Актуальність теми. Популярність в підлітковій групі є дуже важливим чинником життя підлітка, тому ця тема є досить актуальною. Адже всім відомо як важко переживає школяр підлітковій вік, все тоді важливо, як ті одягнений, як виглядаєш, з ким товаришуєш, тому що все це робить тебе популярним, або навпаки, самітником без друзів, невдахою. Оскільки в підлітковому віці всі почуття загострені, колосальні перепади настрою від радості до сліз, підліткова свідомість формується, тому вона дуже чутлива до всіх зовнішніх проявів. Все має значення для формування свідомості в цей час, і сім’я і школа, та для підлітка найважливішим в цей час є його коло спілкування, та його місце в ньому.

Необхідність проведення даного дослідження полягає в тому, щоб визначити основні чинники популярності серед підлітків, основні проблеми пов’язані як з популярністю, так і з її відсутністю. Можливість попередження страшних травм та суїцидів. Адже неприйнятий підліток може піти і на крайні міри, на самогубство. Також підліток якого не приймають наприклад в школі, може знайти собі інших друзів на вулиці, де його будуть приймати таким який він є, та подавати на його думку гарний приклад. Та не завжди це так, частіше всього це закінчується наркоманією та алкоголізмом.

Тому дуже важливо дослідити функціонування популярності та дружніх відносин в класі для того, щоб запобігти всі ці страшні наслідки.

Метою даної курсової роботи дослідити причини популярності в підлітковій групі, риси характеру через які, ті чи інші підлітки стають популярними

Завдання:

1. вивчити літературу по даній темі;

2. розглянути та провести методики по визначенню популярності в групі;

3. зробити висновок по використаній роботі.

Об'єкт дослідження це підліток (підлітковій вік)

Предмет вивчення. Взаємовідношення підлітків між собою, формування лідерів, чинники які зумовлюють популярність в підлітковій групі

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЛІДЕРСТВА В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Проблема лідерства в сучасному суспільстві

За останній час намітилося значне зростання інтересу до проблеми лідерства. Це пояснюється логікою досліджень мікросередовища малих груп, яке з неминучістю призводить до встановленню факту групової диференціації, що у свою чергу дозволяє побачити значення і роль ватажків, організаторів і лідерів контактних груп. Крім того, хід досліджень структури і динаміки психології малих груп впритул підводить і до питань прикладної соціальної психології, до питань ефективного керівництва і управління груповою діяльністю, а тим самим і до визначення місця і ролі лідерства в структурі чинників групової інтеграції.

Ця проблема вивчається багатьма ученими, і стала воістину міждисциплінарною, але психологам належить пріоритет як в кількісному відношенні (по числу теорій, проведених експериментів публікацій, дослідницьких центрів), так і по розробленості проблеми. Інтерес дослідників закономірний - в людському суспільстві існують різні групи, неодмінним атрибутом яких на певному етапі розвитку являється висунення лідера.

Під лідерством прийнято розуміти один з процесів організації і управління малою соціальною групою, сприяючий досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним ефектом детермінований пануючими в суспільстві соціальними стосунками. Разом з самим явищем лідерства, що припускає певний зв'язок і взаємодію між ініціатором і організатором груповій діяльності з одного боку, і членами групи - з іншою, необхідно розрізняти і поняття лідера.

Лідер - це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах визначеної, специфічної і, як правило, досить значущій ситуації, щоб забезпечити організацію спільної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого і успішного досягнення загальної мети.

У характеристиці самого поняття лідера групової діяльності важливо підкреслити декілька обставин: по-перше, що лідер не висувається групою на відповідний пост, а спонтанно займає лідерську позицію з відкритої або прихованої згоди групи; по-друге, що лідер висувається на роль неофіційного керівника, а отже, з його особою ідентифікується специфічна і не вичерпувана системою офіційно загальноприйнятих значень, система групових норм і цінностей; по-третє, що лідер висувається на відповідну роль в умовах не лише специфічної але і завжди досить значущої життєвої ситуації групи.

Лідерство, за своєю природою, є результатом одночасно як об'єктивних (інтереси, цілі потреби і завдання групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (індивідуально-типологічні особливості індивіда як ініціатора і організатора групової діяльності) чинників.

