Розвиток самосвідомості у молодших школярів

Розвиток самосвідомості у молодших школярів

ПЛАН


ВСТУП

РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗИС САМОСВІДОМОСТІ. ТРАКТУВАННЯ САМОСВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ І ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Розвиток самосвідомості у філогенезі

1.2 Погляд філософів на проблему самосвідомості

1.3 Проблема самосвідомість в психології

1.3.1 Погляд зарубіжних психологів на проблему самосвідомості

1.3.2 Погляд вітчизняних психологів на проблему самосвідомості

1.4 Розвиток самосвідомості в онтогенезі

РОЗДІЛ II. УМОВИ І ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ САМОСВІДОМІСТЬ МОЛОДШОГО ПІДЛІТКА

2.1 Роль фізичних змін в самосвідомості молодшого підлітка

2.2 Роль мислення в становленні самосвідомості

2.4 Роль соціальних чинників в розвитку самосвідомості молодшого підлітка

2.4.1 Сім'я

2.4.2 Вчитель і що вчаться

2.4.3 Відчуття дорослої

2.4.4 Суспільство однолітків в школі і зовні неї

2.4.5 Роль ідеалу в розвитку самосвідомості

РОЗДІЛ III. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП


На сучасному етапі розвитку психологічної науки в нашій країні однією з найбільш актуальних явилася проблема розвитку самосвідомості як самого найважливішого складового компоненту особи. В психологічній літературі показано, що будучи “ядром особи”, самосвідомість робить регулюючий вплив на всі сторони життєдіяльності людини.

В роботах Л.І. Божовіч, Л.С. Виготського, І.С. Кону, А.Н. Леонтьева і ряду інших авторів розкриваються різні аспекти становлення самосвідомості, його розвитку. В числі якнайменше вивчених питань - умови і механізми розвитку самосвідомості в перехідні періоди онтогенезу, зокрема на початку перехідного віку, коли відбуваються якісні зміни самосвідомості, визначальні розвиток соціальної і інтелектуальної активності. Було встановлено, що на формування особи і її самосвідомість вирішальний вплив роблять соціальні, психічні і фізіологічні умови і чинники.

Підлітковий вік складає особливий етап розвитку в житті дитини. В підлітковій віці на базі якісної зміни всього психічного життя ламається і перебудовується всі колишні відносини дитини до світу і самому собі, перш за все до самому себе. В підлітковому віці на базі якісного нового характеру структури і складу діяльності в дитини розвивається свідома поведінка, робиться вирішальний крок з дитинства до нового етапу психологічного і соціального розвитку.

Багато вітчизняних і зарубіжних авторів підкреслюють значення підліткового віку для розвитку самосвідомості, яка Л.С. Виготській вважав основним новоутворенням цього віку. Поява свідомого “Я”, виникнення рефлексії, усвідомлення своїх мотивів, моральні конфлікти і етичні самооцінки, інтимізація внутрішнього життя - ось деякі феноменальні вияви самосвідомості в цьому віці ( по І.С. Кону).

Цей період вважається критичним або  навіть періодом виникнення самосвідомості у всій його цілісності. Згідно С.Л. Рубенштейну, процес формування самосвідомості протікає “ від наївного невідання відносно самого себе до все більш глибокого самопізнання, що з'єднується зі все більш визначеною, а самооцінкою, що іноді різко коливається. В процесі цього розвитку центр тягаря для підлітків все більш переноситься до її внутрішньої сторони, від віддзеркалення більш менш випадкових рис до характеру в цілому”.

Тому вивчення особливостей самосвідомості на віковому рубежі явилося важливим напрямом психолого-педагогічних досліджень.

Основним об'єктом дослідження з'явилася самосвідомість людини, що росте, в молодшому підлітковому віці.

Предметом даного дослідження сталі умови і чинники, що впливають на формування самосвідомості на початку підліткового віку.

