Відзначене стосується, зокрема , і всієї групи поведінкових методів, заснованих на ідеях И. П. Павлова і В. М. Бехтєрєва, але тривалий час не застосовувалися в нас через те, що розроблялися вони за кордоном з позицій справедливої критики, що піддається, у нашій науці концепції біхевіоризму. Самі ж технічні прийоми поведінкової психотерапії, включені в систему продуманої патогенетичної психотерапії, виявляються ефективними при багатьох патологічних розладах.
З урахуванням усіх труднощів, зв'язаних з угрупованням методів психотерапії і з її неминуче умовним характером, основна увага зосереджена на описі трьох ведучих психотерапевтичних напрямків і використовуваних ними методах: 1) методах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, 2) методах сугестивної психотерапії і 3) методах поведінкової (умовно-рефлекторної) психотерапії.
Практично єдиною, досить розробленою в нашій країні системою особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії є "патогенетична" психотерапія (по В. Н. Мясищеву), що застосовується в індивідуальній і груповій формі. Спочатку створена в клініці неврозів патогенетична психотерапія стала основою для розробки систем особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії при алкоголізмі і при психозах. Метод сімейної психотерапії, що одержав у нас значне поширення, також спирається на психологію відносин і основні принципи патогенетичної психотерапії. Сугестивна психотерапія представлена всіма методами, в основі яких як ведучий фактор виступає лікувальне вселяння: у стані бадьорості, гіпнотичного і наркотичного сну; окремо описуються методи самонавіяння [55].
Однак, зазначеними трьома психотерапевтичними напрямками не вичерпується все різноманіття методів психотерапії. Значного поширення в лікувальній практиці набувають методи, у яких терапевтичний ефект обумовлений спілкуванням з мистецтвом і літературою, - музикотерапія, бібліотерапія; лікувальним впливом творчої діяльності - імаготерапія, арттерапія, хореотерапія, лікувальним впливом природи.
Психотерапевтичний вплив кожного з них багатофакторний, - може мати переважно активну седативну, відволікаючу катартичну, й іншу спрямованість. У той же час ці методи можуть використовуватися як інструмент у вигляді додаткових засобів у системах особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії (рецептивна музикотерапія, біблиотерапія, арттерапія тощо).
1.5 Психологічне консультування
Психологічне консультування тісно пов'язане, а багато в чому безпосередньо переплітається із психологічною корекцією й психотерапією. Більше того, психологи-практики часто поєднують ці сфери.
Психологічне консультування як безпосередня робота з людьми спрямоване на вирішення різних психологічних проблем, пов'язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, у яких основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.
Відповідна форма бесіди активно використовується як у психокорекційній роботі, так і в психотерапії. Але якщо консультування має на меті насамперед допомогти клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, то психокорекційний вплив орієнтований в основному на вирішення глибинних особистісних проблем людини, що є основою більшості життєвих труднощів і конфліктів.
У науковій літературі існують також розбіжності щодо вживання термінів "психокорекція" і "психотерапія". Напевно, такі обставини поділу цих понять у вітчизняній психології пов'язані насамперед не з особливостями роботи, а з укоріненим та узаконеним положенням про те, що Психотерапія — це справа лише тих людей, які мають "спеціальну медичну освіту. Таке обмеження, на наш погляд, є штучним, оскільки психотерапія передбачає не медикаментозний, а психологічний вплив. До того ж термін „психотерапія" є міжнародним і в більшості країн світу однозначно використовується на позначення методів роботи, яку виконують професійні психологи. Однак традиція використання терміна "психокорекція" стосовно психологічної роботи в нашій країні вже склалася, і нам доведеться використовувати його поряд з терміном "психотерапія", що є загальноприйнятим у світовому співтоваристві [62].
Безперечно, межі між психотерапією й консультуванням досить умовні, що вже неодноразово відзначали різні автори.
Те, із якими проблемами прийшов клієнт — міжособистісними чи глибинними особистісними — часто проявляється вже у формах звернення до консультанта за допомогою, у специфіці скарг та очікувань від зустрічі із психологом. Клієнти психолога-консультанта, як правило, наголошують на негативній ролі інших людей у виникненні власних життєвих складностей. У клієнтів, орієнтованих на глибинну психокорекційну роботу, локус скарг зазвичай інший: їх частіше турбує власна нездатність контролювати й регулювати свої внутрішні стани, потреби й бажання. Так, для клієнта психолога-консультанта найбільш характерними будуть скарги на кшталт: "Ми з чоловіком постійно сваримося" або "Жінка ревнує мене без усякого приводу". Ті, хто звертаються до психолога, частіше говорять про свої проблеми інакше: "Я не можу стримати себе, дуже запальна, постійно кричу на чоловіка" або "Увесь час не впевнений у тому, як до мене ставиться дружина; мені здається, що вона мене обманює; ревную її і, напевно, без усякої на те причини". Таке розмежування в локусі скарг має досить вагоме значення і, зокрема, те, що сам клієнт уже здійснив певну роботу з аналізу власних проблем і невдач. Той факт, що відповідальність за те, що відбувається з ним, клієнт покладає на себе — крок, що вимагає неабиякої мужності, гарантія того, що він готовий до глибокого й відвертого самопізнання.
