Цілісність
Сприйняття цілісне, оскільки воно відображає не ізольовані якості подразників, а відносини між ними. На цілісність сприйняття вперше звернули увагу представники гештальтпсихологии, їм же належить заслуга встановлення більшості фактів, що доводять важливість цієї властивості сприйняття. Завдяки цілісності ми сприймаємо певним чином організоване оточення, а не хаотичне скупчення колірних плям, окремих звуків і дотиків. Наприклад, виокремлення складні відносини між звуками, наш слух дозволяє з легкістю дізнатися мелодію, зіграну в різній тональності, хоча окремі звуки при цьому можуть виявитися абсолютно різними.
Оскільки на навколишньому світі замкнуті, симетричні контури зазвичай обмежують предмети, то ділянка поверхні, обмежена такими контурами, сприймається як фігура, що має характер речі. В результаті ми, по словах К. Коффки, «бачимо речі, а не проміжки між ними».
Цілісність сприйняття виражається в тому, що образ сприйманих предметів не даний в повністю готовому вигляді зі всіма необхідними елементами, а як би в думках добудовується до деякої цілісної форми на основі найбільшого набору елементів. Це відбувається в тому випадку, якщо деякі деталі предмету людиною безпосередньо в даний момент часу не сприймаються.
Константна
З цілісністю сприйняття тісно пов'язана його константна, під якою розуміється відносна незалежність сприйманих характеристик об'єкту від їх відображень на рецепторні поверхні. Завдяки константній предмети сприймаються як відносно постійні формою, квітну, величині і положенню. Існує значне число різних видів константної. Вона має місце практично для будь-якої сприйманої властивості предмету. Найбільш фундаментальний вид константної – стабільність навколишнього нас світу. Хоча всяке наш рух приводить до відносного руху сприйманого наочного фону, ми сприймаємо предмети нерухомими, а себе і свої очі – рухомими. Точно також постійна сприймана нами вага предмету. Незалежно від того, чи піднімається вантаж однією або двома руками, ногою або завиванням тілом – оцінка його ваги виявляється приблизно однаковою. Константну сприйняття має величезне біологічне значення. Адаптація і виживання були б неможливі в навколишньому середовищі, якби сприйняття не відображало її стабільних, постійних властивостей і відносин[11].
Тут можна відзначити маніпулятивні здібності сприйняття. Роль перцептивних дій полягає в тому, що з їх допомогою відбувається зіставлення предметів з оперативними одиницями сприйняття, що приводить до створення константного наочного образу. Здатність маніпулювати образом дозволяє сприймати стабільними і константними предмети, що повертаються до нас різними сторонами.
Прикладом константної можуть служити двері, які зберігають для наших очей свою форму незалежно від того, закрита вона або відкрита
Свідомість
Вищою формою наочного сприйняття є осмислене сприйняття. Завдяки свідомості наше сприйняття перестає бути біологічним процесом, яким воно було у тварин. Засвоюючи в процесі розвитку суспільно-історичний досвід, людина відображає також значення предметів, вироблені в практичній діяльності попередніх поколінь. Тому разом із сприйняттям предмету відбувається усвідомлення його функцій, завдяки чому сприйняття стає узагальненим і категоризованим.
Осмислене сприйняття дає можливість пізнати дійсність глибше, ніж це можливо за допомогою віддзеркалення відносин між об'єктами, що впливають на органи чуття. На стадії осмисленого сприйняття досягається вищий ступінь об'єктивування перцептивного образу. Велику роль в становленні свідомості сприйняття грає мова, за допомогою якої відбувається узагальнення і категоризація отримуваною органами чуття інформації[12].
Прикладом можуть служити досліди А.А. Любілінської, в яких у дитини дошкільного віку вироблялося диференціювання на тонкі, малопомітні зорові ознаки. Вироблення такого диференціювання протікало дуже поволі і насилу. Проте варто було лише назвати потрібні зорові ознаки певним словом, як виділення їх виявилося доступним.
Сприйняття людини, таким чином, нерозривно пов'язане з мисленням, воно виступає як активний пошук найбільш осмисленої інтерпретації даних.
РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основних напрямів психології 20 ст.
2.1 Проблема сприйняття у психологічній науці
У другій половині XIX ст. уявлення про сприйняття стали однією з вагомих складових системи психологічного знання. Ранні теорії сприйняття відповідали положенням традиційної асоціативної психології. Переборення асоціонізму у трактуванні сприйняття стало можливим завдяки розвитку І.М.Сєченовим рефлекторної концепції психіки, а також завдяки представникам гештальтпсихології, які показали обумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття незмінними відношеннями між компонентами перцептивного образу. Побудова перцептивного образу пояснювалась інсайтом (від англ. insight - осягнення, осяяння) - особливим психічним актом осягнення, миттєвого схоплення суттєвих відношень у полі сприйняття і структури ситуації в цілому, не пов'язаним із минулим досвідом, завдяки якому досягається осмислене вирішення проблеми.
