· багатодітні, неповні, бездітні, такі, що розлучаються, молоді, сім'ї неповнолітніх батьків;
· малозабезпечені, такі, що мають невиліковно хворих людей;
· сім'ї з несприятливим психологічним кліматом, з емоційно-конфліктними відносинами, з педагогічною неспроможністю батьків і жорстким поводженням з дітьми;
· сім'ї, що мають у складі осіб, ведучих аморальний криміногенний спосіб життя, засуджених або таких, що повернулися з місць позбавлення волі.
Таким чином, проаналізувавши напрями діяльності соціальної роботи відносно сімей, можна зробити вивід, що допомога сім'ям виявляється системно і у великому об'ємі. Не дивлячись на всі зусилля державних і недержавних організацій в допомозі сім'ям, проблеми внутрісімейних відносин і взагалі збереження цінності сім'ї залишаються актуальними і до цього дня.
36
Рис. 1.1. Технологічні етапи в процесі вирішення соціальних проблем[23,с.90]
1.2 Основні завдання соціальної роботи з сім'єю на сучасному етапі
Основними завданнями соціальної роботи з сімєю на сучасному етапі є:
1. Виявлення причин і чинників соціального неблагополуччя конкретних сімей і їх потреби в соціальній допомозі.
2. Визначення і надання конкретних видів і форм соціально-економічних, психолого-соціальних, соціально-педагогічних і інших соціальних послуг сім'ям, що потребують соціальної допомоги.
3. Підтримка сімей у вирішенні проблем їх самозабезпечення, реалізації власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій.
4. Соціальний патронаж сімей, що потребують соціальної допомоги, реабілітації і підтримки. (Докладніше розглянемо в наступному параграфі).
5. Аналіз рівня соціального обслуговування сімей, прогнозування їх потреби в соціальній допомозі і підготовки пропозицій по розвитку сфери соціальних послуг.
6. Залучення різних державних і неурядових організацій до вирішення питань соціального обслуговування сімей.
У системі установ соціального обслуговування сімей і дітей активно розвивається спеціалізована психолого-педагогічна допомога. Сьогодні її повсюдно представляють Центри психолого-педагогічної допомоги населенню, основними завданнями яких є:[25, с.108]
- підвищення стрессостійкості і психологічної культури населення, особливо у формі міжособового, сімейного, батьківського спілкування;
- допомога громадянам в створенні в сім'ї атмосфери взаєморозуміння і взаємної пошани, подолання конфліктів і інших порушень подружніх і сімейних відносин;
- підвищення потенціалу формуючої дії сім'ї на дітей, їх психічний і духовний розвиток;
- допомога сім'ям, що випробовують різного роду трудності у вихованні дітей, в оволодінні знаннями їх вікових психологічних особливостей, запобіганні можливій емоційній і психологічній кризі у дітей і підлітків;
- Психологічна допомога сім'ям в соціальній адаптації до тих, що змінюються соціально - економічним умовам життя;
- регулярний аналіз звернень в Центр і розробка рекомендацій для місцевих органів державної влади по профілактики кризових проявів в сім'ї.
Виходячи їх цього, соціальний працівник покликаний виконувати наступні функції: [19, с.50]
- діагностичну (вивчення особливостей сім'ї, виявлення її потенціалів);
- охоронно-захисну (правова підтримка сім'ї, забезпечення її соціальних гарантій, створення умов для реалізації її прав і свобод);
- організаційно-комунікативну (організація спілкування, ініціація спільної діяльності, сумісного дозвілля, творчості);
- соціально-психолого-педагогічну (психолoго·- педагогічна освіта членів сім'ї, надання невідкладної психологічної допомоги, профілактична підтримка і патронаж);
- прогностичну (моделювання ситуацій і розробка певних програм адресної допомоги);
.- координаційну (встановлення і підтримка об'єднання зусиль департаментів допомоги сім'ї і дитинству, соціальної допомоги населенню, відділів сімейного неблагополуччя органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб)[41,с.39].
Важливу роль в соціальної підтримки сімей в умовах розвитку ринкових відносин грають Центри зайнятості всіх рівнів, які вирішують наступні завдання[26,с.40]:
· збір і розповсюдження інформації по питаннях соціальної підтримки сім'ї;
· надання консультаційних послуг з питань професійного навчання і працевлаштування;
· сприяння у відкритті підприємств сімейного типу;
· професійна орієнтація дітей і підлітків;
· виплата посібників з не тимчасової зайнятості;
· консультування по питаннях підбору і використання робочої сили;
· надання допомоги в кадровому забезпеченні;
· соціально - психологічна робота з клієнтами.
