Однак хоч би як ми збільшували роль школи в соціалізації, сім'я все одно залишається найголовнішою її соціальною інституцією. Саме тому успішна соціалізація учнів у школі без успішної соціалізації в родині просто неможлива, і тісна взаємодія цих двох інституцій у процесі соціалізації завжди дає позитивний ефект. Труднощі соціалізації старшокласників у сім'ї виникають через те, що в міру їхнього дозрівання їхні погляди й розуміння суспільних подій змінюються й часто не збігаються з батьківськими. При звичних для ранньої юності швидких особистісних змінах вірогідність розходжень у поглядах старшокласників тa батьків різко зростає порівняно з попередніми періодами розвитку. І якщо при ньому вони наштовхуються на різкий спротив з боку батьків, то це може призвести до конфліктів. Отже, постає проблема перегляду своїх ролей батьками. За таких умов важливо, щоб, караючи чи заохочуючи дітей, батьки діяли спільно, тому що тісний зв'язок дитини з одним із батьків і "виключення" іншого призводить до того, що "виключений" перестає бути посередником соціалізації та авторитетною фігурою. Найвірогідніше проблеми соціалізації виникають у неповних сім'ях, де старшокласник може піддати батьківський авторитет серйозній критиці у процесі особистісного самовизначення. Варто також враховувати й ту обставину, що реакція учнів на ровесників зумовлюється звичаями і традиціями культури, в якій вони виросли, а ці звичаї і традиції тісно пов'язані з економічним статусом, професією, етнічною й релігійною належністю їхніх батьків тощо. Виникає неминуча суперечність в поглядах на світ, яких дотримуються сім'я та ровесники: багато старшокласників, які проживають у містах, змушені вибирати між культурою ровесників, що підносять алкоголь та наркотики, і цінностями батьків, які підкреслюють важливість праці в рамках закону; ті старшокласники, що перебувають на стадії особистісного самовизначення, схильні надто різко розмежовувати світи ровесників і батьків або наслідувати групу однолітків у поведінці, манері вдягатися, говорити, висловлювати думки та ін.
В цілому особливий вплив соціуму в юнацький період зумовлений спілкуванням, основним змістом якого є ровесник або інша значуща людина. У контексті соціально-психологічних особливостей соціалізації важлива роль відводиться примноженню контактів старшокласника з іншими людьми в умовах суспільно значущої спільної діяльності, а провідною групою, в якій міжособистісні стосунки опосередкуються змістом спільної діяльності, є колектив, де виникає найсприятливіша ситуація для соціалізації старшокласників: він з'єднує суспільство й учня, презентуючи загальнолюдські цінності в емоційно закріпленій формі.
У структурі соціалізації старшокласників цінності виступають тією проміжною ланкою, яка регулює відповідність між поведінкою, діями, інтересами, потребами учня, що випливають із соціальних відносин. Виходячи з цього, соціально-психологічним феноменом старшого шкільного віку можна вважати вибір особистісних цінностей та індивідуальної лінії поведінки. Великою мірою зміст юнацьких цінностей залежить від культурного контексту й історичного періоду, за якого живе молоде покоління. Ті бурхливі соціальні події, що відбуваються у світі й нашій країні змушують юнаків та дівчат самостійно робити вибір, особисто орієнтуватись у всьому й займати незалежні позиції. Саме тому порівняно з минулими поколіннями теперішні старшокласники характеризуються більш тверезим, розумно-практичним поглядом на життя, незалежністю й самостійністю.
