Прояв агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
1.1 Аналіз проблеми дослідження у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі
1.2 Причини виникнення адіктивної поведінки підлітків
Висновки до розділу 1
2. Особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
2.1 Біологічні та соціальні детермінанти, сприяючі закріпленню агресії у підлітків
2.2 Агресія як один з наслідків адіктивної поведінки підлітків
Висновки до розділу 2
3. Емпіричне дослідження прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
3.1 Обгрунтовування вибору методик дослідження
3.2 Аналіз результатів визначення акцентуації характеру за допомогою методики К. Леонгарда і М. Шмішека
3.3 Аналіз результатів виявлення показників та форм агресії за допомогою методики А. Басса і А. Дарки
3.4 Аналіз результатів виявлення ранішніх ознак алкоголізму за допомогою опитувальника К.К. Яхина, Д.М. Мендельовіча
3.5 Методи профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження полягає в тому, що з кожним роком зростає число неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляється в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм та ін.). В крайніх формах почали виявлятися жорстокість і агресивність. Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому і підлітковому віці, і саме цей вік найбільш сприятливий для профілактики та корекції.
Як відзначає І.С. Кон, не дивлячись на те, що девіантна поведінка виявляється в різних формах, всі вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивна поведінка, протиправну поведінку утворюють єдиний блок. Залучення підлітка до одного виду девіантної поведінки підвищує вірогідність його залучення до інших [19, 44].
Вихід з реальності шляхом зміни психічного стану може здійснюватися різними способами. В житті кожної людини можуть бути моменти, пов'язані з бажанням змінити свій психічний стан: позбутися пригноблення, "скинути" втомленість, відвернутися від неприємних роздумів, тощо. Для реалізації цієї мети людина "виробляє" індивідуальні підходи, що стають звичками, стереотипами. Елементи адіктивної поведінки властиві будь-якій людині, що виходить з реальності шляхом зміни свого стану. Проблема адікції починається тоді, коли прагнення виходу з реальності, пов'язане із зміною свідомості, починає домінувати в свідомості, стає центральною ідеєю [20,9].
Дану проблематику розробляли Анохіна І.П., Захаров А.І., Короленко Ц.П., Максимова Н.Ю, А. Фройд, Байярд Р.Т. та інші.
Об'єктом дослідження є адіктивна поведінка особистості.
Предметом дослідження виступає – прояв агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Мета дослідження – вивчити процес впливу психоактивних речовин на прояв агресії у підлітків.
Виходячи з мети завданнями дослідження є:
1. Провести теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
2. Проаналізувати особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
3. Провести емпіричне дослідження особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
4. Зробити аналіз отриманих даних.
5. Зробити практичні рекомендації щодо профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Методологична та теоретична основа дослідження. Актуальними є дослідження характерологічних особливостей підлітків, які виявляються в різних формах поведінки. Дану проблематику розробляли: І.С. Кон, А.Е. Лічко, К. Леонгард, Д.Б. Ельконін, Н.Я. Іванов, Б.М. Слуцкин, А.М. Яковльов, В.А. Шаповал та ін. Серед зарубіжних дослідників та вчених: Ш. Бюлер, Х. Ремшмідт, А. Фрейд, З. Фрейд, В. Штерн та ін.
Девіантну поведінку людини визначають як систему вчинків або як окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і що з'являються у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення процесу самоактуалізації або у вигляді відхилення від етичного та естетичного контролю над власною поведінкою [21, 25].
Зловживання речовинами, що викликають стан зміни психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, табакокуріння та ін.) є формою девіантної поведінки. Речовина, яка при споживанні впливає на психічні процеси, наприклад на когнітивну або афектну сферу, називається психоактивною [40, 57]. Адіктивною поведінку частіше пов'язують тільки із зловживанням психоактивними речовинами. Адіктивна поведінка (англ. addiction – схильність, згубна звичка) - зловживання одним або декількома хімічними речовинами, що спричиняє зміну стану свідомості [16, 31].
