Проблеми тривожності підлітків
Зміст
Вступ
Розділ 1. Емоційні особливості підліткового віку
1.1 Загальна характеристика психологічних особливостей підліткового віку
1.1.1 Психологічні концепції підліткового віку
1.1.2 Особливості афективної та мотиваційної сфери підлітка
1.1.3 Проблема підліткової кризи
1.2 Тривожність як емоційний розлад
1.2.1 Персонологічний підхід до проблеми тривожності
1.2.2 Характеристика тривожності як психічного явища
Розділ 2. Корекція тривожності у підлітків
2.1 Вихідні дані дослідження
2.2 Опис та аналіз отриманих даних
2.2.1 Діагностика тривожності у підлітків
2.2.2 Тренінг корекції тривожності у підлітків
Заняття 1
Заняття 2
Заняття 3
Заняття 4
2.2.3. Повторне діагностування
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
В Законі України «Про освіту» визначено стратегічну мету освіти: «...розвиток людини як особистості й найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних цінностей, формування громадян, здатних на осмислений суспільний вибір...» [7; с.4] Реалізація цієї стратегії здійснюється багатьма ланками системи освіти. Однією з таких ланок є соціально-педагогічна робота.
Визначені пріоритети – розвиток особистості, її талантів, здібностей, самостійного вибору, – є кінцевою метою процесу соціально-педагогічного навчання і виховання, для досягнення якої необхідно подолати багато труднощів, що проявляються на особистісному рівні суб’єктів цього процесу, саме суб’єктів, бо цей процес визначається як суб’єкт-суб’єктний.
Найбільш сприятливим для виникнення особистісних труднощів є підлітковий вік. Пошуки власного «Я» на соціальному, особистісному, екзистенційному рівні є природною еволюцією підлітків, тією фундаментальною потребою, яка обумовлює поведінку підлітка і, в цілому, його світосприйняття. Майже всі почуття та емоції підлітка переживаються на тлі прагнення незвичайного і нового, проте усвідомлена перспектива будь-яких зовнішніх чи внутрішніх трансформацій «Я» не лише приваблює, але й викликає чимало тривожних переживань, які за несприятливих внутрішніх та зовнішніх обставин мають негативні наслідки для процесу соціалізації і розвитку особистості, і є одним із важливих факторів дезадаптації.
Вибір теми даного дослідження продиктований необхідністю пошуку шляхів вирішення проблем підліткового віку, які в умовах розвитку системи освіти, зміни сімейних відносин, значно поглиблюються. Серед важливих проблем підліткового віку – тривожність, яка закономірно у підлітковому віці збільшується. Проте часто вона перевищує показник норми і набуває форми дезадаптуючого фактора, що для підлітка приносить тяжкі внутрішні переживання. Найчастіше такі підлітки намагаються не виділятися, бути просто виконавцями, бо не вміють захистити своє прагнення бути собою. Тут і виникає загроза для реалізації вищезгаданих пріоритетів.
Мета даного дослідження спрямована на вивчення явища тривожності, її динаміки та проявів у житті підлітка, а також пошук можливих шляхів її подолання. Тому вважаємо, що результати даного дослідження є важливі для розуміння проблем підліткового віку, вивчення особливостей тривожності цього віку та процесу її корекції. На основі результатів таких досліджень можна робити подальші розробки шляхів корекції тривожності.
В роботі нами було використано теоретичні положення і результати досліджень соціального антрополога М. Мід, теоретичні концепції підліткового віку зарубіжних дослідників Ст. Холла, Е. Шпрангера, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Еріксона, Ж. Піаже та вітчизняних Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, Л.І. Божович, І.В. Добровіної. А також положення З. Фрейда та К. Хорні про тривожність, теоретичні дослідження цього питання Ю. Ханіна, Г. Айзенка, Ч. Спілбергера, Е. Ейдеміллєра.
Таким чином, об’єктом дослідження виступає емоційна сфера підлітка. Предметом дослідження є подолання тривожності у підлітковому віці.
Основна мета полягає у аналізі явища тривожності, її діагностиці та корекції.