Спрямованість локусу скарги й готовність людини визначають і форми роботи під час психологічного консультування. Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові подивитися на свої проблеми й життєві труднощі збоку, неупереджено; продемонструвати й обговорити ті аспекти взаємин, які є джерелом труднощів, що зазвичай не усвідомлюються й не контролюються.
Організаційною основою такої форми впливу є насамперед зміна настанов клієнта щодо інших людей, а також щодо різних форм взаємодії з ними. Під час консультативної бесіди клієнт може глибше проаналізувати конкретну ситуацію, інакше оцінити свою роль у ній і відповідно до цього нового бачення змінити своє ставлення як до того, що відбувається, так і до своєї поведінки [51].
Психологічний вплив вибудовується інакше. Скарги як такі відіграють незначну роль, оскільки вже на початкових етапах роботи вони поглиблюються й переформульовуються. У бесіді з фахівцем-психотерапевтом обговорюються не тільки актуальні ситуації взаємин клієнта, а й минуле (події дитинства, юності), активно використовуються такі специфічні форми психічної продукції, як сни й асоціації. Важлива риса психотерапії — особлива увага до взаємин між людиною, що звернулася за допомогою, і професіоналом, аналіз яких є одним із найважливіших засобів поглиблення й розширення можливостей впливу, тоді як у консультуванні подібні питання практично ніколи не обговорюються. Аналіз глибинних засад психіки дає змогу осмислити причини патогенних переживань і поведінки й у такий спосіб сприяє вирішенню особистісних проблем.
Різною буде і тривалість цих видів психологічного впливу. Так, якщо психологічне консультування частіше буває короткотерміновим і лише інколи перевищує 5-6 зустрічей із клієнтом, то процес психотерапії триває незрівнянно довше й орієнтований на десятки, а то і сотні зустрічей упродовж декількох років.
Наведені вище розмежування пов'язані і з типами клієнтів. На прийомі в психолога-консультанта можна з однаковою ймовірністю зустріти людей, що відрізняються за психічним статусом, зайнятістю, матеріальною забезпеченістю, інтелектуальним потенціалом і т. п., тоді як коло людей, чиї проблеми можуть вирішуватися в межах глибинної психокорекційної роботи, дещо обмежене. Ідеальний клієнт — це нормальний невротик з високим рівнем розвитку рефлексії, здатний оплачувати часто дорогий і тривалий курс лікування, маючи для цього достатню кількість часу й мотивацію.
Природно припустити, що за наявності певного переліку істотних відмінностей у цих двох формах впливу має відрізнятися й підготовка відповідних фахівців. Як уже було зазначено вище, основні вимоги до психолога-консультанта, на наш погляд, — це психологічний диплом, а також спеціальна підготовка в галузі теорії й практики психологічного консультування (робота під керівництвом супервізора), що може і не бути особливо тривалою. Вимог до фахівців із психотерапії значно більше, і вони містять у собі поряд з теоретичною психологічною підготовкою і певними медичними знаннями також тривалий, досвід власної психотерапевтичної практики й роботи під керівництвом досвідченого супервізора. Невипадково психотерапія історично тісно пов'язана із психіатрією, і серед психологів поряд із професіоналами-психологами не менш часто зустрічаються і психіатри, які, як правило, також одержали спеціальну підготовку. Зауважимо, що людина, яка звертається до психолога, за традицією називається не клієнтом, а пацієнтом. Повноцінну підготовку фахівця в цій ситуації неможливо уявити без власного досвіду в психотерапії. Маючи досвід, фахівець може краще зорієнтуватися в проблемах пацієнтів, повноцінно працювати, не боячись таких перешкод, як синдром згорання або комунікативного перевантаження, а також вільно використовувати такі засоби впливу, як перенесення й контрперенесення.
Психологічне консультування - один з найважливіших аспектів діяльності соціально-психологічної служби [51].
