Таким чином, сучасне життя, з одного боку, надає підліткові свободу для вибору соціального середовища й засобів спілкування, способу і стилю життя, а з другого - процес адаптації і самовизначення, що ускладнився, висуває високі вимоги до рівня самосвідомості, самоконтролю як з боку дорослих, так і з боку підлітків, робить останніх незахищеними від можливих втрат в їхній соціально-психологічній рівновазі. Таке почуття невпевненості в правильності своїх вчинків спонукає учня вдаватися до підтримки й допомоги дорослих. І якщо така підтримка є, то підліток поводиться впевнено, рішуче. Однак дитина подекуди не знаходить допомоги дорослих ні в сім'ї, ні в школі. З приводу цього цікавим є аналіз основних тем бесід під час спілкування батьків з підлітками. Але попередньо зауважимо, що, по-перше, значна частина школярів взагалі позбавлена можливості поспілкуватися з батьками через зайнятість останніх, а значить, і можливості спільного обговорення тих чи інших тем; по-друге, батьки й підлітки переважно самостійно переглядають телепередачі, читають книжки, отож спільно їх не обговорюють; по-третє, в міру поширення вживання алкоголю серед дорослих як форми проведення дозвілля зменшується кількість часу на спілкування з підлітками, тим самим провокуються інші форми стосунків та спілкування в підлітковому середовищі, в тому числі й вживання ними алкоголю, токсинів, наркотиків. Отже, аналіз основних тем бесід у спілкуванні батьків і підлітків показує, що діапазон питань, які цікавлять дорослих, дуже обмежений і їх умовно можна звести до кількох груп: навчальні справи (перше місце); сімейні проблеми - сходити в магазин, прибрати квартиру, погуляти з меншими братиками й сестричками і т.п. (друге місце); творчі справи: заняття в музичній школі, театральній студії тощо (з великим відривом у відсотках - третє місце); громадські справи (четверте місце); заняття в гуртках, спортивних секціях і т.п. (п'яте місце); справи в гурті однолітків (шосте місце); проблеми професійного самовизначення (сьоме місце); проблеми дружби, сексу, етики, моралі (восьме місце). Вирізняються, як бачимо, за своєю інтенсивністю бесіди про шкільні проблеми. Водночас теми, які сприяють задоволенню духовних, професійних потреб, інтелектуальних, соціально-психологічних запитів підлітків залишаються здебільшого поза увагою батьків. Саме дефіцитом соціально-психологічної і моральної підтримки дорослими пояснюється в більшості випадків "феномен неформалів". Для багатьох підлітків неформальне об'єднання стає зоною справжньої активності, спробою встановлення соціально-психологічних зв'язків, "полем" самоутвердження й самореалізації, впливовою інституцією соціалізації підростаючої особистості. Підліткові організації та об'єднання, концентруючи своїм соціально-психологічним простором підлітків у всій їхній різноманітності, створюють можливості для диференціації з урахуванням інтересів, захоплень, переконань, традицій, звичаїв, ритуалів тощо. Тут, певною мірою стихійно, але по-справжньому органічно, виникають і приживаються моделі активної громадської поведінки. Об'єднання та угруповання також сприяють подоланню психологічного дискомфорту, поліпшенню соціально-психологічного самопочуття підлітків. Однак у виховній практиці слід враховувати ту обставину, що при різноманітності в спрямованості й домінантних цінностях нині найбільш популярні серед підлітків, за нашими даними, не політичні, екологічні, історико-національні, гуманістичні, а любительські об'єднання, які часто-густо мають асоціальну спрямованість (хіпі, панки, металісти, рокери, наркомани, проститутки тощо) і популярність яких останнім часом зростає.
