Соціальні інститути, соціальні організації, їх роль у житті суспільства
22
Міжрегіональна Академія Управління Персоналом
Волинський інститут ім. В. Липинського
Індекс групи ФКТ 12-10-2001КП (3.8з)
П.І.П. Москвич Ольга Дмитрівна
Домашня адреса м. Луцьк,
пр. Волі, 52/69
Контрольна робота
З дисципліни “Основи соціології”
Тема “Соціальні інститути. Соціальні організації. Їх роль у житті суспільства.”
Варіант
Викладач Гудзенко О.Г.
Семестр
Луцьк 2003
План.
1. Суть соціальних інститутів.
2. Економіка, політика і сім'я як соціальні інститути.
а) економіка
б) політика в) сім'я 3. Зміст поняття “соціальна організація”.4. Типи соціальних організацій.5. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства.
Вступ.
Суспільство є досить складним інтегративним, функціональним утворенням. Соціальна структура суспільства включає не тільки соціальні групи та спільноти, але й надзвичайно важливі форми соціальної взаємодії - соціальні інститути та соціальні організації. І так, ми коротко розглянемо особливості функціонування таких соці-альних інститутів як економіка, політика, сім'я. Однак функціонування будь-якого соціального інституту проходить в рамках відповідних соціальних організацій. Вони в свою чергу також бувають різні за розміром, структу-рою і т.д. Тому слід розмежовувати поняття «соціальний інститут», «соці-альні організації».
1. Суть соціальних інститутів.
За визначенням американського соціолога Н.Смелзера, інститутом називається сукупність ролей і статусів, призначених для задоволення певної соціальної потреби. Тому однією із важливих рис інституту є його відповідність певним соціальним потребам. Сучасне суспільство є високо-інституалізованим. Організованості та злагодженості свого функціонування суспільство може завдячувати чіткості та організованості функціонування саме соціальних інститутів. Інститутом є наша сім'я, система освіти, економіка, політика, культура, релігія і т.д. Завдяки соціальним інститутам здійснюється і соціалізація індивідів, забезпечується послідовність у використанні культурних цінностей, передачі навичок і норм соціальної поведінки (4) .
Тому соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей (2).
Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією.
Російський соціолог С.Фролов виділяє п'ять груп загальних ознак соціальних інститутів:
1) установки і взірці поведінки (наприклад, для інституту сім'ї - прив'язаність, повага, відповідальність; для інституту освіти - любов до знань, відвідування);
2) культурні символи (для сім'ї - обручки, шлюбний ритуал; для держави - герб, прапор, гімн; для бізнесу - фабрична марка, патентний знак; для релігії - хрест, ікони, святині); 3) утилітарні культурні риси (для сім'ї - будинок, квартира, меблі; для бізнесу - магазин, фабрика, устаткування; для освіти - класи, бібліотека; 4) усні і письмові кодекси поведінки (для держав - конституція, закони; для бізнесу - контракти, ліцензії); 5) ідеологія (для сім'ї - романтичне кохання, сумісність, індивідуалізм; для бізнесу - монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії - православна віра, протестантизм).
Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес нормативного та організаційного зміцнення та упорядкування соціальних зв'язків називається інституціоналізацією.
Соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Соціальна взаємодія і соціальні інститути можуть бути в більшій чи меншій мірі формалізовані. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку - це взаємодія між суб'єктами здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень і т.д.
Соціальні інститути класифікуються відповідно до суспільнозначимих потреб та виконуваних ними завдань.
Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини у сфері
господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це - власність, гроші, заводи, ринок, банки, торгівля, трудова діяльність і т.д.
Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням,
розподілом, захистом. Це - держава, політичні партії, армія, правоохоронні
органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.
Інститути культури та виховання, які пов'язані із створенням, зміцненням, розвитком та розповсюдженням духовних цінностей. Це - освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації і т.д.
Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західних соціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г.Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, ті що продовжують рід, 2) розподільчі, 3) регулюючі. Ян Щепанський виділяє такі види соціальних інститутів:
1) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг;
політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади;
виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації
молодого покоління;
соціальні, що регулюють взаємодію спільнот;
релігійні.
Е.Дюркгейм вважав, що призначення соціальних інститутів полягає у налагодженні відповідальності між інституціональними формами та новими потребами суспільства (4).
2. Економіка, політика і сім'я як соціальні інститути.
Соціальні інститути виникають завдяки реальній взаємодії членів суспі-льства.
а) економіка
Розглянемо, для прикладу, економіку як соціальний інститут та ха-рактерні риси економічного життя суспільства. Економіка як соціальний інститут є ядром розвитку всієї соціальної структури суспільства. Економіч-ні відносини, як вважає відомий соціолог О.Якуба, визначають положення соціальних груп, закріплюють їхні глибинні зв'язки, визначають характер взаємодії.
