У рамках виховної діяльності одному родителю складно здійснити повноцінний контроль за дитиною й у цілому впливати на її поводження. Ефективному вихованню заважає ряд об'єктивних причин: руйнується звична тріада в родині: «батько + мати + діти»; основна причина - надмірна зайнятість на роботі, що не дозволяє приділяти дітям достатньої уваги.
Наступна соціальна характеристика, що вимагає уваги суспільства до неповної сім’ї з неповнолітніми дітьми, пов'язана з якістю здоров'я останніх. Вчені-педіатри, що досліджують рівень здоров'я дітей, приходять до невтішного висновку: діти з неповних сімей значно частіше піддані гострим і хронічним захворюванням. Жінка змушена, насамперед, виконувати функції матеріального забезпечення сім’ї на шкоду традиційно материнським обов'язкам виховання й зміцнення здоров'я дітей. [29, 120].
У неповній сім’ї родителю, що залишився, неважко створити у дитини негативне уявлення про відсутнього родителя, особливо якщо розставання було пов'язане з розлученням, просто уходом або чимсь, що заподіює сильний біль. Жінка, що залишилася з дітьми без чоловіка, повинна дуже постаратися, щоб її дитина не подумала, що всі чоловіки погані. Хлопчику, який це чує, важко повірить, що бути чоловіком добре.
Через те, що діти в неповній родині не можуть спостерігати відносини між чоловіками й жінками, то вони виростають, не маючи цілісної моделі цих відносин.
Однак всі ці проблеми розв'язуються. Жінка - мати цілком може мати адекватну, приймаючу установку стосовно чоловіків і бути досить зрілою, щоб не створювати в дітей негативного уявлення про їх. Вона може допомогти своїм дітям встановити добрі й близькі відносини з дорослими чоловіками, яких вона знає й поважає.
Хлопчики в неповній сім’ї, де з родителів одна мати, зіштовхуються з більш серйозною проблемою, заголублені матір'ю або переконавшись у тому, що в суспільстві головні жінки вони починають відчувати, що чоловіки грають незначну роль як в сім’ї так і в суспільному житті. [29; 123].
Дівчинка в неповній сім’ї теж може одержати перекручене уявлення про відносини між чоловіками й жінками. Вона або готова на роль прислуги − дає все й нічого не одержує або відчуває, що може все робити самостійно й бути зовсім незалежною.
1.4 Особливості психологічного розвитку особистості дитини у неповній сім’ї
На розвиток особистості дитини впливають багато факторів. Один з основних − клімат у родині, атмосфера сімейних відносин, якими дихає дитина. У взаєминах з родителями вона знаходить досвід спілкування з людьми. Дитина сприймає сімейні цінності, намагається відповідати певним умовностям, вдачам і традиціям, що затвердилися в сім’ї її батьків.
Діти дуже чуйно й швидко вловлюють навіть найменші нюанси у відносинах родителів між собою. Взаємини матері й батька для дитини поступово стають зразком для наслідування. Якщо родителі між собою доброзичливі, дружні, допомагають один одному, то подібні відносини в них формуються й з дітьми, які у свою чергу так само будуть ставитися до всіх оточуючих їх людей. Якщо родителі ворогують, постійно сваряться за лідерство в сім’ї, то й діти, як правило, поводяться так само [5, 99].
Коли батько владний і строгий, а мати лагідна й добра, то зразком для наслідування може стати "чоловічий ідеал". Особливо це відноситься до хлопчиків. Однак у наш час при рівноправності між статями і дівчата цілком можуть додержуватися чоловічого зразка поводження. Взаємини між родителями − це та підстава, на якій найчастіше базується в людини вибір її власного життєвого стилю. Найбільш загальні характерні риси дітей однієї сім’ї є відбиттям тієї атмосфери, що панувала в їхньому рідному домі. Хоча, діти однієї й тієї ж сім’ї зовсім не подібні один на одного. Найчастіше вони бувають зовсім різними. [5, 102]
Істотним фактором, що обумовлює вплив сім’ї на формування особистості дитини, є сімейне оточення. Для кожної родини характерні певні відносини між її членами. Кожна сім’я має свої відмітні риси.
