Продуктивна орієнтація в гуманістичній теорії Фромма - це ідеальний стан людини. Навряд чи хто-небудь досягав всіх характеристик продуктивної особистості. В той же час Фромм був впевнений, що в результаті корінної соціальної реформи продуктивна орієнтація може стати домінуючим типом в будь-якій культурі: Досконале суспільство здавалося Фромму таким, в якому знаходять задоволення базисні потреби людини. Він називав це суспільство гуманістичним общинним соціалізмом.
І.5 Карен Хорні: соціокультурна теорія особистості
Карен Хорні, так же само, як Адлер, Юнг і Фромм, наслідувала основоположні принципи теорії Фрейда. Найбільш важливе питання, по якому вона дискутувала з Фрейдом, - це вирішальна роль фізичної анатомії в обумовленні психологічних відмінностей між жінками і чоловіками. Хорні вважала, що висловлювання Фрейда про психологію жінок, особливо його заявка про те, що жінками керує "зависть до пеніса" є нелогічними і прив'язаними до культури Вени ХІХ століття. Хорні також була проти його теорії інстинктів і вважала, що психоаналіз повинен дотримуватися більш ширшої соціокультурної орієнтації.
В своїх працях Хорні підкреслювала важливість культурних і соціальних впливів на особистість. Хоча її теорія в більшій мірі відноситься до хворобливих неврозів, чим до здорових особистостей, багато її ідей привели до значних відкриттів в розумінні індивідуальних і міжособистісних відношень.
Поштовхом до формування соціокультурного погляду на особистість послужили три основні усвідомлення Хорні. По-перше, вона відкинула висловлювання Фрейда відносно жінок і особливо його твердження про те, що їх біологічна природа попереджує зависть до пеніса. По-друге, під час перебування в Чикаго і Нью-Йорку вона обмінялася думками з такими ученими, як Еріх Фромм, Маргарет Мид і Гаррі Стек Салліван. Завдяки їм посилилася її впевненість у тому, що соціокультурні умови мають глибокий вплив на розвиток і функціонування індивідуума. По-третє, лікарські спостереження за пацієнтами, які вона проводила в Європі і США, показали відмінності в їх особистій динаміці, що виявилося підтвердженням впливу культурних факторів. Ці спостереження привели її до висновку про те, що в основі порушення функціонування особистості лежать унікальні стилі міжособистісних відносин.
Хорні погоджувалася з думкою Фрейда про значення дитячих хвилювань для формування структури і функціонування особистості у дорослого. Незважаючи на загальність основних позицій, обоє вчених розходилися в думках на рахунок питання про специфіку формування особистості. Хорні не прийняла тверджень Фрейда про існування універсальних психосексуальних стадій і про те, що сексуальна анатомія дитини диктує визначений напрямок подальшого розвитку особистості.
Згідно Хорні, для дитинства характерно дві необхідності: необхідність задоволення потреб і необхідність у безпеці. Задоволення потреб охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні і т.д. Хоча Хорні надавала значення задоволенню потреб в забезпеченні фізичного виживання, вона не вважала, що вони грають основну роль в формуванні особистості. Головною в розвитку дитини являється необхідність у безпеці. В даному випадку основоположний мотив - бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки і ворожого світу. Хорні вважала, що в задоволенні цієї необхідності безпеки дитина повністю залежить від своїх батьків. Якщо батьки проявляють справжню любов і тепло по відношенню до дитини, тим самим задовольняється її необхідність у безпеці. Завдяки цьому швидше всього сформується здорова особистість. І навпаки, якщо поведінка батьків заважає в задоволенню необхідності в безпеці, цілком ймовірний патологічний розвиток особистості. Багато з моментів у поведінці батьків можуть фрустрировати необхідність дитини у безпеці: нестійка поведінка, насмішка, невиконані обіцянки і інше. Якщо батьки так поводяться, то у дитини в результаті може розвинутися базальна ворожість. В такому випадку дитина опиняється між двох вогнів: вона залежить від батьків і в той же час відчуває по відношенню до них почуття образи, причиною виникнення якого являються батьки, не існує саме по собі: вона проявляється в усіх взаємовідносинах дитини з іншими людьми як в теперішньому, так і в майбутньому. В схожому випадку кажуть, що у дитини спостерігається базальна тривога, "відчуття самотності і безпомічності перед обличчям потенційно небезпечного світу". Базальна тривога - це інтенсивне і всепроникаюче відчуття відсутності безпеки - являється однією із основоположних концепцій Хорні.