Процес формування ціннісних орієнтацій опосередкований багатьма соціально-психологічними та психолого-педагогічними чинниками: матеріальними умовами життєдіяльності, індивідуально-типовими рисами старшокласника, його нахилами, здібностями, комунікативними вміннями, якістю навчально-виховного впливу школи, сім'ї та інших інституцій соціалізації. Численні психологічні дослідження свідчать про те, що зміни в соціальній сфері суспільства неминуче викликають зміни в структурі "Я" старшокласника. Приміром "ринкова орієнтація", "світ конкуренції" породжує прагнення до слави, до переваги над іншими. Отже, рівень розвитку суспільств зумовлює кількісний і якісний зміст потреб, а спрямованість визначає соціальну й моральну цінність шкільної молоді. Через спрямованість ціннісні орієнтації знаходять свій реальний вияв, а в активній діяльності старшокласника набувають характеру стійких мотивів спілкування й діяльності та, пройшовши складний діалектичний шлях, перетворюються в переконання. Саме тому ефективна соціалізація може розглядатися як процес набуття, засвоєння й формування такого набору і такої ієрархії потреб старшокласника, які найсприятливіші для розвитку суспільства та особистості в усьому багатстві й розмаїтті їхніх потенційних можливостей.
Сучасні юнаки та дівчата ще не спроможні здійснювати чіткий і усвідомлений вибір цінностей, вибудовувати стійку й добре структуровану їх систему. Аналіз змістового аспекту ціннісних орієнтацій свідчить про домінування у старшокласників таких особистісно значущих цінностей, як "здоров'я", "кохання", "вірні друзі", "щасливе сімейне життя". Цінності, пов'язані з активним ставленням особистості до навколишньої дійсності ("суспільне визнання", "активне діяльне життя", "творчість"), менш значущі, і займають нижню частину ієрархічної структури. Для сільських юнаків і дівчат характерні: більша спрямованість інтересів на можливість одержання освіти; високий рівень "закритості" тем, пов'язаних зі сферою сексу, статевого розвитку тощо. Для юнаків та дівчат, що навчаються в міських школах, актуальнішими є інші проблеми: професійне самовизначення, пошук "розуміючого" друга тощо.
Серед моральних рис однокласників школярі найбільше цінують розуміння, доброту, товариськість, готовність допомогти, чесність. Вибір ціннісних орієнтацій за статевою ознакою свідчить про певні відмінності в перевагах юнаків і дівчат. Так, до спільно виокремлених цінностей юнаки додають життєву мудрість, що пояснюється бажанням скоріше стати дорослими, бо зрілість, як правило, асоціюється з життєвою мудрістю. Дівчат характеризує прагнення до лідерства, намагання продемонструвати свою унікальність і неповторність, оскільки найбільш значущими вони вважають такі цінності: суспільне визнання як повага оточення, колективу, товаришів, незалежність у вчинках і судженнях, акуратність.
Цікавим с порівняльний аналіз ціннісних орієнтацій сучасних українських школярів з ціннісними орієнтаціями їхніх попередників 70-90-х років XX століття. Він дає змогу виявити в цьому процесі декілька відмінностей: зміну змісту ціннісних орієнтацій за рахунок появи нових формулювань, які відображають нові ціннісні пріоритети; зміну розуміння смислового значення основних цінностей; зміну кількісних параметрів представленості ієрархічної структури ціннісних орієнтацій.
Зміна смислового навантаження предмета провідних суспільних цінностей є результатом зміни соціально-економічної парадигми розвитку суспільства, яка призвела до падіння престижу суспільного життя й діяльності. Підтвердженням цього є зменшення вартості, зокрема, таких соціально значущих цінностей, актуальних до кінця 80-х років, як "збереження миру між народами", "повага оточення, колективу". У середині 90-х років перше місце посіла цінність "матеріальний достаток". Цінність "цікава робота" в 70-х роках була на першому місці, у 80-х - входила в першу трійку значущих цінностей, наприкінці 90-х років цінності "активне, діяльне життя", "продуктивне життя як повне використання своїх сил, можливостей і здібностей", "цікава робота" не потрапили до числа пріоритетних. У професійному самовизначенні виокремлені нові елементи, причиною появи яких є особливості сучасності. Простежується тенденція до вибору престижних високооплачуваних професій: юрист, економіст, перекладач, програміст, лікар, банкір; у списку професій з'явилися такі, як кутюр'є, дизайнер, охоронець, менеджер, митник, політолог. Можна виокремите такі типи спрямованості учнів як показників сформованості їхніх ціннісних орієнтацій: на самореалізацію, саморуйнування, пристосування й невизначеність. У цілому дані тенденції можуть розглядатися як види психологічної орієнтації на нові соціально-психологічні й суспільно-історичні умови у складному соціально-економічному середовищі. Спрямованість на саморуйнування і пристосування є тривожним симптомом, який свідчить про наявність у старшокласників втрати перспектив особистісного розвитку.
