психологічної особливості дотепер не вирішено. Більшість психологів уважають, що тривожність, маючи природну основу (властивості нервової й ендокринної систем), складається пожиттєво, у результаті дії соціальних й особистісних факторів.
Тривожність тісно пов’язана з депресією. Людина в депресії обмежена неусвідомленими бар'єрами з табличками «треба» або «не треба», які ізолюють його, сковують і в остаточному підсумку руйнують його душу. Живучи в такій своєрідній в'язниці, він проте будує фантазії про волю, придумує плани свого звільнення й мріє про світ, де життя буде зовсім інший. Ці мрії, як і всі ілюзії, служать для підтримки його духу, але одночасно вони не дають йому розпізнати внутрішні сили, які зв'язують його. Але рано або пізно ілюзія валиться, мрії відлітають, схеми не спрацьовують - і людина з жахом бачить дійсність такий, яка вона є насправді, без прикрас. Коли це відбувається, вона упадає в депресію й почуває себе безпомічною, одинокою, це приводить до підвищеної тривожності.
У людини є два різних мотиви, функціонально пов'язаних з діяльністю,направленою на досягнення успіху. Це — мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі. Мотив досягнення як стійка характеристика особи розуміється як стійке прагнення зробити щось швидко і добре, досягти певного рівня в якій-небудь справі.
Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання. Острах невдачі - характерна риса високотривожних людей. Цей острах у них домінує над прагненням до досягнення успіху. Мотивація досягнення успіхів переважає в низько тривожних людей. Звичайно вона переважує побоювання можливої невдачі.
2 Вивчення тривожності у робітників мнс
2.1 Програма та методи дослідження
Метою нашого дослідження є виявлення рівня тривожності, розробка комплексу заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та дослідження ефективності цих заходів.
В нашому дослідженні ми поставили перед собою наступні завдання:
1.Проаналізувати психологічну літературу по проблемі тривожності особистості.
2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.
3.Провести психокорекційні заходи з працівниками, які мають підвищений рівень тривожності.
4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів, напрямлених на пониження тривожності.
5.Представити методичні вказівки що до психокорекційної роботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.
Згідно цим завданням наше дослідження проходило у такі етапи:
На першому етапі ми провели теоретичній облік літератури, на другому етапі отримали данні і проінтерпретували їх, на третьому етапі провели психокорекцію і дослідили її результати, а також розробили рекомендації.
Відповідно поставленим завданням для виявлення рівня тривожності ми використовували методики дослідження тривожності Спілбергера та Тейлора. Ці методики використовувались разом для отримання найбільш достовірних результатів. Методика Спілбергера дає уявлення про стан особистісної і ситуативної тривожності, а шкала тривожності Тейлор дає узагальнену картину рівня тривожності улюдини.
1. Методика дослідження тривожності Спілбергера (Додаток Б)
Запитальник особистісний, для виміру реакційної та особистісної тривожності, розроблений Ч. Д. Спилбергером в 1966-1973 р.
Шкала представляє собою комбінацію трьох відомих тестів: шкали тривожності Кэттелла і Шайера, та Тейлор і шкали тривожності Велша (1964). Шкала складається із двох частин по 20 завдань у кожній. Перша шкала, реакційної тривожності призначена для визначення того, як людина почуває себе зараз, у цей момент, тобто для діагностики актуального стану, а завдання другої шкали, особистісної тривожності спрямовані на з'ясування того, як суб'єкт почуває себе звичайно, тобто діагностується тривожність як властивість особистості.
Кожна із частин шкали постачена власною інструкцією, заповнення бланка відповідей нескладне, тривалість обстеження становить приблизно 5-8 хв. Кожне висловлення, включене в запитальник, оцінюється респондентами по 4-бальній шкалі. Вербальна інтерпретація позицій оцінної шкали в першій і другій частинах запитальника різна. Для реакційної тривожності: «цілком правильно» (4 бали), «вірно» (3 бали), «мабуть, вірно» (2 бали), «зовсім невірно» (1 бал). Для особистісної: «майже ніколи» (1 бал), «іноді» (2 бали), «часто» (3 бали), «майже завжди» (4 бали).
Особливості проведення процедури тестування: дослідження може проводитися як індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповісти на питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, що випробувані повинні працювати самостійно. На кожне питання можливі чотири варіанти відповіді по ступені інтенсивності. Інструкція до першої групи суджень про самопочуття (реакційна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте на даний момент часу. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Залежно від самопочуття в цей момент закресліть (запишіть) найбільш підходящу для вас цифру: «1» - ні, це зовсім не так; «2» - мабуть, так; «З» - вірно; «4» - цілком правильно. Інструкція до другої групи суджень про самопочуття (особистісна тривожність): прочитайте уважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте зазвичай. Над питаннями довго не замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Закресліть (запишіть) підходящу для вас цифру праворуч залежно від того, як ви себе почуваєте звичайно. Цифри праворуч означають: «1» - майже ніколи; «2» - іноді; «З» - часто; «4» - майже завжди).
