об’єднується з представником рядового козацтва Ніжинським полковником
Василем Золотаренком , братом третьої дружини Б. Хмельницького .
Останнього старшина й хотіла вибрати гетьманом , таким чином
забезпечивши собі панівне становище . Проти них виступив запорізький
кошовий отаман Іван Брюховецький , вихідець з нижніх верств козацтва
. В червні 1663 року в Ніжині зібралась так звана “Чорна Рада” -
галасливі виборчі збори , в яких крім козаків взяли участь міщани
та селяни . Посланці російської корони , підозрюючи старшину в
пропольських симпатіях підбурює постих козаків та селян на підтримку
Брюховецького , одночасно шляхом арешту усуває від боротьби
Золотаренка та Сомка . Згодом їх було страчено .
Гетьманом Лівобережної України обирають Івана Брюховецького (рік.
народ. невід. – 1668) . Певний час перебував на Січі , у 1661 – 1663
роках був кошовим отаманом . Це був яскравий представник доби Руїни
. Типовий демагог , він був чудовим промовцем і вмів добре впливати
на юрбу . В своїй політиці був антиподом Тетері – він повністю
визнавав зверхність царя та був палким прихильником Москви . В 1665
році Брюховецький на запрошення царя відвідав Москву , де йому
присвоєно боярсь кий титул і де він одружився з княжною Долгорукою .
Підписані тоді ж так звані Московські статті не тільки
підтверджували Переяславські статті 1659 року , та ще більше
обмежували права українського народу . Згідно з цим договором в усіх
полкових містах України вводились московські залоги , вся податкова
система перейшла до московського управління , гетьман не мав права
вести які небуть зовнішньополітичні стосунки , митрополит Київський
призначався московським патріархатом . Московські чиновники активно
взялись за свою справу , і серед народу почали з’являтись ознаки
незадоволення , які поступово зростали . Та переповнив чашу народного
терпіння складений 1667 року між Москвою та Польщею Андрусівський
договір , на підписання якого українську сторону навіть не запросили
. В 1667 - 1668 роках по Лівобережній Україні прокотилась хвиля
повстань проти московських залог , і Брюховецький , побоюючись
загального повстання і розуміючи неминучість зміни політичного курсу
1668 року скликає Генеральну Раду , де перед старшинами заявляє , що
єдиний шлях порятунку для України – вигнати московських воєвод та
просити протекції турецького султана . До Царгорода відправляють
послів , і султан згоджується на прийняття підданства України на
умовах васальної залежності . Одночасно Брюховецький веде таємніф
переговори з гетьманом Правобережжя Дорошенком , який також веде
переговори з Туреччиною та Кримським ханом . На обох боках Дніпра
починається повстання проти московської присутності на Україні . Весною
1668 року Дорошенко переходить Дніпро , тріумфіально крокуючи по
Україні . Народ вітав його і переходив на його бік . Це був час
найвижчого тріумфу Дорошенка . Коли він наблизився до с. Будищі
поблизу Опішні , де стояв табір Брюховецького , козаки збунтувались
проти Брюховецького і вбили його . Дорошенка проголошують гетьманом
обох сторін Дніпра .
В тому ж таки 1668 році Дорошенко , змушений повернутися на
Правобережжя для боротьби з почавшими наступ поляками прозначає
наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна
Многогрішного (рік народ. та смерті невідомі) . Вихідець з селянської
родини на Чернігівщині , військову службу почав у Б. Хмельницького .
З 1663 року - чернігівський полковник . Противник укладання
Андрусівської угоди 1667 року . Підтримував антимосковський виступ І.
Брюховецького 1668 року . Людина проста , не маюча освіти , пряма
та нетакактовна , він мав репутацію ватажка , здатного змусити своїх
підлеглих якщо не віддано служити , то хоч підкорятися своїй волі .
З падіння па Правобережжі Дорошенка і тиском , в тому числі й
військовим , з боку Москви Многогрішний клянется на вірність цареві
та дістає його визнання як гетьмана Лівобережної України . Укладена
ним 3 березня 1669 року в місті Глухові угода чіткіше визначала
автономію України в складі Московської держави . Складалась з 27
основних та 12 додаткових пунктів , що стосувались лише київських та
ніжинських міщан . Глухівські статті підтверджували чинність
“Березневих статей” 1659 року . Гетьман України позбавлявся права
дипломатичних відносин , обмежувався перехід селян в козаки і навпаки
. Організовувався компанійський полк , який виконував поліційні
функції . Глухівські статті дещо послаблювали централізовану політику
царизму на Україні . Російські залоги залишались лише в чотирьох
містах (Київ , Чернігів, Ніжин, Переяслав) , а з інших виводились .
