В особистісні особливості, підвищено значимі для розуміння механізмів становлення типів психічного реагування на захворювання, входить і т.зв. "антиципаційна заможність". "Суть її полягає в здатності передбачати хід подій, передбачати поводження навколишні і власні реакції в процесі зміни ситуації. До антиципаційної заможності відноситься здатність побудови програми власних дій, приміром , у випадку появи важкої хвороби, що може змінити звичайний життєвий стереотип, привести з інвалідності або смерті. В антиципаційну програму включається готовність до будь-якого результату хвороби (гіршому, небажаному або кращому, бажаному). Пацієнт, що володіє антиципаційною заможністю, створює кілька програм, розподіляє між ними імовірності і готує себе до усім. Його міркування носять характер припущень типу: "Що я буду робити, якщо в мене виявлять рак?", "З огляду на, що в мене можливо важке захворювання, що не дозволить мені надалі професійно займатися моїм улюбленим спортом, чим я буду займатися?" і т.д. Якщо пацієнт не виробляє антиципаційної програми, націлюється лише на один - бажаний - результат подій ("це - не онкологічне захворювання, лікарі помиляються"), те реальний факт хвороби може стати для нього серйозною психічною травмою і викликати неадекватний тип психологічного реагування на хворобу.
Рівень утворення людини і рівень його культури як особистісні властивості також впливають на оцінку суб'єктивної ваги хвороби. Особливо це відноситься до рівня медичної освіченості і культури. Негативним у психологічному відношенні виявляються крайності. Як низька медична культура, так і висока з однаковою імовірністю здатні викликати психологічно важкі реакції. Однак механізми їх будуть відрізнятися, в одному випадку це буде зв'язано з недоліком, в іншому - з надлишком інформації про хвороби, їх ваги, протікання та наслідки.
3.2 Суб`єктивний образ хвороби у свідомості пацієнта
Принцип "хвороба-особистість" є основним у діагностичному феноменологічно орієнтованому процесі. Він визначає підхід до будь-якого психологічного феномена з двох альтернативних сторін: або феномен, що спостерігається, є психопатологічним симптомом (ознакою психічної хвороби), або він є ознакою особистісних особливостей, наприклад, світогляду людини, традиційного для неї етносу, культурної або релігійної групи стереотипу поведінки [24].
Особливо яскраво альтернатива "хвороба-особистість" може бути продемонстрована на прикладі такого феномена, як переконаність у чому-небудь, яку можна представити у вигляді альтернативи марення-світогляд, марення-марновірство. Як відомо, марення - це помилковий умовивід, що не піддається корекції і виникає на хворобливій основі. Однак настільки розповсюджене визначення марення наштовхується на серйозні складності при проведенні диференціації між маренням і іншими ідеями, судженнями, умовиводами, що не піддаються корекції. Наприклад, релігійна ідея в уявленні атеїста може бути визнана помилковою і не піддається корекції, тобто атеїстові не переконати віруючого. Чи випливає з цього факту, що віра - це марення? Критерій хворобливої основи в даному випадку нічого не дає для диференціації, оскільки незрозуміло, як визначити хворобливу основу, якщо ще не зроблений діагностичний пошук, не з'ясований, чи є симптоми хвороби. З іншого боку, близьким за значенням до вищенаведеного визначення варто визнати дефініцію світогляду. Світогляд - система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переконань, що визначають напрямок діяльності і відношення до діяльності окремої людини, соціальної групи або суспільства в цілому. Де ж границя між релігійним переконанням як світоглядною системою і маревними ідеями?