Відповідно ми висуваємо наступну гіпотезу даного дослідження: ймовірно, що тривожність у підлітків буде підвищеною і найвищий рівень тривожності буде пов'язаний із проблемами у спілкуванні з дорослими.
Для досягнення мети дослідження і підтвердження гіпотези ми ставимо перед собою такі завдання:
1) Розглянути теоретичні концепції підліткового віку зарубіжних і вітчизняних дослідників;
2) Описати психологічні особливості підліткового віку;
3) Вивчити явище тривожності, її особливості, прояви і наслідки;
4) Дослідити рівень тривожності у підлітків;
5) Розробити та здійснити корекцію тривожності.
6) Перевірити ефективність проведеної корекційної програми.
Розділ 1. Емоційні особливості підліткового віку
1.1 Загальна характеристика психічних особливостей підліткового віку
1.1.1 Психологічні концепції підліткового віку
Підлітковий вік можна сміливо назвати улюбленим об’єктом дослідження вікової психології. Причиною цього є те, що цей період є визначальним у житті будь-якої дитини. Він являє собою доволі довгий і проблемний перехід від дитинства до дорослості. В цьому віці змінюється все, причому зміни починаються від цілісної особистості: відбувається подальше становлення її структури. Саме тому цей вік завжди в центрі уваги і саме тому він фіксується в усіх без винятку системах періодизації розвитку дитини, якими б різними вони не були.
Проте, серед психологів не сформувалось спільної думки щодо питання меж підліткового періоду. Складність періодизації даного вікового етапу пов'язана із виразною соціокультурною специфікою подорослішання, зі значною гетерохронністю настання психологічних змін, характерних для віку, з явищем акселерації тощо. У західній психології взагалі спостерігається традиція об'єднання підліткового віку і юності у віковий період який називається періодом подорослішання (adolescence). Змістом його є перехід від дитинства до дорослості, а межі можуть простиратися за різними періодизаціями від 12 до 25 років. Часто вживаним також є слово „тінейджер" як спільна назва для всіх, кому від 13 до 19 років (від назви чисел, які закінчуються на – „teen”).
У сучасній вітчизняній психології та психології пострадянського простору ці періоди розмежовуються. Підлітковий вік розглядається у хронологічних межах 9/11-14/15 років, що співпадає в сучасній українській школі з часом навчання дітей у 5-9 класах [12; с.21].
Вивчення питання слід розпочати із розкриття змісту теоретичних положень найважливіших концепцій підліткового віку. Це дасть змогу окреслити коло питань, що безпосередньо стосуються цього віку, його симптоматику, побачити стабільне й історично мінливе в психології підлітка, розрізнити феномен і його інтерпретацію в різних наукових концепціях, краще усвідомити підхід до проблем підліткового віку. Розглянемо ці концепції.
Ряд досліджень дорослішання дітей в різних соціо-культурних середовищах (Б.Зазо, М.Мід. Н.М.Толстая, М.Коул) експериментально доводять, що специфіка протікання та тривалість підліткового періоду варіює залежно від рівня розвитку суспільства та його етно-культурних особливостей.
Особливо варто відмітити внесок соціального антрополога Маргарет Мід у поглиблення уявлень про перехідний період життя людини. У своїх роботах М.Мід описує процес подорослішання в різних архаїчних суспільствах (Самоа, Гвінея, острови Океанії). Нею показано, що незважаючи на різні традиції подорослішання, у первісних суспільствах підлітковий вік протікає без особливих потрясінь, безконфліктно як для дівчаток, так і для хлопчиків. У більшості архаїчних суспільств перехід від дитинства до дорослості здійснюється через особливий обряд ініціації, переважно орієнтований на хлопчиків. Обряд виконує у такому суспільстві функцію соціалізації, яка включає ряд завдань: розвиток соціальної, групової та гендерної ідентичності.
У постіндустріальному суспільстві підлітковий період є не лише досить тривалим у часі і має тенденцію до збільшення, саме о цій порі тимчасово наростають негативні зміни у поведінці, спілкуванні та навчанні дитини. Очевидні відмінності у протіканні підліткового періоду в різних типах культур М.Мід пояснює кардинальною відмінністю у змісті завдань соціалізації людини.
