2. Людське життя як активне стремління до досконалості.
Розглядання людини як органічної цілісності потребує єдиного психодинамічного принципу. Адлер вивів його з самого життя, а саме з тих обставин, що життя неможливо уявити собі без безперервного руху в напрямку росту і розвитку. Лише в русі в напрямку особисто значимих цілей індивідуум може бути сприйнятий як єдине і неподільне ціле.
Стверджуючи, що людина стримиться до досконалості, Адлер вважав, що люди не відштовхуються від внутрішніх або зовнішніх причин, а швидше тягнуться вперед-вони завжди знаходяться в русі до особисто значимих життєвих цілей. Цілі, які люди ставлять перед собою, а також індивідуальні шляхи дають ключ до розуміння того, яке значення вони надають своєму життю. На думку Адлера, ці життєві цілі в значній степені вибираються індивідуально, в постійному стремлінні до досконалості люди здатні планувати свої дії і вирішувати власну долю. Досягнувши поставлених цілей, вони не лише підвищують самооцінку, а також знаходять своє місце в житті.
3. Індивідуум як творче і само стверджуюче ціле.
Признаючи значення спадковості і оточуючої сфери в формуванні особистості, Адлер наполягав на тому, що індивідуум-дещо більше, чим тільки продукт цих двох дій. Він вважав, що люди володіють творчою силою, яка забезпечує можливість керувати своїм життям, - вільна, усвідомлюючи активність являється оприділеною рисою людини. Ця творча сила впливає на кожну грань людського досвіду: сприймання, пам’ять, уява, фантазія і мрія. Вона робить кожну людину самостверджуючим індивідуумом, архітектором свого особистого життя.
Саме ця впевненість у творчій природі і у свободі людини більше, чим що-небудь інше, примушує багатьох психологів вважати Адлера попередником сучасної гуманістичної психології.
4. Соціальна приналежність індивідуума.
Адлерівське цілісне бачення природи людини було всеоб’ємним. Він розумів людину не лише як цілісну систему взаємозв'язків, а також як інтегральну складову частину великих систем - сім'ї, товариства.
Індивідуальна психологія вважає необхідною гармонію об’єднання і співпраці між людиною і суспільством, а конфлікт між ними вважає неприроднім. Акцент на соціальних детермінантах поведінки настільки важливий в концепції Адлера, що він придбав репутацію першого соціального психолога в сучасній теорії психології.
5. Індивідуальна суб’єктивність.
Твердо притримуючись феноменологічної традиції, Адлер вважав, що поведінка завжди залежить від думки людей про себе та про оточення, в яке вони повинні вписуватися. Люди живуть в ними створеному ж світі, в зв'язку з їх особистою "схемою аперценції". Далі Адлер доводив, що люди мотивовані фіктивними цілями - особистими думками про теперішні і майбутні події, регулюючими їх поведінку. Наприклад, людина може в своєму житті керуватися кредо "чесність - найкраща політика", або "кожен за себе", або "впевненість у тому, що в потойбічному житті доброчинність буде винагороджена, а зло покаране. В адлерівській схемі поведінка чітко відображає індивідуальне суб’єктивне сприйняття реальності.
І.3 Карл Густав Юнг: аналітична теорія особистості
Роботи Фрейда, незважаючи на їх дискусійний характер, викликали бажання у групи вчених того часу попрацювати разом з ним у Вені. Деякі з цих вчених з часом відійшли від психоаналізу, щоб шукати нові підходи до розуміння людини. Карл Густав Юнг був самим видним серед втікачів з лагеря Фрейда.
Як і Фрейд, Юнг присв'ятив себе вивченню динамічних несвідомих захоплень на людську поведінку і досвід. Однак, на відміну від Фрейда, Юнг стверджував, що зміст несвідомого є дещо більше, чим подавлені сексуальні та агресивні поклики. Згідно юнгівської теорії особистості, відомої як аналітична психологія, індивідууми мотивовані інтрапсихічними силами, походження яких входить вглиб історії еволюції. Це вроджене несвідоме вміщає духовний матеріал, який і пояснює властиве всьому людству стремління до творчого самовираження і фізичної досконалості.