Вивчаючи поведінку підлітків у соціумі, варто розрізняти два рівні соціальної детермінації: рівень соціальних процесів і явищ (тієї чи іншої поведінки в цілому як масового, стійкого соціального явища) і рівень індивідуальної поведінки (одинична конкретна поведінка). Вони відрізняються змістом, механізмом детермінації та закономірностями. Поведінка як соціальне явище безпосередньо детермінована середовищем і підпорядковується статистичним закономірностям. На індивідуальному рівні детермінації поведінка підлітка набуває імовірного характеру. Індивідуальна поведінка є процесом, який має складну внутрішню структуру. Реальній поведінці передує велика психічна діяльність, участь у регуляції поведінки потреб, інтересів, орієнтацій, мотивів та інших особистісних чинників. Отже, поведінка підлітка (соціальна чи асоціальна) - це соціально детермінований і психологічно мотивований процес, який об'єктивується у здійсненні тих дій, що порушують соціально-нормативний порядок, або тих, які сприяють нормальному функціонуванню та розвиткові суспільства. Загалом регуляція поведінки підлітків, розв'язання суперечностей і конфліктів зумовлені як впливом зовнішніх чинників (вимоги батьків, групи однолітків, учителів, моральні вимоги, соціальні норми тощо), так і суб'єктивними особливостями самої підростаючої особистості (ціннісні орієнтації, мотиви, потреби та ін).
До недавнього часу психологи вивчали процеси соціалізації, індивідуального розвитку і становлення підростаючої особистості так, ніби вони (ці процеси) відбувалися в незмінному соціальному світі, тоді як історики, соціологи, етнографи, політики досліджували зміни в соціумі без урахування зрушень у змісті й структурі життєвого шляху індивіда. Сьогодні такий підхід є незадовільним: якщо навіть припустити, що психофізіологічні й соціально-психологічні особливості сучасних підлітків збереглися, а це є сумнівним у зв'язку з явищами акселерації, інфантилізму, маргінальності, екологічними катаклізмами, національним відродженням і т.п., то їхнє реальне якісно-змістове наповнення за сучасних умов переходу до нових економічних відносин залишається поки що відкритим. Отже, йдеться про вивчення індивіда, що змінюється в суспільстві, яке також зазнає змін. Нова методологічна перспектива дасть змогу вийти із старої моделі соціалізації підлітків і намітити нове коло проблем і питань теорії та практики становлення підростаючого покоління: "Які дії та орієнтації найкраще готують підлітка до життя? Яким чином дорослі, які навчилися або ж не навчилися жити й діяти в одному середовищі, в одній системі, зможуть підготувати своїх дітей до життя та праці за інших умов? Які соціально-психологічні умови й чинники полегшать або ж гальмуватимуть процес соціалізації, процес передавання від одного покоління до іншого набутого соціально-психологічного досвіду, національної культури, традицій? Чи усвідомлює сучасне покоління дорослих масштаби економічних, соціальних та психологічних змін, що відбуваються, і пов'язані з цим відповідальність і необхідність готувати своїх дітей до життя у світі, який суттєво відрізняється від їхнього власного? Чи готове покоління дорослих здійснювати передавання соціального, національно-культурного, соціально-психологічного й морального досвіду підліткам?"
Посилення інтересу до своєї особистості в цей період є умовою цілеспрямованої самоосвіти й самовиховання. Для старшокласників провідним центром усього розвитку стає особистісне самовизначення, а вибір подальшого життєвого шляху є для них тим афективним центром життєвої ситуації, навколо якого починає обертатись уся їхня діяльність і всі їхні інтереси. Цей завершальний етап формування особистості в школі найбільш повно проявляє ціннісно-орієнтаційну діяльність школяра, розвиває особистісну рефлексію, певний рівень домагань. Високого ступеня зрілості, диференціації і стабільності досягає моральна свідомість, яка характеризується переходом на новий рівень - конвенціональний: старшокласники починають усвідомлювати морально-етичні проблеми, над якими задумуються дорослі. їхнє моральне самовизначення опосередковане не тільки процесами пізнання, а міжособистісними стосунками, виникненням інтимних відносин з особами протилежної статі. Про диференціацію юнацької свідомості, розвиток системи особистісних смислів і значень свідчить вміння старшокласників пізнавати себе на основі пізнання інших, їх сприймання. Соціально-психологічна специфіка юності полягає в тому, що саме в ці роки відбувається активний процес набуття досвіду спілкування, становлення світогляду, завершується формування соціальних установок, їхніх когнітивного, емоційного й поведінкового компонентів. І хоча погляди старшокласників не завжди правильні, зате вони часто-густо вирізняються стійкістю й послідовністю.