Проблеми лідерства є ключовими для досягнення організаційної ефективності. З однією сторони, лідерство розглядається як наявність певного набору якостей, що приписуються тим, хто успішно чинить вплив або впливає на інших, з іншою, лідерство - це процес переважно не силової дії у напрямі досягнення групою або організацією своїх цілей. Лідерство є специфічним типом управлінської взаємодії, заснований на найбільш ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Лідер знаходиться в найсильнішій залежності від колективу. Група, маючи образ лідера, - модель, вимагає від реального лідера, з одного боку, відповідності їй, а з іншого - від лідера вимагається здатність виражати інтереси групи.

Вплив лідера завжди залежить від ситуації. Вищий інтелект, підготовка або досвід можуть стати основою для лідерства. Зазвичай важливе значення має схильність до домінування, а саме уміння проявляти ініціативу в міжособових стосунках, направляти увагу інших, пропонувати їм рішення.

Проблема лідерства як психологічного феномену є однією з кардинальних проблем в соціальній і організаційній психології, і, на сьогодні, вона, вийшовши за рамки цих наук, являється однією з найбільш популярних концепцій в сучасній суспільній свідомості.[8,34-57]

1.2 Лідерство і керівництво в малих групах

При характеристиці динамічних процесів в малих групах, природно, виникає питання про те, як група організовується, хто бере на себе функції її організації, який психологічний малюнок діяльності по управлінню групою? Проблема лідерства і керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології, бо обидва ці процеси не просто відносяться до проблеми інтеграції групової діяльності, а психологічно описують суб'єкт цієї інтеграції. Коли проблема позначається як "проблема лідерства", то цим лише віддається данина соціально-психологічної традиції, пов'язаної з дослідженням цього феномену. У сучасних умовах проблема має бути поставлена значно ширше, як проблема керівництва групою. Тому украй важливо зробити передусім термінологічні уточнення і розвести поняття "лідер" і "керівник. Б.Д. Парыгин називає наступні відмінності лідера і керівника : 1) лідер в основному покликаний здійснювати регуляцію міжособових стосунків в групі, тоді як керівник здійснює регуляцію офіційних стосунків групи як деякої соціальної організації; 2) лідерство можна констатувати в умовах мікросередовища (яким і є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою громадських стосунків; 3) лідерство виникає стихійно, керівник всякої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес не є стихійним, а, навпроти, цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної структури; 4) явище лідерства менш стабільно, висунення лідера великою мірою залежить від настрою групи, тоді як керівництво - явище стабільніше; 5) керівництво підлеглими на відміну від лідерства має набагато певнішу систему різних санкцій, яких в руках лідера немає; 6) процес ухвалення рішення керівником (і взагалі в системі керівництва) значно складніший і опосередкований безліччю різних обставин і міркувань, що не обов'язково кореняться в цій групі, тоді як лідер приймає більш безпосередні рішення, що стосуються групової діяльності; 7) сфера діяльності лідера - в основному мала група, де він і є лідером, сфера дії керівника ширша, оскільки він представляє малу групу в ширшій соціальній системі [12, 310-311].

Як видно з приведених міркувань, лідер і керівник мають проте справу з одинпорядковим типом проблем, а саме, вони покликані стимулювати групу, націлювати її на рішення певних завдань, піклуватися про засоби, за допомогою яких ці завдання можуть бути вирішені. Хоча за походженням лідер і керівник розрізняються, в психологічних характеристиках їх діяльності існують загальні риси, що і надає право при розгляді проблеми частенько описувати цю діяльність як ідентичну, хоча це, строго кажучи, не є цілком точним. Лідерство чисто психологічна характеристика поведінки певних членів групи, керівництво більшою мірою є соціальна характеристика стосунків в групі, передусім з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування. На відміну від лідерства керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес [15, 84-89]. Щоб вивчити психологічний зміст діяльності керівника, можна використовувати знання механізму лідерства, але одне знання цього механізму ні в якому разі не дає повної характеристики діяльності керівника.

