Н.У. Заїченко вважає, що міжособовий конфлікт - це, по-перше, "соціально-психологічне явище, детерміноване внутрішньоособовими проблемами"; по-друге, "прояв недосконалості енерго-емоційно-інформативного змісту соціального простору (активного рівня життєдіяльності матерії), висвічуваним обставинами виникнення (фізичними, психофізіологічними, соціальними)"; по-третє, "протиборство суб'єктивних і об'єктивних тенденцій, що виявляється в конфронтації по якому-небудь приводу"; по-четверте, "взаємонав'язування і взаємний спротив в ситуації негативної форми відносин взаємодії між суб'єктами, детерміновані їх психологічними позиціями, соціально-психологічними процесами, психофізіологічними станами, поведінковими і мовними проявами" і по-п'яте, "різнорівнева взаємодія, обтяжена негативним емоційним фоном і стресовими реакціями".
Частина авторів (наприклад, О.Н. Громова) дотримуються, у тому числі і при дефініції міжособових конфліктів, визначення Л. Козера, що вважається класичним в західній соціології: "Соціальний конфлікт може бути визначений як боротьба із-за цінностей або претензій на статус, владу або обмежені ресурси, в якій цілями конфліктуючих сторін є не тільки досягнення бажаного, на також і нейтралізація, завдання збитку або усунення суперника". Хоч і сам Л. Козер відносить дане визначення і до міжособових конфліктів, відзначаючи, що конфлікт "завжди відбувається у взаємодії між двома або більш особами".
Таким чином, розрізняючись в частковостях, визначення конфлікту (і міжособового конфлікту зокрема) сходяться, на що, наприклад, указують і проведені дослідження А.Я. Анцуповим і А.И. Шипіловим, де автори, проаналізували більше 50 визначень конфлікту в роботах вітчизняних авторів. Н.В. Грішиной проведений аналіз розуміння конфлікту в представленнях різних психологічних концепцій, на основі якого їй були виділені наступні обов'язкові ознаки конфлікту: біполярність, активність і наявність суб'єкта / суб'єктів.
Аналізувати конфлікт Л.А. Петровська пропонує таким чином: структура конфлікту, його динаміка, функції і типологія
Єдиною загальновизнаною всіма дослідниками класифікації міжособових конфліктів, так само, як і визначення, не існує. Різні варіанти ділення конфліктів, у тому числі і на міжособовому рівні, можна знайти у В.И. Андрєєва, А.Я. Анцупова і А.И. Шипілова, Ф.М. Бородкина і Н.М. Коряк, О.Н. Громовою, М. Дойча, С.В. Кудрявцева і ін. авторів.
Наприклад, В. И. Андреев пропонує наступну класифікацію:
по ступеню гостроти конфліктів: незадоволеність, розбіжність, протидія, розбрат, ворожнеча;
за проблемно-діялністною ознакою: управлінські, педагогічні, виробничі, економічні, творчі і др.;
по ступеню залученості людей в конфлікт: міжособові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпартійні.
А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов включають в загальну класифікацію конфліктів зооконфлікти нарівні з конфліктами за участю людини. Останні вони розділяють на внутрішньоособові і соціальні, які, у свою чергу, підрозділяють на міжособові, конфлікти між особою і групою, між малими соціальними групами, між середніми соціальними групами, між великими соціальними групами і міждержавні, кожний з яких також, по з думці, ділиться на дрібніші види. Безпосередньо міжособові конфлікти автори підрозділяють на підставі сфер діяльності людей: сімейні конфлікти, конфлікти між керівниками і підлеглими, конфлікти в умовах учбової діяльності, а також інноваційні конфлікти.
Ф. М. Бородкін і Н. М. Коряк виділяють чотири типи конфліктів по характеру їх виникнення: об'єктивні цілеспрямовані, об'єктивні нецілеспрямовані (ці два типи конфлікту породжено об'єктивними обставинами), суб'єктивні цілеспрямовані і суб'єктивні нецілеспрямовані (ці два типи конфлікту породжено людиною, групою, організацією...).