Особистісне самовизначення є основним новоутворенням ранньої юності, яке визначає всі інші види самовизначення юнаків та дівчат. Визначальну роль в особистісному самовизначенні на цьому етапі відіграє самосвідомість, що виступає основою побудови ставлення особистості до себе та взаємодії з іншими людьми. Найважливішою психологічною умовою виникнення й розвитку самовизначення старшокласників є їхні ціннісні орієнтації, а становлення особистісного самовизначення відбувається внаслідок складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку. Вплив соціальних чинників, насамперед специфіка соціокультурних умов життя, переломлюючися в комплексі психологічних особливостей старшокласника (мотиви, інтереси, досвід тощо), проявляється в особливостях його ставлення до себе, до власної діяльності, поведінки та взаємодії з іншими.
Новий характер самовизначення, який формується у старшому шкільному віці, забезпечує можливість побудови життєвих перспектив, планів на майбутнє життя й діяльність. Становлення цього феномену здійснюється поетапно: спочатку внутрішньо, тобто через усвідомлення учнем дійсності й себе в соціумі; порівняння дійсності зі своєю системою норм, цінностей та їх оцінку; порівняння себе й вимог об'єктивної дійсності; самооцінку; вибір певної соціальної ролі, стійкої життєвої, суспільної позиції, і тільки потім проявляється зовнішньо в діяльності й поведінці через реалізацію соціальної установки, обмін цінностями. Як частина нормативної активності учня й компонент його морального формування, даний феномен виступає в ролі чинника, що регулює діяльність і спілкування старшокласника. Психологи розглядають особистісне самовизначення як генетичну вихідну категорію, що визначає всі інші види самовизначення: професійне, сімейно-побутове, громадянське, моральне, рольове, ціннісне тощо. Тут відправним пунктом є розуміння особистісного самовизначення як результату соціального розвитку особистості. М. Гінзбург вивів основні положення, що дають змогу побудувати цілісну картину самовизначення в юнацькому віці:
особистісне самовизначення має ціннісно-смислову природу та є активним визначенням позиції старшокласника щодо соціально значущих цінностей;
у цьому віці особистісне самовизначення є генетично вихідним і визначає розвиток усіх інших типів самовизначення;
особливості особистісного самовизначення зумовлюють характеристики соціального самовизначення;
на основі особливостей соціального самовизначення у старшокласника виробляються вимоги й очікування до певної професії, здійснюється професійне самовизначення;
самовизначення у старшому шкільному віці тісно пов'язане з уявленнями про своє майбутнє;
особистісне самовизначення нерозривно пов'язане з переструктуруванням мотиваційної сфери старшокласника.
Серед основних соціально-психологічних детермінант особистісного самовизначення юнаків і дівчат можна виокремити такі уявлення, що мають смислове значення для життя: значущість проблем, які обговорюються з однолітками; коло референтних осіб; ціннісні орієнтації; цілеспрямованість відносин; сфери самореалізації; ставлення до соціуму й осмислення себе в ньому; майбутні плани, їх конкретний зміст; вибір професії, орієнтація в ньому на соціально чи особистісно значущі чинники; міра впевненості у виборі лінії поведінки.
