Говорячи про тривожність, Гарри С. Салливен використає поняття із психосоматики. Він відзначає, що задоволення біологічних потягів звичайно супроводжується зняттям фізичної напруги як у внутрішніх органах, так й у кістякових м'язах; відбувається це мимовільно. Під дією парасимпатической нервової системи розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальших діях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагнути до редукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблять протилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніх м'язів, що супроводжується напругою кістякових м'язів під дією ЦНС. Природний цикл дитини: сон - голод (скорочення м'язів шлунка) - лемент - задоволення - сон.
Будь-яке переживання, що входить у конфлікт із самоттю, викликає тривожність і спричиняється собою таке поводження, що спрямоване на нівелювання його щирого змісту.
Э. Фромм підкреслював, що основним джерелом тривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з поданням людини про себе як про окрему особистість, що почуває у зв'язку із цим свою безпорадність перед силами природи й суспільства. Основним шляхом дозволу цієї ситуації Фромм уважав всілякі форми любові між людьми. Недарма один з перших розділів своєї книги «Мистецтво любові» він назвав «Любов - дозвіл проблеми людського існування».
Гештальттерапевтичні подання. Основним джерелом неврозу Фриц Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого. Але разом з тим, розділяв важливість теоретичних подань Фрейда про несвідому мотивацію, динамік особистості, паттернов людських відносин і т.д. [15]
Тривожність Перлз розумів як розрив між “зараз” й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тільки заважає усвідомити сьогодення, але й руйнує відкритість до майбутнього, яких необхідно для спонтанності й росту. Серед нових, у порівнянні із психоаналізом, перешкод росту (захисних механізмів), важливим для нашого аналізу, є ретрофлексия, що буквально означає, “обіг назад на себе”. Цей механізм приводить до поділу себе, людина стає й суб'єктом, і об'єктом своїх дій, метою власного поводження. Ретрофлексия спостерігається в тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через їхнє блокування соціальним середовищем, і сили необхідні для взаємодії із зовнішнім середовищем направляються на себе.
Подання гуманістичної й когнітивної психотерапії. При тім, що когнітивна й гуманістична психотерапії використають різний концептуальний апарат, до питання про природу тривожності вони підходять схожим образом - тривожність виникає при зіткненні з новим досвідом, що не погодиться з поданнями людини, загрожує їм.
Джорж Келли визначав тривожність, як поняття того, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовності його особистої системи пізнавальних конструктів. По Келли, тривога є результат усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Він підкреслював, що справа не в тім, що система конструктів не ідеальна, що людина не тривожиться просто тому, що його очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що в нього немає в принципі адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.
У свою чергу, Карл Роджерс бачив джерело тривожності в зустрічі суб'єкта з досвідом, що, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожувати поданню людини про себе. Тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини. Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни.[9]
Розуміння тривоги в когнітивній і гуманістичній психотерапії різко відрізняються від психоаналітичного подання про невротичну тривожність як наслідку неусвідомлюваних конфліктів і стримуваної інстинктивної енергії.
Подання про тривожність у біхевіоризмі. У зовсім іншому ключі підходили до проблемі тривожності представники поведінкового напрямку в психології. Відповідно до поглядів класиків теорії научення й представників її більше сучасних відгалужень, тривожність і страх - дуже близькі явища. І тривожність, і страх - емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у свою чергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення, на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріплення неадаптивних форм) невротичні порушення.
Експериментальні дослідження тривожності. Істотний вплив на вивчення тривожності в руслі теорії научення зробила «концепція потяга» К.Л. Халла. Вона лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научення (спроба синтезу біхевіоризму й психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора.[23]
Серед всіх властивостей, що піддаються виміру за допомогою особистісних опросників, найбільше значення одержала тривожність. Тейлор і Спенс розробили методику її вивчення. При цьому автори не стільки цікавилися тривожністю як такий, скільки вивченням впливу сили потяга на наученне новим способам поводження.
З 566 завдань тесту MMPI, Тейлор виділила 50 завдань для шкали, названої нею шкалою тривожності (MAS).