Сучасна психіатрія, намагаючись обійти подібний риф на шляху діагностики, ввела нове визначення марення. Марення - це помилкова, непохитна впевненість у чому-небудь, незважаючи на безсумнівні й очевидні докази і свідчення противного, якщо ця впевненість не властива іншим членам даної культури або субкультури. Найбільш істотним у даному визначенні є не традиційна оцінка марення як помилкового умовиводу, а вказівка на значимість етнокультурального аналізу. Отже, хворобливою подібна впевненість буде оцінюватися тільки у випадку непохитних доказів протилежного (що практично зробити неможливо - які факти, наприклад, необхідні для переконання людини з ідеями ревнощів? Свідчення очевидців? Щиросерде визнання? Але адже саме поняття "зрада" багатозначне) або тоді, коли для мікросоціального середовища, вихідцем з якого є обстежуваний, подібне переконання далеке.
Особливо складним є диференціація в рамках альтернативи "марення-марновірство". Основним опорним пунктом у даному випадку також повинен стати етнокультуральний підхід. Якщо конкретне марновірство типове для даного мікросоціуму, то переконаність не може виявитися основою для діагностики психопатологічного симптому. Необхідно буде шукати інші психічні феномени і доводити їх психопатологічний характер: тобто для того, щоб з високою імовірністю віднести переконаність у чому-небудь до маревних ідей, необхідно оцінити її (переконаність) як унікальне і суб'єктивне явище, що не знаходить аналогів у субкультурі аналізованої людини [22].
Кілька десятиліть назад переконаність людини в тому, що вона знаходиться під впливом "енергетичних вампірів" була б витлумачена психіатрами як марення, сьогодні вона найчастіше трактується як світоглядна установка. До явищ того ж ряду можна віднести ідеї контактів з іноземними цивілізаціями, зомбування й ін. Складним залишається і диференціація символізму як способу творчого мислення і символізму як симптому.
Найбільш важким для діагностичної оцінки виступає асоціативний процес, зокрема переконаність хворого у впливі на нього екстрасенсорним способом. Однак цей критерій на сучасному етапі розвитку суспільства не може вважатися переконливим для діагностичного процесу в психіатрії. Соціологічні дослідження вказують, що 42% населення "вірять у можливість передавати і приймати думки на відстані").
Як показують експериментально-психологічні дослідження, з однієї сторони, немає основ говорити про шизофренічні порушення мислення хворого, з іншого боку - не відзначається виражених асоціативних розладів органічного типу. Неадекватність оцінки дійсності стосується лише вузької суб'єктивно значимої (у більшому ступені світоглядну) сторони життя хворого - уявлення про можливості лікування хвороб на відстані за допомогою екстрасенсорного впливу. Розгляд наведеного випадку з традиційних для психіатрії клінічних позицій наштовхується на ряд нездоланних перешкод, що не дозволяють достатньо кваліфікувати синдромологію справжньої картини життя.
3.3 Аналіз психологічних змін особистості у процесі хвороби
Визначення ступеня вираженості астенічного стану
Шкала астенічного стану (ШАС) створена Л.Д.Майковою і адаптована Г.І. Чертовою на базі даних клініко-психологічних спостережень і відомого опитувальника MMPІ. Шкала складається з 30 пунктів-тверджень, які відображають характеристики астенічного стану [34].
Порядок роботи. Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне твердження і, оцінивши його стосовно до Вашого стану в даний момент, поставте знак плюс в одну з чотирьох граф у правій частині бланка.
Визначення ступеня виразності зниженого настрою - субдепресії.
Для проведення дослідження можна використовувати шкалу зниженого настрою - субдепресії (ШСНС), основану на опитувальнику В.Зунга й адаптовану Т.Н.Балашовою. Шкала включаючи й у себе 20 тверджень, що характеризують прояви зниженого настрою субдепресії [25].
Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне з приведених нижче тверджень і поставте знак плюс в одну з чотирьох граф праворуч, у залежності від того як Ви почуваєте себе в даний час".
ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ
Після заповнення тестового бланка проводиться підрахунок шляхом підсумовування набраних балів. Весь діапазон шкали, таким чином, включає від 30 до 120 балів [25].
Якщо прийняти результати дослідження здорових осіб за "відсутність астенії" то весь об`єм шкали можна розділити на 4 діапазони.