В зарубіжній психології процес самовизначення називають формуванням ідентичності. Серед основних станів формування ідентичності виокремлюють зумовленість, дифузію, мораторій і досягнення ідентичності, які визначаються з урахуванням двох чинників: прийняття самостійних рішень (криза ідентичності) і наявність твердих обов'язків щодо зробленого вибору системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Старшокласники в статусі зумовленості беруть на себе обов'язки, не приймаючи самостійних рішень, тобто вибирають ідеологію, релігію, професію і т.п., але їхній вибір зумовлений думкою значущого для них дорослого. У такої категорії юнацтва перехід до дорослості проходить гладко, без конфліктів, її дії, як правило, послідовні й стабільні, наявні сильні позитивні зв'язки зі значущими іншими людьми. Представники цієї категорії дотримуються більш авторитарних цінностей, ніж старшокласники в інших статусах. У юнаків і дівчат, які перебувають у статусі дифузії, нечітка спрямованість особистості й мотивація діяльності, вони просто уникають питань, що стосуються особистісного самовизначення. Ці старшокласники позбавлені батьківської турботи, багато з них у цьому статусі характеризуються асоціальною поведінкою, вживають наркотики, алкоголь тощо. Статус мораторію передбачає епіцентр кризи ідентичності старшокласника або періоду прийняття відповідальних рішень. Вони все ще зайняті пошуком свого "Я", борються зі світом конфліктних цінностей і альтернатив, прагнуть до незалежності від батьків і водночас бояться батьківського незадоволення. Досягнення ідентичності - статус шкільної молоді, що проминула кризу, взяла на себе певні обов'язки внаслідок зробленого вибору й намагається жити за визначеними правилами. В цих старшокласників, порівняно з іншими статусами, найгармонійніші стосунки із сім'єю; їхні пошуки незалежності несуть у собі менший емоційний заряд, ніж у статусі мораторію; вони не бояться стати ізольованими, як старшокласники в статусі дифузії. Залежно від того аспекту життя, який розглядається, статус ідентичності може змінюватися: старшокласник одночасно може перебувати в статусі зумовленості відносно статево-рольових переваг і в статусі мораторію у виборі професії.
Загалом, феномен особистісного самовизначення для старшокласників є провідним центром соціалізації; виникнення цього феномену можливе тільки на певному рівні розвитку самосвідомості, а саме, коли в особистості з'являється здатність до внутрішнього діалогу. Формування особистісного самовизначення зумовлюється об'єктивними чинниками соціальної дійсності, системою цілеспрямованих виховних впливів, суб'єктивною підготовленістю підростаючого покоління до спілкування і взаємодії в соціумі. Об'єктивними передумовами виникнення даного феномену є: загальне незадоволення відсутністю достатньої довіри і взаєморозуміння з дорослими; неоднакова готовність до участі в соціально необхідній взаємодії і слабка готовність до реального соціального життя в цілому. До суб'єктивних передумов належать: виникнення внутрішньої потреби у формуванні певної смислової системи; розвиток ціннісно-орієнтаційної діяльності й почуття відповідальності за сказане чи здійснений вчинок; стабілізація мотиваційної сфери.
В цілому можна назвати найважливіші психологічні чинники соціалізації старшокласників: соціально-психологічні (характеризують мікросередовище школярів, його інституції соціалізації, норми, цінності; ефективні умови взаємодії, взаєморозуміння, сприймання людьми один одного; механізми впливу на особистість, розвиток її потреби в спілкуванні тощо); психолого-педагогічні та соціально-педагогічні (проявляються у вибірково-активному ставленні старшокласників до сфери спілкування, яка переважає, до педагогічних впливів сім'ї, школи, суспільних інституцій, соціально-моральних цінностей і норм, які представлені на мікрорівні). При цьому показником результативності соціалізації старшокласників у мікросоціумі є новий характер самовизначення та сформованість їхніх ціннісних орієнтацій, які мають тенденцію до пріоритету вітальних цінностей, цінностей матеріального благополуччя й умов життя.