Методи (методики) дослідження:
- аналіз літератури за проблемою дослідження;
- психолого-педагогічний експеримент (констатуючий);
- спостереження;
- бесіда;
- тестування (визначення акцентуйованної поведінки людини (методика Леонгарда - Шмішека), виявлення показників і форм агресії (методика Басса – Дарки), виявлення ранніх ознак алкоголізму (опитувальник Яхина – Мендельовіча) );
- методи обробки даних.
Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою. В даній роботі я спробувала розкрити роль психоактивних речовин на прояв агресії у підлітків, провести емпіричне дослідження біологічних та соціальних чинників, сприяючих закріпленню агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Практичне значення дослідження полягає в проведенні емпіричного дослідження особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою і, по можливості, вживання встановлених результатів на практиці. По-перше, велике значення проведене в роботі дослідження має для педагогів при роботі з підлітками, по-друге, цікавими і корисними результати виявляться для батьків, які знаходяться у безпосередньому контакті зі своїми дітьми в процесі формування їх особистості.
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
1.1 Аналіз проблеми дослідження у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі
Психологічно підлітковий вік виключно складний і суперечливий. Невипадково вже з XX століття він привертає пильну увагу дослідників. До теперішнього часу психологами отриманий великий фактичний матеріал про психологічні особливості підлітків. Проведені дослідження, присвячені потребам, ідеалам, інтересам підлітків, особливостям волі, етичним уявленням, мотивам діяльності підлітків, різноманіттю чинників, що впливають на їх розвиток. І.С. Кон писав про те, що, психологічні стани підліткового віку пов'язані з двома "переломними" моментами цього віку: психофізіологічним – статевим дозріванням, і все, що з ним пов'язане, і соціальним – кінець дитинства, вступ до світу дорослих.
Перший з цих моментів пов'язаний з внутрішніми гормональними і фізіологічними змінами, впливаючий на тілесні зміни, викликаючий неусвідомлений статевий потяг, а також емоційно-чутливі зміни.
Другий момент – закінчення дитинства і перехід в світ дорослих пов'язаний з розвитком в свідомість підлітка критичного рефлектуючого мислення в розсудливій формі. Це і є визначаючий стан підлітка в психіці [18, 37].
Дослідженню агресивності і агресивної поведінки надається значна увага у всіх основних психологічних напрямках.
У вітчизняній психології показано, що людина не народжується егоїстом або альтруїстом, скромним або хвалькуватим. Він стає таким. Лише в процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси [23, 48].
Для А. Адлера агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючою його діяльність. Універсальною властивістю живої матерії Адлер вважає суперництво, боротьбу за першість, прагнення до переваги. Проте ці базові потяги стають автентичними тільки в контексті правильно зрозумілого соціального інтересу. Агресивна свідомість породжує різні форми агресивної поведінки – від відкритої до символічної. Агресивність, вплітаючись в контекст культури, набуває символічні форми, пов'язані із спричиненням болю і приниженням. Всяка у відповідь реакція є природною свідомою або несвідомою реакцією людини на примушення, витікаючою з бажання індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом [46, 70].
В світлі теорії соціального навчення, запропонованою Бандурою, агресія розглядається як якась специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується в основному точно так, як і багато інших форми соціальної поведінки. Теорія соціального навчення розглядає агресію як соціальної поведінки, що включає дії, "за якими стоять складні навички, що вимагають всебічного навчення" [10, 46]. Наприклад, щоб здійснити агресивну дію, потрібно знати, як поводитися із зброєю, які рухи при фізичному контакті будуть хворобливими для жертви, а також потрібно розуміти, які саме слова або дії заподіюють страждання об'єктам агресії. Оскільки ці знання не даються при народженні, люди повинні навчитися поводитися агресивно.
У вітчизняній психології агресивний підліток розглядається як, перш за все, звичайна дитина. Риси, якості агресивності він придбаває під впливом помилок, недоробок, упущень у виховній роботі, складнощів в навколишньому його середовищі [13, 35].