У ранній юності значно спадає гострота міжособистісних конфліктів, менше проявляється негативізм у ставленні до оточення, поліпшується фізичне й емоційне самопочуття учнів, підвищується комунікабельність, знижується рівень тривожності, нормалізується самооцінка. Водночас це вік специфічних психологічних контрастів, що характеризують як внутрішній світ старшокласника, так і сферу його міжособистісних стосунків: у юнаків і дівчат спостерігаються акцентуації характеру, які не трапляються більше в жодному віковому періоді, характерна посилена увага до внутрішнього світу особистості, своєрідна вікова інтроверсія. За певних обставин спілкування спостерігається яскраво виражена статево-рольова диференціація, яка межує з досить частою інфантильно-рольовою негнучкістю. У цьому віці нерідко трапляються випадки загостреного відчуття самотності.
Соціалізуючись, старшокласник розвиває світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності, характер, особистісні та комунікативні якості, психічні процеси, накопичує соціально-психологічний досвід, набуває самостійності, впевненості в собі, стійкості до стресів тощо. Як суб'єкт навчальної діяльності, старшокласник характеризується якісно іншим змістом цієї діяльності, ніж учень середніх класів, адже поряд із внутрішніми пізнавальними мотивами засвоєння знань з предметів, що мають особистісну смислову Цінність, у нього з'являються широкі соціальні та особистісні зовнішні мотиви, серед яких мотиви досягнення посідають значне місце. У зв'язку з цим Ю. НІ вал б вказує на цілепокладання як важливий компонент особистісного розвитку старшокласників у процесі соціалізації, а дослідження С. Максименка, Т. Щербан свідчать, що найефективнішою для психічного, передусім розумового, розвитку школярів є така форма організації спільної діяльності, в ході якої:
по-перше, оцінка, результат діяльності кожного старшокласника залежить від успіху всього класу;
по-друге, кожен учень впевнений, що в разі потреби він отримає необхідну допомогу однокласників;
по-третє, стимулюється активність кожного учня, кожний може розраховувати на уважне ставлення до своєї думки;
по-четверте, соціометричний статус усіх учнів класу однорідний;
по-п'яте, рівень успішності учнів класу відносно однорідний.
Отже, соціально-психологічною детермінантою становлення й розвитку особистості старшокласника в процесі соціалізації є діяльнісно-опосередкований тип взаємовідносин, який складається в референтно-значущій групі (або групах). У старшокласників поряд з навчанням провідною діяльністю виступає особлива діяльність зі встановлення інтимно-особистісних стосунків - діяльність спілкування. Взаємостосунки, побудовані на основі певних морально-етичних вимог і соціальних норм, роблять міжособистісне спілкування шкільної молоді тією діяльністю, всередині якої формуються спільні погляди на життя, на майбутнє.
У вітчизняній соціально-психологічній і психолого-педагогічній літературі виокремлюють такі джерела соціалізації старшокласників:
первинний досвід, пов'язаний із періодом раннього дитинства, з формуванням основних психічних функцій та елементарних форм суспільної поведінки в сім'ї, загалом власний індивідуальний досвід старшокласника (стереотипи поведінки формуються шляхом сигнальної спадковості, тобто через наслідування дорослих і є досить стійкими, що може стати причиною психологічної несумісності, асоціальної поведінки тощо);
культурно-соціальний досвід, що цілеспрямовано передається учням через різні соціальні інституції, передусім через систему освіти, навчання й виховання (дошкільні заклади, школу і т.ін.);
активність самої особистості у виборі знань та їх осмисленні; вміння порівняти різні погляди і критично їх оцінити; активна участь у практичній, перетворювальній діяльності і спілкуванні.
Західна соціально-психологічна література джерела соціалізації старшокласників зводить до таких: технологічні й соціальні зміни в суспільстві; урбанізація; меркантильність і бідність; засоби масової інформації; соціальне й емоційне напруження; негаразди в сім'ї; життєві події та пов'язані з ними стреси; вплив ровесників, школи, релігії.