Висновки по 1 розділу
Соціальна робота з сім'єю - це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримка ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога, у відновлення і підтримці нормального функціонування сім'ї. Соціальна робота з сім'єю сьогодні є багатофункціональною діяльністю по соціальному захисту і підтримці, соціальному обслуговуванню сім'ї на державному рівні.
Вивчені основні завдання соціальної роботи з сімєю на сучасному етапі :виявлення причин і чинників соціального неблагополуччя конкретних сімей і їх потреби в соціальній допомозі, визначення і надання конкретних видів і форм соціально-економічних, психолого-соціальних, соціально-педагогічних і інших соціальних послуг сім'ям, що потребують соціальної допомоги, підтримка сімей у вирішенні проблем їх самозабезпечення, реалізації власних можливостей по подоланню складних життєвих ситуацій.
РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З СІМЄЮ
2.1 Технологія соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки
Наслідки соціально-економічної кризи в Украні на рубежі XX-XXI століть поставили перед лікувально-профілактичними установами нові завдання по наданню соціальної допомоги дітям і сім'ям високого соціального ризику. Розглянемо технологію роботи з дітьми з асоціальних сімей в умовах амбулаторно-поліклінічної педіатричної мережі.
З кінця 90-х років на територіях Украни створюється і зміцнюється мережа установ, в компетенцію яких входять надання соціальної допомоги і проведення реабілітації дітям з неблагополучного мікросоціального середовища. Медико-соціальна допомога дітям традиційно опиняється в лікувально-профілактичних установах [1]. Проте приналежність установ до різних відомств, відсутність чітких регламентованих технологій спільної роботи роблять їх діяльність недостатньо ефективною. Пропонована централізація медико-соціальної роботи в умовах дитячої поліклініки, мабуть, оптимізує спільну міжвідомчу роботу установ системи профілактики.
Соціально-економічна криза перебудовного періоду породила масу проблем, що негативно вплинули на стан здоров'я населення Украни. Особливо демонстративно ці процеси відбилися на проблемах сім'ї, материнства і дитинства [4, с.176]. У місті Київ, як і на інших територіях, з'явилися безпритульно-бездоглядні діти; збільшилася кількість дітей, залишених матер`ю відразу після народження; серед неповнолітніх розповсюджуються алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, а також інфекції, що передаються статевим шляхом.
Зростання психоневрологічної патології в структурі захворюваності дітей до 18 років виразно виявляється в шкільному віці збільшенням кількості дітей, що зазнають труднощі в навчанні, не здатних навчатися .
Соціальна природа перерахованих тенденцій не викликає сумнівів, і в місті з кінця 90-х років створюються і зміцнюються структури, покликані надавати медико-соціальну допомогу дітям. Були відкриті Центр соціальної допомоги сім'ї з дитячим соціальним притулком на 45 місць; дитячий будинок на базі школи-інтернату; Центр планування сім'ї; психологомедико-педагогічна комісія; комісія, що постійно діє, у справах неповнолітніх; після тривалої перерви відновив роботу[6,с.36] .
Все це в деякій мірі понизило соціальну напруженість у сфері материнства і дитинства, але проблеми залишилися.
Установи охорони здоров'я часто стають першою межою, де виявляється соціальне неблагополуччя дитини. Це пологові будинки, де батьки відмовляються від новонародженого; дитячі поліклініки, де дільничні педіатри виявляють дітей, за якими батьки не здійснюють належного відходу і де перебування в сім'ї загрожує здоров'ю і життю дитини; дитячі стаціонари, куди поступають діти з травмами і отруєннями і інше. Абсолютно очевидно, що проблеми цих дітей носять медико-соціальний характер, і надання допомоги не повинне обмежуватися стандартним набором лікувальних і діагностичних заходів[21,с.24].
Необхідний міжвідомчий підхід до вирішення цих проблем. Окрім спостереження і лікування неповнолітніх в рамках медичної компетенції медикам наказано інформувати комісії у справах неповнолітніх про всі випадки порушення прав дітей і загрозливих їх життю і здоров'ю ситуаціях. Таким чином, окрім безпосереднього виконання своїх лікувально-діагностичних функцій, дитячі поліклініки складають списки асоціальних сімей і інформують комісію з справ неповнолітніх, при необхідності відділ внутрішніх справ про випадки виявлення. Проте таку роботу не можна вважати ефективною. Дільничний характер роботи педіатрів, низька укомплектованість лікарським і сестринським персоналом, непоінформованість медиків за соціально-правовим законодавством, непередбаченість оплати соціального патронажу в системі обов'язкового медичного страхування не дозволяють контролювати і оперативно реагувати на загострення ситуації в асоціальних сім'ях. Не ясний механізм спадкоємності (зворотному зв'язку) між установами системи профілактики і лікувально-профілактичними установами[8, с.70].
