Регулятивно-комунікативна функція спілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекцію людиною своєї діяльності чи стану. Ця функція має співвідносити мотиви, потреби, наміри, цілі, завдання діяльності учасників взаємодії, корегувати перебіг виконання запланованих програм, регулювати діяльність.
Спілкування при цьому може бути спрямоване на досягнення спрацьованості, згуртованості, встановлення вольової єдності дій людей, об’єднаних і в малі контактні групи, і у великі спільноти (наприклад, бригади, які спрацювалися на виробництві, військові підрозділи тощо).
Показником ефективності реалізації цієї функції спілкування є ступінь задоволеності спільною діяльністю й спілкуванням, з одного боку і їхніми результатами – з іншого.
Афективно-комунікативна функція спілкування представляє процес привнесення зміни в стан людей, цей процес можливий і в разі спеціального (цілеспрямованого), і під час мимовільного впливу. У першому випадку свідомість та емоції змінюються під впливом зараження (процесу передавання емоційного стану від інших людей), навіювання чи переконання. Потреба людини в зміні свого стану виявляється в неї як бажання виговоритися, вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню в людини змінюється загальний настрій, що відповідає інформаційній теорії систем. Саме спілкування може і підсилювати, і знижувати ступінь психологічного напруження.
Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.
Під час спілкування в його учасників наявні різні стани, у кожного виявляються ті чи інші психічні властивості особистості.
З позицій загальної психології ми можемо не тільки досліджувати типові для всіх нормальних людей феномени спілкування, закономірності й механізми його перебігу, а й виявляти труднощі спілкування, тобто ті характеристики психічних процесів, станів і властивостей особистості, які не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.
Яке спілкування вважають психологічно оптимальним? Психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, що не спричинюють у партнерів відчуття незадоволення.
Психологічно оптимальним може бути також спілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з них суб’єктивну дистанцію.
Оскільки спілкування – це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб’єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.
Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.
Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.
Деякі автори цілком обґрунтовано стверджують, що структуру міжособистісного спілкування потрібно розглядати з боку внутрішньої(спонукання до дії) і зовнішньої (засоби, способи) комунікації. У реальних актах спілкування ці грані взаємозалежні.
Як і будь-яка дія, комунікативний акт містить орієнтовану й інструментальна частини. Орієнтована частина передбачає аналіз ситуації спілкування, формування адекватного уявлення про партнера. Ефективність орієнтованої частини комунікативного акту визначає ефективність дії загалом. Одним із виявів неефективності цієї частини комунікації є суб’єктивне відчуття нерозуміння партнера, неможливість створити його цілісний образ і, отже, правильно організовувати свої дії.
Інструментальну частину становить уміння адекватно висловлювати свої думки, обирати спосіб комунікації відповідно до особливостей партнера і атмосфери спілкування, а це, зокрема, має спиратися на розуміння партнера і ситуації загалом.
Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.
Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.
Аналізуючи труднощі, пов’язані з віком тих, хто спілкується, треба обов’язково враховувати психологічні характеристики кожної вікової групи і брати до уваги те, як вони виявляються в дитини, підлітка, юнака, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у літніх і старих. Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовими для кожного віку рівнем розвитку психічних процесів і властивостей особистості і такими специфічними для партнерів характеристиками, як їхня здатність до емпатії, децентрації, рефлексії, ідентифікації, до збагачення іншої людини за допомогою інтуїції.
Особливий інтерес становлять труднощі, представлені з погляду індивідуально-особистісних відмінностей.
Дослідження довели, що спілкування по-різному деформується особистісними особливостями його учасників. До цих особистісних особливостей належить, зокрема, егоцентризм. Через сильну центрованість на собі, своїй персоні, поглядах, думках, цілях, переживаннях індивід виявляється не здатним сприймати іншого суб’єкта, його думки й уявлення.
Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов’язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.
Таким чином, під спілкуванням слід розуміти форму соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками й почуттями, мотивами і діями через знакові (мовні) засоби, з метою взаєморозуміння і погодження спільної діяльності.
Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування
2.1 Суть, зміст та значення сприймання
Сприймання в соціальній психології розглядається як формування цілісного образу партнера по спілкуванню на основі оцінки його зовнішнього вигляду, поведінки і його (партнера по спілкуванню) розуміння. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як відображення в свідомості партнерів по спілкуванню цілей, мотивів, установок один одному; і як прийняття цих цілей, яке дозволяє встановити взаємовідносини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не про соціальну перцепцію загалом, а про міжособистісну перцепцію, або міжособистісному сприйманні.
В якості суб’єкта і об’єкта сприймання можуть виступати не тільки окремі особистості, але й цілі групи людей. При цьому з’являються так звані еквіваленти особистості. При сприйманні людьми один одного можна виділити декілька можливих ситуацій:
«Я - Він» - сприймання одним індивідом іншого як окремої особистості;
«Я - Вони» - сприймання індивідом групи як єдине ціле;
«Ми - Вони» - сприймання однієї групи іншою групою;
«Ми - Він» - сприймання групою особистості.
При формуванні образа партнера людина часто зіткається з деякою кількістю фрагментарної інформації про нього і оцінює її з врахуванням багатьох психологічних і емоційних факторів. Повністю ймовірно, що він прийме до уваги тільки ті відомості, які співпадають з його уявленнями і краще за всіх підходять для його цілей.
Крім нестачі інформації і його пристрасного відбору процес сприймання спотворюють також помилкові висновки. Коли інформації мало, людина будує свої висновки про співрозмовника на основі того невеликого, що встиг дізнатися, а коли його уявлення сформоване, він зневажає отриманими пізніше додатковими відомостями.
Важливість цих вірних і невірних висновків про партнерів по спілкуванню в тому, що вони лягають в основу майбутніх взаємовідносин і можуть накласти відбиток на взаємодії людей.
Процес сприймання являє собою не механічне відтворення образу людини, а систему із зворотнім зв’язком. Уявлення про те, як сприймають його інші люди, в якійсь мірі визначає поведінку людини. Різноманітні припущення про те, як нас сприймають інші люди, можуть стати причиною неправильного розуміння між людьми.
Важкість оцінки людей й формування адекватного образу полягає в свідомому спотворенні відомостей і контролю за інформацією про себе, яку людина дозволяє отримати оточуючим. Люди ведуть себе як актори, щоб справити те враження, яке вони вважають найбільш вигідним, що ще більше ускладнює процес розуміння й стають причиною формуванню спотвореного образу і партнера по спілкуванню, і самого себе.
Велике значення для взаємного розуміння має «відкритість», тобто вміння бути чесним й природнім в відносинах з іншими. Відкритість як психологічний феномен безпосереднім способом залежить від ступені розуміння свого внутрішнього «Я» й сприймання себе на особистісному рівні.
Неадекватне уявлення про себе створює багато психологічних бар’єрів спілкування, призводить до ігнорування інформації, чужої думки, що в кінці кінців може призвести до конфліктної поведінки.
Умовою формування адекватного уявлення особистості про себе слугують сприймання й аналіз своєї поведінки з точки зору інших людей шляхом отримання та вивчення інформації зворотнього зв’язку.
2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості
Процес отримання зворотнього зв’язку в взаємодії, на основі якої формується образ самого себе, можна продемонструвати на моделі, розробленої американськими психологами, яка отримала назву Вікно Джохарі.
|
Відкрита зона (I) |
Сліпа зона (II) |
|
Закрита зона (III) |
Невідома зона (IV) |
Представлений квадрат означає інформацію про властивості особистості.
Відкрита зона (I) являє собою відомості про індивіда, відомі і йому і самому собі, і оточуючим. Ці дані проявляються в ході вільного відкритого обміну особистісною інформацією між індивідом й іншими людьми. Велика відкрита зона означає довірливі відносини індивіда з партнерами по спілкуванню.
