Д. І. Фельдштейн виділяє три форми спілкування підлітків: інтимно-особистісну, стихійно-групову, соціально-орієнтовану. [24] Інтимно-особистісне спілкування – взаємодія, що основана на особистих симпатіях, - "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає при умові спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів один одного, емпатією. [25] Вищими формами інтимно-особистісного спілкування є дружба і кохання. Їх ми розглянемо пізніше.
Стихійно-групове спілкування – взаємодія, що основане на випадкових контактах – "я" і "вони". Стихійно-груповий характер спілкування підлітків домінує в тому випадку, якщо не організована суспільно-корисна діяльність підлітків. [8]
Такий тип спілкування призводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. У процесі стихійно-групового спілкування стійкий характер набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожності, замкнутість і т.д. Соціально-орієнтоване спілкування – взаємодія, основане на спільному виконанні суспільно-важливих справ "я" і "суспільство". Соціальне-орієнтовне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є фактором, що сприяє розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і т.д. [16] Дослідження, що були проведені Д. І. Фельдштейном [18], показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні в основному задовольняються в 31% і 34%, потреба в соціально-орієнтованому спілкуванні залишається незадоволеними в 38,5% випадках, що обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в даній формі виражена в мінімальній кількості.
Спілкування та поведінка підлітка
Як вже було зазначено, у науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Так, Л. Виготський у своїй книзі "Педологія підлітка" виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що "кризи – необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того – чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процесс формування особистості".[17]
Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.
Для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, а посідати серед них становище, що задовольнить його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь cправі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжується і підвищеною комфортністю підлітків щодо підліткових компаній.
Крім того, слід зазначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками
Значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для підлітків переживання щодо спілкування з ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з вчителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.
Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні з однолітками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі однолітків.
У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі однолітків і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків.
Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхня дитина. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу "у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія", унаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з однолітками.
Важливість для підлітка його спілкування з однолітками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками ті вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?
Основне джерело цих проблем – непорозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень.
Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих.
Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну само звинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають "психологічним примиренням", пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин "слухняності", що нав’язуються їм, ламання позиції "психологічного примирення" найчастіше призводить до "психологічного бунту". [17]
Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з вчителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більш складним, малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.
Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з однолітками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною само затвердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром питань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій. Для підлітка головне – дія. Тому він намагається спілкуватись з ровесниками там, де можна щось робити.
Спілкування з однолітками
Спілкування пронизує все життя підлітків, накладаючи відбиток і на навчання, і на не учбові заняття, і на відношення з батьками. Ведучою діяльністю, повторюючи вже сказане, стає інтимно-особистісне спілкування. Найбільш змістовне і глибоке спілкування можливе при дружніх відносинах. Підліткова дружба – складне, часто неоднозначне явище. Підліток бажає мати близького, вірного друга і часто змінює друзів. Звичайно він шукає в другові схожість, розуміння і прийняття своїх власних переживань і установок. Друг, що вміє вислухати і поспівчувати, стає своєрідним психотерапевтом. Він може не лише допомогти краще зрозуміти себе, але й подолати невпевненість в своїх силах, нескінчені сумніви у власній значущості, відчути себе особистістю. Якщо ж друг, зайнятий своїми, теж складними підлітковими справами, виявить неувагу, або по-іншому оцінить ситуацію, що має значення для обох, то досить можливий розрив відносин. І тоді підліток, відчуваючи себе самотнім, знов буде шукати ідеал і прагнути до якомога більшого розуміння, при якому тебе, незважаючи ні на що, цінують і люблять.
В дружніх відносинах підлітки дуже виборні. Але їхнє коло спілкування не обмежується близькими друзями, навпаки, воно стає набагато ширше, ніж у попередніх віках. У дітей в цей час з'являється багато знайомих і, що ще більш важливо, утворюються неформальні групи чи компанії (про них буде йтися нижче). Підлітків може об’єднувати в групу не лише взаємна симпатія, але й спільні інтереси, заняття, розваги, місце проведення вільного часу. Те, що отримує підліток від групи і те, що він може дати їй, залежить від рівня розвитку групи, до якої він належить.