Ціль справжньої роботи полягала в створенні психологічних умов, що забезпечують оптимальні можливості для виявлення особливостей самосвідомості на початку підліткового віку, для розвитку в молодших підлітків здібності до самопізнання і самоаналізу.

В ході дослідження розв'язувалися наступні задачі:

1. Вивчити генезис самосвідомості особи за даними наукових досліджень.

2. Дати аналіз основних теоретичних підходів до проблеми самосвідомості особи в зарубіжній і вітчизняній психології.

3. Досліджувати умови і чинники, що впливають на формування і розвиток самосвідомості.

4. Розробити систему психолого-педагогічних прийомів і методів, що дозволяють організувати цілеспрямоване самопізнання підлітків.

Гіпотеза дослідження  полягає в тому, що формування і розвиток самосвідомості підлітків відбувається під впливом різних умов і чинників, а також може здійснюватися шляхом розвитку в них здібностей до самоспостереження, рефлексії, самоаналізу, самоконтролю в процесі спеціально організованих занять, що включають прийоми і методи активної психологічної дії.



РОЗДІЛ І. ГЕНЕЗИС САМОСВІДОМОСТІ. ТРАКТУВАННЯ

САМОСВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ І ПСИХОЛОГІЇ


1.1 Розвиток самосвідомості у філогенезі


Усвідомлення своєї особливості - складний і тривалий процес як в онто-, так і у філогенезі.

Процес формування самосвідомості починається не з усвідомлення людиною самого себе як розумній особі, природі, що протиставила, і родовому колективу. Цьому передував процес формування усвідомлення родом самого себе як єдиного цілого, що служивий однією з умов і передумовою виникнення згодом особистої самосвідомості, подібно тому, як формування суспільства служивий умовою і передумовою формування людини як його похідної частини. Єство родової самосвідомості полягало в тому, що людина в думках не виділяла себе з родової групи, до якої він належав, не розглядав себе в ній як особливий центр інтересів і дій, а зливався з нею. Це було обумовлено самим характером громадського способу виробництва, при якій окрема людина не стає самостійною по відношенню до общини.

Основою самосвідомості середньовічної людини було відчуття безперервного зв'язку з його общиною, станом і соціальною функцією. Все життя людини від народження до смерті було регламентовано. Він майже ніколи не покидав місце свого народження. Його життєвий мир був обмежений рамками його общини і станової приналежності. Для середньовічної людини “знати самого себе” значило перш за все ”знать своє місце”.

В епоху Відродження положення міняється. Самосвідомість стає передумовою і компонентом самовизначення. “Пізнання себе” є перш за все пізнання своїх внутрішніх, психологічних можливостей. Це розширення сфери індивідуального, особливого, тільки свого.

Таким чином вже за рамками середньовіччя виникає психологічна інтероспекція, потреба і здатність аналізувати власні переживання і відчуття.


1.2 Погляд філософів на проблему самосвідомості


Якісь форми самосвідомості і їх динаміку можна знайти в ході розвитку будь-якої культури.

Наприклад, в гомерівського грека поняття “самозвеличання” як чогось внутрішнього ще відсутній. Але вже Геракліт говорить про “пошуки себе” і “пізнання себе”. В софіста Георгія з'являються вирази “зрадити самого себе”, “заподіяти зло собі”. Антифон говорить про необхідність “володарювати собою” і “подолати себе”, вважаючи самовладання необхідною передумовою справедливого відношення до ближнього. Сократічеськая філософія вже прямо спирається на внутрішній діалог. Серед формул рефлексій, уживаних Платоном, зустрічаються і “самопізнання”, і “внутрішня задоволеність” і “самовизначення”. Декарта цікавить не конкретне, індивідуальне “Я”, а суб'єкт пізнання взагалі. Декарт прямо прирівнює пізнає “Я” до душі. Він вважає, що душа через свою нематеріальність більш легко пізнавана, чим тіло. А Локк затверджує, що ідеї рефлексій похідні від життєвого досвіду: тільки досягнувши зрілого віку і накопичивши знання про зовнішній світ, люди починають роздумувати серйозно про те, що відбувається усередині них. У Фіхте “Я” виступає як універсальний суб'єкт діяльності, який не тільки пізнає, але і творить з себе весь навколишній світ, негативно визначуваний як “не-а”. Гегель відкидає фіхтеанське визначення “Я” як первинної безпосередньо даної реальності. Концепція “всемогутнього “Я”, рахує Гегель, перетворює весь світ в голу видимість. Крім того, вона не ураховує, що саме “Я” представляє собою живий, діяльний індивід, і його життя полягає в творенні своєї індивідуальності як для себе, так і для інших, в тому, щоб виражати і виявляти себе. Фейєрбах підкреслює похідність самосвідомість від матеріальних умов. Він надає увагу “тілесному початку”.

1.3 Проблема самосвідомість в психології


1.3.1. Погляд зарубіжних психологів на проблему самосвідомості

Якщо кинути самий загальний погляд на дослідження в області психології самосвідомості, то тут можна виділити декілька найбільш важливих ліній. Серед головних питань, навкруги яких ведуться спори і обговорення, можна виділити наступні:

- природа самосвідомості

- місце самосвідомості серед інших психологічних феноменів

- чинники, визначальні розвиток самосвідомість

- структура самосвідомості

- генезис самосвідомості

Рішення питання про природу самосвідомість цілком залежить від філософських позицій тих концепцій, в рамках яких він потрактує. Так, інтроспекціонізм ігнорує роль об'єктивних чинників у виникненні і розвитку самосвідомості. Представники цієї концепції ототожнювали психічне з свідомістю, а свідомість з самосвідомістю.

Прихильники біхевіоризма і необіхевіоризма, навпроти прагнули виявити і підкреслити вплив оточуючої дійсності на психічну діяльність людини, проте згодом вони прийшли до виключення свідомості і самосвідомості з сфери психічного життя, до заперечення ролі свідомості в поведінці людей. Вся психічна діяльність була зведена ними до механічних реакціями організму на зовнішні стимули.

Різні дослідники відводять різне місце самосвідомості в системі психологічних феноменів. Розширювальний підхід до рішення цього питання полягає в тому, що самосвідомість вважається майже синонімом психічного.

Одна з перших спроб виділити соціальний чинник в усвідомленні особою самого себе належать В. Джемсу. Проте соціальні і індивідуально - природні компоненти “Я” залишаються в Джемса рядоположними.

На початку XX століття соціолог Кулі сформував теорію “дзеркального Я”, згідно якої уявлення людини про самому себе, “ідея Я”, складається під впливом думок оточуючих і включає 3 компоненти: уявлення про те, яким я здаюся іншій особі, уявлення про те, як цей інший мене оцінює, і пов'язану з цим самооцінку, відчуття гордості і приниження.

Формування людського “Я” в процесі реальної взаємодії індивіда з іншими людьми в рамках певних соціальних груп було досліджене Д.Т. Мідом. Мзс затверджував, що самосвідомість - це процес, в основі якого лежить практична взаємодія індивіда з іншими людьми. Щоб успішно взаємодіяти з іншими людьми, необхідно передбачати реакцію партнера на те або іншу дію. Рефлексія на себе є, по суті справи, не сто інше, як здатність поставити себе на місце іншого, засвоїти відношення інших до себе.

Інший підхід до розгляду самосвідомості характерний для представників гуманістичного напряму в психології. До. Роджерс, кажучи про самосвідомість, оперує поняттям “Я - концепція”, під якою розуміє складну структуровану картину, існуючу в свідомості індивіда як самостійна фігура і фон і включаюча як власне Я, так і відносини, в які воно може вступити, а також позитивні і негативні цінності, пов'язані із сприйманими якостями і відносинами “Я” у минулому, теперішньому часі і майбутньому. “Я - концепція” включає реальне і ідеальне “Я”.

Працюючи в рамках гуманістичної психології Р. Бернс запропонував більш диференційовану структуру “Я - концепції”. При цьому автор спробував вперше використовувати ідеї теорії і практики гуманістичної психології в процесі навчання і виховання.

Розвиток особи в теорії самоактуалізації А. Маслоу розуміється виключно як внутрішній процес, пов'язаний з початковим її прагненням актуалізувати в собі спадкові і генетичні схильності відносно темпераменту, характеру, інтелекту. Маслоу виділяє самоактуалізацію, або самореалізацію, як одну з основних людських потреб.

Одній з найбільш поширених теорій, які до цих пір роблять вплив на психологію особи, є фрейдизм і його різновид - неофрейдизм.

Всю психіку З. Фрейд ділить на 3 системи різні по законах їх функціонування. Перш за все це несвідома система ВОНО, в основі якої лежать суб'єктивні потреби біологічного або афективного порядку. Потім, система Я - це центр, що реалізував процес свідомого пристосовування. Я явився тією силою, яка врівноважує глибинні неусвідомлені потяги і вимоги суспільства. Нарешті, Над-а - це своєрідна моральна цензура, змістом якої явилися норми, заборони, прийняті особою, це його совість. Між Я і ВОНО встановлюються відносини постійної напруженості. ВОНО чинить тиск на Я, а Я повинне стримувати цей тиск, ураховуючи вимоги суспільства. В концепції Фрейда “Я”, свідомість, самосвідомість - явища однозначні. Як визначальних чинників розвитку самосвідомості З. Фрейд виділяв природжені біологічні інстинкти, несвідомі сили.

Неофрейдісти визнавали залежність самосвідомості від існуючих умов життя і міжособових відносин. Вони допускали вплив соціального середовища на формування особи, але тільки до певної межі, коли набували чинність внутрішні психічні чинники, такі, як страх, турбота, потреба в ніжності.

Таким чином, зарубіжна література має багату історію дослідження психології особи.


1.3.2 Погляд вітчизняних психологів на проблему самосвідомості

У вітчизняній психології під самосвідомістю розуміється процес пізнання людиною самого себе, в результаті якого утворюється уявлення про себе як суб'єкта дій і переживань і складається емоційно, - ціннісне відношення.

В психологічній літературі особливо багато робіт, в яких самосвідомість розглядається як сама найважливіша частина особи. При цьому нерідко підкреслюється, що рівень розвитку особи пропорційний рівню розвитку самосвідомості. Будучи регулятором поведінки, самосвідомість впливає на подальший розвиток особи. Виходячи з правильного розуміння природи і єства самосвідомості особи, вітчизняні психологи внесли ясність і в питання про розвиток самосвідомості дитини. В протилежність психологам - ідеалістам, які дотримуються думки про природженість самосвідомості, наші психологи визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.

Тому справжнє джерело і рушійні сили розвитку самосвідомості, як відзначає С.Л. Рубенштейн, слідує шукати не в природжених передумовах, а в зростаючій реальній самостійності індивіда, що виражається в зміні його взаємин з оточуючими людьми. Регуляція зв'язку дитини з середовищем, виховання тим самим грає роль, що веде, і в розвитку самосвідомості особи дитини.

У вітчизняній психології як визначальних чинників розвитку самосвідомості береться власна практична діяльність людини і його взаємодія з оточуючими людьми, за допомогою яких він засвоює накопичений людством суспільний досвід.

Самосвідомість представляє собою складну психічну освіту, що складається із структурних складових, проте щодо змісту і функцій складових думки дослідників не завжди співпадають.

Структура самосвідомості.

Більшість авторів виділяють в самосвідомості два основні компоненти: когнітивний і емоційний ( М.І. Лісина, У.В. Столін, І.І. Чеснокова)

І.І. Чеснокова представляє самосвідомість як єдності 3-х компонентів: самопізнання, емоційно - ціннісне відношення до себе і саморегулювання поведінка особи. І.С. Кон включає в структуру самосвідомості 4 компоненти: свідомість своєї тотожності, свідомість власного “Я”, усвідомлення своїх психічних властивостей і певну систему соціально - етичних самооцінок. Л.Д. Олейник говорить про шість компонентів структури самосвідомості: самопочуття, самопізнання, самооцінка, самоконтроль, самокритичність, саморегуляція.