З 2007 року в дитячій міській поліклініці № 5 м.Київа упроваджується нова технологія медико-соціальної роботи в сім'ях групи високого соціального ризику. Організований кабінет соціальної допомоги. Для роботи в кабінеті виділена медсестра, відповідальність за організацію роботи і контроль покладені на завідувача одними з відділень поліклініки.
Визначені завдання соціального кабінету:
* створення централізованої картотеки на дітей з асоціальних сімей;
* керівництво роботою персоналу поліклініки в сім'ях групи риски;
* документальне віддзеркалення роботи, що проводиться, з дітьми і сім'ями;
* здійснення взаємозв'язку з установами системи профілактики;
* планування сумісною з КДН індивідуальної роботи з дітьми і сім'ями.
Для реалізації цих завдань на кожну сім'ю (дитину) був заведений соціальний паспорт, де детально викладений соціальний статус сім'ї з вказівкою житлових умов, віку і статусу тих, що проживають в сім'ї дорослих, батьків дитини, їх роду занять, шкідливих звичок, матеріальної забезпеченості, наявність документів і інше. Також висловлюються підстави, за якими сім'я зарахована до асоціальної[12,с.136]. Відомості беруться також з КДН, Міськвиконкому і інших установ. Далі в цих паспортах фіксується вся медико-соціальна робота персоналу поліклініки з цією сім'єю: соціальний патронаж, копії доповідей в комісію у справах неповнолітніх, інформація з відділу опіки і опікування, відомості про перебування в стаціонарах, притулку і так далі Тут же відбувається планування роботи з сім'єю, указуються терміни намічених заходів. Через медсестру медико-соціального кабінету здійснюється зв'язок між дільничною педіатричною службою і установами системи профилактики як прямий, так і зворотний. Таким чином, в поліклініці знають, що роблять інші служби відносно даної сім'ї для її реабілітації або вилучення дитини з асоціального середовища.
Медико-соціальний кабінет реалізує спадкоємність в роботі з сім'ями групи соціальної риски лікувально-профілактичних установ.
Пологовий будинок, дитяча міська лікарня, будинок дитини, дитяча поліклініка спільними зусиллями допомагають вирішувати проблеми із здоров'ям дитини, а також виявляти симптоми соціального неблагополуччя в сім'ї, інформувати про них установи системи профілактики, надавати допомогу в реалізації загального плану по поліпшенню соціального оточення дитини[36,с.25].
Особливе значення надається жіночій консультації і кабінету планування сім'ї, які, маючи загальний банк даних про неблагополучні сім'ї, повинні активно пропагувати і займатися контрацепцією серед жінок цього середовища. Ця робота повинна проводитися спільно акушерами-гінекологами жіночої консультації, пологового будинку, гінекологічного відділення, кабінету планування сім'ї із залученням при необхідності соціальних працівників ЦСПС.
В результаті спільної координованої роботи кабінету медико-соціальної допомоги дитячої міської поліклініки спільно з іншими лікувальними установами і установами системи профілактики намітилася тенденція до поліпшення деяких демографічних показників в м.Київі. Так, впродовж 2007 і 2008 рр. в місті показники дитячої смертності і її складові -- неонатальна смертність (смертність дітей від 0 до 1 місяця) і неонатальна для поста смертність (смертність дітей від 1 місяця до 1 року життя) -- істотно нижче за середні показники по Київській області . Крім того, в цей період не вмирали діти до 1 року вдома, що часто буває обумовлено соціальними причинами[42,с.110].
2.2 Технології попередження проблем у сім'ї
Одній з найактуальніших і соціально значущих завдань, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, безумовно є пошук шляхів зниження зростання злочинів серед молоді і підвищення ефективності їх профілактики. Головна роль у вирішенні цієї щонайгострішої проблеми відводиться соціально-педагогічній роботі, хоча, звичайно, вирішити її можна тільки комплексно із залученням соціальних педагогів, психологів школи.
Важливість профілактичної діяльності полягає в тому, що вона дозволяє успішно долати односторонній підхід, що переважав впродовж багатьох років, розглядав особу як продукт «виховної дії», а що тому не враховував інші об'єктивні чинники, наприклад, соціальні умови, що надають дію на особу. Безперечно, що процес перевиховання, як в цілому профілактика правопорушень, виступає з одного боку, як процес залучення особи до культури - матеріальною, інтелектуальною і етичною, а з іншого боку - як процес індивідуального розвитку, корекції поведінки особи[40,с.136].