У старшому шкільному віці виникає й розвивається особливий вид діяльності - спілкування, основним змістом якого є ровесник або інша значуща людина. У контексті соціалізації спілкування можна розглядати у двох головних аспектах: як засвоєння старшокласником соціокультурних цінностей у процесі навчання у школі і як його самореалізацію в ході соціальної взаємодії з учителями, однокласниками та іншими людьми. Старший шкільний вік особливо загострює проблему спілкування й саме тут помітно проявляється тенденція до задоволення потреби у спілкуванні на всіх рівнях, інтенсивність якої може бути такою високою, що стає центром життєвих прагнень юнацтва. Спілкування проявляється в побудові взаємин з ровесниками на основі певних етичних норм, що визначають учинки старшокласників; у формуванні загальних поглядів на життя; стосунків між людьми, тобто особистісних смислів; у формуванні самосвідомості; у створенні передумов для виникнення нових завдань і мотивів подальшої власної діяльності тощо. В цьому віці однолітки відіграють основну роль у розвиткові соціальних навичок старшокласників. * Характерні для цього віку стосунки рівності допомагають виробленню позитивних реакцій на різні кризові ситуації, в які потрапляють юнаки та дівчата. З погляду соціально-психологічних особливостей соціалізації важливо підкреслити той факт, що старшокласники переймають у ровесників і друзів види поведінки, які цінуються суспільством, і ролі, що найбільше підходять їм. Загалом усвідомлення рефлексивних, емоційних, динамічних якостей, а також особливостей зовнішності та фізичного розвитку проходить під домінантним впливом ровесника чи друга.
Важлива соціально-психологічна особливість цього періоду - розвиток соціальної компетентності як основної складової здатності старшокласника в процесі спілкування та взаємодії набувати нових Друзів і зберігати старих. Цей розвиток базується, частково, на здатності старшокласників до соціального порівняння, що дає змогу виявити й оцінити характерні риси інших. Спираючись на ці оцінки, юнаки та дівчата вибирають друзів і визначають своє ставлення до різних груп і компаній, які становлять частину оточення ровесників. Вони також шукають друзів за принципом схожості, заміщаючи кількість друзів якістю дружби з небагатьма ровесниками, що поділяють їхні погляди й цінності. При цьому інтимність стає обов'язковим атрибутом дружби з ровесником однієї статі. Значна роль у теорії соціалізації відведена розвиткові і примноженню контактів старшокласника з іншими людьми за умов суспільно значущої спільної діяльності. Йдеться про провідну референтну групу в житті старшокласників, в якій міжособистісні стосунки зумовлюються змістом спільної діяльності. Саме в групі виникає найсприятливіша ситуація для соціалізації старшокласників: вона зв'язує суспільство й учня, презентуючи загальнолюдські цінності в емоційно закріпленій формі. Отже, можемо говорити про спільну групову діяльність, яка передбачає систему взаємодій між однокласниками, між конкретним старшокласником і класом як спільним суб'єктом, умовою й "засобом формування якого виступає спілкування. Відповідно до цього складається система взаємодій індивідуальних та колективних потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей, які регулюються виробленням певних правил та норм поведінки. Г якщо ядром спрямованості колективної діяльності є цілі, значущість яких усвідомлюється всіма, і домінантні мотиви виконання діяльності, то джерелом колективних цілей і мотивів виступають ціннісні орієнтації, що складаються в процесі прийняття групою цінностей суспільства.
Сказане дає змогу констатувати, що соціалізація старшокласників у школі опосередкована мірою їх входження у шкільний колектив. Однією з найважливіших особливостей міжособистісних стосунків у колективі є соціально-психологічний феномен, який виражається в емоційному залученні кожної особистості до групи як до цілого, з яким особистість усвідомлено чи неусвідомлено себе ідентифікує. Йдеться про "ефект групового духу" чи "групової думки", тобто стиль мислення людей, цілком залучених до групи, зокрема шкільного класу, для яких домінантним чинником є прагнення до єдності думок. Так виникає феномен колективної ідентифікації, яка базується на визнанні за кожним членом групи однакових прав і обов'язків, готовність проявляти підтримку та сприяння. Психологічною особливістю такої групи є колективне самовизначення, то проявляється у вибірковому ставленні кожного його члена до будь-яких явищ крізь призму колективних переконань, принципів, ідеалів, спільних дій. При цьому старшокласник здатний вибірково ставитися до впливу свого колективу, орієнтуючись на осмислені, добровільно прийняті групові норми. Таким чином, група найбільше сприяє встановленню комунікативних стосунків між своїми членами, створює для них можливості особистісного зростання й ефективного виконання спільної діяльності, слугує засобом розширення соціальних контактів старшокласників та їхньої успішної соціальної адаптації.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