Психологічне консультування – відповідальний аспект діяльності практичного психолога. Це практика надання дійсної психологічної допомоги людям, які потребують визначення своєї проблемної ситуації, усвідомлення своїх ресурсів та можливостей в подоланні життєвої кризи та інших ситуацій. Мета цього навчального курсу – навчити практичних психологів орієнтуватися у виборі методів психокорекційного впливу та наданні дієвих рекомендацій в подоланні проблемних ситуацій широкого спектру.
В психологічному консультуванні можна умовно виділити кілька етапів (складових).
Це, насамперед, постановка психологічної проблеми. Психологічна проблема - це сукупність психологічних труднощів людини, дисгармонія в її психічному стані, що створює психологічну напругу, завдає самій людині і тим, хто її оточує, страждання, біль, прикрощі. Це - конфлікти та їх наслідки, невдоволеність собою та іншими, труднощі в спілкуванні.
Кожна психологічна проблема людини має свій генезис, зумовлений як непередбаченими факторами, так і детермінантами, які мають відповідні причини і закономірності. Встановлення цих причин і закономірностей, пошук шляхів подолання їх патогенного впливу є важливою умовою успішного розв'язання проблеми.
Психологічне консультування, крім правильної постановки проблеми, передбачає також її всебічний аналіз, а також аналіз психологічної ситуації. Психологічні проблеми завжди включені в контекст певних епізодів з життя людини проблемних психологічних ситуацій.
Дуже важливим в психологічному консультуванні є перехід від діагностичної роботи до наступного етапу - психотерапевтичних дій, яким передує чітке формулювання терапевтичної задачі. Останній етап психологічного консультування - розв'язання терапевтичної задачі.
Соціально-медична функція в діяльності соціально-психологічної служби реалізується шляхом організації роботи з сім'єю по забезпеченню необхідних санітарно-гігієнічних норм життя сім'ї, планування сім'ї, формування правильного ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки, підготовки молоді до сімейного життя.
Реалізуючи комунікативну функцію, психолог і соціальний педагог встановлюють необхідні контакти з членами сім'ї, організують обмін інформацією, сприяють правильному сприйманню людьми один одного, досягненню взаєморозуміння, забезпечують контакти сім'ї з представниками інших соціальних служб.
Організаційна функція може бути виділена як окрема, але разом з тим вона тісно зв'язана з іншими. Її реалізація полягає в тому, щоб сприяти координації дій різних соціальних служб в наданні допомоги сім'ї.
Під технікою психологічного консультування розуміють спеціальні прийоми, які психолог – консультант, діючи у рамках тих чи інших процедур консультування, використовує для наповнення цих процедур на кожному із етапів психологічного консультування. Техніка психологічного консультування може бути універсальною, тобто такою, що однаково може застосовуватися на кожному етапі психологічного консультування, та специфічною, тобто такою, що підходить для тієї або іншої, часткового етапу психологічного консультування. Техніку психологічного консультування ми будемо розглядати поетапно у зв’язку з різними процедурами консультування, особливо не виділяючи прийоми консультування, що мають універсальний характер. 1. У рамках загальної зустрічі клієнта (перший етап псих-ого консультування) психологу – консультанту рекомендується наступний технічний прийом: обирати місце свого розташування при зустрічі клієнта таким чином, щоб на момент зустрічі з клієнтом оказатися обличчям з клієнтом та провести його на місце. Тут може зустрітися ряд часткових ситуацій, у яких потрібно буде вести себе інакше. Розглянемо ці ситуації. Якщо зайшовши у приміщення психологічної консультації, клієнт там нікого не зустріне, то він, напевно, розгубиться, і це неодмінно вплине на його подальшу поведінку під час консультації. Якщо клієнт увійде в приміщення та побачить людей, які не звернуть на нього ніякої уваги, то клієнт може не тільки розгубитися, але й образитися, особливо якщо виясниться, що серед них були психолог-консультант або його помічник. Виникнення несподіваних перешкод на шляху просування клієнта до свого місця також може змінити не в кращу сторону його настрій. Допускається, щоб клієнт сам приходив на місце проведення консультації, але в цьому випадку повинна бути забезпечена гарантія того, що при пошуку свого місця в консультації у клієнта не виникнуть проблеми. Психологу-консультанту або його помічнику бажано, вказавши місце, де клієнт буде сидіти під час проведення консультації, пропустити його вперед та дати можливість першому зайняти своє місце. Якщо психолог-консультант сідає на своє місце першим, то клієнт це може сприйняти як демонстрацію консультантом своєї переваги перед ним, що зовсім небажано для нормального проведення псих-го консультування. Декілька слів про одяг психолога – ко6нсультанта. Бажано, щоб він був одягнений непомітно, але із смаком, не святково, але й не дуже буденно. 