Вивчення рефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей цього явища, в яких важливе значення надається еферентним (відцентровим) процесам, що підлаштовують роботу перцептивної системи до характеристик об'єкта (А.В. Запорожець, А.Н. Леонтьєв). Сучасні дослідження доводять, що початкові форми сприйняття визначаються особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвинені процеси сприйняття знаходяться під контролем цілей, що стоять перед суб'єктом. Інтенціональний (спрямований) характер цих процесів дає можливість розглядати їх в якості перцептивних дій (В.П. Зінченко).
«Філософський енциклопедичний словник» тлумачить сприйняття (від лат. perceptio - сприйняття) як «цілісне відображення предметів, явищ і подій в результаті безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття», «результат активної пізнавальної дії, спрямованої на вирішення певних завдань і здійснюваної у відповідності з соціальна виробленими нормами й еталонами»[13]. За словником «Психологія» (за редакцією А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського), «сприйняття - цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередній дії фізичних подразників на рецепторні поверхні... органів чуття. Разом з процесами відчуття забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування в навколишньому світі» і є «необхідним етапом пізнання»[14].
Виходячи з цих визначень, сформулюємо головні ознаки цього поняття.
1. Сприйняття - це відображення реального світу в свідомості людини. В наслідок перцептивної діяльності відбувається як би зняття зліпків з оточуючого. Результатом сприйняття (перцепції) є перцептивні образи, які в своїх істотних властивостях повторюють оригінали, що їх викликали. Система перцептивних образів у мозку людини складає внутрішню картину світу.
2. Сприйняття відрізняється від уяви (фантазії) саме тим, що відтворює в свідомості людини образи реальності, віддзеркалює зовнішній світ.
3. Таке відображення є результатом безпосередньої дії об'єктів реального світу на органи чуття. Цим перцептивні образи відрізняються від мнемічних, які зберігаються в пам'яті і можуть відтворюватися в уяві поза дією об'єктів реального світу на органи чуття, а також фантастичних, народжених безпосередньо під впливом діяльності уяви людини.
4. Сприйняття має фізіологічну природу і є результатом дії саме на органи чуття. Людина пізнає світ за допомогою органів чуття. Згадаємо вислів Дідро: «Наші чуття - клавіші, по яких ударяє оточуюча нас природа». Поняття «сприйняття» тісно пов'язане з поняттям «відчуття» (як ціле і його частка). Окремі властивості предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття, віддзеркалюються у свідомості людини, утворюючи відчуття. Фізіологічним апаратом відчуттів є так звані аналізатори, що складаються з рецепторів, нервових шляхів та відповідної ділянки мозку (рецепторної зони). Об'єкт реального світу впливає на рецептор органу чуття своєю певною властивістю, подразнюючи при цьому чутливі клітини рецептора. Під впливом подразнення в нервових клітинах виникає збудження, яке по аферентних нервових волокнах передається у відповідну рецепторну зону мозку. Тут цей фізіологічний процес перетворюється на психічний, і людина відчуває ту чи іншу властивість предмету або явища.
5. В реальному житті відчуття майже не зустрічаються в чистому вигляді, вони входять у структуру сприйняття. Таким чином, сприйняття (перцепція) - це віддзеркалення предметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття.
Наші відчуття і сприйняття здатні до взаємодії. Пояснюється це тим, що в корі головного мозку всі рецепторні зони плавно переходять одна в одну, між ними немає різких меж. Це дозволяє нам сприймати тони як холодні чи теплі, мати гіркі чи солодкі спогади. Це явище синестезії - злиття декількох відчуттів в єдине ціле. Класичним прикладом синестезії є симфонічна поема А.М. Скрябіна «Прометей», до партитури якої автор включив партію «люкс» (партію світла). Психолог А.Л.Лурія наводить як приклад синестезії висловлення випробуваного ТИ з його розмови з Л.С. Виготським: «Який у вас жовтий і розсипчастий голос»[15].
Сприйняття - це складний динамічний когнітивний процес, пов'язаний з усією пізнавальною діяльністю особистості. Разом із процесами відчуття сприйняття забезпечує безпосередньо-чуттєву орієнтацію людини в оточуючому світі. Оскільки сприйняття є необхідним етапом пізнання, тому воно завжди більш-менш пов'язане з іншими процесами пізнавальної діяльності - з мисленням, пам'яттю, увагою.