В цей віковий період дітей так тягне один до одного, їхнє спілкування настільки інтенсивне, що кажуть про типово підліткову "реакцію групування". Незважаючи на цю загальну тенденцію, психічний стан підлітка в різних групах може бути різним. Для нього важливо мати референтну групу, цінності якої він приймає, на чиї норми і моралі орієнтується. Входити до будь-якої групи, що приймає, недостатньо для підлітка. Нерідко підліток почувається самотнім поруч з однолітками в голосній компанії. Крім того, не всіх підлітків приймають в групи, частина їх стає ізольованою. Це, як правило, невпевнені в собі, замкнуті, нервові, занадто агресивні діти, що потребують до себе особливої уваги, байдужі.
Емоційні відносини підлітка з однолітками
Як вже зазначалось, в підлітковому віці різко зростає значимість спілкування з однолітками і інтенсивність пов’язаних з ним емоцій і почуттів. Це вік міжособистісних потягів, близької дружби, першого кохання. Об’єм спілкування з однолітками і потреба в ньому виходить на перше місце, залишаючи позаду спілкування з близькими родичами і вчителями. Емоційні відносини справляють значний вплив на розвиток психіки підлітка, виконуючи наступні функції:
1) Підлітки отримують досвід соціалізації, необхідний для подальшого розвитку і встановлення гармонічних відносин з оточуючими і створення власної сім’ї.
2) Формування ідентичності. Перед підлітком стоїть задача осмислення й узагальнення всього того, що він знає про себе, побудова узагальненої картини світу і пошуку свого місця в ньому.
3) Розвиток Я-концепції (системи стійких уявлень людини про самого себе), формування адекватної самооцінки. Підліток отримує зворотній зв'язок від однолітків і дорослих і починає сприймати оточуючих як своєрідне "дзеркало", в якому відображується його власне життя.
4) Подолання егоцентризму в соціальній сфері. Підліток, що вступає в емоційні відносини, вчиться дивитись на себе і на оточуючу дійсність очами іншої людини, розуміти мотиви і хвилювання оточуючих.
Основні різновиди емоційних відносин підлітків з однолітками – дружба і кохання.
Дружба
Дружні сосунки для підлітків мають дуже велике значення, що багаторазово підкреслювалось як в працях психологів, так і в творах художньої літератури, автобіографіях видатних людей і т.п. Дружбу можна визначити як "взаємовідносини, основані на взаємній відкритості, повній довірі, спільності інтересів, відданості людей один одному, їх постійній готовності прийти на допомогу один одному".[17]
В 75 % випадків дружні відносини з однолітками встановлюються з дітьми, приблизно рівними за віком. Ключовими моментами, які характеризують дружбу і дозволяють надійно відрізнити її від інших видів взаємовідносин, є:
1) Високий ступінь виборності: у підлітків рідко буває більше 2-3 близьких друзів.
2) Орієнтація на індивідуальну мету і цінності партнера за спілкуванням (в цьому і є її відмінність від товаришування, орієнтованого на групову мету).
3) Відносно довге існування в часі. [17]
Кохання
Кохання супроводжується інтенсивними хвилюваннями, які в суб’єктивному відношенні випереджають інші її компоненти. Ясно, що кохання не можна уявити у вигляді якої-небудь одиничної емоції, вона є складним феноменом, що має властивість амбівалентності , тобто може проявлятися як через позитивні, так і через негативні хвилювання.
За визначенням Н. Н. Обозова [24], кохання – це найвищий ступінь емоціонально-позитивного відношення людини до людини. Дати більш конкретне наукове визначення кохання важко, так як це явище само по собі дуже неоднорідне, в сучасній соціальній психології виділяють більше шести її видів.
Відносини з дорослими
В той же час для підлітків є характерним прагнення до емансипації від близьких дорослих. Маючи потребу в батьках, їх любові і піклуванні, в їх думці, вони мають сильну потребу бути самостійними, рівними з ними в правах. Те, як складуться відносини в цей складний для обох сторін період, залежить головним чином від стилю виховання, що уклалось в сім'ї, і можливості батьків прийняти почуття дорослості дитини.
Основні важкі моменти в спілкуванні, конфлікти виникають через батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів і т.д. Контроль може бути принципіально різним. Крайні, найнеблагоприятніші для розвитку підлітка випадки – жорсткий, тотальний контроль при авторитарному вихованні і майже повна відсутність контроль, коли підліток опиняться наданим самому собі, без нагляду. Існує багато проміжних варіантів: батьки регулярно кажуть дітям, що їм робити; підліток може сказати свою точку зору, але батьки, приймаючи рішення, цього думку не беруть до уваги; підліток може приймати окремі рішення сам, але повинен знайти їх підтвердження у батьків; підліток і батьки мають майже рівні права, приймаючи рішення; рішення часто приймає сам підліток; підліток сам вирішує, підкорятися йому батьківським рішенням або ні.
