В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запам¢ятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з пам¢яті події, думки або переживання, пов¢язані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” пам¢яті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) пам¢яті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запам¢ятати або пригадати, і здобувала довільну пам¢ять, засновану на спеціальних мнемічних діях. [37, 11-15 ]
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій пам¢яті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам¢ятати це. Така форма запам¢ятовування має назву мимовільного запам¢ятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запам¢ятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запам¢ятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.
Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам¢яті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запам¢ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з¢ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т. ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запам¢ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій пам¢яті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам¢ятати його. Результатом несвідомого запам¢ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запам¢ятовувати їх.
Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій пам¢яті. Сприйняти – ще не означає запам¢ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об¢єкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній пам¢яті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по пам¢яті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці об¢єкти постійно були в них перед очима.
Нерідко для закріплення матеріала в пам¢яті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам¢ятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.
Так, завдання, що стоїть перед учнями – запам¢ятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.
При постановці завдання у людини виникає намір запам¢ятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам¢ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам¢ятовування. Головний чинник – здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам¢ятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запам¢ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення. Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднувальні частки, яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запам¢ятовуванню тексту.
Запам¢ятовування, для якого характерна наявність завдання запам¢ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам¢яті, називають довільним запам¢ятовуванням.
Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам¢ятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в пам¢яті. Заучування необхідне тоді, коли потрібно запам¢ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в пам¢яті на довгий час.
В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам¢ятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам¢яті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запам¢ятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в пам¢яті матеріал який вивчається.
Зрозумівши зміст тексту, школяр розбиває його на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає зв¢язок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запам¢ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запам¢ятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запам¢ятовування. [11, 17-19 ]
Незалежно від модальності, або від ступеню зв¢язку з волею та мисленням, пам¢ять класифікують як процес, який протікає в часі та має дві стадії – короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під пам¢яттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та відтворювати її при потребі, як явища, що їх викликали, зникли, А.Р. Лурія визначає короткочасну пам¢ять як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну пам¢ять – як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”. [15, 52]
Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну пам¢ять, пов¢язану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації. Після виконання діяльності матеріал повинен одразу ж забуватися , інакше він може негативно вплинути на наступні операції.
Короткочасну пам¢ять іноді називають верхівкою пам¢яті, псевдопам¢яттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. [37, 16 ]
Розповідаючи про короткочасну та довгочасну пам¢ять, торкнемося ситуації, яку можна визначити прислів¢ям: “не в коня корм”, коли нічого не зберігається передусім у короткочасній пам¢яті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній пам¢яті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної пам¢яті школярів, не можна обійти увагою і прислів¢я: “Повторення – мати вчення”. Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в пам¢яті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи пам¢яті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.
Л.В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, пов¢язану з механізмами пам¢яті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний зв¢язок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах”. [ 21, 404]
Закінчуючи розгляд явищ пам¢яті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запам¢ятовування, його міцності, розмірі та точності, що також залежить і від вікових особливостей.
При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності пам¢яті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.
З двох людей з рівними природніми даними й однаковим життєвим досвідом краще пам¢ять у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “ Секрет гарної пам¢яті в наших руках ”. [2, 18-19]
1.3 Психологічна особливості процесів пам´яті
Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх пам¢яті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.
Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології пам¢яті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів пам¢яті та зв¢язок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші – з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших – відчувається невпевненість.
В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів пам¢яті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до пам¢яті школяра. При відтворенні матеріала можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в даному випадку – те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення або ж вагання, невпевненість.
Необхідною умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в пам¢яті. Але далеко не все, що запам¢ятовував школяр, зберігається в його пам¢яті. Частину матеріалу він забуває. Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється. Зберігання засвоєних знань в пам¢яті школяра неможливо уявляти собі як звичайне перебування їх у такій собі “коморі” до того часу, поки вони не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запам¢ятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до зв¢язку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в пам¢яті, тепер вже набуває іншого змісту.
Визначального значення для зберігання матеріалу в пам¢яті та його правильного відтворення має якість запам¢ятовування.
Отже, ми бачимо, що основні процеси пам¢яті - запам¢ятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов¢язані один з одним.
В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам¢яті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запам¢ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій пам¢яті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої пам¢яті. Пам¢ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій пам¢яті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим. [11, 6-7]
Запам¢ятовування – довільне або мимовільне, засвоєння – те ж саме, але для усвідомленої інформації. Забування – це стирання з пам¢яті, зникнення раніше зафіксованих у ній відомостей. Збереження (виживання) знань, умінь трактується як різниця між вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості на момент діагностування.
Засвоєння і забування – взаємообернені процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи, учень одночасно забуває, забуваючи – засвоює нове. В момент засвоєння розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.
Саме з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є дзеркальними процесами – хід засвоєння повинен повторювати хід забування і навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль на його вивчення. Якби нам пощастило точно зафіксувати криві процесів для конкретного випадку навчання, то різниця між їхніми фактичними положеннями (значеннями) виявила б “залишок” у свідомості учня – саме ту частину інформації, яка “привласнена” особистістю за час інтелектуальної праці і залишилася в свідомості для тривалого використання.
Припущення про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше, але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення – це наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у нерозривному зв¢язку навіть не намагалися: дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих. [28, 29-30]
Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В.О. Сухомлинський спирався на наукові теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.
“Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань.”
У працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.
Зокрема, ці знахідки можна побачити в таких працях як “Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, “100 порад учителю”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи”, “Гармонія трьох начал” та ін.
На думку В.О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи – це поглиблення інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це – розвиток образного і логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі необхідні спеціальні уроки мислення – це і живе безпосереднє сприймання довкілля, і сам процес здобування знань, і розумові вправи.
Першокласник приходить до школи... І з першої ж чверті першого класу він стикається з необхідністю запам¢ятовувати великий обсяг інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут повинні допомогти дорослі – батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти весело, ненав¢язливо, непомітно, цікаво, щоб запам¢ятовування відбувалося саме по собі, а не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу – фарбування паркану – на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу дитини, учити доводити правильність відповіді, розв¢язувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати, граючись. [6, 8]
1.4 Психологічна характеристика опосередкованого запам’ятовування
Теоретичні дослідження підтвердили гіпотезу, що розвиток людської пам’яті в історичному розвитку відбувався головним чином по лінії опосередкованого запам’ятовування, тобто людина виробляла нові прийоми за допомогою яких вона могла підпорядковувати пам’ять своїм цілям, контролювати хід запам’ятовування, робити його все більше і більше вольовим, відображенням специфічних особливостей людської свідомості. Часто психологи думають, що проблема опосередкованого запам’ятовування призводить до проблеми вербальної пам’яті , яка у сучасної людини має велике значення і яка базується на запам’ятанні словесного запису подій.
Таким чином, в цих дослідженнях питання про розвиток дитячої пам’яті було зрушене з «мертвої» точки і перенесене у детальніше вивчення. Ці проблеми приводять нас до проблеми, яка в розвитку пам’яті знаходить чітке відображення. Річ у тім, що коли ми вивчаємо опосередковане запам’ятовування, тобто як людина запам’ятовує, опираючись на відомі знаки чи прийоми, то ми бачимо, що міняється місце пам’яті в системі психічних функцій. При опосередкованому запам’ятовуванні бере участь ряд психічних операцій, які можуть не мати нічого спільного з пам’яттю, тобто відбувається поступове, так би мовити заміщення одних психічних функцій іншими.
Розділ ІІ. Аналіз результатів експериментального вивчення опосередкованого запам’ятовування у молодших та старших школярів
2.1 Обґрунтування процедури та опис методики дослідження опосередкованого запам’ятовування
Дослідження опосередкованого запам’ятовування.
Мета дослідження: визначення впливу системи допоміжних засобів на запам’ятовування конкретних понять.
Матеріали та обладнання: набори слів тесту для запам’ятовування, протокол дослідження, папір, ручка, секундомір.
Процедура дослідження.
Дослідження складається з двох серій і проводиться з одним досліджуваним.
Серія №1
Завдання першої серії: визначення обсягу пам’яті досліджуваного при запам’ятовуванні словесного матеріалу без попереднього заданої системи зв’язків.
У досліді використовується класичний метод утримування членів ряду. Експериментальний матеріал включає 20 не пов’язаних між собою простих слів, які складаються з 4-6 букв. Перед досліджуваним ставиться завдання запам’ятати запропоновані слова і за командою відтворити їх на папері для записів. Експериментатор має читати слова чітко і швидко з паузами 2с. через 10с. після закінчення читання слів досліджуваному пропонується відтворити вголос або записати на папері запам’ятовані слова з будь-якою послідовністю. Експериментатор відмічає в протоколі правильно відтворені слова. Допущені помилки у відтворені слова. Допущені помилки у відтворенні слів фіксуються в примітці.
Інструкція досліджуваному: «Я буду читати Вам ряди слів, слухайте уважно і спробуйте запам’ятати їх. Коли я закінчу читати слова і скажу: «Говоріть!(Пишіть!)», назвіть (запишіть) ті слова, які Ви запам’ятали в тій послідовності, в якій вони Вам пригадуються. Увага! Починаємо!»
Слова для запам’ятовування в першій серії:
1. Риба.
2. Гиря.