Швидкий і безкризовий перехід від дитинства до дорослості, властивий архаїчним суспільствам, обумовлений тим, що завдання соціалізації тут не орієнтовані на індивідуальний розвиток особистості людини, а спрямовані на розвиток її спільності із соціальною групою. Тут прабатьки бачать у своїх онуках повне повторення і реалізацію себе.
Тривалість і кризовий характер підліткового віку в постіндустріальних суспільствах пов'язані з тим, що:
· соціальна та психологічна зрілість в умовах складної культури настає значно пізніше біологічної зрілості:
· процес соціалізації і культурної передачі допускає більш широку індивідуальну варіативність:
· втрачає значення жорстка гендерна ідентичність, припускається більш широке поєднання маскулінності та фемінності при виконанні гендерних ролей;
· молоді люди більше не повторюють моделі життя своїх батьків і повинні самовизначатися у житті [23; с.10-11].
Продовжимо розгляд теоретичних ідей щодо розвитку підлітка, які сформувались у європейській і американській психології розвитку і представлені концепціями Ст. Холла, Е. Шпрангера, Ш. Бюллер, Е. Штерна, Е. Еріксона, Ж. Піаже.
Автор першої фундаментальної праці про підлітковий період, американський психолог Стівен Холл, осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.
Відповідно до теорії рекапітуляції Ст.Холл вважав, що підліткова стадія в розвитку особистості відповідає періоду романтизму в історії людства. Це проміжна стадія між дитинством — епохою полювання і збирання — і дорослим станом — епохою розвиненої цивілізації. На думку Ст.Холла, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції зіштовхуються з вимогами соціального життя.
Ст.Холл уперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши низку основних протиріч, властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може призвести до виснаження, божевільна веселість змінюється зневірою, впевненість у собі переходить у сором'язливість і смуток, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі моральні прагнення змінюються низькими спонуканнями, жага до спілкування змінюється замкнутістю, тонка чутливість переходить в апатію, жвава допитливість — у розумову байдужість, любов до читання — у зневагу до нього, прагнення до реформаторства — у любов до рутини, захоплення спостереженнями — у нескінченні роздуми. Ст.Холл по праву назвав цей період періодом «бурі та натиску». Зміст підліткового періоду Ст.Холл описує як кризу самосвідомості, переборовши яку, людина здобуває «відчуття індивідуальності» [11; с.10].
Інший великий дослідник підліткового віку, німецький філософ і психолог Е. Шпрангер у 1924 р. випустив книгу «Психологія юнацького віку», яка не втратила своєї значущості дотепер. В цій праці підлітковий вік розглядається як перша фаза юності. Ця фаза характеризується кризою, зміст якої є звільнення від дитячої залежності.
Е.Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового віку, відповідно до якої підлітковий вік — це вік вростання в культуру. Він писав, що психічний розвиток — вростання індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний дух даної епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом «бурі і натиску», Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва:
- критичний (характеризується різким, бурхливим, кризовим перебігом, коли підлітковий вік переживається як друге народження, у підсумку якого виникає нове «Я»);
- м’який (плавний, повільний, поступовий ріст, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості);
- активний (підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, переборюючи зусиллями волі внутрішні тривоги і кризи).
Головні новоутворення цього віку, за Е.Шпрангером, — відкриття «Я», виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності [11; с.10]
Пошук біологічного змісту пубертатного періоду представлений у роботах Ш.Бюллер. Підлітковий вік у її роботах визначається на основі поняття пубертатності, не лише фізичної але і психічної. Психічна пубертатність, за Ш.Бюллер, пов'язана із визріванням особливої біологічної потреби — потреби в доповненні. Саме в цьому життєвому явищі і лежать, на її думку, причини тих переживань, що характерні для підліткового віку. Зовнішнє і внутрішнє збудження, яким супроводжується дозрівання, повинне вивести підлітка зі стану самовдоволення і спокою, спонукати його до пошуків і зближення з істотою іншої статі. Явища, що супроводжують дозрівання, повинні зробити людину шукаючою, незадоволеною своєю замкнутістю, і її «Я» повинно бути розкрите для зустрічі з «Ти».
Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, в 11 — 12 років: підлітки неприборкані й задерикуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе занадто великими. Перейнятися особистим самолюбством і високими ідеалами вони ще не можуть, і водночас у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, за Ш.Бюллер, прелюдією до періоду психічної пубертатності. Наступна фаза – негативна. Основні її риси, визначенні Ш. Бюллер, – це «підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан», а також «фізичне і душевне нездужання», що виражається в дратівливості й вередуванні. Підлітки незадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Закінчення негативної фази характеризується завершенням тілесного дозрівання. І тут починається третя фаза – позитивна. Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються живі джерела радості, до яких він до цього часу не був сприйнятливий. До усього цього приєднується любов, тепер уже свідомо спрямована на доповнююче «Ти». «Любов дає вихід найважчій напрузі», — зазначає Ш.Бюллер.
У роботі Ш.Бюллер зроблена спроба розглянути пубертатний вік у єдності органічного дозрівання і психічного розвитку [11; с.11-12]
Е. Штерн привертає увагу до розвитку особистості підлітка, і в залежності від того, яка цінність в структурі особистості підлітка відіграє визначальну роль, створює типологію особистості і описує шість особистісних типів:
- теоретичний, усі прагнення якого спрямовані на об’єктивне пізнання дійсності;
- естетичний тип – особистість, для якої об’єктивне пізнання далеке, вона прагне осягнути одиничний випадок;
- економічний тип – життям такої людини керує ідея користі, прагнення „з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату”;
- соціальний, сенс життя якого – любов, спілкування і життя для інших людей;
- політичний – характерне прагнення до влади, панування і впливу;
- релігійний – співвідносить будь-яке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу.
За Е. Штерном, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і почуттів, прагнень та ідеалів, але особливий спосіб дій – „серйозна гра” (проміжна форма між дитячою грою і серйозною відповідальною діяльністю – вибір професії, підготовка до неї, заняття спортом, участь у підліткових організаціях, кокетство, флірт, романтичні залицяння тощо) [11; с. 12-13].
Класичні дослідження підліткового віку стосуються розвитку особистості в певний історичний період, період першої третини XX століття, коли дитяча психологія формувалася як самостійна наука, залишаючись під впливом біологізаторських ідей. Особливо яскраво це проявилося в трактуванні одного з найважчих психологічних етапів — підліткового. Психологічні зміни, що відбуваються в розвитку особистості підлітка, дослідники пов'язували насамперед із процесом статевого дозрівання.
У другій половині XX століття дослідники поглибили розуміння ролі середовища в розвитку підлітка. Так, Е.Еріксон, що вважав підлітковий вік найважливішим і найважчим періодом людського життя, підкреслював: психологічна напруженість, що супроводжує формування цілісності особистості, залежить не тільки від фізичного дозрівання, особистої біографії, а й від духовної атмосфери суспільства, від внутрішньої суперечливості суспільної ідеології. До настання підліткового віку діти дізнаються про цілий ряд різних ролей – учня або друга, брата або сестри, сина або дочки, покупця, пасажира тощо. У підлітковому віці та юності, за Е. Еріксоном, людині важливо зібрати у ціле всі знання про себе й інтегрувати ці численні образи себе у особисту ідентичність [13; с.7].
Підлітковий вік у концепції Ж. Піаже розглядається як вік останньої фундаментальної децентрації – дитина звільняється від конкретної прив’язаності до даних у полі сприйняття об’єктів і починає розглядати світ з точки зору того, як його можна змінити. За Ж. Піаже, в цьому віці закінчується формування особистості, будується програма життя. Відчуваючи перешкоди з боку суспільства у реалізації своїх життєвих програм і планів перетворення світопорядку і залишаючись залежним від нього, підлітки поступово соціалізуються [12; с. 14].
Специфіка віку та розвиток особистості підлітка розглядаються вітчизняними психологами Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, Л.І Божович у системі трьох взаємопов’язаних категорій: джерело, рушійні сили, умови розвитку. Дана понятійна тріада розкриває специфіку розвитку підлітка як соціально активного, діяльного індивіда.