Усередині підліткового віку, як у хлопчиків, так і у дівчаток, існують вікові періоди з більш високим і більш низьким рівнем прояву агресивної поведінки. Л.М. Семенюк встановив, що у хлопчиків є два піки прояву агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчаток також виявляються два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки наголошується в 11 років і в 13 років [37, 59].
Агресія як прояв непристосованості до соціального середовища виразно виявляється у віці від 10 до 13 років. Вона має вираження або в сімейних колотнечах при дозволі конфліктів, або в битті фізично слабких, невпевнених в собі, позбавлених батьківського захисту учнів.
В старшому шкільному віці агресивність відзначається в основному у хлопців, у дівчат – значно рідше. Агресія у хлопців звичайно відрізняється в наступних ситуаціях: при зіставленні себе дітям, дорослим, старим; в конфліктах між окремими молодіжними групами; при регуляції відносин всередині молодіжної групи за допомогою фізичної сили [26, 215].
Агресивність по відношенню до молодших звичайно виражається у глузуванні над ними, поштовхах, запотиличниках, іноді у відбиранні дрібних особистих речей та грошей. Особливо вона може виявлятися проти дітей, що не мають сильного захисника. Агресивність в подібних випадках є засобом глузливої і поблажливої демонстрації своєї вікової переваги і фізичної сили. Агресія старших підлітків по відношенню до дорослих часто має на меті визначення меж дозволеного в поведінці і носить демонстративний характер. Вона може виявлятися в нарочитому порушенні тиші, запереченням старшим (нерідко в зухвалій, образливій формі), сутички на місцях найбільшого сбіговища дорослої публіки, псуванні суспільного майна. При цьому молоді люди уважно спостерігають за поведінкою дорослих і негайно на нього реагують. Значне загострення ситуації наступає, коли старші роздратовано і гнівливо вимагають "призвати хуліганів до порядку" або боязливо стороняться конфлікту. Старшому підлітку подобається дратувати таких дорослих. Причому навіть можливе згодом покарання він розцінює як несправедливе, оскільки сам підліток наперед не знав куди заведе його цей "експеримент". Тому підлітки в таких випадках у всьому винуватять дорослих.
Агресія нерідко спрямована на окремого дорослого. Частіше це відзначається при кримінальній поведінці, здійснюваній цілою молодіжною групою. Безпосередній поштовх до нього звичайно роблять сильні емоції, що захопили всю компанію молодих людей. Нерідко такі емоції виникають на фоні алкогольного сп'яніння. В такому стані у школярів посилюється прагнення вчинити якусь незвичайну "відважну", "хоробру" дію. Вихід воно може знайти в нападі на фізично слабку, п'яну або старезну людину.
Агресивність може виявлятися у школярів середніх класів в сутичках між окремими групами. Суперечка між проживаючими по сусідству підлітковими групами звичайно йде через територіальні "сфери впливу", клуби, кінотеатри, дискотеки. Суперників туди прагнуть не пускати [43, 255].
Агресивність при регулюванні відносин в групі пов'язана зі встановленням або збереженням певного "порядку" в конкретному молодіжному об'єднанні та спрямована проти "зрадників і баламутів", це наука для тих, хто коливається і невпевнений. Звичайно це буває при виникненні або розпаді певної неформальної групи, як говорив вітчизняний психолог Степанов В.Г. [43, 226]
І.С. Кон говорив про те, що підліткова агресія – частіше всього слідство загальної озлобленості і зниженої самоповаги в результаті пережитих невдач та неспаведливостей. Витончену жорсткість нерідко проявляють також жертви гіперопеки, розпещені мамчині синки, що не мали в дитинстві нагоди експериментувати і відповідати за свої вчинки; жорстокість для них – своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки [18, 156].