Порівняно з ціннісними перевагами старшокласників 70-80-х років XX століття, для сучасних учнів характерна зміна змісту Ціннісних пріоритетів, зміна розуміння смислу певних цінностей, кількісних параметрів представленості ієрархічної структури. Стосовно основних шляхів оптимізації процесу соціалізації сучасних старшокласників, то ними можуть бути: залучення учнів до спеціально організованого, ціннісно насиченого навчально-виховного процесу; роз'яснення старшокласникам моделей соціально схвальної поведінки, забезпечення їх чіткими життєвими орієнтирами; усвідомлення педагогами та батьками власних індивідуально-типологічних особливостей і реалізація їх у комунікативній діяльності; формування в учнів мотивації досягнення в навчальній діяльності; корекція комунікативних деформацій в учасників взаємодії; виявлення вікових та індивідуальних особливостей учнів, що впливають на процес соціалізації; гуманізація відносин у батьківському, шкільному середовищі та в групі однолітків; актуалізація комунікативних знань і вмінь, усебічний розвиток високої комунікативної культури старшокласників; систематична діагностика та профілактика особистісних деструкцій учнів старшого шкільного віку
Соціалізація студентської молоді пов'язанням низки нових дисциплін, необхідних для подальшого професійного становлення особистості. Отже, важливим чинником, який впливає на процес соціалізації в цьому віці, є навчальна діяльність, під якою більшість соціальних психологів розуміють один з видів діяльності студентів, спрямований на засвоєння ними через засоби спілкування (діалоги, бесіди, дискусії тощо) теоретичних знань, умінь і навичок. Таке тлумачення навчання дає змогу розглядати його як двоєдину діяльність педагога і студента, яка має системний характер і предметом аналізу якої є взаємодія між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться. Складна сукупність взаємодій і зв'язків викладача і студентів опосередковується через систему засобів, методів і організаційних форм навчання та спілкування. Таким чином, процес навчання охоплює не лише дидактичний компонент, пов'язаний із засвоєнням знань, але й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин у студентській групі, соціально-психологічну групову атмосферу, рівень розуміння в системі "педагог - студент" та ін. Виходячи з цього, можна виокремити такі складові соціально-психологічного компонента навчальної діяльності, що впливають на процес соціалізації цієї категорії молоді: проблеми адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ; особливості створення позитивного соціально-психологічного клімату в студентській групі; особливості налагодження стосунків студентів із викладачами; соціально-психологічні бар'єри студентів, викликані навчанням; типи спілкування й діяльності на рівні "педагог - студент", "педагог - студентська аудиторія"; проблеми взаєморозуміння викладача і студентів; етнопсихологічні особливості спілкування в процесі навчання та взаємодії; проблеми міжособистісних конфліктів; особливості прояву десоціалізаційних впливів на молоду людину.
Серед виокремлених соціально-психологічних особливостей соціалізації студентської молоді звернемо увагу на проблему адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у ВНЗ, яка зумовлена недостатньою орієнтацією вчорашнього школяра в соціально-психологічному просторі нової для нього соціальної інституції. І проблема тут полягає не лише в тому, щоб сприйняти і зрозуміти вже наявну систему, а й прийняти її на емоційно-особистісному рівні, знайти в пій новий особистісний сенс. Отже, актуалізація потенційної загрози, яку несе неадаптованість до нових умов життєдіяльності, може проявитися у відсутності орієнтації в соціально-психологічному просторі навчального закладу і, як наслідок, у певній ізольованості, що, своєю чергою, негативно позначається на самооцінці, на процесі міжособистісного спілкування у групі тощо. Все це, зрештою, може призвести до втрати інтересу навчатися, здобувати вишу освіту. Важливими причинами неуспішної адаптації є проблеми мотиваційного, раціонального порядку та проблеми, пов'язані з поведінковими проявами, зокрема з емоційною залежністю студента від оцінки викладача.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
