- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);
- сім'ї групи ризику.
З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально- педагогічна допомога. До таких відносяться типів сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:
батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);
з низьким морально-культурним рівнем батьків;
неповні сім'ї;
зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;
зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги.
До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких[62,98]:
спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;
відсутня єдність вимог до дитини;
безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;
надмірна батьківська любов;
надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;
має місце насильство стосовно до жінки, дитини;
не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та
індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.
Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих «нових українців», які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.
Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.
Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В. О. Сухомлинський зазначав [54,77], що в такій сім'ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі вдносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти.
Отже, благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін. Таким чином, типологія сімей перегукується з функціями та доповнює їх.
2.2 Соціальні проблеми становлення та розвитку молодої сім'ї
Коли кожен з нас досягає дорослого віку, з'являється природна потреба мати власну сім'ю. Звичайно, ми майже ніколи не замислюємося над тим, як і чому ця потреба виникає. Не усвідомлюємо, мабуть, і того що вона гармонійно вплітається і в суспільні потреби. Це означає, що сім'я водночас становить подвійну цінність - для особи і для суспільства.
Дану потребу суспільства люди задовольняють шляхом утворення власних сімей за власними потребами і бажаннями. Отже, спосіб задоволення так званої сімейної потреби суспільства залежить від багатьох людей, це означає, що будь-чиї дії та вчинки щодо сім'ї (створення її або відмова від неї, розлучення, народження однієї дитини чи кількох дітей) зачіпають відповідний інтерес і потребу суспільства. Незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні, наша шлюбно-сімейна поведінка - не суто особиста справа, вона має загальносуспільні наслідки.
Необхідно постійно пам'ятати, що протягом усього XX ст. сім'я в Україні переживала глибокі зміни, що торкалися усіх аспектів її існування та розвитку. Сьогодні зміни обумовлюються як закономірними зрушеннями у житті нашого народу у процесі оновлення його економічної та соціальної структури, так і окремими подіями - складними соціальними катаклізмами, які серйозно деформували і без того не завжди послідовний процес модернізації сім'ї. Відповідно й наслідки ми маємо суперечливі. З одного боку, інститут сім'ї, як і все суспільство, зазнав значних змін, що сприяло подоланню кризи патріархальності сімейних стосунків, а з іншого - через непослідовність і незавершеність[55,28-45].
Кризові явища у життєдіяльності сучасної сім'ї різні. Вони торкаються, найперше, її економічних та демографічних основ. Аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміка за останні роки показує, що Україна поряд із соціально-економічними проблемами опинилась віч-на-віч із серйозною демографічною кризою. Причому, на відміну від економічної та політичної, демографічна криза більш інертна, пролонгована в часі та важко керована. Ці обставини можуть дати далекосяжні негативні наслідки для незалежного стабільного розвитку держави.
У нових соціально-економічних умовах народжуваність в Україні знизилась до рівня, що не забезпечує простого відтворення поколінь, поглибився процес старіння трудових ресурсів.
Відсутність комплексного підходу до вирішення проблем планування сім'ї призвела до такої ситуації в країні, коли штучне переривання вагітності стало основним методом регулювання народжуваності. За цим показником Україна посідає одне з перших місць у світі. За розрахунками вчених, демографічні втрати від поширення недосконалих методів планування сім'ї складають щорічно 750 тисяч нових громадян - це бажані діти, які не можуть бути народжені через стан здоров'я батьків та матеріальне забезпечення сім'ї.
Під загрозою перебуває інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня більшості сімей в Україні. Повільно зростають прибутки населення, а ціни і тарифи випереджають темпи їх зростання. Збільшуються витрати на медичне обслуговування, навчання дітей, комунальні послуги, що підриває економічні можливості сім'ї
Невпинно зростають сирітство та дитяча безпритульність. Збільшується кількість бездітних пар, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини[12,60-65]. Викликає стурбованість низька культура регуляції народжува-ності, відсутність широкої інформації щодо протизаплідних засобів, що призводить до випадків небажаної вагітності та абортів. В Україні втрачені традиції багатодітності. Усе більше сімей обмежується народженням лише однієї дитини
Негативно впливають на народжуваність зменшення кількості шлюбів і збільшення кількості розлучень. Ці обставини можуть мати далекосяжні негативні наслідки для стабільного розвитку країн, і тому вже зараз необхідно створити максимально сприятливі умови відтворення, господарювання, праці, життя народу на основі формування традиційно нової української родини.
Істина про те, що сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, підтверджується розвитком людської цивілізації. В процесі цього розвитку сім'я набула функцій, які тільки у сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність, як соціального інституту. Деформація функцій сім'ї, яка послідовно здійснювалась в останні десятиріччя шляхом формування соціальних та культурних реформ, призвели до порушення в цілому зв'язків між ними. Особливо це позначилось на виховній функції, виявившись у відчуженні батьків і дітей, національному нігілізмі та духовному зубожінні молоді.