Сім’я починається з матері, батька й дитини. Роль матері відрізняється від ролі дружини. Роль батька відрізняється від ролі чоловіка. Поява маляти привносить нові особливості у взаємини між родителями. Дитина − їхня єдина дитина, навколо якої зосереджується вся родительська увага. Між цими трьома членами родини створюються певні відносини. Найчастіше в центрі всього сімейного життя виявляється дитина. Безумовно, обов'язки в матері стосовно дитини, особливо в перші роки її життя, значно ширше, ніж у батька. Таке призначення жінки-матері. [22, 154].
При народженні другого маляти знову змінюється положення кожного члена родини. "Король-маля" зненацька виявляється "скинутим із престолу". Відтепер він повинен зайняти місце відповідно до положення, яке змінилося, і невідомо чому мама і тато це допустили. Це трапилося тому, що нова людина - дитина - зайняла місце першої дитини, яка шукає можливість відновити своє колишнє положення, причому на правах старшого. Тим часом маля, що з’явилося звикає до свого місця в родині в якості "дитини". Але таке його положення для старшої дитини має зовсім інший зміст.
Коли з'являється третя дитина, знову відбувається зміна положення всіх членів родини. Відтепер у ній троє дітей. Старшого "скинули із престолу" ще раніше, і зараз настала черга другої дитини. Тепер він перебуває в середині − між старшою й молодшою кожною наступною народженою дитиною сімейне співтовариство приймає новий обрис, з новими впливами один на одного й нові взаємозв'язки. Напевно, тому діти в одній і тій же сім’ї так не схожі один на одного, незважаючи на те, що вони виховуються разом. Можна скоріше знайти подібність між старшими дітьми одного віку двох різних сімейств, ніж між першою й другою дитиною однієї родини. У міру розвитку родини кожна її дитина затверджує себе по-своєму. Дуже часте положення одного з дітей здається більше кращим. Іноді створюється враження, що друга дитина несе "погрозу" першому. Це ж відноситься часом і до старшої дитини, якщо маля буде намагатися її перевершити.
Роль старшого серед дітей в одній сім’ї цілком залежить від того, як кожна окрема дитина її розуміє. Не всі первістки прагнуть бути ведучими. Будь-яка родина є унікальною в цьому питанні завдяки своїм тлумаченням взаємин. Раннє осмислення ролі лідера залишає в людини враження на все життя. А залежить воно від виховання в батьківській сім’ї.
Якщо ж сім’я має статус неповної, то всі ці закономірності психологічного становлення особистості змінюються, тому що один родитель, будь-то мати чи батько, не може врахувати усіх нюансів виховання дитини. Тому психологічне здоров’я дитини у неповній сім’ї порушується, вона може бути занадто емоційною, тривожною, замкнутою та ін.
Переважна
більшість психологічних та соціальних характеристик дітей, що переживають розлучення
родителів, свідчить, на жаль, про негативний характер його наслідків на
особистість дитини. Відзначається високий рівень тривожності, властивий дітям
розлучення, тому що:
- по-перше, тривожність дітей як реакція на об'єктивні труднощі функціонування
неповної сім’ї і, по-друге, особисті проблеми дітей як наслідок сімейного
неблагополуччя. Перший зріз включає наступні показники: тривога дитини через
фінансові труднощі сім’ї, занепокоєння через здоров'я рідних, через конфліктні
відносини між родителями.
