Комерціалізація засобів масової інформації, якоюсь мірою й всієї художньої культури, формує певний „образ” субкультури не в меншому ступені, чим основні агенти соціалізації - родина й система утворення. Адже саме перегляд телепередач поряд зі спілкуванням найпоширеніший вид дозвілевої самореалізації. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.
Молодіжна субкультура є перекручене дзеркало дорослого миру речей, відносин і цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не доводиться, тим більше що й культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується. Спостерігається тенденція до дегуманізації й деморалізації в мистецтва, що проявляється, насамперед, у приниженні, деформації й руйнуванні образа людини. Зокрема, це фіксується в збільшенні сцен і епізодів насильства й сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності й впливає на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насильства й сексу в кіно, на телебаченні й відео доводиться численними дослідженнями.
1.3 Моральні переконання, ідеали, самосвідомість і почуття дорослості як основні новотвори молоді
Характерні риси молоді - прагнення до всього нового, незвичайного, інтерес до техніки, бажання бути „на рівні” з дорослими, прагнення до активної діяльності. Саме в підлітковому віці відбувається ламання багато
чого з того, що було звичним, що вже склалося у підлітка. Це стосується майже всіх сторін його життя й діяльності. Особливо помітні зміни перетерплює характер навчальної діяльності, у підлітковому віці починається систематичне засвоєння основ наук. Це вимагає зміни звичних форм роботи й перебудови мислення, нової організації уваги, прийомів запам'ятовування. Змінюється й відношення до навколишнього: підліток уже не дитина й вимагає іншого до себе ставлення.
Підлітковий вік, особливо з 13-15 років - це вік формування моральних переконань, принципів, якими підліток починає керуватися у свої поведінці. У цьому віці з'являється інтерес до світоглядних питань, таким, як виникнення життя на Землі, походження людини, сенс життя. Формуванню в підлітка правильного відношення до дійсності, сталих переконань, цьому необхідно надавати першорядного значення, тому що саме в цьому віці закладаються основи свідомого, принципового поводження в суспільстві, які дають про себе знати й у майбутньому. Моральні переконання підлітка складаються під впливом навколишньої дійсності. Вони можуть бути помилковими, неправильними, перекрученими. Це має місце в тих випадках, коли вони складаються під впливом випадкових обставин, дурного впливу вулиці, поганих вчинків.
У тісному зв'язку з формуванням моральних переконань молодих людей складаються їхні моральні ідеали. Цим вони істотно відрізняються від молодших школярів. Як показали дослідження, ідеали в підлітків проявляються у двох основних формах. У підлітка молодшого віку як ідеал виступає образ якої-небудь конкретної людини, у якому він бачить втілення високо цінимих їм якостей. З віком у парубка спостерігається помітний „рух” від образів близьких людей до образів осіб, з якими він безпосередньо не спілкується. Старші підлітки починають пред'являти більш високі вимоги до свого ідеалу. У зв'язку із цим вони починають усвідомлювати, що навколишні, навіть дуже улюблені й шановні ними,
здебільшого самі звичайні люди, гарні й гідні поваги, але не є ідеальним втіленням людської особистості. Тому в 13-14 літньому віці особливий розвиток здобувають пошуки ідеалу за межами близьких родинних відносин.
У розвитку пізнання молоддю навколишньої дійсності наступає такий момент, коли об'єктом пізнання стає людина, його внутрішній світ. Саме в підлітковому віці виникає спрямованість на пізнання й оцінку морально-психологічних якостей навколишніх. Поряд з ростом такого інтересу до інших людей у підлітків починають формуватися й розвиватися самосвідомість, потреба в усвідомленні й оцінці своїх особистісних якостей.
Формування самосвідомості - один з найважливіших моментів у розвитку особистості підлітка. Факт формування й росту самосвідомості накладає відбиток на все психічне життя підлітка, на характер його навчальної й трудової діяльності, на формування його ставлення до дійсності. Потреба самосвідомості виникає з потреб життя й діяльності. Під впливом зростаючих вимог з боку навколишніх у підлітка виникає потреба оцінити свої можливості, усвідомити, які ж особливості його особистості допомагають йому, а які навпаки, заважають бути на висоті пред'явлених йому вимог.
Велику роль у розвитку самосвідомості підлітка відіграють судження інших. Ускладнення вимог, які пред'являються підліткові в процесі його діяльності, розвиток його самосвідомості, загальний ріст свідомого відношення до дійсності приводить до якісно нового етапу в його розвитку. У підлітка з'являється й набуває досить помітне значення прагнення до самовиховання - прагнення свідомо впливати на себе, формувати такі якості особистості, які він розглядає як позитивні, і переборювати у себе негативні риси, боротися зі своїми недоліками. У підлітковому віці починають складатися й закріплюються риси характеру.