За визначенням дослідників економічного життя Т.І.Заславської та Р.В.Ривкіної, «економічна сфера - це цілісна підсистема суспільства, відпо-відальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей» (4, ст. 98). М.Вебер розглядав еко-номічні відносини як одну з ліній, що визначають соціальну диференціацію суспільства. Е.Дюркгейм всебічно досліджував вплив розподілу праці на соціальні процеси. К.Маркс розглядав економіку як головний фактор історії, вважав, що економічні відносини визначають всі інші види суспільних відносин, утворюють базис суспільства. Економіка як соціальний інститут яв-ляє собою взаємозв'язок економічного життя і соціальних структур, взаємо-дію економічного і соціального розвитку суспільства.
Соціологи вивчають соціальне у сфері економіки: суб'єктів, носіїв еко-номічних відносин, їх взаємодію, рольову поведінку, соціальні механізми, що викликають функціонування, розвиток в економіці.
Основні принципи осмислення економічного розвитку такі: розгляд економічних процесів з позицій інтересів, діяльності і відносин класів і со-ціальних груп, які займають різне становище в системі виробництва, розпо-ділу, обміну і споживання суспільного продукту; врахування політичного фактору розвитку економіки, тобто ролі, яку відіграє в ньому економічна і соціальна політика держави.
Отже, предметом інституту економіки є соціальний механізм розвитку економіки який слід розуміти, як стійку систему соціальної поведінки і сві-домості суспільних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію в цій сфері одна з одною із державою. Прикладною метою інститутів економіки є виявлення конкретних форм взаємодії соціальної структури (ступені її динамізму, диференціації) і соціальної політики держави з розвитком економі-ки та її ефективністю.
Економіка як соціальний інститут має складну структуру: це сукупність більш конкретної інститутів виробництво, розподілу, обміну та споживання, як сукупність інституціоналізованих секторів економіки: державного, коо-перативного, приватного, індивідуального.
О.Якуба розглядає структуру економіки як сукупність елементів: еко-номічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.
В сучасних умовах особливої актуальності набувають дослідження еко-номічної свідомості та поведінки окремих соціальних груп та спільнот. Зна-чний вплив на економічну свідомість та поведінку індивідів справляє кризо-1 вий стан суспільства. І це яскраво ілюструють гострі кризові явища, які рап-тово дали про себе знати в Росії і одночасно підірвали економіку цілої низки інших країн, які мають із нею економічні стосунки. Це спричинило паніку в економічній свідомості громадян України і т.д. І особливо важко такі процеси відбиваються на рівні життя найбільш незахищених верств населення: пенсіонерах, інвалідах, молоді і т.д. Тому для сучасного українського суспі-льства досить характерним залишається відчуження у всіх сферах життя суспільства.
З цього погляду, важливим завданням соціології є формування такої га-лузевої дисципліни як соціологія економіки.
Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фак-тором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н.Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспіль-не життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етні-чні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уяв-лення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.
На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. (4, ст. 101). Концепція Н.Смелзера стала основою для формування і подальшо-го розвитку економічної соціології.
У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т.Заславської і Р.Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.
Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними фактора-ми суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економіч-них відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведін-ка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.
В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціоло-гії можна виділити:
- все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку еко-номіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;
- необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведін-кою;
- зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління тру-довою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).
Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.
Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і еко-номічного, потрібно дати їм визначення.
Економічна сфера - це підсистема суспільства, яка займається вироб-ництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільст-ва: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.
Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.
З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.
Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль люд-ського фактора в сфері економіки. Конкретніше - взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом роз-гляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функ-ціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.
Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відо-мі російські соціологи Т.Заславська і Р.Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку еконо-міки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розпо-ділу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Перший блок -- система управління економікою - відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні - це економічна сфера суспільства.
Другий блок - соціальна структура суспільства.
Третій блок - результат соціально-економічного розвитку суспільства -- об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе зна-чення для суспільства.
Четвертий блок -- центральний -- відображає соціальну активність соці-альних груп.
П'ятий блок -- культура суспільства -- відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних фак-торів.
Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється че-рез ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.
В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:
соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконувати економічні
завдання чи вирішувати економічні проблеми;
соціальних принципів, грунтуючись на яких, економічна система буде
максимально ефективною і суспільно прийнятною;
соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і
конфліктною.
Соціальні функції економічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:
вивчення і аналіз можливостей і умов соціального й психологічного
комфорту людини в даній економічній системі відносин;
вироблення рекомендацій по адаптації особистості як суб'єкта економічної діяльності.
В зв'язку з цим, перед економічною соціологією стоїть ряд важливих завдань. На нашу думку, ці завдання найбільш повно розглянуті в фунда-ментальній для економічної соціології роботі Т.Заславської і Р.Ривкіної «Социология зкономичекой жизни».
Можна виділити теоретико-методологічні, емпіричні і прикладні за-вдання економічної соціології.
б) політика Розглянемо ще один із різновидів соціальних інститутів - інститут полі-тики. Політика - це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як «прагнен-ня до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між дер-жавами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р.Арона, політика - це боротьба за владу та пов'язані з нею перева-ги».М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над лю-дьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керу-ють) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характе-ризують мотиви підкорення. Перший тип - легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, - легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням. Другий тип - традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип - харизматичне панування - пере-дбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична), ін., пов'язані із ви-правданням влади, тієї чи іншої ідеології.Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.Страницы: 1, 2
