Особливості міжособистісного спілкування у підлітків
Міністерство освіти і науки України
Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського
Інститут психології
Кафедра теорії вікової та педагогічної психології
Особливості міжособистісного спілкування у підлітків
Курсова робота
Студентки 2 курсу 1 групи
Бойченко Марії
Науковий керівник
Кандидат психологічних наук, доцент
Прокоф’єва-Акопова С. А.
Одеса 2008
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення міжособистісного спілкування у підлітків
1.1 Спілкування як процес взаємодії між людьми
1.1.1 Структура, види, етапи, процес та функції спілкування
1.2 Психофізіологічні особливості підліткового віку
1.2.1 Міжособистісне спілкування підлітків
1.2.2 Розвиток самосвідомості підлітка у конфліктах з дорослими і однолітками
1.3 Конфлікт та стратегії поведінки в конфлікті
Розділ 2. Психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків
2.1 Організація, умови та методи дослідження
2.2 Обробка і аналіз отриманих даних
2.3 Інтерпретація результатів дослідження
Висновки
Література
Вступ
Актуальність теми: для дитини період з 10 до 15 років (підліток) - це найважчий з усіх дитячих віків, що являє собою період становлення особистості. Разом з цим, це найвідповідальніший період, оскільки у цьому віці закладаються основи моральності, формуються соціальні установки, відношення до себе, до людей, до суспільства. Крім того на даному етапі життя, стабілізуються риси характеру й основні форми міжособистісної поведінки. Головні мотиваційні лінії цього вікового періоду, що пов’язані з активним прагненням до особистісного самовдосконалення, - це самопізнання, самовираження й самовдосконалення. Розвиток самосвідомості у підлітка виражається в зміні мотивації основних видів діяльності – навчання, спілкування й праця. [16] Ведучий вид діяльності в цьому віці – інтимно-особистісне спілкування.
Особливо інтенсивний розвиток спілкування дітей із своїми однолітками здійснюється саме в підлітковому віці. Залучання підлітка в орбіту уже недитячих інтересів спонукає його до ініціативної перебудови взаємовідносин з оточуючими людьми. Як реакція у підлітка на нерозуміння зі сторони дорослої людини нерідко вникають різні види протесту, непокори.
В підлітковому віці у дітей складаються дві різні за своїм значенням для психічного розвитку системи взаємовідносин – одна з дорослими, а інша з однолітками. Граючи одну й ту саму рол (соціалізуючу), ці дві системи взаємовідносин нерідко входять у протиріччя одна з іншою за змістом і за регулюючими їх функціями.
Об’єкт дослідження – особливості міжособистісного спілкування.
Предмет дослідження - особливості міжособистісних стосунків у підлітків.
Мета роботи –показати особливості міжособистісних стосунків у підлітків, ознайомити з поняттям спілкування взагалі, із поняттям конфлікту.
Завдання роботи:
1. розкрити зміст поняття спілкування;
2. з'ясувати проблеми міжособистісного спілкування у підлітків;
3. ознайомити з психологічними особливостями цього віку;
4. розкрити зміст поняття конфлікт;
5. описати стратегії поведінки у конфлікті;
6. провести психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків;
7. зробити висновки за даною темою.
Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури, яка стосується заданої теми та огляд сучасної преси, тест описання поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Грішиної), тест на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Ківшевою та А. А. Рябчиковою), тест на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко, тест на оцінку рівна товариськості Ряховського .
Структура роботи: робота складається з двох частин: перша теоретична, друга – практична.
Перша частина включає в себе такі питання: визначення, функції, структуру, етапи і види спілкування, основні відомості про підлітковий вік, проблеми спілкування підлітків з дорослими та однолітками та питання конфліктів.
В другій частині буде представлено психодіагностичне дослідження міжособистісних стосунків у підлітків, що основане на тесті описання поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Грішиної), тесті на оцінку рівня конфліктності (за А. А. Ківшевою та А. А. Рябчиковою), тесті на визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В. В. Бойко та тесті на оцінку рівна товариськості Ряховського, потім висновки за цим дослідженням. [17, 21]
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення міжособистісного спілкування у підлітків
1.1 Спілкування як процес взаємодії між людьми
Мовленнєве спілкування широко використовується у всьому світі. Створені спеціальні центри вивчення спілкування (наприклад, Центр Карнегі). При цьому до сих пір остаточно не досягнуто компромісу в тлумаченні самого поняття "спілкування", його форм, механізмів.
Дослідники по різному, з різних точок зору інтерпретують цей процес, створюючи різноманітні його моделі, пропонуючи різні підходи її вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, дійові та ін. [2, 6, 7, 8, 12, 23] з позиції дійового підходу дослідники Леонтьєв А. Н., Андрєєва Г. М. вважають, що спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що зароджується на базі потреб в спільній діяльності і той, що включає в себе обмін інформацією, виробку єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. [7]. Ствердження єдності спілкування і діяльності в той же час не надає однозначності пояснення, тобто спілкування розглядають як вид діяльності (Щедровинський Г. П., Леонтьєв А. Н., Рижов В. В., Гусєв Г. І.). Спілкування, по-перше, - це особливий тип діяльності (комунікативна діяльність), по-друге, умова здійснення будь-якої діяльності, по-третє, результат спеціально заданої діяльності. [8]
Далі мною запропонована одне з багатьох визначень цього поняття.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також в сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб’єктами спілкування є люди. Взагалі, спілкування є характерним для будь-яких живих істот, але тільки на рівні людини процес спілкування стає свідомим, та пов’язаним вербальними та невербальними актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, а людина, що отримує – реципієнтом.
В спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мету і засоби. Розглянемо їх трохи детальніше.
Зміст спілкування – інформація, котра в міжіндивідуальних контактах передається від однієї людини іншій.
Мета спілкування – відповідає на питання "Заради чого людина вступає в спілкування?". У людини мета може бути досить різноманітною і являти собою засоби задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.
Засоби спілкування – способи кодування, передачі, обробки і розшифровування інформації, котра передається в процесі спілкування від однієї людини іншій. Кодування інформації – це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів відчуття, мови та інших знакових систем, писемності, технічних засобів записування і зберігання інформації.
1.1.1 Структура, види, етапи, процес та функції спілкування
Структуру спілкування можна розглядати по різному, в даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємопов’язаних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.
Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами під час спілкування (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами зі спілкування і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Вживання цих термінів умовне, іноді в більш-менш аналогічному розумінні вживаються і інші: в спілкуванні виділяють три функції – інформаціонно-комунікативна, регуляціонно-комунікативна, афективно-комунікативна.
Види спілкування
В залежності від змісту, мети і засобів спілкування можна поділити на декілька видів.
1. За змістом воно може бути: 1. матеріальне (обмін речами і продуктами діяльності); 2. когнітивне (обмін знаннями); 3.кондиційне (обмін психічними і фізіологічними станами); 4.мотиваційне (обмін інтересами, мотивами, бажаннями); 5.дійове (обмін діями, операціями, вміннями, навиками).
2. За метою спілкування поділяється на: (1) біологічне (необхідне для підтримання, збереження і розвитку організму); (2) соціальне (мета – розширення і закріплення міжособистісних контактів, встановлення і розвиток інтерперсональних відносин, особистісного зростання індивіда).
3. За засобами спілкування може бути: 1)безпосереднє (здійснюється за допомогою органів – руки, голова, тіло, голосові зв’язки і т.д.); 2)опосередковане (зв’язане з використанням спеціальних засобів і знарядь); 3)пряме (особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються); 4)непряме (здійснюється через посередників, котрими можуть виступати інші люди).
Етапи спілкування як взаємодії
Спілкування як взаємодія передбачає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співпрацю. Для того, щоб спілкування як взаємодія проходило без проблем, воно повинне складатися з наступних етапів: встановлення контакту (знайомство). Має на увазі розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині, орієнтування в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається, витримання паузи, обговорення проблеми, що цікавить, вирішення проблеми, завершення контакту (вихід з нього). [14]
Процес спілкування
Процес спілкування складається, по-перше, безпосередньо з самого акту спілкування, комунікації, в якому беруть участь самі комунікатори, ті, хто спілкується (в нормальному випадку їх має бути не менше двох). По-друге, комунікатори повинні виконувати саму дію, яке і називаємо ми спілкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати і т.п.).По-третє, необхідно далі визначити в кожному конкретному комунікативному акті канал зв’язку (словесно-зоровий, візуально-вербальний, рухово-дотиковий, зоровий, вербальний).
Функції спілкування
Спілкування виконує ряд функцій в житті людини:
1)Соціальні функції спілкування (організація спільної діяльності; керування поведінкою і діяльністю; контроль.
2)Психологічні функції спілкування (функція забезпечення психологічного комфорту особистості; задоволення потреб в спілкуванні; функція самозатвердження. [1]
1.2 Психофізіологічні особливості підліткового віку
Для розвитку людини важливим є кожний етап. Але, все ж таки підлітковий вік займає особливе місце в психології. Період, коли дитина-підліток – це найскладніший з усіх дитячих періодів, що являє собою період становлення особистості.
Головний зміст цього віку складає перехід від дитинства до дорослості.
Цей період поділяється на два етапи – підлітковий і юність (рання і пізня). Однак хронологічні рамки цих віків часто визначаються абсолютно по-різному. Процес акселерації порушив звичні вікові рамки періоду підліткового віку. Медична, психологічна, педагогічна, юридична, соціологічна література визначає різні рамки цього віку: 10-14 років, 14-18 років, 12-20 років і т.д. [3, 4, 5, 10, 11, 13, 18, 19, 20, 21, 28].
Звертаючись до вітчизняної історії, можна побачити, що навіть термінологія вікова, що стосується даного віку не була однозначною. В толковому словнику В. І. Даля підліток визначається як "дитина на підрості" 14-15 років. В академічному словникові російської мови 1983 року пояснюється, що підліток – це "хлопець або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці від 12 до 16 років. [10] На сучасному етапі рамки підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в середніх класах від 11-12 років до 15-16 років.
Треба відзначити, що основним критерієм для періодів життя є не календарний вік, а анатомо-фізіологічні зміни в організмі. Найбільш суттєвим в підлітковому віці є статеве дозрівання. Показники його і визначають рамки підліткового періоду. Активізація і складна взаємодія гормонів росту і статевих гормонів призводить до інтенсивного фізичного і фізіологічного розвитку. З'являються вторинні статеві ознаки – зовнішні ознаки статевого дозрівання – і теж в різний час у різних дітей.
У зв’язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонування серця, нирок, кровопостачання головного мозку. Тому для підлітка є характерним перепади судинного і м’язового тонусу.
В підлітковому віці продовжує розвиватись теоретичне рефлексійне мислення. Набуті в молодшому шкільному віці операції стають формально-логічними. Підліток, абстрагуючись від конкретного, логічного матеріалу, мислить в чисто словесному плані.
В підлітковому віці послідовно з'являються дві форми самосвідомості: почуття дорослості і "Я-концепція"
Як проявляється почуття дорослості у підлітка? Передусім, в бажанні, щоб всі – і дорослі і однолітки – відносились до нього не як до маленького, а як до дорослого. Він претендує на рівні права у відносинах з дорослими і йде на конфлікти, відстоюючи свою "дорослу" позицію. Почуття дорослості проявляється в прагненні до самостійності, бажанні відгородити деякі сторони свого життя від втручання батьків.
Поряд із почуттям дорослості Д. Б. Ельконіним розглядається підліткова тенденція до дорослості – прагнення здаватись і вважатись дорослим. Бажання виглядати в чужих очах дорослим посилюється, коли не знаходить відгуку в оточуючих.
Почуття дорослості стає центральним новоутворенням молодшого підліткового віку, а до кінця періоду, приблизно в 15 років, підліток робить ще один крок у розвитку самосвідомості. Після пошуків себе, особистісної нестабільності у нього формується "Я-концепція" - система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів "Я".
1.2.1 Міжособистісне спілкування підлітків
Підліток має сильні, іноді гіпертрофовані потреби в самостійності і в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також в різноманітних захопленнях – не учбових заняттях. Ці потреби так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.
Захоплення – сильні, часто змінюючи один одного, іноді "запойні" - характерні для підліткового віку. Обираючи собі заняття, підліток задовольняє і потребу в самостійності, і пізнавальну потребу, і деякі інші.
Як правило, захоплення мають неучбовий характер. Перетинатись із шкільними можуть лише захоплення інтелектуально-естетичні (за класифікацією А. Є. Личко), і то не всі. Вони пов’язані з глибокою зацікавленістю улюбленим заняттям.
На інтелектуально-естетичні захоплення зовнішньо схожі так звані егоцентристські. Будь яка справа стає лиш засобом демонстрації своїх успіхів. Дітям з аналогічною індивідуальною направленістю бувають властиві і лідерські захоплення, котрі зводяться до пошуку ситуації, в якій можна щось організувати, керувати однолітками.
Тілесно-мануальні захоплення пов’язані з наміром закріпити свою силу, витримку, набути мануальні навички.
Накопичувальні захоплення – перед усім колекціонування у всіх його видах.
Найпримітивніший вид захоплень – інформативно-комунікативні захоплення. У них проявляється жага отримання нової, не занадто змістовної інформації, що не потребує ніякої критичної обробки, і потреба в спілкуванні з однолітками – в багатьох контактах, що дозволяють цією інформацією обмінюватись.
У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, утворюються і формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.
Цей процес перетворення й визначає всі основні особливості індивідуальності дітей підліткового періоду. Розглянувши ці особливості, використовуючи дані вітчизняної психології, в працях Л. І. Божович, В.В. Давидова, Т.В. Драгунової, І. В. Дуровиної, А.Н. Маркової, Д. І. Фельдштейна, Д. Б. Ельконіна та ін. [3, 4, 9, 14, 13, 18, 19, 20, 23, 24, 26]
Одним із найголовніших факторів формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль в формуванні особистості розвивалися далі в працях вітчизняних психологів: В. Г. Ананьєва, А. А. Бодальова, Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, А. Р. Лурії, В. Н. Мясіщева, А.В. Петровського та ін. [2, 6, 7, 8, 12, 24]
Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої діяльності в віці немовля , дошкільному і підлітковому віці. При цьому на різних етапах розвитку особистості вона мА свої особливості: в віці немовля це безпосереднє емоційне спілкування [12], в дошкільному періоді це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми [28], в підлітковому віці - подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком. [4, 28, 29] Слід зазначити, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:
1. Спілкування приймає статус ведучого виду діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина однолітка, а зміст і є побудовою і підтриманням особистих відносин з нею. [4] Цієї точки зору дотримуються Д. Б. Ельконін, Т. В. Драгунова, М. С. Коган.[28]
2. Як ведучий вид діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше засвоєння різноманітних форм взаємовідносин з однолітками, з дорослими і розгортаються, як вважає Д. І. Фельдштейн, нові форми спілкування "як прилучення підлітків до суспільства". [17, 23, 25]
Всі психологи, які вивчають підлітковий вік так чи інше сходяться в тому, що велике значення для підлітка має саме спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьками, вчителями і взагалі тими, хто доросліше на однолітків, більш-менш рівних за положенням. А. В. Мудрик зазначає, що потреба в спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, з’являється у дітей рано і з віком стає все більшою. Поведінка підлітків, вважає він, за своєю специфікою, є колективно-груповою. Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так: по-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим каналом отримання інформації, по якому підлітки дізнаються багато речей, які по тим чи іншим причинам не повідомляють їм дорослі; по-друге, це специфічний вид механічних відносин. Групова та інші види спільної діяльності виробляти необхідні навички соціальної взаємодії, вміння знаходитись під колективною дисципліною і в той же час відстоювати свої права; по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової притаманності, солідарності, взаємодопомоги дає підлітку почуття благополуччя і врівноваженості. [14]