Результати використання нової методики показали, що невротично й психотично схильні особи мають високі показники, що відхиляються від норми.
Проблема дії стійкої тривожності в оцінних ситуаціях (так називана тестова тривожність) докладно вивчається в роботах И.Г. Сарасона, у яких, зокрема, показано, що тривожність перед іспитами й тестовими випробуваннями відбиває загальну оцінну тривожність індивіда. Для виміру тенденції до тривожності в дітей у таких ситуаціях був розроблений ряд шкал, з яких найбільш відома «Шкала тестової тривожності для дітей». В одному з лонгитюдних досліджень, проведених з використанням цієї шкали, було, наприклад, показано, що результати тестів й іспитів у дітей з високим рівнем тривожності гірше, ніж у нетривожних, причому з віком ця тенденція підсилюється.
1.2 Види, функції та причини тривожності
Виділяють особистісну та реакційну тривожність.
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні, пов'язаних зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.
Реакційна тривожність як стан характеризується емоціями, які сприймаються суб'єктивно: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бути різним по інтенсивності й динамічним у часі.
Особистості, які відносяться до категорії значно тривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, і особливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу.[16]
Тривожність розрізняється по глибині проявів на високу та низьку.
Висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги в людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Особам з високими показниками тривожності варто формувати почуття впевненості в успіху. Їм необхідно зміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності й високій значимості в постановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування, по шагове.
Низька тривожність, навпаки, вимагає пробудження активності, підвищення уваги до мотивів діяльності й підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».
Також, існують дві основні форми тривожності: відкрита й прихована. Першу, у свою чергу, можна підрозділити на наступні варіанти:
1. Нерегульована тривожність (генералізована) - сильна, усвідомлювана, що проявляється симптомами тривоги. Вона зустрічається у всіх вікових групах;
2. Регульована (компенсируема) тривожність - вона частіше зустрічається в молодших шкільних і ранньому юнацькому періодах;
3. Культивуюма тривожність - усвідомлюється й переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домогтися бажаного результату. Цей вид тривожності найбільш характерний для старшого підліткового й раннього юнацького віку.
Прихована тривожність зустрічається істотно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм - «неадекватний спокій». У цих випадках індивід, приховуючи тривогу як від навколишніх, так і від самого себе, виробляє сильні й негнучкі способи захисту від її, що перешкоджають усвідомленню як певних погроз у навколишньому світі, так і власних переживань. Друга форма схованої тривожності - «відхід від ситуації».[35]
Парафіян виділяє такі різновиди тривожності, як:
-стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова, міжособистісна, екологічна й ін.) — її прийнято позначати як специфічну, приватну, парціальну;
- загальна, генерализована тривожність, що вільно міняє об'єкти залежно від зміни їхньої значимості для людини. У цих випадках приватна тривожність є лише формою вираження загальної.
Розрізняють також нормальну й невротичну тривожність. Нормальна тривожність - це реакція людини на погрозу його цінностям, які він уважає для себе єдино важливими й можливими для існування себе як особистості. Нормальна тривожність адекватна реальній погрозі, вона не таїть у собі депресію або меланхолію. Ранк підкреслював, що нормальна тривожність супроводжує переживання індивіда протягом всього його життя і якщо потенційно формуюча тривожність переживання переборені успішно, те це веде до більшої незалежності й до відновленню нових рівнів відносин з іншими людьми.
Мэй відзначав, що нормальна тривожність, як і будь-яка тривожність, є реакція індивіда на погрозу цінностям, які він уважає єдино можливими для його існування як особистості. Але нормальною тривожністю може бути покликана реакція, що:
-адекватна реальній погрозі;
-не включає придушення або інші механізми дозволу внутрішнього психічного конфлікту, а в результаті цього — і зовнішнього;
-не вимагає невротичних захисних механізмів для керування собою, але може бути змінена конструктивно на рівні довільного усвідомлення або ослаблена при об'єктивній зміні ситуації.