Найактуальнішими є дослідження характерологічних особливостей підлітків, які виявляються в різних формах поведінки. Дану проблематику розробляли: І.С. Кон, А.Е. Лічко, К. Леонгард, Д.Б. Ельконін, Н.Я. Іванов, Б.М. Слуцкин, А.М. Яковльов, В.А. Шаповал та ін. З зарубіжних дослідників та вчених: Ш. Бюлер, Х. Ремшмідт, Г. Фрейд, З. Фрейд, В. Штерн та інші. Теоретичний аналіз робіт показує, що девіантна поведінка - поняття соціально-психологічне, оскільки позначає відхилення від прийнятих в даному конкретно-історичному суспільстві норм міжособових взаємостосунків: дій, вчинків, скоюваних в рамках психічного здоров'я. Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, мається на увазі наявність явної або прихованої психопаталогії. По-друге, ця антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні та культурні норми, особлива правові.
А найгострішою і актуальною є проблема корекції відхилень в поведінці підлітків і профілактики типів розвитку, що відхиляються. Розробка нових стратегій виховної дії на підлітків і психолого-педагогічних методик вимагає постійного уточнення в науковому плані змісту процесів нормального і аномального розвитку на цьому віковому етапі по відношенню до загального контексту розвитку і життєвого шляху людини; інтеграції ідей і методів, що розробляються не тільки в психології і педагогіці, але і в медицині, психотерапії і інших суміжних науках і практиках. Цими питаннями займалися А.Г. Асмолов, А.А. Бодальов, І.В. Вачков, В.В. Давидов, І.В. Дубровіна, В.П. Зінченко, Л.М. Мітіна, П.І. Підкасистий, А.М. Прихожан, В.В. Рубців, В.Г. Степанов, Д.И. Фельдштейн та ін.
За останні роки були проведені психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамової Г.С., Алемаскина М.А., Антонян Ю.М., Белічевої С.А., Бехтерева В.М., Глоточкина А.Д., Дубровіной І.В., Знакова В.В., Іванова Є.Я., Ігошева К.Є., Ісаєва Д.Д., Ісаева Д.Н., Ковальова А.Г., Кона І.С., Кондрашенко В.Т., Лічко А.Є., Миньковского Г.М., Невского І.А., Пірожкова В.Ф., Платонова К.К., Потанина Г.М., Фельдштейна Д.І. та інших.
1.2 Причини виникнення адіктивної поведінки підлітків
Оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою, проблемну поведінку часто називають девіантною, відхиляється. Девіантна поведінка – це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або мається на увазі норми (психічне здоров'я, має рацію, культура, мораль) [41, 213].
С.А. Белічева класифікує соціальні відхилення в девіантній поведінці таким чином:
1) корисливої орієнтації: правопорушення, провина, пов'язана з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжки, спекуляція, протекція, шахрайство та ін.);
2) агресивної орієнтації: дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, вбивства, згвалтування);
3) соціально-пасивного типу: прагнення піти від активного способу життя, відхилитися від громадянських обов'язків, небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від роботи, навчання, бродяження, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).
Юнацький вік взагалі і рання юність особливо є групою ризику.
По-перше, позначаються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи з психогормональних процесами і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По-друге, невизначеність соціального положення підлітків. По-третє, суперечливість, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю вже не діють, а дорослі способи, що припускають дисципліну і самоконтроль ще не склалися або не окріпли.
Існують загальні, соціально обумовлені, причини девіантної поведінки для всіх груп "ризику":
1. Соціальна нерівність. Це знаходить вираз в низькому, часом жебрацькому рівні життя більшої частини населення, в першу чергу молоді; в розшаруванні суспільства на багатих і бідних; безробіття, інфляція, корупція, тощо.
2. Морально-етичний чинник девіантної поведінки виражається в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності, психології вещизму і відчуженні особистості. Життя суспільства з ринковою економікою нагадує базар, на якому все продається і все купується, торгівля робочою силою і тілом є рядовою подією. Деградація і падіння вдач знаходять свій вираз в масовій алкоголізації, бродяженні, розповсюдженні наркоманії, "продажній любові", вибуху насильства і правопорушеннях.
3. Навколишнє середовище, яке нейтрально-прихильний відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти в більшості своїй вихідці з неблагополучних сімей [36, 290].