До тогож воєводи могли вирішувати лише військові питання . Всі
податки впливали до гетьманської скарбниці . Число війська встановлено
в 30 тисяч . Київ та округи залишались під владою гетьмана . Міщани
Києва та Ніжина звільнялись від податків . Очевидно , такі поступки
були продиктовані висновками , зробленими московським урядом враховуючи
досвід відносин з українським народом за часів гетьманування І.
Брюховецького . На тлі спустошеного та затероризованого поляками
Правобережжя контрольований Москвою Лівий беріг Дніпра виглядав більш
привабливо , особливо для біженців . Під владу Многогрішного вступили
два полки - Прилуцький та Переяславський . Сам Многогрішний взявся за
встановлення правопорядку та спокою на Лівобережжі , використовуючи
для цього загони компанійців . Активно бореться з старшинською
олігархією . Сам призначає та змінює полковників , сотників , без
суду їх карає , накладає податкина старшину та духовенство . Але
його нетактовність та самовласність , абсолютизм та невміння
порозумітися з старшиною стають основними причинами змови проти нього
. Від козацької верхівки до Москви пішли доносии , в яких
Многогрішного обвинувачено в зв’язку з Дорошенком та в намірах
перейти під зверхність Туреччини . 1672 року Дям’яна Многогрішного
скинуто з гетьманування , арештовано та ув’язнено іркутській в’язниці
. По звільненню 1688 перебував на військовій службі в Сибіру , 1696
року залишив службу і постригся в ченці . Востаннє згадується в
документах 1701 року .
Протягом трьох місяців в Україні правила старшинська олігархія ,
намагаючись обмежити владу наступного гетьмана . І це дуже подобалось
офіційній Москві . На Генеральній Раді в Козачій Діброві біля
Путивля було поновлено договір з Москвою та обрано нового гетьмана
- генерального суддю Івана Самойловича (рік народ. невід. – 1690) .
Народився в Ходоркові на Житомирщині в сім’їсвященика . Навчався в
Київському колегіумі . Служив писарем в козацькому війську , був
сотником , а у 1668-1669 роках - чернігівським полковником . У 1669
– 1672 роках - генеральний суддя . Людина освічена , з широким
світоглядом , талановитий політик та патріот , він прагнув об’єднати
українські землі та дати їм незалежність . Беручи в свої руки
булаву , Самойлович прийняв ряд умов , які обмежували владу гетьмана
, також проводячи лінію старшинської верстви , надаючи державі
аристократичного характеру . Перед усім він не мав права судити та
карати представників старшини . Компанійський полк , який підкорявся
безпосередньо гетьманові примусили розпустити . Самойлович не скликав
Загальної Ради , а обмірковував всі справи з Радою Старшин . Створив
інститут бунчуових товаришів , до якого входили переважно сини старшин
, що перебували в близькому оточені гетьмана й виконували спеціальні
доручення , готуючись зайняти посади , звільненні їхніми батьками .
Поява такого інституту сприяла створенню старшинських династій на
Лівобережжі . Та й взагалі , за 15 років правління І. Самойловича
зформувалась гетьманська держава з монархічним характером .
В своїй зовнішній політиці Самойлович намагався підкорити всю Україну
і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику . Він
притягує під свою владу правобережних полковників , у 1674 році йому
передає булаву Михайло Ханенко , а в 1676 на його користь
зрікається гетьманства Петро Дорошенко . Це був піковий період в
гетьмануванні Самойловича , коли його проголосили гетьманом усієї
України . Правда через два роки турки з Ю. Хмельницьким витіснили
його з Лівобережжя . Відступаючи , він організовує масове переселення
людей з Правобережжя на Лівий беріг , інколи й використовуючи
примусово – силові методи . Це бу так званий “великий згін” . Довгий
час свого гетьманування підтримував добрі відносини з Москвою . Там
виховувались його сини , свою дочку він одружив з боярином Ф.
Шереметьєвим . Щоб поширити кордони України , Самойлович радив цареві
заявити Польщі претензії не Західну Україну , Волинь , Підлящща ,
Поділля , Підгір’я , Червону Русь , які завжди були частиною України
. Також він намаговся приєднати до України Слободжанщину , яка була
заселена українцями . Та ці обдва домагання не мали успіху .
На початку 1680-их років Австрія , Венеція , Польща , Ватикан та
Москва почали укладати антитурецьку , а разом з тим й антикримську
коаліцію , так звану “Священу Лігу” , до якої було запрошено й
Україну . Та Самойлович відмовився від участі в коаліції , розуміючи
, що знищення татарського ханства може пошкодити втіленню його
планів щодо створення незалежної держави , яка буде оточена
московськими володіннями . Також Самойлович був проти зближення Москви
з Польщею . Та з підписанням в 1686 році “вічного миру” між
Польщею та Москвою імовірність реалізації його намірів стала досить
примарною . В 1687 році починається війна проти мусульманського
світу . Австрія , Польща та Венеція мали вдарити по Туреччині ,
Росія - на Крим . Та перспектива війни з Кримом була дуже
непопулярна серед козацької старшини , серед якої було багато
колишніх “дорошенківців” . Не розкриваючи справжніх причин свого
небажання починати війну , Самойлович марно пробує переконати царський
уряд , що похід величезної армії серез випалені сонцем степи буде
зв’язаний з великою небезпекою . Але все марно , і в квітні 1687
року похід почався . 100 тисячне московське військо йшло під
командуванням князя В. Голіцина , фаворита царівни Софії , майже 50
тисячне козацьке військо вів сам гетьман . Не доходячи до Січі ,
коло річки Карачокрак , Голіцин несподівано накозав військам повернути
назад . Тільки 40 тисяч московського та українського війська під
командуванням Неплюєва та середнього сина гетьмана Григорія
Самойловича пішла на Запоріжжя , де й потерпіли невдачу . Причини
відступу Голіцина залишаються неясними . Офіційну версію – брак
фуражу для коней - сучасники спростовують , бо паші було достатньо .
Можливо , що Голіцин , знаючи про небажання старшини та гетьмана
брати участь в цій компанії просто побоявся заходити далеко в
степи . Та потрібно було перекласти на когось відповідальність за
невдачу , і для цього було використано один з останніх доносів
старшини на гетьмана . Взагалі , за час правління Самойловича
старшина скаржилась на те , що він не скликав Ради , брав хабарі ,
роздавав родичам землю . Були нарікання на його некозацьке походження
. Та головною причиною незадоволення козацької верхівки було
намагання перетворити Гетьманську Україну на спадкову монархію ,
створивши власну династію правителів . В доносі , поданому Голіцину
гетьмана Самойловича звинувачено у зв’язках з татарами. Донос
підписала стара , заслужена дружина , серед неї – Кочубей , Лизогуб ,
Дунін - Борковський , Забіла , Гамалій та інші . Військо знаходилось
коло річки Коломак , коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана
та його родини . Івана Самойловича та його сім’ю заслано до
Тобольська , а його сина Григорія , після тортур страчено в Сєвську
.
На першу звістку про арешт Самойловича козаки відповіли
заворушеннями: в Гадяцькому та Прилуцькому полках побили старшину , а
в інших - пограбували .
Таким чином , за часів гетьманування спочатку Многогрішного , а потім
Самойловича на Лівобережній Україні скінчується доба Руїни і
починається новий період - Гетьманщина .
Заключення .
В заключенні цієї роботи хотілося підвести деякі загальні підсумки і
відповісти на питання , як могутня , сповнена рішучості відстоювати
свою незалежність , свою тяжко здобуту волю , країна , маючи чималу
міжнародну вагу та одну з найсильніших армій , країна , яка одна з
перших в Східній Європі реалізувала та прийняла основні норми та
принципи демократичного правління , керуючись якими існує сучасне
людство , а саме такою була Україна за часів Богдана Хмельницького,
втратила всі свої здобутки і через менш ніж 30 років після його
смерті перестала існувати як цілісна територіальна одиниця , щезнувши
з мапи Європи ? Як горда козацька нація , яка перед усе цінувала і
відстоювала власну свободу , допустила прийняття зверхності хижаків -
сусідів та дозволила знову загнати себе в кайдани , змарнувавши таким
чином всі здобутки Визвольної війни 1648 – 1656 року ?