У процесі сприйняття відбувається аналіз і синтез отриманих нами різноманітних вражень від об'єктів оточуючого світу, тобто їх осмислення, інтерпретація. Аналітичні й синтетичні акти сприйняття виступають як єдиний процес. «Сприйняття людиною будь-якого предмету є не просто отримання чуттєвих дат зорового або слухового характеру, а завжди є осмисленням, тлумаченням побаченого, - пише П.М. Якобсон. - Бачити і осмислювати побачене - це єдиний процес, що здійснюється в акті тривалого або миттєвого сприйняття»[16].
7. Сприйняття розгортається в часі, тобто має певну структуру та тривалість. Структурними одиницями процесу сприйняття у людини є так звані перцептивні дії (В.П. Зінченко), а саме: свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєве даної ситуації, порівняння об'єктів сприйняття з тими їх відображеннями, що зберігаються в пам'яті, впізнання їх, тобто віднесення до того чи іншого семантичного класу (категорії), перетворення сенсорної інформації та подальшої побудови перцептивного образу, адекватного об'єкту сприйняття і задачам діяльності. «Закон перцепції», сформульований М.М. Ланге, будується на концепції стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, яка передбачає зміну фаз сприйняття від більш загального характеру (виокремлюється лише загальне й дифузне уявлення про предмет) до більш конкретного, диференційованого, детального. Будь-яке відчуття, по Ланге, починається з «простого поштовху» в свідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір, звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основу всіх найпростіших психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893).
Ю.Б. Гіппенрейтер виявив генетичний зв'язок між перцептивними й практичними діями, яка проявляється в їх розгорнутому зовнішньо моторному характері. Рухи рук, що обмацують предмет, рухи очей, що слідкують за контуром, напруга м'язів гортані, які відтворюють звук, що чується - все це свідчить про те, що відбувається безперервне порівняння сприйняття з оригіналом, перевірка й корекція образу.
Впізнання супроводиться особливим емоційним переживанням - відчуттям знайомості. Зустрічається також уявне впізнання - «desa vu» -«вже бачив», яке породжується наявними у свідомості асоціаціями. «Асоціація (від лат. - з'єднання) - зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, уявлення) одного з них спричиняє за собою появу іншого»[17].
Розвиток перцептивних дій супроводжується значним скороченням моторних компонентів, й процес сприйняття зовнішньо набуває форму миттєвого акту «розсуду». Ці зміни обумовлені формуванням у дитини розвинених систем сенсорних еталонів й оперативних одиниць сприйняття, які дозволяють перетворити сприйняття з процесу побудови образу у відносно більш елементарний процес впізнання. Сенсорні еталони відповідають таким суспільно опрацьованим системам сенсорних якостей, як шкала музичних звуків, система фонем рідної мови, система основних геометричних форм. Засвоюючи сенсорні еталони, дитина починає користуватися ними як своєрідними чуттєвими мірками. В результаті зростає як точність, так і довільність сенсорно-перцептивних процесів.
8. Усвідомлення всіх ланок сприйняття відбувається далеко не завжди. Акт інтерпретації усвідомлюється нами лише у випадку виникнення утруднення і сумнівів при сприйнятті. Найчастіше це відбувається у процесі спостереження за новим для людини об'єктом реального світу. У протилежному випадку бачення та тлумачення відбувається майже миттєво, є єдиним актом сприйняття. Тож сприйняття завжди є «думаючим», тісно пов'язане з інтелектуальною діяльністю людини. Здійснювана при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам'яті категоризація предметів, подій і ситуацій близька до понятійної категоризації. Із процесами мислення сприйняття зближує також можливість трансформації образу з метою приведення його до стану, придатного для ухвалення рішення. Подібні перетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню задач, що стоять перед суб'єктом. Таким чином, сприйняття - не пасивне копіювання миттєвої дії, а творчий процес пізнання.
9. Сприйняття - це живий, цілеспрямований процес. Спрямування сприйняття визначається його мотивацією. За психологічним словником, мотивація - це «спонуки, що викликають активність організму і визначають її спрямованість»[18]. Джерелами такої активності є інстинкти й потреби людини.