Тому послідовність в аналізі цієї проблеми має бути саме такою: спочатку виявлення загальних характеристик механізму лідерства, а потім інтерпретація цього механізму у рамках конкретної діяльності керівника.

Лідером є такий член малої групи, який висувається в результаті взаємодії членів групи для організації групи при рішенні конкретної задачі. Він демонструє вищий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливу в рішенні цієї задачі. Таким чином, лідер висувається в конкретній ситуації, переймаючи на себе певні функції. Інші члени групи приймають лідерство, тобто будують з лідером такі стосунки, які припускають, що він вестиме, а вони будуть веденими. Лідерство необхідно розглядати як групове явище: лідер немислимий один, він завжди є елементом групової структури, а лідерство є система стосунків в цій структурі. Тому феномен лідерства відноситься до динамічних процесів малої групи. Цей процес може бути досить суперечливим: міра домагань лідера і міра готовності інших членів групи прийняти його провідну роль можуть не співпадати.

Існує три основні теоретичні підходи в розумінні походження лідерства. "Теорія рис" (іноді називається "Харизматичною теорією", від слова "харизма", тобто "благодать", яка в різних системах релігії інтерпретувалася як щось, що зглянулося на людину) виходить з положень німецької психології кінця XIX - початку XX ст. і концентрує свою увагу на природжених якостях лідера.

Лідером, згідно цієї теорії, може бути лише така людина, яка має певний набір особистісних якостей або сукупність певних психологічних рис. Істотним запереченням проти цієї теорії стало зауваження Г. Дженнингса про те, що теорія рис більшою мірою відбивала риси експериментатора, ніж риси лідера.

На зміну теорії рис прийшло нове пояснення, сформульоване в "ситуаційній теорії лідерства". Теорія рис в цій концептуальній схемі не відкидається повністю, але стверджується, що в основному лідерство - продукт ситуації. Ситуаційна теорія виявилася досить популярною: саме на її основі проведена маса експериментальних досліджень лідерства в школі групової динаміки.

Третій варіант був представлений в так званій системній теорії лідерства, згідно якої лідерство розглядається як процес організації міжособових стосунків в групі, а лідер - як суб'єкт управління цим процесом. [1,104-150]

1.3 Лідерство як структурний феномен

Якщо ознайомитися з багатьма описаними в літературі дослідженнями лідерства, може скластися уявлення про надмірно спрощений, "площинний" характер цього феномену. Іноді складаеться враження, що складний феномен лідерства практично зводиться лише до деякої загальної, нерозчленованої ролі лідера певної групи або колективу, до ролі, так би мовити, "Лідера взагалі", поза обліком структури феномену, наявність різних планів його розглянення, конкретних умів групового функціонування і так далі. Причин подібного розуміння декілька. Одна з них полягає в надмірному захопленні лабораторним експериментуванням, що в дуже великій мірі властиво західним дослідникам. Обмеженість лабораторної ситуації несправжніми за своєму змісту завданнями, короткочасністю і випадковістю спілкування учасників експериментальних груп (останніх з повною підставою можна віднести до категорії дифузних, по термінології А.В. Петровського) не дозволяє в усьому об'ємі виявити структуру того або іншого групового феномену, оголити зв'язки між окремими її компонентами.

Інша причина спрощеного трактування лідерства полягає в тому, що навіть в тих випадках, коли дослідники працюють з реальними групами в природних, нелабораторних умовах, вони нерідко абстрагуються від різноманіття що реалізовуються індивідами групових діяльностей і ситуацій, що при цьому виникають. Зрозуміло, що в окремому емпіричному дослідженні врахувати усі аспекти структури лідерства практично неможливо, проте в загальному дослідницькому підході до проблеми такий облік повинен міститися неодмінно. Останнє, на жаль, зустрічається дуже рідко.

Слід підкреслити, що при усій відмінності відмічених вище причин неадекватного трактування лідерства є і щось загальне, що їх об' єднує. Цим загальним є або повне ігнорування, або часткова недооцінка дослідниками чинника діяльнісного опосередковування групового процесу і різноманітних групових феноменів, що виникають в ньому, у тому числі і лідерства. Але якраз чинник діяльності і є тим системоутворюючим качаном, який лежить в основі цілісного, структурно-функціонального підходу до аналізу людської групи.