Окрім контролю в сімейних відносинах важливі очікування батьків, піклування про дитину, послідовність або непослідовність вимог, що йому ставлять, і, звичайно емоціональна основа цих відносин – любов, приймання чи неприймання дитини. Залежність відносин від почуттів батьків до дитини і особливості контролю його поведінки показано на малюнку нижче (мал.1)
Мал. 1. Стилі сімейного виховання (схема Е. Шефера)
1.2.2 Розвиток самосвідомості підлітка у конфліктах з дорослими і однолітками
Коли кажуть про труднощі підліткового періоду, мають на увазі загострені протиріччя між поведінкою підлітка і зовнішнім світом, передусім, вимогами соціального оточення. Але аналогічне загострення настає і у внутрішньому світі підлітка, в його уявленнях про себе і розумінні себе. І те, і інше призводить до інтенсивних і тяжких хвилювань.
Значне неузгодження між зовнішніми умовами і вимогами, власними можливостями і зміненими потребами відображує стан кризи. Різке ускладнення взаємовідносин підлітка із зовнішньою соціальною середою означає, що для нього, кажучи словами Л. С. Виготського, ця ситуація є соціальною ситуацією розвитку.
О. Р. Веретіна спробувала розглянути, як відбувається пошук самототожноті і як це проявляється в конфліктних взаємовідносинах підлітка з його найближчим соціальним оточенням. Можуть чи ні стійкі переваги у виборі тієї чи іншої стратегії поведінки в конфлікті служити соціальним індикатором статусу его-ідентичності (Дж. Марсиа), якщо співвіднести їх з особливостями образів "Я" і "інших" як сторін конфлікту?
Передусім, була спроба з'ясувати, яких підлітків вважають конфліктними оточуючі (батьки, вчителі, однолітки). Серед визначних ознак конфліктності були відзначені наступні:
· Нерозв’язання конфліктного протиріччя;
· Наявність інциденту, тобто, саме сутички;
· Тяжкі хвилювання його учасників.
Виявлені стратегії поведінки, яким надають перевагу так звані конфліктні і неконфліктні підлітки (див. таблицю 1.1).
Таблиця 1.1 Стратегії поведінки "конфліктних" і "неконфліктних" підлітків
стратегії, яким віддаються переваги в конфлікті |
розповсюдженість в % |
|
|
"конфліктні" |
"неконфліктні" |
Суперництво |
74 |
22,2 |
Співпраця |
10 |
33,3 |
Компроміс |
4 |
8,9 |
Уникнення |
6 |
2,2 |
пристосування |
6 |
6,6 |
поєднання стратегій |
- |
26,6 |
1.3 Конфлікт та стратегії поведінки в конфлікті
Що ж таке конфлікт? В психології конфлікт визначається як "сутичка протилежно напрямлених, несумісних одна з одній тенденцій, окремо взятого епізоду в свідомості, в міжіндивідуальних відносинах індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними переживаннями". [1]. Звідси видно, що основу конфліктної ситуації між окремими людьми складає сутичка між протилежно напрямленими інтересами, думками, метою, різними уявленнями про спосіб їх досягнення.
Крім того, кожний конфлікт має більш-менш чітку структуру. В будь-якому конфлікті є об’єкт конфліктної ситуації. Другим елементом конфлікту виступає мета, суб’єктивні мотиви його учасників, зумовлені їх поглядами і думками, матеріальними і духовними інтересами. Далі конфлікт повинен включати опонентів, конкретних людей, що є його учасниками. І, нарешті, в будь-яком конфлікті має бути безпосередній привід сутички. Для припинення конфлікту необхідно усунути хоча б один з елементів структури конфлікту.
Також виділяють стадії конфлікту. Вони, незважаючи на специфіку і не одиничність, мають в цілому спільні стадії:
1) Стадію потенційного формування протирічних інтересів, цінностей, норм;
2) Стадію переходу потенційного конфлікту в реальний або стадію розуміння учасниками своїх правильно чи неправильно зрозумілих інтересів;
3) Стадію конфліктних дій;
4) Стадію зняття або вирішення конфлікту.
Стратегії поведінки в конфлікті
Розглянемо психологічні передумови тих чи інших переваг у виборі стратегії поведінки в конфлікті з точки зору вирішення актуальних задач особистісного розвитку підлітка, а саме, пошуку его-ідентичності в умовах нової соціальної ситуації розвитку.