10. Сприйняття (як і відчуття) має певне афективно-емоційне забарвлення, викликає позитивні або ж негативні емоції. «Емоції (від лат. emoveo -приголомшую, хвилюю) - психічне відображення у формі безпосереднього упередженого переживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їх суб'єктивних властивостей до потреб суб'єкта». Найпростіша форма емоцій - так званий емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі відчуття й спонукають суб'єкта до їх збереження або усунення. Пізнання починається саме з емоцій: організм одразу ж оцінює поступаючу через органи чуття інформацію за двоїною системою: «приємно-неприємно». Дослідник П.М. Якобсон зазначає: «Сприйняття будь-якого предмету, будь-якої речі перш за все є чуттєвим пізнанням, яке засноване на відчуттях наших різних органів чуття»[19].
11. Основними феноменами сприйняття є константність, структурність, залежність образу предмета («фігури») від його оточення («фону») та ін. Константність (від лат. constantis - постійний) - це «відносна незалежність характеристик об'єктів, що сприймаються, від параметрів подразнення рецепторних поверхів органів чуття». Виокремлюють сприйняття, адекватне реальності та ілюзії - «неадекватне відображення сприйманого предмету і його властивостей». Ілюзії бувають різного роду. «Оптико-геометричні ілюзії», наприклад, містяться в уявному спотворенні метричних співвідношень між фрагментами зображень. Так, із двох рівних за довжиною відрізків вертикальний здається більшим, ніж горизонтальний. До іншого класу ілюзій відноситься феномен контрасту яскравості. Сіра смужка на світлому фоні здається темнішою, ніж на чорному. Зустрічаються також різноманітні установочні ілюзії, детально досліджені Д.Н. Узнадзе та його учнями.
На думку Г. Гельмгольца та інших вчених, ілюзорні ефекти є результатом роботи в незвичних умовах тих же механізмів сприйняття, які за нормальних умов забезпечують його константність. Трансформація образу об'єктивної дійсності відбувається під впливом цілісних утворень особистості: установок, змістових утворень, «картини світу». За змінами особливостей сприйняття ілюзій можна визначити глобальні характеристики і якості людини - його стан в ситуації сприйняття (утомленість, активність), характер і тип особистості, статус і самооцінку, схильність навіюванню тощо.
Видатний психолог Л.С. Виготський висунув цікаву і революційну для свого часу (20-30-ті pp. XX ст.) ідею суб'єктивного спотворення дійсності як основної особливості сприйняття. Говорячи про обмеженість безпосереднього досвіду людини, він зазначає: «Наш досвід укладений між двома порогами, ми бачимо лише маленький острівець світу... Психіка вибирає стійкі точки дійсності серед загального руху. Вона є острівці безпеки в гераклітовому потоці. Вона є орган відбору, решето, що проціджує світ і змінює його так, щоб можна було діяти. В цьому її позитивна роль - не у віддзеркаленні... а в тому, щоб не завжди вірно відображати, тобто суб'єктивно спотворювати дійсність на користь організму))[20]. Наше знання про предмет часто виправляє і доповнює інформацію, яка поступає ззовні в процесі сприйняття. Так, тарілку ми сприймаємо як круглу, навіть якщо дивимося на неї під певним кутом. Тож можемо казати про соціальність людського сприйняття.
12. Відчуття грають величезну роль в житті людини. Одна з найголовніших життєвих потреб - потреба у нормальному потоці інформації, вражень від оточуючої дійсності. Органи чуття збирають цю інформацію й утворюють сенсорні канали, які живлять мозок людини новими враженнями. Нестача кожного з сортів інформації (відчуттів) викликає сенсорну депривацію (сенсорний голод), який здійснює негативний вплив на психофізичний стан людини. Видатний фізіолог І.М.Сєченов першим прийшов до висновку про необхідність повноводного потоку відчуттів для повноцінної психічної діяльності людини.
Довготривала дія явища (предмета) на органи чуття викликає адаптацію - пристосування органу чуття до діючого подразника. Адаптація призводить до послаблення емоційного забарвлення відчуттів та сприйняттів.
2.2 Аналіз проблеми сприйняття
Сприйняття людини визначається кількома факторами, а саме:
- якостями та властивостями об'єкту сприйняття;
- умовами, за яких відбувається рецептивна діяльність;
- особливостями суб'єкту сприйняття.
Об'єкт реального світу, що безпосередньо сприймається, впливає своїми фізичними властивостями на органи чуття спостерігача, визначаючи їх відображення у свідомості людини у вигляді перцептивних образів. Проте, зміст і якість перцептивних образів залежить не тільки від тексту сприйняття (властивостей об'єкту реальності), а й від контексту цього процесу. Контекст сприйняття визначають, перш за все, умови, за яких відбувається рецепція. Так, в темряві сприйняття певних об'єктів часто спотворюється або ж стає взагалі неможливим. До контексту сприйняття відносять також особливості сприймаючої особи.