Тривожність у більшій мері властива людям з розвиненим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу, підвишенно чутливим до свого положення й визнання серед навколишніх.[18]
Астапов говорить про необхідність функціонального підходу до вивчення тривоги, на підставі якого можна визначити цей стан як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Цей процес розгортається в ситуації, суб'єктивно оцінюваної як потенційно небезпечна. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.
Він розглядає наступні психічні функції тривоги:
1. Функція сигналу - має пристосувальне значення - сигналізує про невизначену небезпеку й спонукає до її пошуку.
2. Функція пошуку – людина намагається знайти джерело погрози, тому що зіткнення з небезпекою розряджає занепокоєння (нормальна тривожність), при постійному пошуку джерела погрози можна говорити про патопсихологических порушення особистості.
3. Функція оцінки - аналіз сформованої ситуації. Має складний характер, що включає не тільки перцептивні функції, але й процеси пам'яті, здатність до абстрактного мислення, актуалізації минулого досвіду й умінь людини й т.д. Особливість цієї функції полягає в тім, що вона включає захисні й пристосувальні функції, що допомагають організму адаптуватися.
На підставі функціонального підходу можна визначити тривогу як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівні цілісної особистості. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінку засобів для її подолання.
У соціальній сфері тривожність впливає на ефективність у спілкуванні, на соціально - психологічні показники ефективності діяльності керівників, на взаємини зі співробітниками, породжуючи конфлікти.
До соціальних факторів ставляться: відносини зі співробітниками, успішність діяльності людини, положення в суспільстві, самооцінка, прагнення до лідерства, прагнення реалізації своїх здатностей, адекватне сприйняття себе й т.д.
У психологічній сфері тривожність проявляється в зміні рівня домагань особистості, у зниженні самооцінки, рішучості, упевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію.
Відзначається зворотний зв'язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, прагнення до лідерства, емоційна стійкість, ступінь невротизма й інтровертированності. Тривожність проявляється й у психофізіологічній сфері. Причини тривожності на соціальному рівні - порушення спілкування.[33]
На психологічному рівні - неадекватне сприйняття суб'єктом самого себе, на психофізіологічному причини тривожності зв'язуються з особливостями будови й функціонування ЦНС.
Особистісна тривожність проявляється не обов'язково безпосередньо в поводженні, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості, що створює специфічне тло її життєдіяльності, що гнітить психіку.
Основні негативні сторони високого рівня особистісної тривожності.
1. Особистість із високим рівнем тривожності схильна приймати навколишній світ як містять у собі погрозу й небезпеку в значно більшому ступені, чим особистість із низьким рівнем тривожності.
2. Високий рівень тривожності створює погрозу психічному здоров'ю особистості, сприяє розвитку предневротических станів.
3. Негативно впливає на результати діяльності. Відзначається залежність тривожності із властивостями особистості, від яких залежить навчальна успішність.
4. Тривожність впливає на професійну спрямованість. Зіставлення професійної спрямованості з індивідуально-психологічними особливостями виявило істотний вплив цих особливостей на характер професійної спрямованості.
Високий рівень тривожності несприятливо позначається на якості соціального функціонування особистості. Тривожність пов'язана з негативним соціальним статусом, формулює конфліктні відносини й веде до відсутності в людини впевненості у своїх можливостях у спілкуванні.
Отже, ми бачимо, як залежать соціальні фактори від рівня тривожності. Особистість із високим рівнем тривожності буде неадекватно ставитися до себе, у нього буде занижена самооцінка, отже, відносини з навколишніми будуть складатися непросто, у нього не буде прагнення до лідерства й бажання реалізовувати свої здатності в навчальній діяльності. У цілому тривожність є проявом неблагополуччя особистості. У ряді випадків вона буквально вирощується в тривожно - недовірливій психологічній атмосфері родини, у якій батьки самі схильні до постійних побоювань і занепокоєння.
1.3 Особливості професійної діяльності працівника МНС
При всьому різноманітті професійно важливих якостей можна назвати ряд з них, які виступають як професійно важливі практично для будь-якого виду трудової діяльності. До таких якостей ставляться: відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка, мотивація й трохи більше специфічних – емоційна стійкість, тривожність, відношення до ризику й т.д.
Особливий інтерес представляють такі особливості особистості, які здатні регулювати рівень функціонального стану при несенні служби. Найбільше часто такою якістю виступає емоційна стійкість, що дозволяє співробітникові ГПС зберігати необхідну фізичну й психічну працездатність у надзвичайних умовах.
Емоційна стійкість дозволяє більш ефективно справлятися зі стресом, упевнено й холоднокровно застосовувати засвоєні навички, приймати адекватні рішення в обстановці дефіциту часу. Стійкі до стресу особи характеризуються як активні, не імпульсивні, наполегливі в подоланні труднощів. Протилежно цьому емоційно нестійкі особи егоцентричні, песимістичні, дратівливі, сприймають навколишнє середовище як ворожу й мають схильність акцентуватися на подразниках, пов'язаних з небезпекою. Емоційна стійкість може бути обумовлена мотивацією й рівнем домагань на досягнення високих результатів, а також знаком емоційного переживання, його тривалістю, глибиною.
Важливу роль у професійній діяльності грає самооцінка, її неадекватність зменшує надійність роботи в нестандартних умовах, В раптово виниклій складній обстановці. Самооцінка багато в чому визначає формування інших професійно важливих якостей. Так, схильність до ризику часто породжується неадекватно завищеною самооцінкою.[27]
Також, дуже важливою у професійній діяльності є мотивація. Мотивація буває завищеною,і це погано впливає на професійну діяльність, породжує тривожність, втому та незадоволення результатами своєї роботи. Мотивація може бути спрямована на уникнення невдачі – така мотивація істотно знижує результати діяльності у працівників МНС. Найоптимальнішою є адекватна мотивація, напрямлена на досягнення успіху у своїй діяльності. Вона дає можливість ставити перед собою реальні цілі і впевнено їх досягти.
Високотревожні особистості більше чутливі до емоційного стресу, із працею виходять із цього стану, у них часто відзначаються емоційні порушення невротичного характеру. Тривожність безпосередньо пов'язана з ризиком захворювання неврозом. Психологічна стійкість більшою мірою виражена в осіб, мало підданих тривозі. Ці особи більше раціональні й з меншою емоційною напругою здатні переборювати стресову ситуацію. Вони характеризуються більше високою рухливістю психічних процесів, що вказує на більше широкі можливості адаптації. Для осіб, тривожних, навпроти, типові ригідність особистісних якостей і психічних функцій, утруднення соціальних контактів, що перешкоджає реалізації раціональної й адекватної програми психічної адаптації.
Особливості нейродинаміки й деякі властивості темпераменту також виявляються значимими в багатьох видах професійної діяльності. Установлено, що особи із сильною нервовою системою з боку порушення мають більшу схильність до напруженої діяльності, чим особи зі слабкою нервовою системою, для яких характерна більше висока тривожність і більше низька самооцінка. Залежність ефективності діяльності від властивостей нервової системи очевидна. Стан стресу, що виникає в співробітників ГПС в екстремальних умовах, різко погіршує дії осіб зі слабкою нервовою системою й не робить впливу на людей із сильною нервовою системою. Співробітники ГПС зі слабкою нервовою системою досягають більше високих результатів у профілактичній роботі.
Професійно важливими для співробітників ГПС якостями є також інтроверсія й екстраверсія. Екстраверти найбільшою мірою переживають монотонність, піддані утоми в порівнянні з інтровертами під час роботи, коли обмежені зовнішні контакти й у роботі наступає одноманітність.
Необхідні психічні властивості людини розвиваються в процесі його професійної діяльності або компенсуються іншими властивостями за допомогою спеціальних прийомів і способів дії. Лише в екстремальних і надзвичайних випадках, до числа яких ставляться пожежі, вимоги до окремих психічних властивостей різко підвищуються, у той же час багато механізмів компенсації не спрацьовують. І якщо професійна діяльність така, що екстремальні ситуації виникають у ній досить часто, з'являється необхідність у відсіванні людей, що не відповідають по психологічних властивостях вимогам діяльності, або в перерозподілі їх по робочих місцях з обліком індивідуальних психологічних передумов.