На відміну від Фрейда, Хорні не вважала, що тривога являється необхідним компонентом в психіці людини. Навпаки, вона стверджувала, що тривога виникає в результаті відсутності почуття безпеки в міжособистісних стосунках. В загальному, на думку Хорні, все те, що в стосунках з батьками порушує відчуття безпеки у дитини, призводить до базальної тривоги. Якщо дитина відчуває любов і сприймання себе, вона почуває себе у безпеці і швидше всього буде розвиватися нормально. З іншої сторони, якщо вона не відчуває себе в безпеці, у неї розвивається ворожість по відношенню до батьків, і ця ворожість, в кінцевому результаті, трансформуючись в базальну тривогу, буде спрямовуватися на кожного.
Психологія жінки.
Як ми вже знаємо, Хорні не погоджувалася майже ні з одним твердженням Фрейда щодо жінок. Вона повністю відкидала його погляд, згідно якому жінки заздрять чоловічому інтимному органу і докоряють своїм матерям за те, що в них немає цього органу. Вона також вважала помилковою думку Фрейда, стверджуючого, що жінка несвідомо хоче народити сина і таким чином символічно отримати цей чоловічий інтимний орган. Хорні висловила протести проти подібного принизливого для жінки погляду в своїх роздумах про те, що чоловіки відчувають заздрість до матки, у чому виражається несвідома ревність чоловіків до здатності жінок народжувати і годувати дітей. Нарешті, Хорні зробила висновок, що психоаналіз був спотворений "чоловічим генієм, і майже всі, хто розвивав ідеї психоаналізу, були чоловіками". Треба відзначити, що опозиція Хорні поглядам Фрейда на жінок в той час викликала велику полеміку.
Хорні стверджувала, що жінки часто відчувають себе неповноцінними в порівнянні з чоловіками, тому, що їхнє життя базується на економічній, політичній і психосоціальній залежності від чоловіків. Історично склалося так, що до жінок відносилися, як до істот другого сорту, не признавали рівності їх прав з правами чоловіків і виховували так, щоб вони визнавали чоловічу "досконалість". Хорні доводила, що багато жінок прагнуть стати більш маскуліними, але не із заздрості до чоловічого інтимного органу.
Хорні також звертала увагу на рольові контрасти, від яких страждає більшість жінок в стосунках з чоловіками, особливо виділяючи контрасти між традиційною жіночою роллю дружини і матері і такою більш ліберальною роллю, як вибір кар’єри, або досягнення інших цілей.
Ідеї Хорні, підкреслюючи значення культури і статевих ролей, добре узгоджуються з сьогоднішнім феміністичним світосприйняттям. Її багато численні статті, присвячені психології жінки, часто цитують сучасні дослідники.
Розділ ІІ. Новітні теорії несвідомого
ІІ.1 Символдрама як представник сучасних напрямків психоаналізу
Символдрама (відома також як Кататимно-імагінативна психотерапія, Кататимне хвилювання образів (КПО), або метод "сновидінь насправді") - це метод глибинно-психологічно орієнтованої психотерапії, який виявився клінічно високоефективним при короткочасному лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також при психотерапії порушень пов'язаних з невротичним розвитком особистості. В якості метафори можна охарактеризувати катативно-імагінативну психотерапію як "психоаналіз за допомогою образів".
Назва методу походить від грецьких слів “ката" - "відповідний", "залежний" і "тимос" - одне із означень "душі" (в даному випадку мається на увазі "емоційність"). На українську мову назву метода можна перекласти як "емоційно обумовлене переживання образів", або "переживання образів, які йдуть від душі".
Метод розроблений відомим німецьким психотерапевтом професором, лікарем медицини Ханскарлом Лейнером (1919-1996). Основу метода складає вільне фантазування в формі образів, "картини" на задану психотерапевтом тему (мотив). Психотерапевт виконує при цьому контролюючу, супроводжуючу, спрямовуючу функції. Концептуальна основа метода - глибинно-психологічні психоаналітично зорієнтовані теорії, аналіз несвідомих і підсвідомих конфліктів, ефектно-інстинктивних імпульсів, процесів і механізмів захисту як відображення актуальних емоційно-особистих проблем, аналіз онтогенетичних форм конфліктів раннього дитинства.
З відомих на сьогодні біля п’ятнадцяти напрямків психотерапії, використовуючи образи в лікувальному процесі, символдрама являється найбільш глибоко і системно пропрацьованим і технічно-організованим методом, який має фундаментальну теоретичну базу. В основі методу лежать концепції класичного психоаналізу, а також його сучасного розвитку (теорія об'єктних відношень М. Клейн, его-психологія А. Фрейд, психологія "Я" М. Хартманна і “Self-psychology” Х. Когута і їх наступна розробка в працях Ш. Ференці, М. Балінта, Е. Еріксона, Р. Шпітца, Д.В. Винникотта, М. Малєр, О. Кернберга, Й. Ліхтенберга).
Залишаючись на принципових психоаналітичних позиціях, багато спільного метод має з теорією архетипів і колективного несвідомого К.Г. Юнга, а також розробленим ним методом активного уявлення.
З феноменологічної точки зору, можна простежити паралелі цього метода в дитячій ігровій психотерапії, в психодрамі Я. Марено і Г. Лейц і в елементах гештальт-терапії за Ф. Перлсом. В технічному плані в символдрамі близькі елементи ведення психотерапевтичної бесіди за К. Роджерсом і деякі стратегії поведінкової терапії, наприклад, за Й. Вальпе.
Тим не менше, символдрама - це не комбінація суміжних психотерапевтичних методів, а самостійна оригінальна дисципліна, більшість елементів якої виникли задовго до того, як вони появилися в інших галузях психотерапії.
В символдрамі успішно поєдналися переваги багатого спектру психотерапевтичних технік, які займали полярне положення в світі психотерапії: класичного і юнгіанського аналізу, поведінкової психотерапії, гуманістичної психології, автотренінгу.
Стосовно щодо роботи з дітьми і підлітками символдрама розвивалася відомим німецьким дитячим психоаналітиком і соціальним педагогом Гюнтером Хорном і іншими спеціалістами міжнародного товариства Кататимного переживання образів і імагінативних методів у психології і психотерапії.
Характерною ознакою символдрами являється пропонування пацієнту деякої теми для кристалізації його образної фантазії - так називаю чого мотиву проявлення образу. Цим символдрама відрізняється, наприклад, від активного уявлення К.Г. Юнга, в якому пропонується спонтанний розвиток образу, і від техніки практичного психоаналізу, де аналітик принципово не повинен нічого "давати" пацієнту.
З психологічної точки зору, Кататимне переживання образів - це проективний метод. Однак, на відміну від усіх відомих проективних методів, для символдрами характерна незалежність від будь-якої заданої матеріальної структури. Завдяки цьому в уявних образах безпосередньо відбиваються глибинні психічні процеси, проблеми і конфлікти, які дозволяють називати кататимні образи "мобільною проекцією".
Мотиви, використані в символдрамі, були вироблені в ході довгої експериментальної роботи. З багатьох можливих мотивів, найбільш часто спонтанно виникаючих у пацієнтів, були відібрані такі, які, з діагностичної точки зору, найбільш релевантно відображають внутрішній психодинамічний стан і, в той же час, володіють найбільш сильним психотерапевтичним ефектом.
В якості основних мотивів символдрами для дітей і підлітків Х. Лейнер пропонує наступні:
1) луг, як початковий образ кожного психотерапевтичного сеансу;
2) підйом вгору, щоб побачити з її вершини панораму ландшафту;
3) похід струмка вверх або вниз за течією;
4) обшук дому;
5) зустріч з особливо важливим лицем (мати, батько, брати і сестри, кумир, учитель…) у реальному, або символічному втіленні (в образі тварин, дерева…);
6) спостерігання лісу і очікування істоти, яка вийде з темноти лісу;
7) лодка, яка появляється на березі річки або озера, на якій дитина відправляється покаятися;
8) печера, яку спочатку спостерігають зі сторони, в очікуванні, що з неї вийде символічна істота, і в яку, за бажанням дитини, можна також зайти, щоб в ній побути, або дослідити її глибини.
Поряд з перерахованими мотивами за останні роки широко використовуються також три наступні додаткові мотиви:
1) спостерігання і встановлення контакту з сім’єю тварин - з метою отримати уявлення про проблеми в сім'ї дитини, а також провести їх корекцію;
2) отримання в користування наділу землі, щоб що-небудь на ньому зробити або побудувати;
3) Уявити себе приблизно на 10 років старше.
Для підлітків можна запропонувати також мотив власна машина або мотоцикл.
Крім того, в стані психодіагностики особливо ефективними виявилися наступні мотиви:
дерево
три дерева
квітка
В крайній випадок використовуються специфічні мотиви символдрами:
уявлення реальної ситуації в школі або вдома;
згадування з минулого досвіду;
уявлення останньої сцени із нічного сновидіння і продовження його розвитку в сновидінні насправді під контролем психотерапевта;
інтроспекція внутрішніх органів тіла (подорожування в середину свого тіла);
уявлення певних предметів, які мають особливе емоційне значення, наприклад, іграшки, улюбленої ляльки, або іншої м'якої іграшки.
Усі мотиви мають, як правило, широкий діапазон діагностичного і терапевтичного застосування.
Давайте розглянемо деякі з мотивів.
Мотив "дерево"
Гюнтер Хорн відмічає, що образи, які дитина виявляє після завдання мотиву дерева, можна аналізувати одночасно в двох планах - на суб'єктивному і об'єктивному рівнях.
На об'єктивному рівні образ дерева символізує батьків дитини або інших важливих для неї людей. Дерево може як подавляти своїми розмірами, так і являти собою захист і сховище. Дитина може ховатися під вітами дерев, з його вершини може оглянути панораму ландшафту і багато іншого.
На суб'єктивному рівні дерево може відображати уявлення дитини про те, якою би вона хотіла бути: великою, сильною, могучою. Тут важливі дві деталі: чи уявляє дитина вічнозелене дерево або це листяне дерево, чи стоїть дерево саме або оточене іншими деревами, чи здорове дерево, чи не опали його листочки…
У ході сеансу у дитини можуть скластися певні відносини з її деревом. Виникаючі у дитини образи, характеризують актуальну для неї несвідому проблематику.
Мотив уявлення себе на 10 років старше
Гюнтер Хорн підкреслює, що цей мотив дає уявлення про внутрішні установки і очікування дитини відносно свого майбутнього. В зв'язку з тим цьому мотиву відводиться також і важлива роль у виховую чому аспекті психотерапії.
Крім цього, одностороння фіксація на проробленні конфліктів з "минулого" і "теперішнього" пацієнта може викликати у дитини відчуття, що вона "хвора". Самооцінці дитини це пережити важко, тому діти часто цілком справедливо протестують проти такого "заліковування".
ІІ.2 Сон як особливий прояв несвідомої сфери психіки
ІІ.2.1 Скільки ми спимо
Потреба спати певний час у різних людей різна. Доросла людина спить на добу звичайно сім-вісім годин, тобто час, який проводить вона у сні, дорівнює третині доби. Якщо вважати, що в середньому людина живе приблизно 60 років, то з них 20 років припадає на сон. При точнішому підрахунку ця цифра ще збільшується. Новонароджена дитина майже весь час спить, прокидаючись тільки на 20-30 хвилин, коли її годує мати. Потім в міру свого росту вона починає спати все менше і менше. Дитина віком від 3 до 5 місяців спить на добу уже всього тільки 16 годин, але і це вдвоє більше, ніж сон дорослого. У 10-місячної дитини тривалість сну зменшується до 15 годин, у 2-3-річної - до 12 годин. І тільки у людини починаючи з 15-18 років сон займає 7-8 годин на добу. Одначе тривалість сну у людей того ж самого віку може сильно коливатися. Одному досить 6 годин, другий ледве висипляється за 8 годин.
Позбавлення сну дуже важко перенести. Дослідження, спеціально зроблені ученими над тваринами і людьми, показали, що уже через 2-3 доби, проведені без сну, собаки, кішки і люди засинають в найнезручніших положеннях, при сильному шумі і світлі. Стомлені бійці нерідко сплять в окопах глибоким сном під гуркіт гарматної стрілянини та розриви снарядів і можуть навіть у випадку великої утоми на марші перебувати в півсонному стані. Для того, щоб так довго не спати, люди повинні весь час швидко рухатися або працювати; хвилинна зупинка, завжди може викликати сон. Але в особливо небезпечних умовах війни спостерігались випадки, коли люди не спали по 5-6 діб.
Відомі випадки смерті від тривалого позбавлення сну у дорослих тварин і людей. Досліди, проведені над тваринами, показали, що молоді щенята, яким не давали спати, вмирали значно скоріше, ніж дорослі собаки. Це показує, що правильне чергування сну і неспання особливо важливе для маленьких дітей. Недостача сну у дитини або сон неспокійний, коли дитина під час сну ворушиться і робить багато зайвих рухів, шкідливо відбивається на її рості і поведінці. Вона стає нервовою, дразливою, примхливою.
Стара людина менше спить, ніж людина середніх років. Старі люди часто страждають безсонницею. Але бувають випадки, коли люди середніх років також сплять мало, особливо при великих відповідальних турботах або посиленій захоплюючій і цікавій праці. Відомо, що Петро І задовольнявся сном від 5 до 6 годин, причому такий короткий сон, що змінювався кипучою державною роботою, аж ніяк не відбивався на його здоров’ї. Один відомий винахідник працював цілими ночами, спав мало, це одначе не перешкодило йому прожити до 80 років.
Сон може не наставати в звичайний час, якщо праця настільки цікава, що захоплює всі думки і почуття людини. Державна діяльність, робота письменника або ученого, праці винахідника або стахановця настільки глибоко захоплюють людей, що дозволяють їм не відчувати гострої потреби сну і зменшують його тривалість без шкоди для здоров'я. Про таких людей говорять, що вони забувають про сон.
ІІ.2.2 Глибокий і поверховий сон
Різні люди сплять по-різному. В одних сон глибший, міцніший, в других - слабий, поверховий. Навіть та ж сама людина в різний час залежно від різних умов спить неоднаково. Вона може спати дуже міцно, глибоко, тільки сильний звук може її розбудити, і вона ж може спати тривожно і поверхово. Тоді навіть найслабіше шарудіння будить ЇЇ. Вночі, через 1-1,5 години після того, як людина заснула, сон буває найглибшим. Потім він стає слабішим, а перед світанком послаблюється зовсім. Найбільшу користь і відновлення сил приносить глибокий, міцний сон. Нервові люди погано сплять, часто самі прокидаються і тому мало відпочивають у сні. Постійне недосипання призводить до захворювань і перевтоми.
Дуже шкідливо різко будити сплячу людину, відразу відриваючи її від глибокого сну. Люди, які не знають цього, часто жартома різко скидають із сплячого ковдру, несподівано голосно кричать або обливають сплячого водою. Так будити людину не можна. Такі грубі прийоми можуть спричинити людині серйозне захворювання нервової системи.
Прокинувшись, людина не зразу почуває себе цілком бадьорою. Для того, щоб стан сну минув швидше, рекомендується робити перед умиванням недовгу 3-5-хвилинну фізкультурну зарядку.
ІІ.2.3 Порушення нормального сну. Лунатизм
Після тяжкої і збуджуючої роботи, дуже цікавих суперечок або прочитаної захоплюючої книжки багато хто з людей не може довго заснути, хоча дуже втомлений і хоче спати. Їх збуджений мозок продовжує безупинно працювати, а тіло так стомилось, що вони відчувають важкість і ломоту в суглобах. Даремно вони позіхають, перевертаються з одного боку на другий. Сон не приходить. Що ж трапилося? Звичайно все тіло людини і мозок засинають, одночасно. Коли ж людина сильно збуджена, мозок її не засинає, хоча м'язи рук і ніг уже розслабли, ніби вже сплять, відпочивають. Такий стан заважає організмові відпочити за ніч.
Щоб заспокоїти мозок, рекомендують рахувати, або прислухатися до цокання годинника, або, що найкраще, робити глибокі і повільні вдихи і видихи. Можна також відкинути ковдру, трошки прохолонути, після чого вкритися якнайтепліше - тоді відчуття тепла навіє сон. Легке погладжування по грудях біля серця також може допомогти заснути. Але іноді збудження мозку настільки сильне, що всі ці засоби заспокоєння не допомагають і людина змушена вдаватись до снотворних ліків. Така безсонниця дуже виснажує людину, і якщо вона триває довгий час, то може привести до виснаження нервової системи.
У деяких дітей і підлітків, юнаків і дівчат можна іноді спостерігати особливий стан сну - так званий "лунатизм". Таку назву цей сон дістав від того, що раніше причину його вбачали в місячному світлі, хоча місячне світло тут ні до чого. Лягаючи спати, як і всі здорові люди в звичайний час, лунатик встає вночі, навіть коли на небі немає місяця, одягається і з розплющеними очима блукає по будинку, іноді злазить на дах, з дивовижною спритністю ходить по його краю, рискуючи кожну мить зірватись і розбитися на смерть. Але звичайно лунатики проробляють ці рухи з такою спритністю на яку вони нездатні вдень у стані неспання. Якщо такого лунатика голосно гукнути, то він прокинеться і може, втративши впевненість і спритність в рухах, впасти з даху.
Лунатик, хоча він і рухається, перебуває у сні. Він бачить всі предмети, але не розуміє того, що бачить. Так, він бачить сусідні будинки, вулицю, але, крокуючи по карнизу, не розуміє всієї небезпеки такої прогулянки. Коли лунатик прокидається ранком, то він нічого не пам'ятає з своїх "нічних пригод", оскільки пам'ять в цей час у нього була відсутня. В той час, як вдень, наяву, все, що людина робить, бачить і чує, залишається в її пам'яті, в лунатика під час його "нічних пригод" цей запис пам'яті відсутній.
Лунатичний сон є частковий відпочинок головного мозку. Ті частини мозку, які управляють рухом рук, ніг, повністю працюють, не відпочивають під час цього сну, а частини, відповідні пам'яті та розумінню, виключені з роботи.
Лунатизм зустрічається в підлітків від дуже швидкого, нерівномірного росту і розвитку головного мозку. Як тільки ріст нервової системи закінчиться, так і лунатизм припиниться.
ІІ.3 Історія розвитку та сутність використання в суспільстві навіювання і гіпнозу
"Банальна проблема гіпнозу"
Про навіювання і гіпноз сьогодні, на початку XXI століття, знають, мабуть, всі. Але, незважаючи на це, більшість людей знову і знову стають жертвами непрофесійних психотерапевтів і шахраїв.
Про присипляння людини за допомогою дотику можна прочитати вже в античних авторів Амулія і Мацала. Цікаво, що не завжди гіпнотизер торкався людей рукою, за Плутархом, цар Пірр занурював підданих у гіпнотичний сон дотиком ноги.
Дуже широко гіпноз, навіювання і самонавіювання використовувалися в стародавній Халдеї, Єгипті, Індії. Для відключення свідомості від зовнішнього світу йоги фіксували погляд на кінчику носа або на іншій близько розташованій точці. Всі органи чуття індійських містиків відключалися, більше того, вони нерідко могли уповільнити і зупинити дихання, знизити температуру тіла і навіть зупинити серце! Найпоширенішим способом самонавіювання було (і, імовірно, залишається до цього дня) читання мантр - короткої фрази або одного слова, містично пов’язаного з таємним світом язичницьких богів і духів.
Мабуть, визначення радянської науки про безпосередній зв'язок релігії і гіпнозу недалеке від істини. З яким би релігійним явищем минулого ми не стикалися, - вивчаючи містику Елевсинських містерій і Дельфійських оракулів, єгипетських та індійських обрядів, маніпуляції ворожок Стародавньої Німеччини і Риму, - завжди гіпноз і самонавіювання відіграють помітну роль. Без гіпнозу, мабуть, неможливо уявити більшість релігійних практик.
Тут слід зробити уточнення. Деякі мислителі, правителі і пророки Старого Завіту ставилися до гіпнозу вкрай негативно. У Старому Заповіті першою і другою заповідями Мойсея категорично забороняється поклонятися вигаданим богам та ідолам, не дозволяється також спілкуватися з ворожками, астрологами, самостійно займатися самонавіюванням і звертатися "за кваліфікованою медичною допомогою" до гіпнотизерів. Талмуд, книга більш пізнього походження, навіть описує особливі психічні стани, коли людина спить і, одночасно, не спить, не усвідомлюючи себе, ходить уві сні.
Особливої популярності гіпноз набув завдяки діяльності двох знаменитих гіпнотизерів - Месмера й абата Фарія. Месмер, який одержав освіту у Відні, пояснював явище гіпнотизму "тваринним магнетизмом". Його теорія не витримала випробувань часом і науковим аналізом, але практика отримала значне поширення. Месмер не тільки торкався руками того, кого гіпнотизував, він також використовував "намагнічену воду", дерева і будь-які предмети, які ставали "цілющими талісманами".
Португалець Фарія перед прийняттям католицтва і священного сану був індійським містиком. Абат не залишив свого захоплення гіпнозом, більш того, саме його слід називати справжнім родоначальником теорії гіпнозу і сучасному розумінні. Для усипляння людей абат вдавався до словесного навіювання; були необхідні тільки деякі умови сеансу-сидіти в розслабленій позі в кріслі із закритими очима. Фарія на публічних сеансах прагнув довести, що ніякого "магнетичного флюїду" не існує, що гіпнотизер не володіє особливою силою, а причина присипляння ховається в мозку людини. Дещо раніше, в середині позаминулого століття, хірург Селес Бред описав явище аутогіпнозу.
Сутність навіювання і гіпнозу.
Гіпноз-це стан часткового сну, здебільшого викликаний навіюванням.
Навіювання-дія на волю і свідомість людини з метою навіяти їй які-небудь думки, переконання, відчуття.
Гіпноз і гіпнотичні стани описані в стародавніх книгах людства. Згадаймо лише деякі з них-індійські Веди, Книгу законів Ману, Зенд-Авесту, Старий Завіт. Стан гіпнотичного сну тісно пов'язаний з явищами слухових і звукових галюцинацій, вживанням алкоголю, опіуму, гашишу, трав і грибів, що сприяють галюцинації. Т.М. Михайлов у книзі "Бурятський шаманізм" розрізняє деякі різновиди гіпнотичних (екопатичних) станів:
звичайний транс-шаман одночасно приходить у збуджений стан, співає, танцює;
сильний транс-шаман у найсильнішому збудженні, застосовує гіпноз, "виробляє чудеса", чревовіщає, впадає в справжній припадок, епілепсію.
В. Бітне називає три основні способи гіпнотичної дії:
дія людини на людину;
дія за допомогою предметів і явищ;
самонавіювання.
Учені розрізняють три стадії гіпнотичної дії:
Гіпотаксія-відчуття важкості в тілі.
Каталепсія-заціпеніння м’язів при неглибокому сні і відтворюванні згодом команд гіпнотизера.
Сомнамбулізм-повна ізоляція від зовнішніх і внутрішніх відчуттів при збереженні контакту з гіпнотизером.
Деякі вчені зводять поняття навіювання до гіпнозу і процесу гіпнотичного сеансу. Але навіювання все-таки, слід розуміти ширше, як будь-який свідомий і несвідомий вплив дію на думки, відчуття і світогляд людини. Так тлумачив поняття навіювання В.М. Бехтерев, а І.П. Павлов розглядав гіпнотичне і пост гіпнотичне навіювання як концентрований вплив на певні ділянки півкуль головного мозку.
Гіпнотична дія залежить від певних суб’єктивних і об’єктивних умов-схильності до навіювання (навіюваності), часу дій, стадії гіпнотичного сну, індивідуального підбору того чи іншого способу гіпнотичної дії, індивідуального, інтелектуального, душевного і духовного розвитку, психологічного стану людини, підданої гіпнозу.
Висновки
Автор, дослідивши проблему несвідомого, зробила висновок, що невідоме існує у психіці кожної людини.
Кожного вечора ми лягаємо спати, нам сняться різні сни, а зранку ми прокидаємося і навіть не задумуємося і не здогадуємося про те, що наші сни відносяться до несвідомого, а також кожен сон може по-різному трактуватися.
Дане дослідження було зроблено для того, щоб знайти відповіді на такі запитання: що таке несвідоме, його походження і суть. Для цього автор розглянула класичні теорії несвідомого вчених-психологів: Зігмунда Фрейда, Альфреда Адлера, Карла Густава Юнга, Е. Фромма і К. Хорні.
Кожна з цих теорій відрізняється не лише назвою, але й змістом, підходом. З кожної теорії можна почерпнути щось корисне для себе і дізнатися багато цікавого.
Розглянувши другий розділ курсової роботи ми дізнаємося більше про гіпноз і навіювання, про історію розвитку та сутність їх використання у суспільстві.
Не все у нашому житті є підвладне людині. Під дією гіпнозу, певного навіювання чи сну, людина здатна на жахливі вчинки.
Мета даної курсової роботи досягнута, завдання, які поставила перед собою автор, виконані.
Також цю курсову роботу можна використовувати для подальшого вивчення теорій особистості, її можна використовувати при підготовці до екзамену з психології і для читання лекцій у вищих навчальних закладах.
Список літератури
1. Бондаренко О.Ф. Класичний психоаналіз З. Фрейда // Бондаренко О.Ф. психологічна допомога особистості: Учб. Посібник. - Х., 1996. - с.53-65
2. Гіратусевич Ю.М. Психоаналіз З. Фрейда і современная физиология мозга. // Фрейд З. О клиническом психоанализе. - М1991. - с.3-40.
3. Гуменюк О. Проблематика "Я" у психоаналітичній теорії Зігмунда Фрейда // Психолог. - 2005-№7 /151/-ст.3-7
4. Дасилебинов С. Психоанализ и его создатель // Фрейд З. Я и оно. - М., 1990. - с.3-10
5. З. Фройд-аналіз класичного психоаналізу // Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Навч. посіб. - К., 2003-ст.24-27
6. Класичний /"реалістичний"/ психоаналіз З. Фрейда: основні концепції // Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Навч. посіб. - К., 2003 ст.7-14
7. Левченко Т.Ф. Психоаналітичні теорії розвитку особистості від Фрейда до Фромма // Левченко Т.Ф. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах - Вінниця., 2002-ст.338-356
8. Левчук Л.П. Фрейд і слов’янський гуманізм // Левчук Л.П. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика-К., 2002-ст.226-249
9. Л. Хьелл; Д. Зиглер Теории личности. - Питер., 1999. - с.107-268.
10. Романець В.А., Матюха І.П. Фрейдизм в Україні. // Романець В.А., Матюха І.П. Історія психології ХХ століття. - К., 1998. - с.483-487.
11. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості // Психологія: Підручник/ Ред. Ю.Л. Трофімов. - К., 2001. - с.122-134
12. Степанов С. Кипящий котел бессознательного: Зигмунд Фрейд. // Шкільний психолог. 2002. - №6-с.3-5
13. Творець психоаналізу: / Зігмунд Фрейд/ // шкіл. б-ка. - 2006 №5-ст.121-123
14. Трач Р. Ще про Фрейда та наукову психологію // сучасність-2006-31-ст.93-98
15. Фрейд З. Либидо и "Я". Толкование сновидений // Тайны сознания и бессознательного: Хрестоматия. Лен., 1998-ст.328-364
16. Фрейдизм і неофрейдизм // Психологія: підручник/ Відп. редак. Ю.Л. Трафімов. - К., 2001. - с.82-88.
17. Фрейд З. Основні категорії психоаналізу. // Всесвіт. - 1991. - №5-с.164-170
18. Фрейд З. Я и оно. М.: МПО "МЕТТЕМ", 1990. - 56с.
19. Что такое сознание? // Тайны сознания и бессознательного. Мн., 1998. - с.7-12
20. Что такое бессознательное? // Тайны сознания и бессознательного. - Мн., 1998. - с.249-254
21. Юнг К.Г. Зиґмунд Фрейд. // Вопросы психологии. - 1996. - №2. - с.86-104