Перший діапазон від 30 до 50 балів -"відсутність астенії" – 3 % пацієнтів;
2-й діапазон - від 51 до 75 балів - "слабка астенія" – 7 %
3-й діапазон - від 76 до 100 балів - "помірна астенія" – 35 %
4-й діапазон - від 101 до 120 балів - "виражена астенія" – 55 %.
Таким чином, результати кожного піддослідного передбачають одну з чотирьох ступенів виразності астенії.
В другому опитувальнику міститься 10 "прямих" (1, 3, 4, 7, 8, 9.10 , 13, 15 і 19) і 10 "зворотних" питань (2, 5, 6, 11, 12, 14, 16, 17, 18 і 20). Кожна відповідь оцінюється від 1 до 4 балів. "Зворотні" відповіді підраховуються окремо за допомогою спеціального шаблона з прорізами, що накладається на заповнений піддослідним тестовий бланк, при цьому оцінки відповідей знаходяться над прорізами. Потім бали, набрані по "прямих" і "зворотних" відповідям, сумуються, і отримана в такий спосіб "сира" оцінка переводиться в шкальну за допомогою формули
О1 = О/80 * 100
Весь діапазон шкальних оцінок поділяється на 4 зони:
5 % пацієнтів - нижче 50 балів - особи, що не мають у момент досліду зниженого настрою;
7 % - від 51 до 59 балів - незначне, але чітко виражене зниження настрою;
23 % - від 60 до 69 балів - значне зниження настрою і
65 % - вище 70 балів - глибоке зниження настрою (субдепрсія або депресія).
Таким чином, результати кожного піддослідного відповідають одній з чотирьох ступенів зниження настрою. Отримані дані записуються до протоколу з указівкою як кількості набраних балів, так і ступеня зниження настрою [25].
Основні напрямки аналізу даних, отриманих за допомогою кожної з вище перерахованих методик складаються в зіставленні їх з показниками інших психологічних характеристик піддослідних; у пошуках кореляцій, основних факторів і закономірностей розвитку станів нервово-психічної напруги, астенії і зниженого настрою, а також у перебуванні зв'язків між характеристиками психічних станів і особливостями психічних процесів і властивостей особистості. Особливими аспектами аналізу є дослідження впливу досліджуваних психічних станів на діяльність людини, зокрема на її продуктивність і ефективність, і встановлення закономірних зв`язків з психофізіологічними, клінічно-психологічними, анамнестичними та іншими характеристиками людини.
Аналіз результатів обстеження хворих на рак молочної залози
Вікові групи були визначені на основі дослідження характеру емоційних переживань, які виникають у хворих на рак молочної залози внаслідок появи захворювання. 15 хворим різного віку була запропонована анкета з певним рядом емоційних переживань (страх зміни стосунків з іншими людьми, страх бути тягарем для близьких, страх болю, можливої непрацездатності, смерті, порушень стосунків з чоловіком, страх повторення хвороби, хвилювання з приводу свого зовнішнього вигляду), серед яких вони повинні були вибрати ті, які найбільше їх турбують. В результаті цього дослідження було визначено, що жінки від 35 до 45 років найбільше хвилюються з приводу майбутнього зовнішнього вигляду та порушення стосунків з чоловіком (особистісних та сексуальних); жінки від 46 до 55 років частіше концентрують свою увагу на втраті працездатності, зміні стосунків з людьми та боязні бути тягарем для близьких; у хворих від 56 до 73 років переважає страх самотності, смерті, а також страх бути тягарем для інших. За результатами опитування всі досліджувані були диференційовані на три вікові групи: 35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років.