Однією з найголовніших причих виникнення доби Руїни в історії
України треба вважати внутрішні протиріччя між елітарними та
егалітарними тенденціями в розвитку козацького суспільства . На
протязі всього розглянутого періоду інтереси правлячої верхівки -
козацької старшини та знаті завжди ставали поперек дороги інтересів
та бажань простого народу : рядового козацтва , міщан , селян . Ще
за часів створення Української держави Богданові Хмельницькому треба
було кардинально оновити всі гілки влади , не допустити до керування
країною людей , які були типовими уламками старого ладу , з своїми
усталеними поглядами та абсолютним неприйняттям суспільства
рівноправних людей . Після Хмельницького не було більше людини , яка
б мала таку владу та вагу в суспільстві , і могла реалізувати хоча
б схожу ідею . З іншого боку простий народ , звільнившись від
кріпацького ярма , нав’язаного польською шляхтою отримав нарешті , те
чого завжди хотів - волю . І цей свій головний здобуток , омитий
кров’ю тисячів загиблих повстанців простий люд відстоював до
останнього . Якщо з’являлась найменші ознаки зазіхань на ці
завовання , мирні народні маси вибухали повстаннями та заколотами .
Іншою , але не менш важливою причиною невдачі українського народу в
період 1657 – 1686 роки можна назвати повну відсутність у правлячої
верхівки чітко окреслених політичних цілей , а також відповідних
методів та інструментів управління всіма верствами українського
суспільства . Якщо оглянути загальні риси осіб , які тримали владу в
своїх руках в цей період (гетьмани , старшина , духовенство) , то ми
бачимо , що ці люди , більшість з яких мала чималий досвід керування
, як державного так і військового , і розпочинавші свої перші
політичні кроки біля Б.Хмельницького прагнули Україні тільки добра
та процвітання . На жаль , шляхи та методи досягнення своїх
благородних цілей вони вибирали не завжди такі , які б були бажані
для простого люду й країни вцілому . І що найголовніше , це
відсутність одностайності та взаємозгоди серед правлячого елементу в
прийнятті важливих державних рішень , неспроможність знайти спільну
мову та об’єднатися перед лицем загальної загрози . Схожі проблеми
переслідують Україну на протязі усієї її історії , навіть у наш час
.
І нарешті не треба забувати про зовнішнє втручання деяких
зацікавлених країн в внутрішні справи України . Таких зацікавлених
країн було три - Польща , Туреччина та Росія й кожна з них мала
на Україні свої певні інтереси . Польща після повстання 1648 року
втратила один з найприбутковіших районів Східної Європи , і тому
зрозуміле її бажання повернути Україну в свій склад будь – якою
ціною . Інколи йдучи на такі поступки , про які до Хмельниччини й
мови йти не могло (наприклад , Гадяцька угода та інш.) . Для
Польщі Україна була ще захисною буферною зоною між татарами та
турками . Для Туреччини Україна - це постачальник основного джерела
доходів турецької казни - работорговлі . Але найбільші інтереси тут
мала Російська імперія . На той час Україна знаходилась на вищому
щаблі культурного та економічного зростання ніж Росія . Для Москви
козацька держава була таким собі взірцем і союз з якою був дуже
важливий як з військово – політичних , так і з культурних питань .
Таке собі “вікно” в південно – західну Європу . І для підкорення
багатостраждальної України ці “сусіди” використовували любі матеріали
та методи . Занадто вже “смачним” був цей шмат землі в центрі
Східної Європи .
За всю свою історію Україна пережила багато горя та негараздів ,
але доба Руїни є одним з найсташніших періодів , передусім за те ,
що найкращі сини українського народу гинули не від чужої зброї
загарбника , а від руки свого ж брата - українця . І гадаю , це
стало гарним уроком для наступних поколінь . Може стане й для нас
.
Література .
1 . Україна . Історія . О . Субтельний 1993 рік вид - во “Либідь”
м . Київ
2 . Історія України . Н . Полонська – Василенко 1995 рік вид – во “Либідь”
м . Київ
3 . Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі .
О .І . Рігельман 1994 рік вид - во “Либідь” м . Київ
4. Ілюстрована енциклопедія історії України . О . Кучерук 1998 рік
“Спалах ЛТД” м . Київ
5. Ілюстрована історія України . М . Грушевський 1992 рік
М.П. “ Райдуга “ КООП “ Золоті ворота “ м . Київ