Однією з найбільш характерних особливостей підлітка, пов'язані з ростом його самосвідомості, є прагнення показати свою „дорослість”. Юнак відстоює свої погляди й судження, домагаючись того, щоб дорослі зважали на його думку. Він вважає себе досить дорослим, хоче мати однакові з ними права.
Переоцінюючи можливість своїх вікових здатностей, підлітки приходять до переконання, що вони нічим не відрізняються від дорослих людей. Звідси їхнє прагнення до самостійності й незалежності, звідси - хворобливе самолюбство й уразливість, гостра реакція на дорослих, які недооцінюють їхні права й інтереси. Слід зазначити характерну для підліткового віку підвищену збудливість, деяку незадоволеність характеру, порівняно часті, швидкі й різкі зміни настрою.
Значний розвиток у підлітковому віці отримують вольові риси характеру. Під впливом підвищених вимог, пред'явлених підліткові, у нього розвивається здатність довгостроково переслідувати свідомо поставлені цілі, уміти переборювати перешкоди й труднощі на цьому шляху.
Аналізуючи усе вище сказане можна узагальнити й виявити наступні вікові особливості характерні для підліткового періоду:
· Потреба в енергетичній розрядці;
· Потреба в самовихованні; активний пошук ідеалу;
· Відсутність емоційної адаптації;
· Схильність до емоційного зараження;
· Критичність;
· Безкомпромісність;
· Потреба в автономії;
· Відраза до опіки;
· Значимість незалежності;
· Різкі коливання характеру й рівня самооцінки;
· Інтерес до якостей особистості;
· Потреба бути;
· Потреба щось значити;
· Потреба в популярності;
· Гіпертрофія потреби в інформації
У підлітків з'являється бажання вивчати своє „Я”, зрозуміти, на що вони здатні. У цей період вони прагнуть себе затвердити, особливо в очах однолітків, піти від усього дитячого. Усе менше орієнтуються на родину й звертаються до неї. Але зате зростає роль і значення референтних груп, з'являються нові образи для наслідування. Підлітки, що втратили орієнтир, що не мають підтримки серед дорослих, намагаються знайти ідеал або зразок для наслідування. Найчастіше таким зразком стає або якийсь збірний образ, або старший товариш, або дорослий, котрого влаштовує роль „учителя”. Цим іноді користуються представники різних сект, асоціальних угруповань.
Дослідження пов'язані з проблемами молоді були й будуть актуальними, і в сьогоденні надзвичайно необхідні. Дослідження в цій області соціології й психології необхідні для вирішення тієї кризи, що переживає сьогодні Україна. А зв'язок таких аспектів проблем молоді, як молодіжна субкультура й молодіжна агресивність очевидна. Тільки ретельні й систематичні дослідження в області розвитку соціальної роботи з молоддю можуть допомогти зрозуміти причини конфлікту поколінь, що відбувається в нашому суспільстві. Необхідно зрозуміти суть молодіжних шукань, відмовитись від безумовного осуду того, що несе із собою молодіжна культура, диференційовано підходити до явищ життя сучасної молоді.
Також необхідно зрозуміти, що юнаку потрібно визначити межи своїх реальних можливостей, довідатися, на що він здатний, затвердитися в
суспільстві. Підтвердженням цьому може служити наступна цитата Эриксона: «Підліток повинен, як акробат на трапеції, одним потужним рухом опустити поперечину дитинства, перестрибнути й ухопитися за наступну поперечину зрілості. Він повинен зробити це за дуже короткий проміжок часу, покладаючись на надійність тих, кого він повинен відпустити, і тих, хто його прийме на протилежній стороні» - “Социология молодёжи”/ Под ред. В. Т. Лисовского. СПбГУ, 1996.- С.-155. .
Розділ 2
Неформальні об'єднання як вияв молодіжної субкультури
2.1 Витоки та історичний розвиток неформального руху, причини виникнення
За період з 80-х років ХХ століття - початку ХХІ століття кількість неформальних об'єднань зросла з 8% до 78% тобто в сім разів. Неформальний рух має глибокі історичні корені До неформалів можна віднести середньовічних вагантів, блазнів при королівських дворах, перших царських дружинників, тощо.
Історичний аспект виникнення неформальної групи
Багато хто не зовсім розуміють поняття „неформальна група” і цей вираз асоціюється в них з патлатими хлопцями в шкіряних куртках і ланцюгах. Це не зовсім вірно, хоча в середовищі неформалів зустрічається й такий типаж.
Насамперед важливо відокремити „неформальний рух” від „сусідів” по історичній епосі: дисидентського й демократичного рухів. На перший погляд, ці три рухи вибудовуються в ряд, подібний знаменитим ленінським трьом поколінням визвольного руху. ХХ з'їзд розбудив дисидентів, дисиденти розбудили Ошибка! Закладка не определена.неформалів, неформали „розкрутили” демократичний рух. На практиці процес розвитку „визвольного” руху не був лінійним. Ерозія тоталітарного режиму привела до утворення неформального середовища раніше, ніж дисидентської. Уже наприкінці 50-х - початку 60-х рр. виникли недисидентські суспільні рухи, що існують дотепер і вважаються класичними зразками неформальних - екологічне (дружини охорони природи) і педагогічне (комунари). Дисиденти, неформали й демократи являють собою три хвилі суспільного руху, які характеризуються різними рисами. Дисидентів відрізняє пріоритет правозахисної тематики й „табу” на співробітництво із владою, застосування насильства. Демократів характеризував більш широкий спектр політичних інтересів і орієнтація на співробітництво й навіть підпорядкування тієї частини правлячої еліти, що привселюдно розділяла ідеологічні постулати демократії (часто негативні - антибюрократичні й потім антикомуністичні, антишовіністичні). Незважаючи на первісну нелюбов до насильства, демократи швидко позбулися від успадкованих із часів початку Перебудови ненасильницьких „забобонів”. Незважаючи на те, що кожна неформальна група мала свої міфи, стереотипи й обмеження, загального ідеологічного контуру практично не існувало. У неформальному середовищі досить спокійно спілкувалися демократи, патріоти, анархісти, монархісти, комуністи, соціал-демократи й ліберал-консерватори різних відтінків. Іноді групування неформалів відбувалося зовсім не по ідеологічним принципам, а по напрямкам діяльності - захисники пам'ятників, педагоги, екологісти й ін. Проте неформалів нескладно відокремити як від дисидентського, так і від загальнодемократичного руху. На відміну від дисидентів неформали спокійно ставилися до взаємодії із владою, входженню в державні й офіціозні структури. Вони без особливих мук совісті висловлювали лояльність до пануючої ідеології, методично руйнуючи підвалини режиму (іноді, до речі, несвідомо). На відміну від “демократів” неформали скептично ставилися до визнаного „виконробами перебудови” і „демократичними лідерами” зі старої правлячої еліти, віддавали перевагу малим групам, раз у раз розколюючи „демократичний фронт”. Неформали воліли ставити в центр своєї активності конкретну соціальну діяльність, незважаючи на те, що майже всі неформальні групи мали власну, часом досить екзотичну ідеологію. Все це, укупі із тривалістю існування неформального руху (як мінімум з кінця 50-х рр.), змушує припустити, що неформали - це не просто покоління суспільного руху, що існувало з 1986р. до нині, а більш широке соціально - політичне явище.
основні риси тогочасного неформального середовища:
· переважно зв'язки обрієвого характеру (на відміну від демократичного - популістського руху й партійних структур більше пізнього часу);
· прихильність соціальної творчості, схильність до пошуку нових соціальних форм, альтернативізму, „конструктивного утопізму”;
· органічний демократизм, прагнення до самоврядування, внутрішньої антиавторитарності, „колективного керівництва”;
· слабка артикулярованість, „прописаність” формальних відносин, формування внутрішньої структури організацій під впливом реальних особистісних зв'язків, прагнення до створення власного мікросередовища, стилю життя (як і дисиденти, але не демократи, що здебільшого розділяють життя й „суспільну діяльність”);
· відсутність твердих обмежень на співробітництво, наприклад, із владою (на відміну від дисидентів і, скажемо, народовольців);
· відсутність чітких ідеологічних „рамок” при високій ідеологізованості кожної групи окремо (на відміну від дисидентів);
· прагнення „мислити глобально, а діяти локально”, мати конкретні соціально - орієнтовані (тобто спрямовані на одержання соціального ефекту, а не прибутку) проекти, що підтверджують ідеї або сприяють їхньому втілення в життя.
Все це різноманіття ознак можна звести до декількох простих - соціальна творчість, самоврядування, „обріїзм”, орієнтація на співробітництво, конкретну соціальну дію при радикалізмі ідей. Неважко помітити, що таке середовище могло виникнути (і виникло) відразу після відмови влади від тотального контролю за суспільством (тобто в 50-ті рр.).