Сліпа зона (II) містить інформацію про індивіда, яка є в інших людях, але не відома йому самому, тобто це точка зору оточуючих про особистість в процесі спілкування з нею. Індивід, який отримує інформацію зворотного зв’язку про себе, дізнається, як його сприймають оточуючі. Якщо ця точка зору співпадає з точкою зору індивіда, то подальше спілкування проходить нормально. Якщо ж отримана інформація гірша точки зору індивіда про себе, то спрацьовують захисні механізми і тоді або може виникнути конфлікт, або можуть перерватися ділові відносини індивіда з тими, хто цю інформацію передав. Якщо інформація, що передається навмисно завищена, то це сприймається як лестощі.
Загалом передача інформації із сліпої зони (II) в відкриту може використовуватися як засіб маніпуляції свідомістю інших людей.
Закрита зона (III) являє собою інформацію про індивіда, яка йому про себе відома, але закрита від оточуючих: додаткові знання, вміння, риси характеру, способом поведінки. За тими чи іншими причинами ці відомості або заховуються від оточуючих, або просто не було нагоди їх продемонструвати.
Невідома зона (IV) включає відомості про індивіда, які ні йому самому, ні оточуючим невідомі. Це дані про його особисті можливості та особливості. Вони можуть проявитися лише в окремих екстремальних ситуаціях, але й можуть не проявлятися і протягом всього життя.
Розміри цього інформаційного простору можуть змінюватися в залежності від того, в якому стані знаходиться спілкування з даною людиною: на початку становлення контактів або в стані відносин, які вже встановилися..
Становлення контактів, розвиток ділових відносин призводять до збільшення відкритих і зменшення закритих просторів. Коли людина веде себе відкрито, то інші люди можуть дізнатися про неї більше, що збільшує можливість взаєморозуміння.
Свідомий контроль за інформацією про себе і її свідоме спотворення ускладнює не тільки сприймання партнерів по спілкуванню, але й самосвідомість людини, його соціальну ідентифікацію, для чого йому необхідні вичерпні відомості про оточуючих і їх уявлення про нього. Якщо людина закривається від інших, то він гірше починає сприймати самого себе.
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
Американський психолог Дж. Брунер провів цілу серію експериментів по вивченню сприймання й показав, що сприймання як предметів, так і інших людей залежить не тільки від індивідуально-особистісних, але й від соціокультурних факторів. Соціальна значущість і незначущість об’єкта може сприйматися неадекватно. Так, наприклад, діти з бідних сімей сприймали розмір монеток більше їх реальних розмірів, а діти з багатих сімей – навпаки, менше. Такій же деформації підлягають і образи людей.
Психологічні дослідження показали, що в основі сприймання не знайомих раніше людей і людей, з якими вже є певний досвід спілкування, лежать різні психологічні механізми. В першому випадку сприймання здійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, в другому – механізмів міжособистісного спілкування.
До психологічних механізмів сприймання в міжгруповому спілкуванні відноситься процес соціальної стерео типізації, сутність якого заклечається в тому, що образ іншої людини будується на базі тих чи інших типових схем.
Соціальний стереотип – це стійке представлення про які-небудь явища чи людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи.
Стереотипи ми набуваємо від тієї групи, до якої належимо, від батьків, вчителів в дитинстві, від засобів масової інформації. Стереотипи зникають, якщо люди різних груп починають тісно взаємодіяти, пізнавати більше один про одного, досягати спільних цілей.
На сприймання людей впливає і переконання – емоційна оцінка яких-небудь людей як хороших чи поганих, навіть не знаючи їх самих, ні мотивів їх вчинків.
На сприймання й розуміння людей впливають установки – неусвідомлена готовність людини певним звичним образом сприймати й оцінювати яких-небудь людей і реагувати певним, раніше сформованим образом без повного аналізу конкретної ситуації.
Установки мають три виміри:
когнітивний вимір – думки, переконання, яких притримується людина відносно якого-небудь суб’єкта або предмета;
афективний вимір – позитивні і негативні емоції, відношення до конкретної людини або інформації;
поведінковий вимір – готовність до певних реакцій поведінки, відповідним переконанням і переживанням людини.
Установки формуються:
під впливом інших людей (батьків, ЗМІ) і «кристалізуються» до віку між 20 і 30 рокам, а потім важко змінюються;
на основі особистого досвіду в ситуаціях, які багатократно повторюються.
Психологи розрізняють три типи установки на сприймання іншої людини: позитивна, негативна і адекватна.
Позитивна установка: ми переоцінюємо позитивні якості й даємо людині великий аванс, який проявляється в неусвідомлюваній довірливості.
Негативна установка: призводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що проявляється в недовірливості, підозрюваності.
Адекватна установка: у кожної людини є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюються самою людиною.
Люди, які вступають в спілкування, не рівні: вони відрізняються своїм соціальним статусом, життєвим досвідом, інтелектуальним потенціалом і т.д. При нерівності партнерів найчастіше використовується схема сприймання, яка призводить до помилок нерівності. В психології ці помилки отримали назву фактор переваги. При зустрічі з людиною, який переважає нас за яким-небудь важливим для нас параметром, ми оцінюємо його декілька більш позитивно, чим було б, якщо би він був нам рівний. Якщо ж ми маємо справу з людиною, якого ми в чомусь переважаємо, то ми недооцінюємо його. Причому перевага фіксується за якимсь одним параметром, а переоцінка (або недооцінка) проходить за багатьма параметрами. Ця схема сприймання починає працювати не за будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для нас нерівності.
Для того щоб подіяв фактор переваги, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. В нашому розпорядку є два основні витоки інформації:
одяг людини, його зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, зачіска, нагороди, коштовності, а в окремих випадках навіть такий «одяг», як машина, оформлення кабінетів і т.п.
спосіб поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.п.)
Дія фактора привабливості при сприйманні людини заклечається в тому, що під його впливом які-небудь якості людини переоцінюються або недооцінюються іншими людьми. Помилка тут в тому, що якщо людина нам подобається (зовнішнє), то одночасно ми можемо вважати її більш розумною, хорошою, цікавою і т.п., тобто знову-таки переоцінювати більшість її особистісні характеристики.
Отже, чим більш зовнішнє приваблива для нас людина, тим вона здається кращою в усіх інших відношеннях: якщо ж вона не приваблива, то всі інші якості недооцінюються. Але всім відомо, що в різні часи різне вважалось привабливим, що у різних народів свої канони краси.
Звідси слідує, привабливість не слід вважати тільки індивідуальним враженням, вона скоріше носить соціальний характер. Тому знаки привабливості треба шукати, перш за все, не в тому чи іншому розрізі очей або кольору волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки людини. Адже існують схвалювані і не схвалювані суспільством або конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, як ступінь приближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тією групою, до якої ми належимо. Знаком привабливості являються намагання людини виглядати соціально схвалюваним. Механізм формування сприймання за цією схемою такий же, що і за фактором переваги.
Фактор відношення до нас діє так, що люди, які добре до нас відносяться, оцінюються вище тих, які відносяться до нас погано. Знаком відношення до нас, які запускають відповідну схему сприйняття, є все, що свідчить про згоду чи не згоду партнера з нами.
Психологи, які виявили думки досліджуваних за рядом запитань, познайомили їх з думками за цими ж запитаннями,котрі належать іншим людям, й прохали їх оцінити ці думки. Виявилося, що чим ближча чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка висловила цю думку. Це правило має зворотну силу: чим вище оцінювався дехто, тим більше спільного в його точці зору з власними. Переконання в цьому передбачуваному «спорідненні душ» було настільки велике, що протиріч з позицією привабливого обличчя, досліджувані просто не помітили. Важливо, щоб у всьому була згода, і тоді включається фактор відношення до нас.