Хоча емпіричне вивчення лідерства почалося досить давно - перші крокі в цьому напрямі булі зроблені А. Бине і Л. Терменом ще на зорі нинішнього століття - структурний його аспект привернув увагу дослідників лише в 50 - і роки. Саме тоді Р. Бейлзу і Ф. Слейтору вдалося виділити дві фундаментальні лідерські ролі: роль ділового, інструментального лідера (the task leader) і роль експресивного, соціально - емоційного лідера (the social - emotional leader), а сам факт їх наявності дістав назву феномену ролевої диференціації лідерства. Було показане, що ці ролі пов' язані з різними аспектами групового функціонування : роль інструментального лідера включає дії, спрямовані переважно на рішення поставленої перед групою задачі, а роль емоційного лідера припускає дії, що відносяться в основному до сфери внутрішньої інтеграції групи.

Проте, незважаючи на те що уперше ролева диференціація лідерства була виявлена в лабораторному експерименті і в подальшому також була предметом лабораторного вивчення, вона виступила і як факт реальної дійсності, що спостерігався в реальних, нелабораторних групах. Остання обставина, на жаль, ніяким чином не вплинула на інтерпретацію природи цього феномену: пояснювальні схеми західних авторів, що мали своєю основою лише дані лабораторного експериментування, як ми побачимо далі, навіть натяки на якісь признаки екологічної валидности конструктів, що пропонувалися.

Пізніші дослідження структури групового лідерства, виконані, зокрема, вітчизняними психологами і педагогами, дозволили виявити деякі нові її аспекти. По-перше, йдеться про збільшення списку лідерських ролей у зв'язку з обліком різноманіття ситуацій життя групи. Так, Л.И. Уманським і його співробітниками описані наступні ролі: лідер - організатор, що здійснює функцію групової інтеграції; лідер - ініціатор, задаючий тон в рішенні групових проблем; лідер -генератор емоційного настрою (аналог ролі емоційного лідера); лідер -ерудит (одна з ролей інтелектуального лідера); лідер емоційного тяжіння (відповідає "Социометричній зірці"); лідер -майстер, умілець (тобто фахівець в якомусь виді діяльності).

Інший аспект структури лідерства, що виразно виступив в педагогічних роботах, пов'язаний з виділенням ролей лідерів мікро-груп, що виникають у рамках і умовах первинного учбового колективу на основі взаємних симпатій його членів. Як показують дослідження, лідери мікрогруп авторитетні не лише у своїх психологічних групах, але можуть чинити значний вплив на увесь колектив. Останнє можливо у тому випадку, коли в колективі виділяється лідируюче угрупування, що грає важливу роль у формуванні в ньому певної громадської думки, емоційного настрою.

Відмічені вище структурні особливості групового лідерства отримали віддзеркалення і у ряді досліджень спортивних психологів. Так, підкреслюється наявність в ігрових спортивних колективах (баскетбольних, волейбольних, гандбольних, ватерпольных) ролей.[6, 24-30]

Трактування причин ролевої диференціації лідерства в зарубіжній літературі

Як вже говорилося, качан вивчення ролевої диференціації лідерства належить лабораторними експериментами Р. Бейлза і Ф. Слейтера. Дослідники працювали з малими дискусійними групами чисельністю від 3 до 6 чоловік, в яких був відсутній який-небудь лідер. Заподій виникнення двох різних лідерських ролей убачалися Р. Бейлзом і Ф. Слейтером в наступному. Вважалося, що членуй групи вносять неоднаковий вклад до рішення групової задачі, і суб' єкт, найбільш активний в цій діяльності, стає інструментальним лідером. Усвідомлення членами групи нерівності своєї участі в рішенні задачі приводили, на думку авторів, до того, що інструментальний лідер починає сприйматися ними як джерело напруги і фрустрації. Проте, маловірогідно, що лідер в рішенні задачі зможе ефективно вирішити міжособові проблеми, що виникли, група висуває на цю роль іншого свого члена. Так з' являється экспрессивний або соціально-емоційний лідер.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях