державних діячів України . Шкода , що всередені країни певні
політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на
майбутнє України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди
правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків молоду
козацьку державу отчували країни – хижаки , які й уявити не могли
Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та
незалежної держави вже становило загрозу .
3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .
Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни .
На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія
Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина антипольського
напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою . Головним помічником
Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський , якого Б. Хмельницький
призначив опікуном . Досить близькими до молодого гетьмана були
Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко .
Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки
з Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання
північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи дипломатмчних
стосунків , заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни .
Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях . На той
час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом . До
нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не
приймає . В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де
Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою
російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій
приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького
, а саме Переяславську угоду 1654 року . Справжні ж статті в
Москві були кардинально перероблені та доповнені , в них було
проведено принцип повного підкорення України Москві , а митрополита
Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року
не було наіть згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року
російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам
заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу
московського царя . Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та
звільняти старшину та полковників . Гетьман після обрання повинен був
їхати на поклон до російського самодержця . Козацькі залоги повинні
вийти з Білої Руси . Митрополит Київський повинен був визнати владу
Московського патріархату .
Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що цей
зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так
званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом
підписувались усі гетьмани.
Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той свої функції
вже виконав . Воєводи втручалися в управління крвїною , роздавали на
свій розсуд землі , уряд через голову гетьмана вів переговори з
старшиною . Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає
номінальною . Зростає невдоволення простого люду .
В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування
над Україною . Московські війська разом з гетьманським військом
виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на Волині
вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький
згоджується до повернення України до складу Польщі , підписуючи
договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат ,
що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого
Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року
та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію .
Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя ,
лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький
ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну
неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року
він зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його
поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши на
волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань .
Таким чином , окупована російськими та польськими військами ,
розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним
протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини .
Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .
4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря -
Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з київської шляхти
. Навчався в Київській академії , належав до Львівського братства .
До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському . Під
час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького ,
одружується з його дочкою , стає однією з найближеніших до гетьмана
людиною . З 1649 року – полковий писар Переяславського полку , з 1653
– полковник того ж таки полку . В складі української делегації брав
участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659 роках
– генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та
Слободищенського трактату .
В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку
польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві об’єднати всю
Україну , він разом з польсько – козацьким військом та союзниками –
татарами захолює майже все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму
шляху , це військо дійшло до Глухова , та здобути це місто так і
не вдається . В цей час поведінка поляків на українських землях
викликає цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих
повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той час
своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним з ватажків
– повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665 році тікає до
Польщі , де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського ,
ніжинського та чигиринського старости .
Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках
гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665) , який в червні 1665
року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю
Чигирин .
Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає
до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає
гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука гетьмана реєстрових
козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької родини в
Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б.
Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних
посольств , де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року –
прилуцький полковник , активно підтримував політику Виговського . З
1660 року – чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула
, а з 1665 року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися
з претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь
Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко
здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за
якими стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями
Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та
Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради ,
та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу
народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для
обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20
тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому .
На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську
зверхність , бо в більшості українських міст розмістились польські
залоги . Та для реалізації своїх планів об’єднання України він , не
вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до
Оттоманської Порти . Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до
Сєвська . В 1666 році , використавши ослаблення Польщі внаслідок
повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському
війську під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30
січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так
званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський мир .
Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був мирний договір
про припинення російсько – польської війни 1654 – 1667 року за
білоруські та українські землі .. Згідно з угодою Польща віддає
Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на
Лівобережжя . Київ з околицями до 1669 року мав перейти до
Російської імперії . Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та
Білорусь . Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним
управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ
України було документально оформлено . Восени 1667 року українсько
військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч
татар під проводом Дорошенка оточує
польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час запорожці
на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники
укладають з поляками сепаратний мир . Закріпившись на Правобережжі ,
Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого
лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои
підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко
проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він
скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення
України від Вісли до Путивля .
Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили
розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив
гетьманської влади . Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові
запорожці , висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву -
Петра Суховія , якого до тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм
продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили
гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з яким вони
захопили на той час майже все Правоберіжжя . В 1669 році пробував
домовитись з Польщею , використавши коронування нового польського
короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості Дорошенко
вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та Чернігівського
воєводств та повне скасування унії . Його ж противник Ханенко просив
лише автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм .
Боротьба проти нього була дуже тяжка .
Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на Правобережжя
Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна
Многогрішного . Проти нього відразу виступає московське військо . В
1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська
звільняють Поділля від польської присутності . Результатом цієї війни
став мирний договір , підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська
область) . Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на :
Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають турецькими
провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків
під протекторатом турецького султана . Польща зобов’язалась щороку
виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду
польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони
. Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між
Полшьщею , Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році
польський гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під
Хотином , та це не рятує турецькі провінції України від розорення
турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з
Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в полон людей
, грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя , Слободжанщину ,
Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому , що закликав турків .
Улюбленець народу , він втратив його любов та довіру й лишився
всієї народної підтримки . Тим часом лівобережний гетьман Іван
Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією , а саме :
війною поляків з турками , смерть короля М. Вишневецького та
підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну
з Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до
них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією силою було
завойовано майже всю Україну . В березні 1674 року Самойлович
скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його обрано гетьманом
усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він обложує його
столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять турки та
татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько –
татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх ,
хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .
Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і
зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон ,
масово залишають рідні домівки , тікаючи хто куди . Україна в руїнах
.
На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого найближчого
друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського ,
розчаровується в своїй політиці . Він вирішує зректися гетьманства і
передає булаву Генеральній Раді в Чигирині , а клейноди надсилає до
Москви , здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та
Ромодановського , як того хотів російський уряд . Сам він милостливо
був відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку
(1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі
Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .
Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу
на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького ,
якого вони витягають з Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай
та гучний титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і
володаря Війська Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з
турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими
втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той час
залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові
що на Поділлі . Організований ним похід на Лівобережжя закінчився
повним провалом . Він так і не спромігся створити міцну гетьманську
владу . Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він
відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго
турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в
Кам’янець – Подільському .
Турки передають владу в країні Молдовському воєводі Іванові Дуці ,
який почав активне заселення спустошених війною районів , закликаючи
людей повертатися приваблював їх різними обіцянками . Та ці спроби
припинились з підписанням в 1686 році між Москвою та Польщею так
званого “вічного миру” - договору , який визначав права та території
володінь на Україні . На підставі договору Правобережжя , не
захоплене турками визнавалось польським , а Київ відходив до
Лівобережжя . Земля між Дніпром та Бугом залишалась нейтральною .
13 серпня 1681 року в Бахчисараї було підписано мирний договір ,
який закінчив війну між Московською державою , Кримським ханством та
Туречччиною . Згідно з договором , кордон між цими державами проходив
по річці Дніпро . Туреччина вивзнавала права Москви на володіння
Лівобережною Україною , а також на контроль земель Війська
Запорозького . Південна Київщина , Брацлавщина та Поділля залишались в
складі турецьких володінь . Територія між Південним Бугом і Дністром
оголошувалась нейтральною . Українське населення зберігало право
ловити рибу в Дніпрі та його затоках , добувати сіль та вільно
плавати по Дніпру до Чорного моря . Татари могли вільно кочувати в
українських степах та полювати на обох берегах Дніпра .
Таким чином , ці дві угоди повністю утвердили територіальний поділ
України . До 1686 року вся багатостраждальна , розорена війнами
Україна була повністю розділена між сусідніми державами .
5 . Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича .
На Лівобережжі після скінчення другого гетьманування Юрія
Хмельницького почалась запекла боротьба за владу . Тут господарювали
промосковські погляди , особливо серед старшини , яка вирішила
зосередити владу в своїх руках . Накзним гетьманом стає Яків Сомко ,
вихідець з багатого міщанського роду , представник заможної старшини ,
брат першої дружини Б. Хмельницького . В своїй боротьбі він