Умови, в яких перебуває сучасна українська сім'я, характеризуються найперше різкою зміною соціально-економічних відносин у суспільстві, за яких пріоритети мають надаватися особистості людини, її практичній діяльності у всіх напрямах господарювання та духовної культури. Разом з тим, сім'я як явище економічне і соціокультурне зазнає в сучасних умовах впливу різних факторів.
Однією з найбільших проблем сучасної родини в Україні є її економічна нестабільність, соціальна малозахищеність та підвищена психологічна вразливість[1,67;34,74-78]. У свою чергу, це породжує її дезорганізацію, внутрішні деструктивні процеси, конфлікти і, зрештою, веде до розпаду. Внаслідок цього - страждання, нервові захворювання, асоціальна поведінка, стреси, безпритульність дітей, безвідповідальність, байдужість, аморальність і жорстокість батьків.
Отже, сучасна сім'я повинна не тільки зберегти, а й відновити свій статус головної ланки у вихованні дитини: забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку. Разом з тим, молода сім'я потребує як матеріальної, так і педагогічної та культурологічної допомоги. У зв'язку з цим стає зрозумілою необхідність організації підготовки молоді до подружнього життя, яку потрібно розглядати як складову частину роботи щодо зміцнення сім'ї та піднесення її соціальної активності. Життя вимагає, щоб подібною роботою було охоплено якомога більше молодих людей, а також були чітко визначені її цілі, методи, форми і можливості.
Очевидно, мета підготовки до шлюбу повинна полягати у формуванні в людини потреби в сім'ї, що проявлялася б як бажання мати повноцінну сім'ю, жити в ній і відповідати за неї. Адже потреба молодої людини мати власну сім'ю - це потреба в традиційній, суспільно значимій формі реалізації і організації особистого життя, яка відповідає соціальній сутності людини та її об'єктивному призначенню. Це потреба поєднати своє особисте життя з життям особи протилежної статі через інтимно особистісне ставлення до неї, поєднати з метою досягнення традиційних «вічних» цілей людського існування (це - кохання, діти, сімейний затишок і щастя, спільна праця, підтримка здоров'я, спілкування з близькими і рідними людьми). Здійснення загальних цілей має означати для молодої людини досягнення життєвого успіху, одним із складників якого є сім'я. Справжній життєвий успіх ґрунтується на поєднанні особистого і суспільного інтересів у життєдіяльності людини. Він приходить до того, хто прагне максимально проявити себе - і на ниві праці, суспільної діяльності (реалізувати ділові якості), і на ниві сім'ї, особистого життя (реалізувати якості доброго сім'янина).
Отже, соціально-економічні порушення, які відбуваються у нашому суспільстві, призвели до деформації в структурі задоволення матеріальних та духовних потреб людей, негативно вплинули на життєдіяльність сім'ї. Соціологи наголошують, що сім'я, як соціальний інститут знаходиться у стані гострої кризи. Саме тому сімейна політика на державному рівні повинна бути орієнтована на надання соціальної допомоги сім'ям, особливо молодим.
Таким чином, показниками соціальної підготовленості молоді до шлюбу є: завершення освіти, отримання професії або продовження отримання вищої освіти, початок самостійної трудової діяльності. З цим пов'язана соціально-економічна підготовленість до шлюбу, суть якого полягає в тому, щоб молоді люди мали можливість самостійно матеріально забезпечити себе та свою сім'ю. Однак стають економічно залежними від батьківської сім'ї у 18-19 років, а інша частина - ще 5-8 років користується матеріальною допомогою батьків. Це протиріччя серйозна проблема на шляху до скріплення шлюбів. Соціальна готовність до шлюбу включає в себе відповідальність один за одного, за сім'ю, дітей.
2.3 Основи функціонування сучасної сім'ї
Одночасно сім'я задовільняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них потреба подружжя в довірливому спілкуванні, співпериживанні, співучасті. Іншими словами, шлюб сьогодні набуває самостійного значення яке важливий інститут організації особистого та сімейного щастя. На зміну традиційним ролям прийшла гнучка, еластична кооперація стосунків і діяльності, заснована на спільності, цілей, потреб, поглядів, емоцій. Така діяльність стає не стільки ідеалом, але і реальністю для все більшої кількості сімей та важливою характеристикою сімей нового типу.
Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами, а також проведене нами, дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічні погіршення матеріального благополуччя сім'ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункційний розвиток сім'ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності.
Ситуація, яка склалася в сфері шлюбу і сім'ї вимагає невідкладного втручання зі програм суспільства, політиків, бізнесменів, вчених. Аналіз проблем, тенденцій, механізмів функціонування сім'ї дозволить розробити концепції і програми допомоги. Науковий підхід до вирішення завдань соціальної і демографічної політики заключається у врахуванні об'єктивних процесів розвитку сім'ї і соціально-демографічних тенденцій, які дають можливість прогнозувати майбутнє інституту сім'ї.
Результати наукових досліджень, досвід роботи в психологічній консультації з питань шлюбу і сім'ї м. Луцька, самостійні дослідження дозволили виділити і описати сучасні тенденції у функціонуванні української сім ї[2,44-46,7,45]:
- Все більшого розвитку набуває неповна і позашлюбна сім'я.