Індивідуальна профілактика правопорушень або порушення поведінки включає дію, що виправно-коректує, як одного з елементів, але не зводиться тільки до нього. Це цілеспрямований процес управління перевихованням особи, який полягає в тому, щоб важкі підлітки під впливом вчителів, громадськості, колективів і сім'ї виробляли у себе правильні погляди і переконання, оволодівали навиками соціально-позитивної поведінки, розвивали свої відчуття і волю при цьому змінювали свої інтереси, прагнення і схильності. З іншого боку, індивідуальна профілактика направлена на усунення несприятливих впливів на конкретну особу навколишнього середовища[20, с.180].
Щоб ефективно управляти даним процесом, необхідно вибирати профілактичні методи, що забезпечують:
- вироблення етичної свідомості;
- формування навиків і звичок позитивної поведінки;
-формування вольових зусиль, що дозволяють протистояти суспільним поглядам;
- соціальне оздоровлення мікросередовища.
Проте, треба мати зважаючи на перевиховання особи пов'язане з різними сферами психологічної діяльності. Тому для цієї діяльності дуже важливий зв'язок з психологом школи, дитячих садів[27,с.10].
Так само враховуючи територіальні особливості і підвищену кримінальну обстановку відповідно вибираємо методи профілактики, звідси витікають основні завдання:
- своєчасне виявлення осіб з поведінкою, що соціально-відхиляється, і схильних до здійснення правопорушень, а також батьків і інших осіб, що негативно впливають на них;
- вивчення вікових і психологічних особливостей особи неповнолітніх важких підлітків з метою не допущення конфлікту молодої людини з суспільством, усунення відповідних йому причин і умов;
- розробка програми індивідуальної виховно-профілактичної дії на важку дитину і навколишнє його середовище з урахуванням наявних форм і методів, результативності їх застосування[33,с.28];
- організація взаємодії і спадкоємності виховно-профілактичній роботі всіх суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, повсякденного і безперервного контролю за способом життя підлітків з девіантною поведінкою, реагування на «зриви» і заохочення позитивних зрушень.
Враховуючи поставлені завдання, складемо ланцюжок, що зв'язує класного керівника соціального педагога, психолога, соціального працівника відділу соціального захисту і зворотний зв'язок. Тільки в цьому випадку можна говорити про профілактичну діяльність. Класний керівник знайомий з індивідуальними особливостями своїх дітей, добре знає сім'ю дитини, круг його спілкування і якщо міняється його поведінка те слід звернути увагу на цю сім'ю і відповідно виявити причину неврівноваженої поведінки. Спільно вчитель і соціальний педагог ведуть облік таких дітей, проводять рейди по сім'ях, бесіди з батьками і виявляють причини виникнення у дитини агресивної неврівноваженої поведінки, а потім спільно соціальний працівник і соціальний педагог розробляють надання допомоги даній сім'ї, тобто проводяться профілактичні заходи щодо надання відповідної допомоги цієї сім'ї. Також слід вважати одним з найважливіших напрямів діяльності, соціально-трудову реабілітацію дітей орієнтуючи на певний вид праці (навчання шиттю, в'яже, вишиванню, роботі на машинці, що пише, навикам роботи з комп'ютером). Таку роботу можна проводити спільно з центром дитячої творчості, також організацію кружків в школі[28,с.326].
Всі ці заходи організовуються із заст. директором школи по виховній роботі, тому що школа, як і сім'я є основним інститутом що грає величезну роль у вихованні і адаптації дітей в суспільстві.
Поступово хай не відразу профілактична робота дає позитивні результати.
Факт, що за роки кризи школи в більшості своїй самоусунулися від всього, що виходить за рамки учбового процесу, а вулиця надає все менше можливостей для ігор і спілкування дітей, перебування там дитини стає навіть небезпечним. В результаті ослаблення виховного впливу сім'ї і школи процес формування найважливіших соціальних навиків перемістився в сферу неформального спілкування підлітків. Головним вихователем стає руйнівна стихія соціального середовища, що випускає в життя соціально-учбових підлітків. Факт, що після розпаду комсомолу і піонерської організації - в суспільстві так і не вистачає обхвату життєздатних структур, відповідальних за виховання молоді[35,с.84]. Сфера культури все більш коммерциалізується, обмежуючи доступ дітей до заняттям мистецтвом і спортом, а засоби масової інформації з союзника перетворилися на чинник психологічного насильства. Тому найважливішим завданням шкільного соціального педагога є профілактика відхилень в поведінці дітей, корекція їх особи розвитку і ця діяльність не обмежується рамками школи. Взаємодія школи з органами соціального захисту, сім'єю, установами дозвілля повинно бути безперервним і обов'язковим в даний час[6,с.36]. Організація профілактичної роботи відділу соціального захисту м.Київа може бути направлена таким чином: один робочий день в тиждень присвячений саме цій діяльності. Розробляються заходи спільно з школами, організаціями дозвілля (клуб, центр дитячої творчості), щоб налагодити гармонізацію внутрісімейних відносин.
