Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні та естетичні. Класифікація емоцій, яку запропонував К. Ізард, виділяє емоції фундаментальні та похідні. До фундаментальних відносять: 1) інтерес-збудження; 2) радість; 3) здивування; 4) горе-страждання; 5) гнів; 6) огида; 7) презирство; 8) страх; 9) стид; 10) провина [6; с. 54].
Решту емоцій похідні. Вважається, що саме із фундаментальних емоцій виникає такий комплексний стан, як тривожність, яка може поєднувати в собі і страх, і гнів, і провину, і інтерес-збудження.
У психологічній літературі термін „тривожність” не має чіткого визначення. Це пов’язане із тим, що сама тривожність є багатозначною і стосується як стану особистості так і її риси.
Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов’язувати із наявністю в особистості відповідної особистісної риси (так звана „особистісна тривожність”). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливих, реагуючи на кожну з них відповідною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйманні певних стимулів, які розцінюються як небезпечні, пов’язані із специфічними ситуаціями загрози престижу людини, її самооцінці та самоповазі.
Ситуативно нестійкі прояви тривожності називають ситуативними, а тривожність такого виду – „ситуативна тривожність”. Цей стан характеризується суб’єктивно переживаючими емоціями: напруга, хвилювання, стурбованість, нервозність. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною за інтенсивністю і динамічністю в часі [22; с. 18-19].
Тривожність як стан і риса, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін та інші. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей (Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні), а також таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань (Е.Соколов) [4; с. 45].
Якщо говорити про тривожність як стан, то Е.Г.Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій.
Ю.Ханін відмічає, що тривога як стан – це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи.
Отже, можемо зробити висновок, що тривожність – це психічне явище, що має три форми:
· короткочасна емоційна реакція слабо вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення;
· аналогічний психічний стан;
· властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності.
Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб’єктивні і об’єктивні причини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язаних з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру, які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров’я, порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан [4; с 43].
В соціальній сфері тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжуючи конфлікти. В психологічній сфері: зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі, мотивацію.
Крім цього відмічається зворотній зв’язок тривожності з такими особливостями, як соціальна активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь нейротизму та інтровертованості. В психофізіологічній сфері: зв’язок тривожності з особливостями нервової системи, енергетикою організму, активністю біологічно активних точок шкіри, розвитком психовегетативних захворювань.
Розрізняють також такі прояви тривожності як соматичні і поведінкові. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму людини: прискорене серцебиття , нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, підвищення артеріального тиску, зростання загальної збудливості, зниження порогів чутливості.
На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності більш різноманітні й не передбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості. Важливою характеристикою тривожності є, так звані, „маски тривожності”. Це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді і не виявляти назовні. Такими „масками” найчастіше є агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійливість, облудність, лінощі. Маска не рятує людину від суб’єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-менш успішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівень пережитої тривоги. Маска тривожності – це не тільки захист, а й способи регуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти шляхів подолання труднощів, які особистість засвоює і активно використовує у власному житті. Причому чим довше ці „маски” на неї „надягнені”, тим важче їх „зняти” [8; с.16].
За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї важливим компонентом самоконтролю та самовиховання. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини дороги людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань). При пристосовницькому характері діяльності діяльність і спілкування здійснюються не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. Ще одним явищем, яке спричиняється тривожністю є уникнення ситуації досягнення успіху.
Поведінка людей, що мають підвищену тривожність, в діяльності, направленій на досягнення успіху, має наступні особливості:
1. Тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж нетривожні, реагують на власні невдачі;
2. Тривожні люди гірше, ніж нетривожні, працюють в стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу для вирішення завдання;
3. Боязнь невдачі домінує над прагненням до успіху. У людей з нормальним рівнем тривожності – навпаки;
4. Великою стимулюючою силою витупає інформація про успіх, а не про невдачу. У низькотривожних людей – навпаки.
5. Особистісна тривожність сприяє тому, що індивід сприймає і оцінює багато, об’єктивно безпечних ситуацій як такі, які несуть в собі загрозу [8; с.16].
Тому існує ще одна класифікація тривожності на адаптивну, що сприяє нормальній життєдіяльності людини та дезадаптивну, що порушує нормальну життєдіяльність.
Отож, було здійснено теоретичне дослідження тривожності, виявлено її причини, динаміку, ознаки та особливості, вивчено її вплив на особистість та діяльність цієї особистості.
Розділ 2. Корекція тривожності у підлітків
2.1 Вихідні дані дослідження
Для реалізації мети даного дослідження необхідною умовою було вивчення рівня тривожності у підлітків. Для цього були використані тест шкільної тривожності Філіпса та проективна методика „Неіснуюча тваринка”. Дані методики були вибрані, оскільки дають можливість вивчити та проаналізувати прояви тривожності у різних аспектах психічного життя підлітка.
У досліджені брало участь 20 учнів 7-В класу Львівської загальноосвітньої школи. Із них 11 дівчат і 9 хлопців.