З цього випливає, що неформали - найбільш стійкий і довгостроково існуючий стрижень цивільного суспільства нашої країни (у всякому разі на сьогоднішній момент), його сполучний елемент. У зв'язку зі сказаним виникає ще одне питання: а чим неформали відрізняються від масонської ложі й мафії? Адже деякі зовнішні ознаки збігаються - здатність проникати в будь-яке середовище, розгалуженість, приватний характер зв'язків. Але сутність принципово різна - неформали не визнають владної й тим більше насильницької ієрархії, їхні зв'язки переважно горизонтальні, а авторитет як правило носить особистий характер. До того ж діяльність неформалів переважно гласна, у той час як масони й мафія культивують таємність. По цих параметрах до мафії й масонства ближче партійні й державні інститути. Згадані вище риси неформалів не носять абсолютного характеру. Для спілкування із зовнішнім миром іноді видумується досить квітчаста титулатура, а в конфліктах зрідка використається й формальне право більшості, що вподібнює неформалів партійним структурам. Іноді під час соціальних акцій діє тверда дисципліна, заснована на формальному підпорядкуванні заздалегідь призначеному командирові (координаторові й ін.), влада якого по закінченні акції розчиняється. Неформали - громадські працівники як явище не мають чітких меж і частково змішувалися й з дисидентами, і з демократичними рухами, і з середовищем офіційних організацій (партій, профспілок, суспільств і т.д.).
Найбільш помітні сплески виникнення неформальних організацій в історії були:
1. Хвиля неформалітету в післяреволюційні роки.( Контр культурні угруповання молоді).
2. Хвиля 60-х років, в період Хрущовської відлиги. Це перші симптоми розкладання адміністративно-командної системи. (Художники, Барди, Стиляги).
3. Хвиля. 1986 рік, коли існування неформальних груп було визнано офіційно. Неформалів стали визначати по різним соматичним ознакам (одяг, сленг, атрибутика, манери, мораль і .т.д.) За допомогою яких молодь відгороджувалась від дорослого співтовариства. Відстоюючи своє право на внутрішнє життя.
4. Хвиля 90-х років ХХ століття - „Перебудова” дала очікувану свободу, ефект відсутності заборон зробив поштовх до самовираження.
Найбільш масовим і помітним молодіжним рухом з кінця 70-х до початку 90-х років XX століття була так звана «Система» -- контркультурний, демонстративно-карнавальний рух, субкультура якого була заснована на двох контркультурних стилях: хипповському і панковському. Представники «Системи» вели підкреслено асоціальний спосіб життя, обов'язковими елементами якого були: сейшени (від англ. session) -- «квартирні» або підпільні концерти; автостоп -- подорожі на попутному транспорті; сквоти -- самовільне захоплення покинутих будівель і створення комун; тусовки -- традиційні місця зустрічей. Характерними аксесуарами неформалів (хіппі) вважаються фенечки (браслети з ниток або бісеру), бандани, рвані джинси. Окрім «Системи», до «неформалів» відносили і близькі по духу рухи -- КСП (клуби самодіяльної пісні), «Фендом» (КЛФ -- клуби любителів фантастики), рокерів. Зухвалий зовнішній вигляд і походження переважно з сімей інтелігенції викликало жорстке неприйняття у представників специфічної субкультури робочих кварталів -- так званих «качков» або «гопніков». «Неформали» і гопніки відносилися один до одного украй вороже, що часто виливалося в сутички і бійки http://ru.wikipedia.org/wiki/Неформалы. Системщики Ежемесячный журнал «Ридерз Дайджест» №№ 3, 7-9, 2001 (серия статей «Экстернальная культура. Системщики») - молоді люди які часто привертали увагу перехожих. Хто екстравагантною зачіскою, хто розмальованою джинсовою курткою, хто сережкою в усі, і не однією. Вони стояли біля входів у популярні молодіжні кафе, юрбились біля входів у метро, сиділи на газонах міських скверів, тинялися з відстороненим виглядом по вулицях міст. Себе вони називали „піплами”, „хайрастами” і вважали себе вільними людьми, незалежними від батьків і суспільства. Це їх „система”. Погляди „системних” на життя багато в чому допомагали зрозуміти позицію неформалів того часу в цілому.
Різні погляди на одну „систему”. Тогочасне телебачення, обговорюючи “систему”, надало слово тим хто знає про неї з власного досвіду. Ось деякі вирізки із цих передач, що дозволяють скласти досить ясну картину про “систему”.
В. Нікольский, “системна” кличка Юфо:
„Ми здатні підійти на вулиці до якогось „патлатого”. Я не разу не бачив його, я просто підходжу й кажу: “Привіт!” І він відповідає мені тим самим... Говорять: ви якісь дивні люди. Хіба ви один одного знаєте? Ви довіряєте людям. Вони ж можуть вас пограбувати, вони можуть обікрасти, „розвести” й так далі - розумієте?