Другою відмінністю, що відрізняє наукові погляди Фрейда і Юнга є відношення до сексуальності як до сили, яка переважає в структурі особистості: Фрейд практикував лібідо, в основному, як сексуальну енергію, а Юнг розглядав як дифузну творчу життєву силу, яка проявляється різними шляхами - як, наприклад, лібідо концентрується в різних потребах - біологічних, чи духовних - по мірі того, як вони виникають. Юнг створив унікальну теорію, яка викликає великий інтерес і є помітно відмінною від усіх інших підходів до вивчення особистості.
В результаті переробки Юнгом психоаналізу з’являється цілий комплекс важких ідей з таких різних галузей науки, як психологія, філософія, астрологія, археологія, міфологія, теологія і література. Ця широта інтелектуального пошуку в зв’язку з непростим і загадковим авторським стилем Юнга є причиною того, що його психологічна теорія найбільш важча для розуміння.
Юнг стверджував, що душа (в теорії Юнга термін, аналогічний особистості) складається з трьох окремих, але взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого.
Его є центром сфери свідомості. Воно являє собою компонент psyche, включаючи в себе всі ті думки, почуття, відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність, постійність і сприймаємо себе людьми. Его служить основою нашої самосвідомості, і завдяки йому ми здатні бачити, результати своєї звичайної свідомої діяльності.
Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, які колись усвідомлювались, але тепер подавлені, або забуті. В нього входять і ті чуттєві враження, яким бракує яскравості для того, щоб бути поміченими в свідомості. Таким чином, юнгівська концепція особистого несвідомого чимось схожа на таку ж у Фрейда. Однак Юнг пішов далі Фрейда, зробивши натяк на тому, що особисте несвідоме вміщає в собі комплекси, або накопичення емоційно заряджених думок, почуттів і спогадів, винесених індивідуумом з його минулого особистого досвіду, або із родового, спадкового досвіду. Згідно уявленням Юнга, ці комплекси, можуть мати сильний вплив на поведінку індивідуума. Наприклад, людина з комплексом влади може розповсюджувати значну кількість психічної енергії на діяльність прямо, або символічно пов’язану з темою влади. Те ж саме може бути вірним і у відношенні людини, яка знаходиться під сильним впливом матері, батька, або під владою грошей, сексу або якої-небудь іншої різноманітності комплексів. Одного разу сформувавшись комплекс починає діяти на поведінку людини і її світовідчуття. Юнг стверджував, що матеріал особистого несвідомого у кожного з нас унікальний і, як правило, доступний для усвідомлення. В результаті компоненти комплексу або навіть весь комплекс можуть усвідомлюватися і мати дуже сильний вплив на життя індивідуума.
І нарешті, Юнг встановив думку про існування більш глибокого шару в структурі особистості, який він назвав колективним несвідомим. Колективне несвідоме являє собою сховище латентних слідів пам’яті людини і навіть наших людиноподібних предків. В ньому виражені думки і почуття, спільні для всіх людських істот, які є результатом нашого спільного емоційного минулого. Як говорив сам Юнг, "в колективному несвідомому міститься вся духовна спадковість людської еволюції, яка зародилася в структурі мозку кожного індивідуума". Таким чином, зміст колективного несвідомого складається завдяки спадковості і однаково для всього людства. Важливо відзначити, концепція колективного несвідомого була основною причиною розходження думок Юнга і Фрейда.
Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з сильних первинних психічних образів, які називаються архетипами (буквально, "первинні моделі"). Архетип (грец. Arxetopov від "apxŋ"-"початок" і "topos"-"образ" - в пізньоантичній філософії (Філон Олександрійський і ін) прообраз, ідея. Архетипи-вроджені ідеї або спогади, які змушують людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином. Архетипи є внутрішніми детермінантами психічного життя людини, оскільки спрямовують дії людини в певне русло, чимось схоже на те, як поводилися в подібних ситуаціях наші предки-тварини. Вони виявляють себе в свідомості у вигляді емоцій і деяких інших психічних явищ. Архетипи пов’язані з моментами життєвого досвіду (народження і смерть), життєвого шляху (дитинство і юність), а також з реакцією на смертельну небезпеку.
Архетипи - форми колективного несвідомого, що відіграють у культурі конструктивну роль. Завдяки їм можливий зв’язок епох і поколінь, збереження духовної цілісності культури.
Якби ми не тлумачили несвідоме - позитивно, або негативно, воно є істотною складовою загальної системи свідомості.
Свідоме і несвідоме доповнюють одне одного. Так, свідоме - дискретне: сприймання, враження, думки ми можемо розрізняти. Несвідоме, навпаки - континуальне. У ньому домінує безупинність потоку знань. Акти усвідомлення підлягають контролю, перевірці, повторенні, координації в часі. Несвідоме цих ознак позбавлені. Свідоме краще виявляється в усній формі, а не усвідомлене мовою образів-символів.
Юнг досліджував міфологію і художню творчість найдавніших цивілізацій, відшукуючи в них архетипові символи, і аналізував їх. Виявилося, що існують символи, властиві всім архаїчним культурам, причому навіть таким, які були настільки віддалені в часі і в просторі, що прямий контакт між ними був неможливий. Йому також вдалося виявити у сновидіннях пацієнтів щось, що він визначив як сліди подібних символів. Це ще більше зміцнило ідеї Юнга про колективне несвідоме.
Кількість архетипів в колективному несвідомому може бути безмежною. Однак особливу увагу в теоретичній системі Юнга приділяється персоні, аніме і анімусу, тіні і самотності.
Персона (від латинського слова "persona", означає "маска") - це наше справжнє лице, тобто те, як ми називаємо себе у стосунках з іншими людьми. Персона означає багато ролей, які ми граємо у відповідності з соціальними потребами. Персона як архетип необхідна нам, щоб добре жити з іншими людьми в повсякденному житті. Однак Юнг попереджував про те, що якщо цей архетип матиме дуже велике значення, то людина може стати неглибокою, поверхневою, зведеною до однієї лише ролі.
В протилежності цій ролі, яку виконує в нашому пристосованому до оточуючого світу персона, архетип тінь подавлює темну, нерозумну і тваринну сторону особистості. Тінь вміщає наші соціально неприйнятні сексуальні і агресивні імпульси, аморальні думки і пристрасті. Юнг розглядав тінь як витік життєвої сили, спонтанності і творчого початку в житті індивідуума. Згідно Юнгу, функція його полягає в тому, щоб спрямувати в потрібне русло енергію тіні, стримувати пагубну сторону нашої натури до такої степені, щоб ми могли жити у гармонії з іншими, і в той же час відкрито виражати свої імпульси і насолоджуватися здоровим і творчим життям.
В архетипах аніме і анімус знаходить відображення визнання Юнгом вродженої андрогенної природи людей. Аніма являє внутрішній образ жінки у чоловікові, його несвідому жіночу сторону, в той час, як анімус - внутрішній образ чоловіка у жінці, її несвідома чоловіча сторона. Ці архетипи засновані на тому біологічному факті, що в організмі чоловіка і жінки виробляються і чоловічі, і жіночі гормони. Цей архетип, як вважав Юнг, еволюціонував протягом багатьох століть в колективному несвідомому як результат досвіду взаємодії з протилежною статтю. Юнг наполягав на тому, що аніме і анімус, як і всі інші архетипи повинні бути виражені гармонійно, не порушуючи загального балансу, щоб не припинявся розвиток особистості в напрямку самоорганізації. Іншими словами чоловік повинен виражати свої фемінні якості поряд з маскулінними, а жінка повинна проявляти свої маскулінні якості, так само як і фемінні. Якщо ж ці необхідні атрибути залишаються недорозвиненими, результатом буде одномічний ріст і функціонування особистості.
Самість - найбільш важливий архетип в теорії Юнга. Самість являє собою серцевину особистості, навколо якої організовані і об’єднані усі інші елементи. Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію і цілісність. Таким чином в розумінні Юнга розвиток самості - це головна мета людського життя.
Основним символом архетипа самості є вандала і її багато численні різноманітності (абстрактний круг, німб святого, вікно-розетка). За Юнгом, цілісність і єдність "Я", символічно виражені в завершеності фігур типу мандаме, можна виявити в снах, фантазіях, міфах, релігійному і мистецькому досвіді. Архетип самості не реалізується до того часу, поки не настане інтеграція і гармонія всіх аспектів душі, свідомих і несвідомих.
І.4 Еріх Фромм: гуманістична теорія особистості
Фромм стремився розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів в формуванні особистості. Його інтерпретація особистості починається з аналізу умов існування людини і їх змін, починаючи з кінця середньовіччя (кінець XV ст) до нашого часу. По завершенні свого історичного аналізу Фромм зробив висновок про те, що несвідомою частиною людського існування в наш час є самотність, ізоляція і відчуженість. В той же час він був впевнений у тому, що для кожного історичного періоду характерним був прогресивний розвиток індивідуальності в міру того, як люди боролися за досягнення великої особистої свободи в розвитку всіх своїх потенційних можливостей. З точки зору Фромма, перед сьогоднішніми чоловіками і жінками стоїть хвороблива дилема. Небачена свобода від жорстких соціальних, політичних, економічних і релігійних обмежень, вимагала компенсації у вигляді почуття безпеки і почуття приналежності до соціуму. Фромм вважав, що ця безодня між свободою і безпекою стала причиною проблем у людському існуванні. Люди боряться за свободу і автономію, але сама ця боротьба викликає відчуження від природи і суспільства. Люди потребують того, щоб мати владу над своїм життям і мати право вибору, але їм також необхідно почувати себе об’єднаними і пов’язаними з іншими людьми. Інтенсивність цього конфлікту і його вирішення залежить, згідно Фромму, від економічних і політичних систем суспільства.
Як люди долають почуття самотності, особистої відчуженості? Один шлях - відмовитися від свободи і подавити свою індивідуальність. Фромм описав декілька стратегій, використаних людьми, щоб "втекти від свободи".
Перший з них авторитаризм, визначений як "тенденція з'єднати самого себе з кимось, або чимось зовнішнім, щоб придбати силу, втрачену індивідуальним "Я". Авторитаризм проявляється як в мазохістських, так і в садистських тенденціях. При мазохістській формі авторитаризму люди виявляють у стосунках з оточуючими безмежну залежність, безпомічність. Садистська форма, навпаки, проявляється в експлуатації інших, домінуванні і контролі над ними. Фромм стверджував, що у одного і того ж індивідуума зазвичай присутні дві тенденції. Наприклад, в високо авторитарній воєнній структурі людина може добровільно підчинятися командам вищих офіцерів і принижувати і жорстоко експлуатувати підлеглих. Другий спосіб утікання - деструктивність. Слідуючи цій тенденції, людина намагається перебороти відчуття неповноцінності, знищуючи інших. За Фроммом, борг, патріотизм і любов - загальноприйняті приклади раціоналізації деструктивних дій.
Нарешті, люди можуть позбавитися самотності і відчуження шляхом абсолютного підкорення соціальним нормам, які регулюють поведінку. Термін комфортність автомата Фромм застосував до людини, яка використовує дану стратегію, завдяки якій вона стає абсолютно такою, як і всі інші, і поводить себе так, як загальноприйнято. "Індивідуум перестає бути собою; він перетворюється в такий тип особистості, якого потребує модель культури, і тому стає абсолютно схожим на інших-таким, яким вони хочуть його бачити." Фромм вважав, що подібна втрата індивідуальності вкоренилася в соціальному характері більшості сучасних людей. Як тварини з захисною окраскою, люди з конформністю автоматів стають невідрізними ми від свого оточення. Вони розділяють ці ж цінності, переслідують ту ж кар’єрну мету, думають і відчувають як майже кожен в їх культурі.
Фромм вважав, що люди можуть бути автономними і унікальними, не втрачаючи при цьому відчуття єдності з іншими людьми і суспільством. Він називав вид свободи, при якому людина відчуває себе частиною світу і в той же час не залежить від нього, позитивною свободою. Досягнення позитивної свободи потребує від людей спонтанної активності в житті. Фромм підкреслював, що спонтанну активність ми спостерігаємо у дітей, які діють у відповідності зі своєю внутрішньою природою, а не згідно соціальним нормам і заборонам. В своїй книзі "Мистецтво любові", одна з найбільш відомих, Фромм підкреслював, що любов і праця - це ключові компоненти, за допомогою яких здійснюється розвиток позитивної свободи посередництвом виявлення спонтанної активності. Завдяки любові і праці люди знову поєднуються з іншими, не жертвуючи при цьому своїм відчуттям індивідуальності або цілісності.
Соціальні типи характеру.
Фромм виділяв п’ять соціальних типів характеру, які переважають в сучасних товариствах. Ці соціальні типи взаємодію екзестенціальних потреб і соціального контексту, в якому живуть люди. Фромм розділив їх на два великих класи: непродуктивні (нездорові) і продуктивні (здорові) типи. До категорії непродуктивних відносяться рецептивний, експлуатаційний, накопичуючий і ринковий типи характеру. Категорію продуктивних представляють типи ідеального психічного здоров’я і розуміння Фромма. Фромм підкреслював, що ні один із тих типів характеру не існує в чистому вигляді, оскільки непродуктивні і продуктивні якості поєднуються у різних людей в різних пропорціях.
1. Рецептивні типи впевнені у тому, що джерело всього хорошого в житті знаходиться поза ними. Вони відкрито залежні і пасивні, не здатні робити щось без сторонньої допомоги і думають, що їх основна задача в житті-швидше бути коханими, чим кохати. Рецептивних індивідуумів можна охарактеризувати як пасивних, довіряючи сентиментальних. Якщо відкинути крайнощі, то з рецептивною орієнтацією можуть бути оптимістичними і ідеалістичними.
2. Експлуатаційні типи беруть усе, що їм потрібно, або про що вони мріють, силою, або винахідливістю. Вони також неспосібні до творчості, і тому добиваються любові, ідей і емоцій, забираючи все це в інших. Негативними рисами експлуатаційного характеру є агресивність, самонавіяння, егоцентризм і схильність до приваблення. До позитивних якостей відносяться впевненість у собі, почуття власної гідності і імпульсивність.
3. Накопичуючі типи намагаються володіти якомога більшою кількістю матеріальних благ, влади і любові. На відміну від перших двох типів "накопичувачі" тяжіють до минулого, їх відлякує все нове. Вони нагадують анально-утримуючу особистість за Фрейдом: ригідні, підозрілі і вперті. Згідно Фромму в них є і деякі позитивні особливості - передбачуваність, лояльність і стриманість.
4. Ринковий тип походить з твердження, що особистість оцінюється як товар, який можна продати, або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені у збереженні правильної зовнішності, знайомствах з потрібними людьми і готові продемонструвати будь-яку особисту якість, яка підвищила би їх шанси на успіх у справі продажу себе потенційним замовникам. Їх стосунки з оточуючими поверхневі, їх девіз - “Я такий, яким ви хочете мене бачити”.
5. На противагу непродуктивній орієнтації, продуктивний характер являє собою, з точки зору Фромма, кінцеву мету у розвитку людини. Цей тип незалежний, чесний, спокійний, люблячий, творчий. З праць Фромма видно, що він розглядав цю орієнтацію як відповідь на противагу людського існування, притаманне суспільству. В ній проявляється здатність людини до продуктивного логічного мислення, любові і праці. Завдяки продуктивному мисленню люди дізнаються хто вони такі, і тому звільняються від самообману. Сила продуктивної любові дає можливість людям любити все живе на землі (біофілія). Також продуктивна праця забезпечує можливість виготовлення предметів, необхідних для життя, завдяки творчому самовираженню. Результатом реалізації всіх вище перерахованих сил, притаманних всім людям, є зріла і цілісна структура характеру.