Наступним завданням констатуючого експерименту були розробка та обґрунтування методичних основ діагностики психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози. Методи діагностичного дослідження підбиралися таким чином, щоб, з однієї сторони, їх результати найбільш повно доповнювали картину психологічного стану особистості під час хвороби, а з іншої – могли вказувати на вибір та застосування певних психолого-дидактичних засобів з метою покращення стану хворих. Акцент діагностичного дослідження був зроблений на вивченні таких психологічних особливостей, як суб’єктивне ставлення до хвороби, рівень депресії та оцінка якості життя. Спрямованість на вивчення саме особистісних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози пов’язана з тим, що одним з основних завдань нашого дослідження була розробка і впровадження в практику психолого-дидактичних засобів реабілітації. При такій хворобі, звичайно, найбільш значущим є не корекція пізнавальної діяльності хворої, а подолання негативних психологічних проявів особистості, що заважають видужанню та знижують якість життя.
З метою визначення психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози різних вікових груп (35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років) на констатуючому етапі експериментального дослідження використовувались такі діагностичні методи, як: спостереження, клінічна бесіда, методика діагностики депресії, особистісний опитувальник діагностики типу ставлення до хвороби, методика вивчення якості життя.
Методика діагностики депресії була розроблена на основі методики диференційної діагностики депресивних станів Н. Зунге. Вона складалася з 33 запитань, серед яких були такі, які спрямовані на виявлення класичних симптомів депресії, а також ті, що стосуються конкретно хворих на рак молочної залози (переважно їх сексуальної сфери життя).
З метою визначення патерну ставлень хворих на рак молочної залози до захворювання, лікування, медперсоналу, рідних та близьких, роботи, самотності та майбутнього був використаний особистісний опитувальник Бехтеревського інституту (автори А.Є. Лічко та Н.Я. Іванов) в скороченому варіанті. За допомогою цього опитувальника були діагностовані такі типи ставлення до захворювання, як гармонійний, тривожний, іпохондричний, неврастенічний, обсесивно-фобічний, сенситивний, егоцентричний, ейфоричний, анозогнозичний, ергопатичний та паранояльний.
Вивчення якості життя проводилось на основі скороченої нами методики Н.Н. Блінова, Є.В. Дьоміна, В.О. Чулкової, яка складалася з 10 запитань і дозволяла визначити ступінь емоційного ставлення хворих на рак молочної залози до різних аспектів своєї життєдіяльності.
Аналіз отриманих результатів констатуючого етапу дослідження дозволив визначити наступні вікові особливості ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози.
Порівняння показників депресії хворих на рак молочної залози різних вікових груп свідчить про те, що в 35-45 років діагностується найбільша кількість жінок, які взагалі не переживають депресії, тоді як в 56 і більше років цей показник знижується. Така тенденція до зменшення кількості жінок без депресії з віком, на нашу думку, пов’язана з тим, що в молодому віці жінка ставиться до своєї хвороби більш оптимістично, оскільки має більше фізичних сил та можливостей реалізації своєї особистості. З віком ці можливості зменшуються, людина починає більш адекватно та об’єктивно ставитися до своєї хвороби, а іноді навіть перебільшувати її значення для нормального функціонування організму. Показово те, що в 35-45 років та 56 і більше років переважна більшість жінок має легкий рівень депресії, а ось в 46-55 років переважає помірний рівень депресії, і при цьому діагностується високий показник вираженої депресії, що пов’язано з тим, що жінка в цьому віці має занадто багато обов’язків у сім’ї та на роботі, виконує багато соціальних ролей, які є важливими не тільки для її духовної реалізації, а й матеріальної, об’єктивно оцінює ситуацію розвитку хвороби та її наслідки безпосередньо для себе та близьких людей.
Високий рівень якості життя в 56 і більше років діагностується досить часто, тоді як в 35-45 років цей показник зменшується. Низький рівень якості життя в групі від 35-45 років взагалі не діагностується за рахунок великого показника середнього рівня, проте в двох наступних групах цей рівень якості життя проявляється досить часто.
Кожна вікова група хворих на рак молочної залози має певні особливості суб’єктивного ставлення до хвороби. В 35-45 років у таких хворих найчастіше спостерігається ергопатичний тип ставлення до хвороби (“заглиблення в роботу від хвороби”), тоді як в 46-55 років на першому місці стоїть тривожний тип ставлення (безперервне хвилювання відносно несприятливого протікання хвороби), на другому - обсесивно-фобічний (страх нереальних ускладнень хвороби, невдач лікування, невдач в житті, на роботі, в сім’ї в зв’язку з хворобою), і тільки потім - ергопатичний. Важливо те, що сенситивний тип ставлення (надмірна стурбованість про можливе неприємне враження, яке може виникнути у оточуючих) зустрічається і в 46-55 років, і в 56 і більше років та має майже однакові показники. В 56 і більше років досить часто проявляється обсесивно-фобічний, іпохондричний (зосередження на суб’єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях) типи ставлення до хвороби, а в 35-45 років – тривожний та ейфоричний (необґрунтовано підвищений настрій і легковажне ставлення до хвороби, лікування).
ВИСНОВКИ
1) Основними напрямками роботи соматичних лікувальних закладів є: діагностика, лакування, психокорекція.
2) Загальні принципи вибору захворілою людиною тих або інших типів психічного реагування на захворювання, закономірності формування відносини до хвороби сполучаться в клініці зі специфічними особливостями психічного стану пацієнтів, у яких виникли хвороби. Можна говорити об вплив самої хвороби на характер реагування на її появу, плин, успішність, лікування і результат. При цьому типовість реакції на захворювання залежить від параметрів хвороби в такій же мері, як і від індивідуально-психологічних особливостей людини. Кожна хвороба характеризується набором специфічних особливостей, що торкаються значимі для пацієнта (реальної або потенційного) сфери життєдіяльності.
3) Можна виділити наступні параметри, на підставі яких оцінюється будь-як хвороба і формується психологічне відношення до неї: імовірність летального результату, імовірність інвалидизації і хроніфікації, болюча характеристика хвороби, необхідність радикального або варіативного лікування, вплив хвороби на можливість підтримувати колишній рівень спілкування, соціальна значимість хвороби і традиційне відношення до захворілим у мікро соціумі, вплив хвороби на сімейну і сексуальну сфери, вплив хвороби на сферу розваг і інтересів.
4) Психологічні особливості хворих з різними соматичними (непсихічними) захворюваннями, згрупованими по традиційно прийнятим у медицині дисциплінам: хірургічні, терапевтичні, інфекційні, гінекологічні і деякі інші. З огляду на особливу значимість онкологічної патології і психологічних реакцій людини, дана група висвітлена в роботі окремо. Основне розходження терапевтичної і хірургічної патології з погляду психологічного відношення до них укладено в характері протікання хворобливих процесів - при терапевтичній істотним стає параметр тривалості (хронічності), при хірургічної - операційний стрес.
5) В своїй роботі ми провели дослідження ступеня вираження астенії – у 35 % пацієнтів помірно виражена а у 55 % значно виражена. Дослідження депресивних та субдепресивних станів серед хворих на онкологічні захворювання дало такі результати: у більшості пацієнтів виявлено високий рівень депресивного стану (65 %).
СПИСОК ВИКОРСИАТНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с.
2. Александров А.Л. Современная психотерапия. - М., 1998. - 335 с.
3. Беккер Г. X. Социально-психологическое исследование групповой психотерапии при неврозах.— Журн. невропатол. и психиатр. - 1981, № 11, с. 1708— 1710.
4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - М., 1988. - 400 с.
5. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. – Т.: Медицина, 1976. – 326 с.
6. Блейхер В. М., Завилянская Л. И. О некоторых особенностях психотерапии в системе реабилитации больных с неврозоподобными состояниями. — В кн.: Восстановительная терапия и реабилитация больных нервными и психическими заболеваниями. - Л.: Медицина, 1982, с. 256—259.
7. Буль П. И. Основы психотерапии. — Л.: Медицина, 1974. —310 с.
8. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика. - К: А.Л.Д., 1995. -100 с.
9. Варшавский К. М. Гипносуггестивная терапия (лечение внушением в гипнозе). — Л.: Медицина, 1973. — 192 с.