Загострене занепокоєння дітей, які пережили розлучення родителів про здоров'я близьких порозумівається їхніми побоюваннями втратити єдиного родителя, який залишився з ними. Це тривожне почуття формується в дітей розлучення вже на першому етапі розпаду сім’ї і супроводжує їх до знаходження повної соціальної і матеріальної самостійності. Логічно з'ясовано також наявність більш високої конфліктності відносин родителів у повних сім’ях і загасання конфліктів між родителями в родині після розлучення. Звідси - ослаблення тривожності дітей розлучення з цього приводу і відносно високий рівень занепокоєння з цієї причини в дітей з повних сімей.
Друга група причин тривожності дітей зв'язана з їхніми особистісними проблемами.
Дитячі страхи виявляються через переживання розбіжностей з родителями, а також через труднощі засвоєння шкільної програми. Розлучення у сім’ї значно підвищує частоту конфліктів дитини з родителями. Формується висока тривожність, зв'язана з необхідністю будувати відносини з кожним з родителів окремо, не вступати в конфлікт лояльності (тобто не демонструвати своїх переваг того чи іншого родителя). Розлучення родителів породжує в душі дитини ворожість до батька, який покинув його, а також і до матері, що дозволила батьку піти. Формується і виявляється в поводженні агресія стосовно обох батьків, особливо до матері, якій ставиться провина за ухід батька.
Тривога старшокласників із приводу не успіхів у навчанні зв'язана з перспективною ситуацією. Діти розлучення реально оцінюють обмежені можливості допомоги і підтримки з боку сім’ї і більш гостро відчувають занепокоєння за реалізацію своїх життєвих планів.
Необхідно також звертати особливу увагу на підвищену уразливість хлопчиків у неповній сім’ї і наявність у них додаткових причин для тривожності. У зв'язку з відсутністю в неповній сім’ї чоловічого еталона ідентифікації, самотня мати намагається компенсувати сину цей недолік зміною своєї родительської ролі. Однак ця зміна стратегії відносин із сином приводить до драматичних результатів: жінка не в змозі сполучати материнську функцію любові, терпимості і теплоти з батьківською, заснованою на чоловічій строгості, вимогливості й авторитарності. У результаті хлопчик позбавляється не тільки батька, але і частково матері. Емоційний стан хлопчиків у неповній сім’ї більш низький, ніж дівчат, і пов'язаний з відчуттям особистісної ізоляції. Хлопчики в неповній сім’ї частіше відчувають почуття самітності і труднощі в спілкуванні, ніж дівчата або діти з повних сімей.
Діагностика психічного розвитку дитини з неповної сім’ї, містить у собі:
- усебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини, системи відносин;
- аналіз мотиваційно-потребової сфери дитини і членів її сім’ї;
- аналіз розвитку сенсорно-перцептивних і інтелектуальних процесів і функцій.
1.5 Виміри психологічних особливостей неповних сімей
Структурна деформація відбувається внаслідок розлучення (розлучена сім’я), смерті одного з батьків (напівсирітська сім’я), народження позашлюбної дитини (позашлюбна сім’я), усиновлення дитини неодруженою жінкою (прийомна сім’я), тривалої відсутності одного з батьків при юридичному збереженні шлюбу (дистанційна сім’я). У науковій літературі досить часто дослідники розглядають неповну сім’ю як неблагополучну. На нашу думку, вирішальним фактором благополуччя чи неблагополуччя сім’ї є не стільки її структурний склад, скільки психологічний клімат в ній, який сприятиме взаєморозумінню, реалізації виховного потенціалу, соціальній адаптації та індивідуалізації дитини.
Зарубіжні науковці (Ф.Райс, Д.Кун та ін.) також зазначають, що в основі неблагополуччя сім’ї лежать соціально-матеріальні проблеми. Ми вважаємо, що матеріальне становище певним чином впливає на реалізацію виховного потенціалу, але прямої залежності матеріальної стабільності від структурного складу не існує. [26, 507]
Неповні сім’ї характеризуються вищим рівнем конфліктності взаємин, ніж повні сім’ї, для них характерна нечіткість зовнішніх і внутрішніх меж у сім’ї. Вищий рівень конфліктності та нечіткість психологічних меж у неповних сім’ях можна пояснити тим, що в умовах відокремленості подружніх партнерів унеможливлюється або значно утруднюється задоволення ними цілого ряду потреб, які традиційно повинна задовольняти сім’я: у спільному вихованні дітей, встановленні надійних комунікативних зв’язків, спільному проведенні дозвілля, веденні домашнього господарства, сексуально-еротичних та ін. В результаті, якщо подружжя не може оптимально налагодити взаємодію, зростають рівні незадоволеності сімейними взаєминами та емоційної відчуженості, а відтак, конфліктності.
Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку, які виховуються у неповних сім’ях, притаманні: підвищений рівень тривожності, емоційне відчуження від родителя, який не перебуває у сім¢ї (у 78,3% неповних сімей не проживає разом з сім¢єю батько, у 10,7% – матір; у 11,0% – обоє батьків, дитину виховує бабуся або, значно рідше, тітка), нижчий рівень емоційного благополуччя у сім’ї, порівняно з дітьми цього ж віку з повних сімей. [27, 111]
Психологічна дисгармонійність внутрішньо-сімейного життя після перетворення сім’ї у неповну, нездатність родителів налагодити конструктивні взаємозв’язки в умовах розлучення негативно впливають на емоційний стан дитини. Переважна більшість родителів, які залишилися виховувати дітей у неповних сім’ях, не обговорюють з дітьми ні своїх, ні їхніх переживань, вважаючи, що дитина дошкільного, молодшого шкільного віку не здатна розуміти такі складні проблеми, або свідомо приховують їх, щоб не травмувати дитину. Так, у багатьох випадках дружини бояться в розмові з дитиною про батька видати свої переживання, образи, незадоволення, гніву на чоловіка. Дитина помічає, що мама, говорячи з кимось із старших про батька починає плакати чи нервувати. Вона усвідомлює, що в сім’ї відбувається «щось не те», що від неї приховують щось погане.
В результаті дитина залишається сам-на-сам зі своїми тривожними переживаннями, які набувають тенденцій фрустрованих, що з родителем, який залишився з нею діється щось недобре, але не знає, що саме. Такий стан спричиняє поступове емоційне відчуження між членами сім’ї. [30, 462]
Розділ 2. Діагностика психологічних особливостей
дитини з неповної сім¢ї
Для вивчення самооцінки дітей використовувалась методика Дембо-Рубинштейн, методика А. Прихожан використалася для вивчення особистісної тривожності дітей з неповних сімей, а також проективна методика «Сімейна соціограма». [24, 60-64], [7, 32-36], [18, 91-94]
Експериментальне дослідження здійснювалося на базі ЗОШ №6 м. Дубно. В експериментальному дослідженні взяли участь 56 дітей, 5-6 класів, серед яких 35 з неповних та 21 з повних сімей.
2.1 Визначення тривожності у дітей, які проживають у неповних сім'ях. Методика «Шкала явної тривожності СМAS», в адаптації А. М. Прихожан
Для встановлення співвідношення основних систем особистісної взаємодії, які є причиною формування особистісної тривожності у дітей, що проживають у неповних сім’ях, ми використали методику-опитувальник, складену на основі методики А.М.Прихожан. (Див. Додаток І).
В результаті проведеного експериментального тестування за даною методикою було визначено, що діти, які виховуються в неповних сім'ях мають високу тривожність (9 дітей), вище середнього рівня тривожність (12 дітей), трохи підвищений рівень тривожності (10 дітей), та нормальний рівень тривожності (4 дітей). Діти, які виховуються в повних сім'ях показали результати значно нижчого рівня тривожності – нормальний рівень тривожності (14 дітей), трохи підвищений рівень тривожності (5 дітей) і не властивий такий стан взагалі (2 дітей). Отже, за отриманими результатами тестування за методикою «Шкала явної тривожності СМAS», в адаптації А. М. Прихожан, можна зробити висновок про те, що діти, які виховуються в неповних сім’ях відчувають підвищену тривожність, що і доводить гіпотезу про вплив неповних сімей на психологічний розвиток дитини.