- Багато чоловіків і жінок свідомо не вступають у шлюб, а задоволення потреби в коханні пов язують із пошуком сексуального партнера, а не створенням сім ї.
- Дошлюбна поведінка молоді характеризується активними сексуальними пробами на фоні недостатньої психосексуальної обізнаності.
- Зростає кількість молодих сімей (до 39%), основним мотивом заключення шлюбів яких було “народження дитини”. За нашими даними значна доля таких сімей (до31%) розпадається протягом трьох років.
- Серед мотивів вступу в шлюб у молоді домінують раціональний і матеріальний розрахунок.
- В дошлюбній поведінці молодих людей спостерігається неадекватно-завищені вимоги до особистості партнера і до шлюбу в цілому (частіше у жінок), що веде до відмови від створення сім'ї і самоактуалізації особистості в професійній діяльності.
- В установках на лідерство і керівництво в сім ї значна частина чоловіків (72%) віддають перевагу чоловіку, більша частина жінок орієнтована на демократичну сім'ю. Але в сімейному житті багато молодих жінок виявляють тенденцію до домінування і маніпуляції партнером, дітьми.
- Сучасні сім'ї і вступаючі в шлюб стійко орієнтовані на малодітну сім'ю.
- Більшість пар (з різним сімейним стажем) не схильні до співробітництва, пошуку шляхів стабілізації відносин, у них не сформовані соціально-психологічні уміння вирішувати міжособистісні проблеми. Все це формує установку на розлучення як засіб вирішення конфліктів і напруги.
- Протилежність мотивів, цілей, функціонально-рольових позицій, особистісних характеристик молодого подружжя все більше ускладнює адаптації до шлюбу, зменшує гнучкість і толерантність партнерів, скорочує тривалість адаптивного періоду молодої сім'ї, наближає їх до розлучення.
- “Хвороба сім'ї” понижує її психотерапевтичну функцію і здатність самостійно долати труднощі і переборювати кризові періоди.
- Сучасна сім'я характеризується дезінтегрованістю і незахищеністю її членів перед зовнішніми факторами.
- Аналізуючи якісні показники сімей, відмічено, що середню сучасну сім'ю відрізняє: закритість, консервативність, дисгармонійність, корпоративність у відносинах.
- Прослідковується зростання кількості розлучень людей похилого віку.
- Збільшується кількість жінок незадоволених сексуальними відносинами з чоловіком.
- Збільшились скарги подружжя на сексуальні дисфункції, які детерміновані психологічними факторами.
- Погіршуються батьківсько-дитячі відносини. Відомий американський дослідник D. Bradshow вважає, що джерелом кризи сім'ї виступають батьківські норми, які, не дивлячись на розвиток суспільства, залишаються незмінними вже протягом 150 років.
- Нормам, які вкорінились, характерні авторитарна, домінантна поведінка батьків, подавлення дитячих потреб, заборона прояву емоцій і почуттів, використання дітей для задоволення своїх незадоволених потреб, що в комплексі формує співзалежну поведінку і веде до дисфункційного розвитку особистості.
- Значна частина молоді орієнтована на повторний шлюб і позашлюбні рязки (у випадку, якщо шлюб невдалий).
- До сімей, які включені в “групу ризику” можна віднести:
По стажу шлюбу - молоду, літню сім ю.
По віку подружжя - 17-20-річні, 38-42-річні, 50-64-річні.
Різниця в віці подружжя - 1-3 роки, 10-20 років.
Шлюби заключені по “вагітності нареченої”.
Сім ї військовослужбовців, бізнесменів, безробітних.
- На фоні описаних тенденцій відбувається зниження цінності сім'ї, її значення для особистості.
- В умовах економічної нестабільності, зниження матеріального достатку сім'ї, подружжя вимушене шукати інші форми заробітку (бізнес, інндивідуально-торгівельна діяльність), що вносять зміни в життєві плани сім'ї і її функціонально-рольову структуру.
- Неузгодженість функцій і ролей збільшує незадоволеність шлюбом.
Встановлено, що багато з молодого, середнього і літнього подружжя незадоволені життям (біля 63%). 48% опитаних мають позашлюбні зв'язки, які їх влаштовують.
Як показує аналіз[74,77-78], психологічні дослідження сім'ї ведуться у таких площинах:
1. Батьки - діти: різні аспекти сімейного виховання (зокрема сучасні тенденції у сімейному вихованні, позиції батьків, гендерні стереотипи у сімейному вихованні), взаємовплив між поколіннями. Доволі поширеними є дослідження, які розглядають вплив сім'ї на становлення тих чи тих особливостей, властивостей дитини. Так, окремі дослідження свідчать про те, що причини дитячої злочинності, девіантної або залежної поведінки, інших негараздів значною мірою зумовлені несприятливою сімейною ситуацією - асоціальним способом життя батьків, бездоглядністю дитини, наявністю конфліктів або сімейного насильства, емоційним неприйняттям дитини, фрустрацією її базових потреб.