10. Вельвовский И. З. Принципиальные основания к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. — В кн.: Психотерапия в курортологии. Киев: Здоров'я, 1966, с. 15—24.
11. Виш И. М. Практическая психотерапия. — Воронеж, 1969. — 288 с.
12. Вольперт И. Е. Психотерапия. — Л.: Медицина, 1972. — 232 с.
13. Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства. - М., 1987. - 304 с.
14. Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. – К., 1999.
15. Губачев Ю. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений. — Л.: Медицина, 1981. — 216 с.
16. Гузиков Б. М., Зобнев В. М., Мейроян А. А., Рыбакова Т. Г. Групповая и семейная психотерапия при алкоголизме: методические рекомендации. — М.: МЗ СССР, 1980. —30 с.
17. Давиденков С. Н. Неврозы.— Л.: Медгиз, 1963. — 271 с.
18. Данилова Н.И. Физиология высшей нервной деятельности. – Ростов-на-Дону, 2002. – 600 с.
19. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 373 с.
20. Захаров А.И. Детские неврозы — СПб.: Респекс, 1995. — 190 с.
21. Иванов Н. В. Психотерапия в условиях психоневрологического диспансера. — М., 1959. —64 с.
22. Кайдановская Е. В., Кумкова Е. И., Мурзенко В. А. и др. Клинико-психологические исследования групповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях. — Л., 1979, с. 84—89.
23. Карвасарский Б. Д. Медицинская психология. - Л.: Медицина, 1982. - 272 с.
24. Карвасарский Б. Д., Губачев Ю. М. Психотерапия при психосоматичните заболявания. — В кн.: Психосоматичната зависимост. София: Медицина и физкултура, 1981, с. 166—180.
25. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. – М.: Медицина, 1985. – 304 с.
26. Клинические и организационные основы реабилитации психически больных/ /Под ред. М. М. Кабанова, К. Вайзе. — М.: Медицина, 1980. — 400 с.
27. Коломинский Я.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.— Минск: Універсітзцкае, 1997. — 234 с.
28. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997 – 464 с.
29. Конфліктологія / За ред. В.М. Летюха. – К., 2005.
30. Лакосина Н. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. 2-е изд. — М.: Медицина, 1984. —272 с.
31. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. 2-е изд. — М.: Медицина, 1971.— 412 с.
32. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. — М.: Международная академия, 1994. —366с.
33. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М.: МЕДпресс, 1999. – 592 с.
34. Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». - Чебоксары, 1992. - 76 с.
35. Мурзенко В. А. Групповая психотерапия при неврозах. — В кн.: Групповая. психотерапия при неврозах и психозах. Л., 1975, с. 77—83.
36. Мягер В. К. Актуальные проблемы психогигиены и психопрофилактики. — В кн.: Психогигиена и психопрофилактика. Л., 1983, с. 5—8.
37. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. — 426 с.
38. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К., 1990.
39. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.
40. Общая психология / Под ред. С.Д.Максименко. - М.: Рефл-бук К.: Ваклер, 1999.
41. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. — К.: Академвидав, 2003. – 448 с.
42. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ “Сфера”, 2001. – 512 с.
43. Панков Д. В. Рациональная психотерапия. — В кн.: Руководство по психотерапии. Ташкент: Медицина, 1979, с. 192—205.
44. Панов А.. Г., Беляев Г. С, Лобзин В. С, Копылова И. А. Теория и практика аутогенной тренировки. — Л.: Медицина, 1980. — 272 с.
45. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. - М., 1995. - 336 с.
46. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. – М., 1987. – 184 с.
47. Психотерапия. /Под ред. В. М. Банщикова. М., 1967. — 135 с.
48. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: Владос, 1996. – 529 с.
49. С.Уолен, Р.Уэсслер. Рационально-эмотивная психотерапия. - М., 1997. - 257 с.
50. Семиченко В.А. Психические состояния. – К., 1998.
51. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К.: Здоровья, 1982. – 376 с.
52. Соколов Е.Н. Теоретическая психофизиология. – М., 1986.
53. Столяренко Л.Д. Психология делового общения и управления. – Ростов-на-Дону, 2001.
54. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990. - 368 с.
55. Цибульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. – К., 2000.
56. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990. — 127 с.
57. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. -М.: ВЛАДОС, 1998. - 512 с.
58. Шевченко Ю. С. Психокоррекция: теория и практика. - М., 1995. - 224 с.
59. Эйдемимер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л., 1990. – 192 с.
60. Юнг К. Психологические типы. - М., 1995. - 616 с.
61. Яценко Т. С. Основи групової психокорекції. – К.:1996.
62. Яценко Т. С., Біла О. Г. Психокорекційна сутність методу АСПН // Практична психологія та соціальна робота. – 2001 - № 9. – С. 47 – 50.
ДОДАТКИ
Додаток А
ШКАЛА АСТЕНІЧНОГО СТАНУ (ШАС)
Варіанти відповіді:
1 - ні, невірно;
2 - мабуть, так;
3 - вірно;
4 - цілком правильно.
1. Я працюю з великим напруженням1234
2. Мені важко зосередитися на чому-небудь 1234
3. Моє статеве життя не задовольняє мене 1234
4. Чекання нервує мене. 1234
5. Я відчуваю м'язову слабість 1234
6. Мені не хочеться ходити в кіно або в театр 1234
7. Я забудькуватий 1234
8. Я почуваю себе втомленим 1234
9. Мої очі втомлюються при тривалому читанні 1234
10. Мої руки тремтять 1234
11. У мене поганий апетит 1234
12. Мені важко бути на вечірці або в гучній компанії 1234
13. Я вже не так добре розумію прочитане 1234
14. Мої руки і ноги холодні 1234
15. Мене легко зачепити 1234
16. У мене болить голова 1234
17. Я прокидаюся зранку втомленим і не відпочилим1234
18. У мене бувають запаморочення1234
19. У мене бувають посмикування м'язів1234
20. У мене шумить вухах1234
21. Мене турбують інтимні питання1234
22. Я відчуваю віжкість в голові1234
23. Я відчуваю загальну слабість1234
24. Я відчуваю болі в тіменній області1234
25. Життя для мене пов'язане з напругою1234
26. Моя голова як би стягнута обручем1234
27. Я легко прокидаюсь від шуму1234
28. Мене стомлюють люди 1234
29. Коли я хвилююся, то покриваюся потом 1234
30. Мені не дають заснути неспокійні думки 1234
ШКАЛА ЗНИЖЕНОГО НАСТРОЮ – СУБДЕПРЕСІЇ (ШСНС)
Варіанти відповідей:
1 - ні, невірно;
2 - мабуть, так;
3 - вірно;
4 - цілком правильно.
1. Я почуваю пригніченість1234
2. Вранці я почуваю себе найкраще 1234
3. У мене швидко навертаються сльози 1234
4. У мене поганий нічний сон 1234
5. У мене апетит не гірше звичайного 1234
6. Мені приємно спілкуватися з привабливими
жінками (чоловіками) 1234
7. Я втрачаю вагу1234
8. Мене турбують запори 1234
9. Моє серце б'ється швидше, ніж звичайно 1234
10. Я стомлююся без усяких причин. 1234
11. Я міркую так само ясно, як і завжди. 1234
12. Мені легко робити те, що я вмію. 1234
13. Я почуваю занепокоєння і не можу усидіти на місці 1234
14. Я сподіваюся на майбутнє 1234
15. Я більш дратівливий, ніж звичайно. 1234
16. Мені легко приймати рішення. 1234
17. Я почуваю себе корисним і необхідний. 1234
18. Я живу повним життям. 1234
19. Я почуваю, що іншим людям стане краще,
якщо мене не буде.1234
20. Мене і зараз радує те, що радувало завжди 1234
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