В наступному етапі дослідження здійснювалася корекція тривожності у підлітків, в яких за даними попередньої діагностики було виявлено її підвищений рівень. Корекційна програма була розроблена, із використанням різних джерел. Складається вона із чотирьох занять, темами яких є: „Пізнаю себе”, „Подолаємо тривожність”, „Мої емоції”, „Моє життя в моїх руках”.
Нагадаємо, що гіпотезою даного дослідження є твердження, що у підлітків буде підвищений рівень тривожності, та найбільш вираженою тривожність буде щодо проблем та страхів у стосунках з учителями.
2.2 Опис та аналіз отриманих даних
2.2.1 Діагностика тривожності у підлітків
Використаний у дослідженні тест шкільної тривожності Філіпса призначений для вивчення рівня і характеру тривожності, пов'язаної зі шкільним життям підлітка.
Перевагою при виборі саме цієї методики став той факт, що вона дає можливість більш глибоко і суттєво діагностувати не лише загальну тривожність дитини в стінах школи, а й такі фактори:
- переживання соціального стресу;
- фрустрація потреби у досягнення успіху;
- страх самовираження;
- страх ситуації перевірки знань;
- страх не відповідати очікуванням оточуючих;
- низький фізіологічний опір стресу;
- проблеми і страхи у відносинах із учителями.
Тест складається з 58 питань, що пропонуються учням в письмовому вигляді. На кожне питання потрібно однозначно відповісти „Так” чи „Ні”.
Під час проведення діагностуючої методики були дотримані усіх вимог, що передбачені у тексті методики.
Результати проведеного дослідження шкільної тривожності, що наведені у Таблиці 1 (див. Додаток А), показують кількісні показники рівня тривожності у відсотках. Відповідно до цих результатів серед 20-ти учнів 7-го класу 5 мають підвищений рівень тривожності. Це – З. Наталія (70%), С. Христина (56%), Б. Анна (55%), С. Олена (51%), К. Олена (51%). В решти 15-ти учнів підвищеного рівня загальної тривожності виявлено не було.
Проте, з наведених в Таблиці 2 результатів вираження симптомів тривожності видно, що учні, в яких не було виявлено загальної тривожності, проявляється тривожність лише за певними синдромами (див. Додаток Б). Так із 20-ти учнів у 14-ти є підвищена, а в деяких висока, тривожність за декількома синдромами.
Відповідно до середнього показника синдрому в класі, до групи ризику можна віднести: Б. Анну (вище середнього показника 6 синдромів), Г. Лілію (4 синдроми), З. Наталію (8 синдромів), К. Богдана (5 синдромів), К. Юрія (5 синдромів), К. Олену (8 синдромів), Н. Юлію (7 синдромів), Р. Петра (4 синдроми), С. Олега (4 синдроми), С. Олену (6 синдромів), С. Христину (7 синдрогмів). В інших учнів проявлено 1-3 синдроми. Лише в трьох учнів ( Г. Юрія, Ц. Святослава, Я. Анни) жоден із синдромів не показав результату вище середнього показника класу.
Результати даного дослідження також свідчать про те, що найвищий показник тривожності у класі має синдром – проблеми та страхи у стосунках з учителями ( у 70 % учнів цей синдром має показник підвищеної тривожності); наступний за рівнем вираження – страх самовираження (55% учнів); ще менший показник тривожності має синдром страху ситуації перевірки знань (40% учнів); синдроми страху невідповідності сподіванням оточення та фрустрації потреби у досягненні успіху мають однаковий показник (35% учнів); нижчий показник мають синдроми переживання соціального стресу та загальна тривожність у школі (20% учнів); найнижчий показник тривожності у класі має синдром низького фізіологічного опору стресу (5% учнів) (див. Додаток В).
Наведені вище результати пояснюються тим, що рівень тривожності підлітків є вищий, ніж у інші вікові періоди. Як вже згадувалось, основною причиною тривожності є внутрішній конфлікт. Для підлітків це особливо актуально. Це пов’язано із тим, що підлітку взагалі притаманні певні суперечності і про це говорять багато психологів і педагогів, зокрема Ст. Холл, Л. Виготський, В. Сухомлинський. Вже згадувалось про те, що надмірна активність в підлітків змінюється виснаженістю, веселість – зневірою, впевненість у собі – сором’язливістю і смутком, високі моральні прагнення – низькими спонуканнями, жага спілкування – замкнутістю тощо. Ще одне важливе протиріччя яке об’єктивно незалежне від підлітка є прагнення бути незалежним при залежності від дорослих, зокрема батьків.
Ці протиріччя можуть мати негативний вплив на особистість підлітка, робити його більш вразливим до різних психотравм, неблагополучності у певній значущій для підлітка сфері діяльності чи спілкування, порушень самооцінки, внутрішньоособистіних конфліктів, що спричиняють тривожність. Важливим фактором є й те, що емоційне життя підлітків у великій мірі визначається його відносинами з однолітками. Чим ширше коло значущих відносин, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу.
Основна проблема тривожності стосується її характеру, тобто – адаптивного чи дезадаптивного. Якщо тривожність має підвищений показник, то найчастіше вона має дезадаптивний характер і призводить до різних проблем у життєдіяльності, які часто мають зворотний характер ( низька самооцінка призводить до тривожності, в свою чергу тривожність є причиною низького рівня самооцінки). Відповідно до результатів діагностики такий характер тривожності можливий для учнів, які входять до групи ризику, тому їм необхідна її корекція.
Проведена дана діагностика також підтвердила наші думки про те, що найвищий показник буде мати синдром, що пов'язаний із проблемами та страхами у стосунках з учителями. Закономірним є те, що у підлітків порушуються стосунки з дорослими, фактично відбувається їх перебудова, яка пов’язана з появою почуття дорослості. Між ними виникає конфлікт, що зумовлений тим, що для підлітків дорослий, зокрема вчитель, вже не має такого авторитету як раніше. Це період емансипації дитини (звільнення від опіки дорослих, прагнення незалежності, самостійності, негативізм). З іншої сторони тривожні підлітки мають проблеми із самооцінкою, власною впевненістю, та самовираженням. При взаємодії із вчителями перелічені ознаки мають свій істотний вплив на виникнення страхів, зумовлене це тим, що підліток з однієї сторони хоче бути незалежним від дорослого, а з іншої ще не вміє бути таким. Для того, щоб зменшилася напруга, для дорослих є необхідним змінити своє ставлення до підлітків, вміти використовувати ті методи, які створюють позитивне поле діяльності з підлітками, адекватно реагувати на природні поведінкові прояви підлітка.
Інший синдром, який має достатньо високий показник у класі є страх самовираження. Для тривожності цей страх є дуже характерним, цей фактор підсилюється ще тим, що у підлітків важливе місце займає необхідність самореалізації, що дуже пов’язана із самовираженням і реалізується через неї. Тобто страх самовираження підсилюється необхідністю самореалізації, оскільки підліток хоче реалізуватися, але певні страхи не дозволяють йому цього зробити. Тим самим зумовлений і страх перевірки знань. Можна також вважати, що інший чинник, який тут може мати місце – це необхідність бути приналежним до групи і бути схваленим нею. Це пояснюється тим, що підліток не хоче в очах своїх однолітків виглядати погано. Відповідно, наступний синдром боязні невідповідності очікуванням також пов'язаний із реакцією угрупування та невпевненістю в собі, що дуже характерне для тривожних учнів. З цього видно, що синдроми тривожності є часто взаємозалежними і спричинюють один одного.
Менш проявилися такі синдроми, як загальна тривожність у школі та низький фізіологічний опір стресу. Перший показник синдрому може бути підтвердженням того, що в підлітковому віці тривожність має вищий показник ніж у інших вікових періодах. Важливим є також те, що синдром низького опору стресу є низьким, це говорить про наявність ресурсів для подолання тривожності за іншими синдромами. Найнижчий показник синдрому соціального стресу говорить про те, що емоційний стан учнів, на тлі якого розвиваються його соціальні контакти є позитивним, тобто можна говорити, що потреба підлітків мати друга, є задоволена.
Отже, відповідно до результатів проведеного тесту шкільної тривожності за Філіпсом у 7-В класі, підвищена загальна тривожність була виявлена у 5-ти учнів із 20-ти, тобто кожен четвертий учень має підвищений рівень тривожності. Проте за окремими шкалами в більшості учнів, а це 85%, виявлено підвищений, а то й високий рівень тривожності, що свідчить про те, що тривожність тою чи іншою мірою має місце у емоційній сфері цих підлітків.
Проективна методика „Неіснуюча тваринка” була використана як батарейний інструмент дослідження, для перевірки і уточнення отриманих даних тесту шкільної тривожності. Учням 7-го класу пропонувалося придумати й намалювати на аркуші паперу неіснуючу тварину і назвати її неіснуючою назвою.
Результати, що були отримані свідчать про те, що в таких учнів як Б. Анна, З. Наталія, К. Богдан, К. Юрій, Р. Претро, С. Олена є прояви тривожності, про що свідчать їх малюнки. Всі перелічені учні за попереднім діагностуванням входили до групи ризику.
Для того, щоб уточнити результати тесту шкільної тривожності, проаналізуємо малюнки.
Основними елементами в малюнку Б. Анни, що свідчать про наявність тривожності є сильне штрихування як самої тваринки, так і довкола неї і хоча кольори мають позитивне забарвлення, тривожність все-таки проявляється. Ще однією важливою ознакою є привідкритий заштрихований рот, без намальованих губ та язика, що свідчить про швидкість виникнення страхів та недовіри, а це показник тривожності. Затемнення контурної лінії, що присутнє на малюнку також свідчить про страхи та тривогу. Виділяється ще те, що тваринка дуже схожа на людину, що може свідчити про емоційну незрілість.