О.Н. Громова пропонує розділяти конфлікти залежно від наступних чинників: від способу дозволу (насильницькі і ненасильницькі), від природи виникнення (політичні, соціальні, економічні, організаційні), від потреб (конфлікти інтересів, поглядів, або когнітивні), що торкнулися, від напряму дії (вертикальні, горизонтальні), від наявності об'єкту конфлікту, від ступеня вираженості (відкриті, приховані), від кількості учасників (внутрішньоособові, міжособові, міжгрупові).
На думку М. Дойча, конфлікти розрізняються на підставі трьох ознак: наявність об'єктивної конфліктної ситуації, заходи її усвідомленості і ступеня адекватності цього усвідомлення. На цій підставі він розділяє конфлікти на: "дійсний" конфлікт, "скороминущий" конфлікт, "зміщений" конфлікт, "неправильно приписаний" конфлікт, "латентний" конфлікт, "помилковий" конфлікт
Л. Козер виділяв конфлікти, націлені на досягнення певного результату ("реалістичні") і конфлікти, що є самоціллю ("нонреалистические") С. В. Кудрявцев пропонує ділити конфлікти на когнітивні (наочно-логічні) і міжособові.
Крім того, вітчизняні автори зазвичай дотримуються наступної класифікації конфліктів: соціальні, соціально-психологічні, психологічні, на що указують, зокрема, В.С. Агєєв, Л.А. Петровська. Проте останнім часом соціальні психологи до подібної класифікації вдаються рідко.
Також, одній з класифікацій міжособових конфліктів, що виділяються достатньо часто, є їх розділення на побутові і виробничі. Особливості подібних конфліктів розглядаються в роботах Ф.М. Бородкіна, Н.М. Коряк, Н.В. Грішиной, А.А. Ершова, А.И. Китова, Б.Б. Косова і інших авторів.
Окрім вказаних класифікацій, в психологічній і соціологічній літературі достатньо часто зустрічається ділення конфліктів (у тому числі і міжособових) за типом наслідків для сторін. У такому разі указують на конструктивний або деструктивний конфлікт. Такої класифікації дотримуються в тому або іншому ступені практично всі автори, іноді не виділяючи її безпосередньо. Наприклад, О.Н. Громова виключила з своєї типології класифікацію конфліктів по наслідках для учасників (що спочатку виділяла). Проте, проблему конструктивності / деструктивності конфліктів зачіпали А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, О.Н. Громова, М. Дойч, Э.И. Киршбаум, В.П. Боягузів, Т.А. Полозова і інші автори.
Таким чином, однозначної, всіма визнаної класифікації міжособових конфліктів, як і конфліктів в цілому, не існує. Разом з тим, більшістю авторів визнаються деякі загальні моменти. Зокрема, поширеною класифікацією конфліктів є підстава по кількості учасників (внутрішньоособовий, міжособовий, міжгруповий) в різних невеликих варіаціях - подібної класифікації дотримуються, зокрема, А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Н.В. Грішина, О.Н. Громова і інші автори. У проблемі класифікації міжособових конфліктів більшість авторів сходяться на розділенні по сферах протікання, яких, проте, виділяється різна кількість (А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, А.А. Єршов і інші автори). А також, міжособові конфлікти підрозділяють на конструктивні і деструктивні А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов, Ф.М. Бородкин, Н.М. Коряк, Н.В. Грішина, О.Н. Громова, М. Дойч, Э.И. Киршбаум, В.П. Боягузів, Т.А. Полозова і інші автори.
У відмінності від визначення конфлікту і типології конфліктів, виділення структурних елементів конфліктів не викликає подібних розбіжностей в літературі. Наприклад, Р. Мак і Р. Снайдер розуміють під структурою конфлікту наступне: 1) наявність не менші дві сторони, що мають контакт один з одним; 2) взаємонесумістність цінностей і намірів сторін; 3) поведінка, направлена на знищення планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати щось за її рахунок; 4) протипоставлення дій однієї сторони інший і навпаки; 5) застосування сили з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямі. Проте в даному уявленні переглядають елементи динаміки конфліктів, з погляду вітчизняної науки.
У вітчизняних психологічних дослідження, присвячених проблематиці конфлікту, частіше звертаються до поглядів Л.А. Петровської на цю проблему. Аналізуючи структуру конфлікту, Л.А. Петровська виділяє наступні основні поняття: сторони (учасники) конфлікту, умови протікання конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, результати конфліктних дій.
Розвиваючи погляди Л.А. Петровської з цієї проблеми, автори, проте, йдуть декілька різними шляхами. Наприклад, А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов пропонують розглядати структуру конфлікту таким чином: по-перше, конфліктна ситуація, що включає учасників, предмет, об'єкт конфлікту, елементи мікро і макросередовища, пов'язані з конфліктом; по-друге, психологічні компоненти конфлікту (мотивація сторін, стратегії і тактика поведінки сторін і інформаційні моделі конфлікту, або образ конфліктної ситуації).
Н.В. Грішина до структурних компонентів відносить: сторони (учасники) конфлікту, умови конфлікту, предмет конфлікту, дії учасників конфлікту, результат (результат) конфлікту.
Очевидно, що основні позиції структури конфлікту у різних авторів співпадають, проте в приватних питаннях подібне "однодумство " відсутнє.
У сучасних наукових поглядах під учасниками конфліктів розуміють не тільки безпосередньо включених два або більш за суб'єктів в процес конфлікту (безпосередніх учасників, або опонентів) але виділяють також і, наприклад, "пасивних" учасників, або "випадкових" людей, що опинилися в зоні конфліктних дій, чиї інтереси можуть торкнутися прямо або побічно в конфлікті або чия позиція може зробити вплив на конфлікт, його результат, "групи підтримки" і "інші" учасники (організатор, підбурювач).
Також неоднозначний і підхід до проблеми предмету і об'єкту конфлікту. Частину авторів розділяють ці поняття, частина - не розділяють Таким чином, більшість авторів з проблеми виділення структурних компонентів дотримуються наступних основних компонентів: учасники конфлікту, умови конфлікту (конфліктна ситуація), предмет конфлікту (причина), мотиви (цілі) сторін, конфліктні дії і результат конфлікту. Даної структури ми дотримуватимемося в своїх дослідженнях.
Розвиваючись по своїх закономірностях, конфлікт має свою динаміку розвитку, традиція вивчення якої також простежують від представлень Л.А. Петровської. Зазвичай виділяють наступні етапи розвитку конфлікту:
виникнення об'єктивної конфліктної ситуації (передконфліктна ситуація);
усвідомлення ситуації як конфліктною;
конфліктна взаємодія;
вирішення конфлікту.
Розвиваючи дане положення, Н.В. Грішина проводить докладний аналіз динаміки конфлікту:
1. виникнення конфліктів:
1.1. оцінка ситуації, що включає сприйняття, оцінку ситуації, оцінку ситуації як конфліктною;
1.2. вибір стратегії реагування, як яких Н.В. Грішина пропонує "відхід від конфлікту", "придушення" (або "боротьба"), "діалог";
2. конфліктна взаємодія, що включає мотиви і цілі, стратегії і тактики учасників конфліктної взаємодії, регулятори конфліктної взаємодії;
3. вирішення конфліктів, в яке Н.В. Грішина включає перш за все посередництво психолога; процес дозволу у такому разі складається з: контакту посередника з клієнтом, аналізу конфлікту, роздільної роботи з учасниками конфлікту, процесу сумісного обговорення і врегулювання проблеми.
А.Я. Анцупов, А.И. Шипілов пропонують свій варіант динаміки конфліктів:
1. латентний період (передконфлікт):
1.1. виникнення об'єктивної проблемної ситуації
1.2. усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації
1.3. спроби вирішити проблему неконфліктними способами
1.4. передконфліктна ситуація;
2. відкритий період (власне конфлікт):
2.1. інцидент
2.2. ескалація
2.3. збалансована протидія
2.4. завершення конфлікту;
3. латентний період (післяконфліктна ситуація):
3.1. часткова нормалізація відносин
3.2. повна нормалізація відносин.
Таким чином, більшістю авторів в динаміці конфлікту виділяють наступні етапи: виникнення, усвідомлення конфліктної ситуації, конфліктна взаємодія (інцидент, ескалація конфлікту), завершення конфліктів. Разом з тим, нам здається обгрунтованим включати в динаміку конфліктів постконфліктну взаємодію. Даного визначення динаміки ми дотримуватимемося в своєму дослідженні.
Конфлікти сигналізують нам про потребу в якій-небудь зміні, яка може вести як до регресу, так і до прогресу. І в світлі цієї проблеми можна виділити конструктивні, такі, що виконують позитивну функцію конфлікти, і деструктивні конфлікти, що виконують негативну функцію.
Конструктивні конфлікти - це конфлікти, для яких характерні розбіжності, що зачіпають "принципові сторони, проблеми життєдіяльності колективу і його членів, дозвіл яких виводить колектив на новий, вищий і ефективніший рівень функціонування і розвитку".
З В. И. Андрєєвим в даному питанні солідарні багато авторів, що відзначають, що конструктивні конфлікти ведуть до зміцнення групової згуртованості, сприяють мобілізації здібностей групи і індивіда по подоланню критичних ситуацій, що виникають в ході спільної діяльності, і проблем, сприяють розширенню сфери пізнання особи або групи, активному засвоєнню соціального досвіду, динамічному обміну цінностями, еталонами і т. д., може сприяти формуванню антиконформістської поведінки і мислення особи. Конструктивні конфлікти стимулюють розвиток групи і особи, об'єднують групу і сприяють її соціальному розвитку, подоланню внутрішніх і зовнішніх труднощів.
Такі конфлікти виявляються в принципових, проблемних дискусіях, спорах, обміні думками і направлені на дозвіл труднощів, які виникли в процесі спільної діяльності, тобто конструктивні конфлікти виводять групу і її членів на нові рубежі і підходи до вирішення проблем.
Конфлікти є конструктивними в тому випадку, якщо в самому процесі конфлікту сторони не принижують людську гідність один одного.
Таким чином, позитивна функція конфлікту виявляється в тому, що конфлікт може мобілізувати членів групи на пошук нестандартних методів рішення задач, що стоять перед нею.
Деструктивні конфлікти приводять, навпаки, "до негативних, часто до руйнівних дій, які іноді переростають в наклеп, склоку і інші негативні явища, що вабить різке зниження ефективності роботи колективу". Деструктивні конфлікти гальмують розвиток групи або руйнують її.
Деструктивна функція конфлікту веде до порушення певних форм спілкування, норм, еталонів поведінки і т.д.
При дотриманні певних умов (своєчасне втручання в конфлікт третьої, незацікавленої особи, яка повинна бути референтним обом сторонам, бажання і прагнення сторін вирішити конфлікт), негативний конфлікт може перерости в позитивний. Проте дуже часто відбувається зворотне: конструктивні за своєю природою конфлікти перетворюються на деструктивні, такі, що руйнують цінності суспільства, колективу, особи.
Конфлікти важливі для людини і їх наслідку дуже сильно впливають на останнього. В результаті відносин, що загострилися в конфлікті, друзі можуть стати ворогами і (або) у його учасників можуть виникнути неврози, знизитися стійкість до стресів особі. Виникає порочний круг: конфлікт може привести до невротизации людини, що у свою чергу, може спровокувати виникнення нового конфлікту.
Більш того, конфлікти, інтереси людини, що глибоко зачіпають, викликають у нього сильне відчуття незадоволеності, образи, емоційний стрес можуть привести до функціональних захворювань нервової системи.
На думку В.Н. Мясищева, конфліктна ситуація є психічною презентацією назрілої суперечності як усередині особи, так і між людьми. Конфлікт переростає в невроз, якщо переживання даного конфлікту починає займати центральне місце в системі відносин особи.
Будь-який конфлікт, вважає Б. І. Хасан, "незалежно від його змісту утворюється як структура розщеплювання "Я" (або іншого типу цілісності)", що може привести і до шизофренії при несприятливому результаті.
Особливе значення міжособові конфлікти мають в дитячому віці. Так, при тривалому і гострому конфлікті з групою у дітей може виникнути відчуття незатишності в референтній групі, відбутися напластовування один на одного нових негативних емоційних переживань, можуть з'явитися відчуття тривожної недовірливості, погіршати можливості саморегуляції, відбутися нервовий зрив, виникнути невротичний стан, що робить вплив на подальший розвиток особи. Затяжний внутрішньоособовий конфлікт може привести до інвалідності і змінити особу, що відмічене И. П. Андріаді.
Проте якщо конфлікт не досягає таких масштабів, то він людині корисний і навіть необхідний для його психічного, духовного дорослішання і гарту його психіки, а міжгрупові конфлікти можуть бути джерелами прогресу, як, втім, і його гальмом.
Відмітимо, що вирішення конфлікту необов'язково йде за інцидентом. Конфлікт можна вирішити на будь-якій стадії, і до конфліктних дій справа може не дійти. Це відбувається внаслідок того, що час продовження будь-якої стадії конфлікту невизначено і деякі стадії можуть випасти. Конфлікт може залишитися не дозволеним, може залишитися на стадії конфліктної ситуації, Тобто конфлікт не виникне, від конфлікту можна піти відразу після його усвідомлення, залишивши не його дозволеним.
Конфлікт може бути не дозволений цілком свідомо або неусвідомлено, і стадія конфліктних дій може тривати скільки завгодно довго.
До проблеми завершення конфліктів різні дослідники вдаються до різних підходів.
Так, Л.А. Петровська вважає, що "вирішення конфлікту можливе, по-перше, за рахунок перетворення найоб'єктивнішої конфліктної ситуації, і, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, що є у сторін". Причому можливе як повне, так і часткове вирішення конфлікту як на об'єктивному, так і на суб'єктивному рівні.
В рамках об'єктно-суб'єктного підходу відомо дві моделі вирішення конфлікту: модель арбітражу і посередницька модель. Арбітр вивчає суть проблеми, обговорює її з учасниками конфлікту, а потім виносить остаточну ухвалу, обов'язкову для виконання всіма сторонами.
А.Б. Добрович пропонує дві групи методів врегулювання конфлікту: прямі і непрямі. Прямі методи полягають в безпосередній адміністративній (або суспільному) дії на конфліктуючі сторони. Непрямі методи:
принцип "виходу відчуттів" (вираз негативних емоцій, які самі собою замінюються позитивними);
принцип "емоційного відшкодування" (підстроювання під опонента, визнання того, що ви зважаєте на те, що він відчуває себе "жертвою" конфлікту);
принцип "авторитарного третього" (передача посередником одному з опонентів добрих слів про нього, сказаних іншим опонентом);
принцип "оголення агресії" (посередник спонукає сваритися опонентів в його присутності, даючи їм виговоритися);
принцип "примусового слухання опонента" (щоб не відбувалося приписування);
принцип "обміну позиціями";
принцип "розширення духовного горизонту" (розбір сварки, показ несумлінності аргументації, дріб'язковості опонентів і т.п.; в той же час підведення опонентів до думки, що в цінностях вищого порядку вони єдині). Ці принципи, на думку автора, повинні привести до ефективнішого вирішення конфлікту за рахунок того, що сторони починають "чути" один одного.
В.М. Афонькова вважає, що на високих стадіях розвитку колективу можлива саморегуляція конфлікту. Якщо цього не відбувається, то доцільне педагогічне втручання в конфлікт, яке може бути повним або частковим і йти прямим або непрямим шляхом. Як прямі методи вирішення конфлікту це можуть бути: метод "вибуху" (запропонований А.С. Макаренко), індивідуальна і групова бесіди, колективне рішення, колективна терапія, компроміс. Як непрямі (педагогічний маневр) - зміна числа учасників конфлікту, зміна діяльності, теоретичний аналіз аналогічних ситуацій, перемикання уваги що конфліктують на інший об'єкт.