2. Початок бесіди з клієнтом. Техніка, що відноситься до початку бесіди з клієнтом, включає у себе прийоми, які може використовувати психолог –консультант, особисто знайомлячись з клієнтом та приступаючи до детального вияснення його проблеми. Зустрівшись обличчям з клієнтом після того, як він зайняв своє місце та зручно розташувався, психолог-консультант, з уважним та доброзичливим виразом обличчя ( можливо, посміхнувшись клієнту ), може звернутися до нього з такими, наприклад, словами : " Я радий вас бачити тут. Добре, що ви звернулися до нас. Я радий що наша розмова, наша спільна робота буде приємною та корисною справою як для вас, так і для мене. Передусім давайте познайомимося поближче ..". далі психолог-консул.представляється клієнту, називаючи своє імя та по-батькові, і просить клієнта розповісти про себе. Після цього психолог звичайно робить паузу у бесіді з клієнтом, необхідну для того, щоб надати клієнту можливість зібратися з думками та докладно відповісти на поставленні перед ним питання. Якщо ж пауза затягується і клієнт затрудняється відповісти на поставлені питання, хвилюється або, почавши розмову, раптом перериває її, то психологу не рекомендується зразу ж втручатися у ситуацію, що склалася. Консультанту у цьому випадку краще терпляче та доброзичливо чекати, поки клієнт сам не продовжить розмову. У випадку серйозних ускладнень клієнта при відповіді на питання психолога-консультанта рекомендується скористуватися наступними прийомами, які допоможуть зняти у клієнта зайву психологічну напруженість, зробити його більш відкритим: 1. Непомітно вилучити з приміщення психологічна консультація, усіх сторонніх осіб, наприклад, секретаря, лаборанта залишившись наодинці з клієнтом. Це завжди можна зробити під будь-яким приводом. 2. Можна вчинити і навпаки : ввести у приміщення консультації когось із близьких до клієнта людей, хто може його заспокоїти, та полегшити розмову з психологом. 3. Дуже важливо, щоб, приступаючи до розмови з клієнтом, психолог сам міг легко та вільно спілкуватися з ним, не маючи утруднень. 4. Оскільки у реальному житті практично у всіх людей, й тому числі і у достатньо досвідчених консультантів зустрічаються труднощі у спілкуванні з людьми, психологу початківцю, рекомендується самому пройти тренінг спілкування і по мірі можливості позбутися або звести до мінімуму подібні проблеми у самого себе. 5. Для удосконалення власних комунікативних умінь та навичок психологу рекомендується засвоїти наступні короткі форми мовного етикету, які при зустрічі з клієнтами психологічної консультації можуть виявитися йому корисними.
Психологічне консультування складає важливу сферу діяльності практичного психолога [48].
Термін "консультація" за словником С.І.Ожегова має кілька значень: 1) рада спеціалістів; 2) порада спеціаліста; 3) установа, що дає поради. У прикладній психології успішно використовувалися всі три зазначені форми. Але сутність консультування у практичній психології довго дискутувалася, бо вважалося, що надавати допомогу особистості у вирішенні її психологічних проблем можна тільки у рамках психотерапевтичної практики.
Існування психологічного консультування як самостійної галузі психологічної допомоги можна аргументувати так:
- філософія консультативної роботи полягає у повній відмові від концепції хвороби і розглядає людину, яка звернулася по допомогу, такою, що має психологічні труднощі;
- консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним психотерапевтичним наслідкам;
- консультування охоплює різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів, а психотерапія спрямована "вглиб", частіше - на вирішення інтраперсональних проблем;
- психолог-консультант виступає радше медіатором (посередником) або фасилітатором (тим, хто підвищує продуктивність) ресурсних можливостей клієнта у розв'язанні його проблем;
- спостерігається певний універсалізм у використанні психологом-консультантом як підходів, так і методів психологічної допомоги, що урізноманітнює консультативну роботу і суттєво відрізняє її від психотерапії, яка зазвичай дотримується одного напряму (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1994).
Отже, специфіка психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта, змістом і методами діяльності.
Цілі ж консультування на відміну від немедичної психотерапії (особисте й соціальне здоров'я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне здоров'я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.
Таким чином, індивідуальне психологічне консультування - це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою життєву ситуацію, актуалізувати внутрішні психічні ресурси, щоб знайти вихід із складних для нього обставин. У консультуванні клієнт отримує психологічну допомогу, необхідну йому у процесі проживання життєвих ситуацій. Основним його методом є консультативна бесіда.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