2.2 Тест «Сімейна соціограма»
Тест «Сімейна соціограма», авторами якого є Е. Г. Ейдеміллер й О. В. Черемісін, відноситься до рисункових проективних тестів. Він дозволяє виявити положення суб'єкта в системі міжособистісних відносин й, крім того, характер комунікацій у сім’ї - прямій або опосредкований.
Опис методики. Випробуваним пред'являється бланк із намальованим колом діаметром 110 мм. Потім дається інструкція: «На листі зображене коло. Намалюйте в ньому самого себе й членів вашої родини у формі кружків і позначте кружки іменами». Діти виконують це завдання, не радячись один з одним.
Інтерпретація результатів. Авторами запропоновані критерії, за якими виробляється оцінка результатів тестування:
1) число членів родини, що потрапили в площу кругу;
2) величина кружків;
3) розташування кружків відносно один одного;
4) дистанція між ними.
Оцінюючи результат за першим критерієм, дослідник зіставляє число членів родини, зображених випробуваним, з реальним. Можливо, що член родини, з яким випробуваний перебуває в конфліктних відносинах, не потрапить у велике коло, він буде «забутий». У той же час хтось зі сторонніх осіб, тварин, улюблених предметів може бути зображений як член родини.
Далі ми звертаємо увагу на величину кружків (другий критерій). Більший, у порівнянні з іншими, кружок «Я» говорить про достатню або завищену самооцінку, менший - про занижену. Величина кружків інших членів родини говорить про їхню значимість в очах випробуваного.
Варто звернути увагу на розташування кружків у площі тестового поля кола й по відношенню один до одного (третій критерій). Розташування випробуваним свого кружка в центрі кола може говорити про езопову спрямованість особистості, а приміщення себе внизу, осторонь від кружків, що символізують інших членів родини, може вказувати на переживання емоційної відкинутості.
Найбільш значимі члени родини зображуються випробуваним у вигляді більших по розмірі кружечків у центрі або у верхній частині тестового поля.
Нарешті, більшу інформацію можна одержати, проаналізувавши відстані між кружечками (четвертий критерій). Далекість одного кружка від інших може говорити про конфліктні відносини в родині, емоційному відкиданні випробуваного. Своєрідне «злипання», коли кружки нашаровуються один на іншій, стикаються або перебувають один в одному, говорить про недифференцийованість «Я» у членів сім’ї, наявність сімбіотичних зв'язків.
Використання тесту «Сімейна соціограма» дозволяє в лічені хвилини в ситуації «тут і тепер» візуалізувати уявлення про взаємини в сім’їі, а потім, обговорити результати.
Існують різні варіанти проведення даної методики. Так, наприклад, І. М. Никольська в процесі діагностики пропонує випробуваному послідовно намалювати кілька варіантів сімейної соціограми:
1. Стандартна соціограма, на якій зображені сам випробуваний і всі члени його сім’ї.
2. Соціограми, на яких можуть бути відсутніми певні члени родини й/або бути присутніми люди й об'єкти, які до родини номінально не належать.
3. Соціограми, які відносяться до різних етапів життєвого циклу сім’ї.
Це дозволяє прояснити особливості взаємин у різному сімейному контексті, а також визначити оптимальні, з погляду членів сім’ї, і реальні системи взаємин. Порівняння й спільний аналіз отриманих соціограм дозволяє психологові й членам сім’ї побачити проблему з різних сторін, що, у свою чергу, сприяє постановці більше точного діагнозу й пошуку ефективного способу виходу зі складної ситуації.