Найбільш послідовна концепція самосвідомості сформована У.В. Століним. Відповідно до трьох видів активності, він виділив три рівні в розвитку самосвідомості: оргазмічний, індивідуальний і особовий.

Оригінальну концепцію структуризації самосвідомості запропонувала В.С. Мухина. Згідно цієї концепції самосвідомість розвивається усередині наступної історично склалася і соціально обумовленої структури: ім'я власне плюс особистий займенник ( за якими коштують фізичний вигляд і індивідуальне духовне єство людини); домагання на визнання; статева ідентифікація; психологічний час особи ( індивідуальне минуле, теперішній час і майбутнє); борг і права особи.

Різні компоненти структури самосвідомості вивчені неоднаково. На перший план висувається проблеми самооцінки. Питання ж самосвідомості залишилися як би в стороні від психологічних досліджень, не дивлячись на їх велику актуальність і значення.

В нашій психології існує безліч робіт, присвячених вивченню самооцінки. Більшість з них аналізують самооцінку в якості освіти, що вже склалася. Ці роботи зачіпають в основному шкільний вік і розглядають, з одного боку, функції самооцінки на різних етапах цього віку, а з другого боку, - роль різних чинників в її розвитку і вдосконаленні.

САМООЦІНКА.

Дослідження, спеціально присвячені вивченню умов розвитку уявлень про себе, зустрічаються дуже рідко.

Існує цілий ряд досліджень, присвячених приватним питанням розвитку самосвідомості на тому або іншому етапі дитинства. Більшість з них відносяться до шкільного віку, в основному до підліткового. Менш досліджено питання розвитку самосвідомості в дошкільному віці. Можливо, це пов'язано з тим, що довгий час в психології появу самосвідомості відносили лише до підліткового. Правда, вже в 50-ті роки з'явилися роботи, в яких межі виникнення самосвідомості опускалися до 3-х років, а в даний час початі експериментальні дослідження, які виявляють навіть в немовлят наявність певних утворень, що явилися генетичною передумовою для розвитку їх самосвідомості.

Прослідимо шлях розвитку самосвідомості від дитинства до підліткового віку.


1.4 Розвиток самосвідомості в онтогенезі


Більшість зарубіжних і вітчизняних психологів визнають природженим не самосвідомість, а лише передумови до його розвитку.

Вияв самосвідомості можна прослідити в дитини на початку раннього віку. Приблизно в 2 роки дитина починає взнавати себе в дзеркалі. Американські психологи провели такий експеримент: дітей підводили до дзеркала, потім непомітно торкалися носа кожної дитини, залишаючи на ньому плямочку червоної фарби. Знову подивившись в дзеркало, діти до 2 років ніяк не реагували на свої забруднений носи, не відносивши до себе червоні плями, побачені в дзеркалі. А більшість дворічних дітей, побачивши своє віддзеркалення, доторкалися пальцями до носа, - отже взнавали себе. Пізнавання себе - найпростіша, первинна форма самосвідомості.

Новий етап в розвитку самосвідомості починається, коли дитина називає себе - спочатку на ім'я, в третій особі: “Тата”, “Саша”. Потім, до трьох років, з'являється займенник “я”. Більше того, в дитини з'являється і первинна самооцінка - усвідомлення не тільки свого “я”, але того, що “я добрий”, “я дуже добрий”.

В ранньому віці можна було спостерігати всього лише витоки самосвідомості дитини.

В подальшому формуванні особи найтіснішим чином пов'язано з розвитком самосвідомості, що має на кожному віковому етапі онтогенетичного розвитку особи свої специфічні особливості.

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты